Мовний портрет Марії Матіос

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ДЗ «ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

 

 

Кафедра української  мови

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

«Мовний портрет Марії  Матіос»

 

 

 

 

 

 

 

 

СТУДЕНТКИ 3 КУРСУ

СПЕЦІАЛЬНОСТІ

«УКРАЇНСЬКА МОВА ТА ЛІТЕРАТУРА»

СТАХАНОВСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТУ

ЛНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГОРОДНИЧОЇ КСЕНІЇ ОЛЕКСАНДРІВНИ

 

 

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

КАНДИДАТ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК,

ДОЦЕНТ Т.І.ДОЛЖИКОВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ -2012

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Класична українська жінка. Прима сучасної вітчизняної  літератури. Найбільш плідна письменниця. Так охрестили її читачі та літературознавці. Вона не потребує рекомендацій. Марія Матіос називає себе жорсткою і непоступливою, якщо мова йде про життєві цінності. А своє слово – гострим лезом. Її книