Мовний портрет Марії Матіос

Спочатку повільна, нібито навмисно лінива, з усіх боків прошена, а далі - все більш небезпечна і гостра, вона раптово накриває тебе з головою, як хвиля. «Гора-маре» проникає в людину нечутно - наче смаковита, солодка отрута сну у приспану ласкою жінку, і скрадається до невинної душі, як ласиця під коров'ячий дійок, і боляче ранить, немов тупий ніж.

…Спершу два  кроки вліво, тоді два кроки вправо - і знову вліво, і знову вправо. Це безпощадна у своїй хитрості музика-випробування подає танцюючому перший знак, та що там знак, - вона вказує напрямок, яким відтепер ці двоє рухатимуться тільки синхронно, завжди і тільки разом, не порушуючи темпу, не шукаючи іншого ритму, лиш так, як у цім строгім і величнім танці - не танці, а, швидше, прилюдній, але безмовній клятьбі на досмертну вірність чи добровільне рабство разом» [1, с. 84 - 85].

Вербалізований образ трагічної музики-випробування вибудуваний на взаємопроникненні узагальнених понять - абстрактної лексики і конкретних номінацій, наповнених реальністю побутової дійсності. У наведеному уривку не знаходимо маркерів діалектного, розмовного спілкування. Авторська мова тяжіє до високого експресивного стилю. Він підсилює контраст мови автора й стилізованих діалогів, яким властиві діалектні вислови, розмовні звороти, просторічні форми. Вони урізноманітнюють інтонаційний малюнок оповіді. Письменниця володіє даром передавати афористичність, влучність народнорозмовних оцінок. Оскільки афористичний зміст деяких фраз становить стилістичну домінанту комунікативного фрагменту, діалектні, просторічні форми в такому фрагменті майже непомітні, природні, як, наприклад, у розмові Марії і Танасія про Михайлову долю:

- Е-е-е, не  кажіть… - дивилася на Танасія  Марія, витираючи піт з чола  і поправляючи молоду пазуху. - Так що, Танасію, часи - часами, а  судьба - судьбою. Біда від часу  не залежить. Може, докладена стріха  винна, а може, судьба так писана в нашого Михайла…Але дивіться, вони собі файно любляться, ніби вчора побралися, і живуть тихонько, як миші за лубом. А біду усі мають, лиш не однаку.

- Що правду  кажете, Марійо, то правду. Якби кожен  вигнав свою біду на царинку  та добре роздивився, то бігом хапав би свою назад, бо в другого ще гірша…І напровсяк повиносіть трохи господарки кудись отамо у ліс та прикопайте, бо, як треба буде вакуюватися, не встигнете й пушку соли взяти, так може бути [1, с. 126 - 127].

Образність народнорозмовної мови створюється не лише лексико-фразеологічними засобами, а й доповнюється деталями фонетично-граматичної ідентичності деяких діалектних форм.

Прочитав уривок з  роману, можна не сумніватись, що бодай  третина свідомих шукачів знань  попрямує до бібліотеки або до комп'ютера з Інтернетом. Можна додати, що звернення письменниці до традиційного реалістичного стилю оповіді, забарвленого місцевим колоритом, теж має позитивний вияв: усі діалектні слова дбайливо розтлумачені, а сам твір містить і картини родинно-побутового життя буковинців зі сварками, пересудами і любовними історіями мешканців села Черемошне: «Ти, мерзо мерзенна, приймаку дурний, безродне насіння, ти, дурню остатний, що до такої самої дурної пристав, ти злодію ґаліцейський, паськудо паськудна…» [1].

Протистояння сходу і заходу України зумовлене не тільки сотнями кілометрів відстані, - влада сама заохочувала взаємний конфлікт етнічних українців. Жорстокість війни явлена М. Матіос лише в одній сцені, все більше натяки та другорядні факти, але ці деталі настільки красномовні і реалістичні, що майже не відчувається авторська присутність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ У ТВОРІ МАРІЇ МАТІОС «СОЛОДКА ДАРУСЯ»

3.1 Лексичні діалектизми

 

Серед діалектизмів, використаних у творі "Солодка Даруся" найбільше  лексичних :

  "- Чи то(георгіни) в руки які недобрі дала, чи Варвара вночі вимикала, не мені вам, Марійо, казати, що то за відьма." [1, с. 10]

(вимикати - виривати )

 "Ґаздику ґречний, я знав, що ви ґазда, але ніколи би не подумав, що ви так фальшиво дитину свою вчите!" [1,с. 23]

(ґазда - господар)

  " ...Вуйко Василь - материн брат у третьому - дивився на Михайла і співчутливо, і сердито водночас: він добре розумів, яка біда наздогнала його свояка, але не розумів, якої помочі просить у старого ґазди, що тримає в Бозні полонину." [1,с. 164]

(вуйко - материн  брат)

"Дехто, а особливо маєтні ґазди, усміхалися у вус і відмовляли - і тоді, Михайло не міг би сказати, як таке трафилося, але він перечікував у травах чи під стаями доти, доки не можна було вкрасти з видного місця бодай кулачок масла чи ґарчик сметани, і далі сідав на коня." [1,с.165]

 (ґарчик - горнець, кухоль, глечик)

  "Зверху на вовняну кацавейку накинула половинку тертого-перетертого, давно вицвілого ліжника." [1,с. 25]

(ліжник - кустарний  килим, коц) 

"Тато взяв тоді свого бука, припрятаного на всяк випадок у хоромах, і дав Дарусі такого шміру по сраці, що вона півдня відсиджувалася у барабулинні поза стайнею." [1,с. 20]

(барабулиння  - картоплиння) 

"Хай тато  краще питає, чого її так  довго не було, ніж має кривитися,  що донька ходить, як фіра без  дишла." [1,с. 27]

" - На добре,  ґаздиньки, бо скілько того  життя? Кавальчик! " [1,с. 83]

 (кавалок - шматок)

"Аби язик  по селу не пускала, та не мольфарила - а решта...най буде." [1,с. 87]

(мольфарити - чаклувати) 

"В селі  декотрі ґаздівські дівки не  годні приховати від людських  очей, що зайшли в передчасну  тяж, хоч затискалися поясами  і широкі спідниці з фалдами  носили, а порядна шлюбна жінка, та ще така дрібна, що й не знати, де тота дитина в ній вмістилася, мало не до Покрови город обходила, щонеділі рівненько шпрунькала до церкви; і черевики сама собі до послідніх днів шнурувала." [1,с. 89]

 (фалди - складки)

"Веремінність для ґаздині, що має вінчаного ґазду, - це не встид."

 [1,с. 91]

 (Веремінність - вагітність)

"Ґосподарки  було не стільки, щоб дуже, але  вже трохи було: корова, свиня,  кури, троє товару дробу." [1,с. 92]

(дробу - овець) 

"Розбуджені  зі сну сусіди знизували плечима: увесь день Матронка

 чипіла  в городі..." [1,с. 93]

 (чипіти - бути нахиленим)

"...а я  ще, видите, Марійо, тут, а ви вже  й дитину вслонили, і корову  здоїли, та й пішла з тим  до себе, а відтоді Марія її  не виділа, бо й сама затяглася до хати ззагоді..." [1,с. 94]

 (вслонили - приспали)

"Іншим  разом курка розгребе грядку  в сусідськім городі - а на другому  краю села ґаздині вже вадяться  про цю дурничку." [1,с. 95]

(вадяться - сваряться,  сперечаються)

  "Чи то перевізники були у змові зі стражами кордону, чи для заробітку подеколи невиправдано ризикували, чи тамтешні закони були трохи такі, як дишло...а може, те, що Черемошне тулилося у дідька за пазухою, то й дишло туди розверталося поволіше, ніж де-інде, але зрідка із шпаровитими гешефтарями траплялося саме так." [1,с.100]

 (шпаровитий - винахідливий, метикуватий)

"...а з  цього боку - поділяться ганічери  сушеними сливами в міщуликові, зачепленім до верху довгої  і гнучкої ліски чи жердки..." [1,с. 101]

(міщулик - мішечок) 

"І притулились Михайло з Матронкою одне до одного так близько, що навіть через грубі їхні сардаки було чути прискорене биття сердець... " [1,с.102]

 (сардаки - верхній вовняний гуцульський одяг (етнографізм))

" - А що , газдику, йдетесьоговечір до  кобіти? " [1,с.103]

(кобіта - жінка,  любка (полонізм))

"Михайло  того не розуміє, бо то газдівства  не стосується, а його інтересує  лиш робота і господарка, але,  Боже прости, Курик у селі такий  був каламітний, що ще трохи  - і тут тюрму був би собі  заробив." [1,с.104]

(каламітний - заводій) 

"І як  то можна було тікати від  своєї крові, а все на крішечку  такої маленької жінки, як Куричка,  звалити?" [1,с. 105]

(крішечку - дрібку)

"І чує  він якусь неясну тривогу, так,  нібито зараз його має украсти  оцей половик, що мертво висить над карком, як над мершею, ніби справді цілиться в саме тім’я." [1,с. 105]

(половик - яструб)

"І чує  він якусь неясну тривогу, так,  нібито зараз його має украсти  оцей половик, що мертво висить  над карком, як над мершею, ніби  справді цілиться в саме тім’я." [1,с. 105]

(мершею - мертвечиною) 

  "Вікно Михайло ще два тижні тому відтраджував мельникові, а крупи забрати не встигнув." [1,с. 107]

(відтраджувати  - нести, переміщати)

" - Флинькаю, Міську любий, бо, як надумаю,  що нас усіх тут чекає, то й камінь би заплакав." [1,с. 110]

 (флинькати - плакати, схлипувати)

"А на  пролюдень маєш телячі вироб’єки." [1,с. 110]

(вироб’єки  - взуття, святкові постоли з телячої  шкіри) 

"Чоловіче, чи ти видів їх колись коло  людей як будь, із латками, помняцканими, ніби їх пси тягали?" [1,с. 110]

(помняцканий  - зімнутий, непрасований)

"- Ви би, Михайлику срібний, якось заглагоїли  дитину." [1,с. 112]

 (глагоїти - заспокоювати)

"Та й  якої дідьчої мами було п’їланитися  на дамбу, коли корови пасуться  ближче до скалистого берега, на лузі..." [1,с. 114]

 (п’їланитися - лізти, дертися)

  "Не виглядна - і фертик. " [1,с. 115]

(фертик - по  всьому)

"Груди  спрутило від надлишку довго  незціджуваного молока, потім вдарила  гарячка і трималася тиждень..." [1,с. 115]

(спрутити - напнути) 

"Ще дивіться, через таку любу згине чоловік." [1,с. 116]

 (люба - кохання)

3.2 Граматичні діалектизми

 

 Граматичні діалектизми  представлені значно меншим числом:

  "- Хрестіться, дітво, рано і увечір хрестіться, та просіть Бога, аби вас обминула така тяжка судьба." [1,с. 168]

(дітво - (зб.) діти)

"Тобі не  пошкодить ні начиння в хату, ні вберя." [1,с. 121]

(вберя - вбрання,  одяг)

"Станьте  отутки та розкажіть до прикладу, що си робить, що ви такі, якби  вам чіп у одне місце забив." [1,с. 121]

(що си робить - що вам зробилося) 

" ...казали  оногде старі люде: не можна  так дуже любитися, як ці двоє  любилися, - на людей не зважали..." [1,с. 116]

(люде - люди)

" І може  тому таке ся причинило..." [1,с. 115]

 (ся причинило - сталося )

" - ...Не  хочу грішити, кумко-любко, але  здаєми’ся, що з тою Матронкою  щось нечисте замішано..." [1,с. 115]

(здаєми’ся  - здається мені)

 

3.3 Фонетичні діалектизми

 

Фонетичні діалектизми  надають мові твору неповторного колориту:

  " ...Пристав був до солодкої Дарусі жити Іван Цвичок - чудний та дурнуватий, як вважали в селі, чоловік-зайда." [1,с. 38]

(Цвичок - цвях)

" А більше - не пам’ятаю ніц." [1,с. 136]

 (ніц - нічого)

" Хоч ти мені трохи й свояк, але якась ви така фамілія, чоловіче, що ліпше її не мати, вибачєй мені на слові." [1,с. 165]

(вибачєй - вибачай) 

" Ци ти  думаєш, що инчі будуть раді, що  їх молока загриміли до ґаліцейських  шугаїв?" [1,с. 165]

 (ци - чи)

(инчі - інші)

  "Ви то не дуже у цему розумієтеся, бо баба-челядина не від войни і у воєннім ділі не розуміє ні дві - ні три." [1,с. 127]

 (цему - цьому)

(войни - війни) 

"ВІД МИНУЛОЇ  ОСЕНІ, коли на Галіцію прийшли  совіти..." [1,с.104]

(Галіція - Галичина)

"Як нова  влада, Міську, приходить людям  голову каламотити, то вона має бути степенна, сопокійна, аби втихомирити народ..." [1,с. 111]

 (каламотити - крутити, колотити)

(сопокійна  - спокійна)

"- Пане-домнуле,  а ви бих поміняли свою любку  на мою?" [1,с. 103]

(бих - б) 

"...казали  оногде старі люде: не можна так дуже любитися, як ці двоє любилися, - на людей не зважали..." [1,с. 116]

 (оногде - іноді)

"Абих так  здорова була, але даю вам голову  на відтин, що вона не відьма." [1,с. 115]

 (абих - аби)

3.4 Словотвірні діалектизми

 

Зустрічається у творі  і словотвірний діалектизм:

  "А коли вже по великій правді, то, як на те пішло, нічого ці двоє не хотіли... хіба що хотіли бути окремішними від усього."[1,с. 117]

(окремішний - те саме, що окремий) 

ВИСНОВОК

 

Проведене в роботі дослідження  застосування діалектизмів у художніх творах дозволяє зробити наступні висновки.

 Як відомо, діалектизми  — це характерні для територіальних  діалектів мовні особливості,  що кваліфікуються як відхилення  від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному.

 Український народ  на час свого перетворення  з народності в націю по  суті не мав єдиної літературної  мови. Перетворення українського  народу в націю відбувалося  дуже повільно і нерівномірно в зв'язку з розчленованістю нашого народу між різними державами, що позначилось на особливостях виникнення нової української літературної мови. Розчленованість і нерівномірність розвитку окремих територій українського народу обумовили те, що нова українська літературна мова виникає у вигляді кількох потоків

(східноукраїнський, західноукраїнський, або галицький, закарпатський)  на основі різних діалектів.  З самого початку серед цих  потоків виникнення нової української  літературної мови один із них визначається головним — на основі середньонаддніпрянських говірок, що пізніше, в другій половині XIX і на початку XX ст., стає загальнонаціональною літературною мовою.

 Ця нова Українська  літературна мова, основана на  розмовній мові середньої Наддніпрянщини, має окремі елементи з інших українських діалектів, особливо ж південно-західних (найбільше в лексиці, частково в синтаксисі).

Останнє пояснюється  тим, що серед потоків становлення  нової української літературної мови досить сильним був той, що основувався на наддністрянських говірках – галицький.

 На основі багатьох  фактичних даних, зокрема і  лінгвіністичного картографування,  що проводилося 60-х роках 20-го  століття, можна визначити такі  три діалектні групи (наріччя)  української мови: 1) північну, 2) південно-західну, 3) південно-східну. Ці діалектні групи мають свої говіркові масиви.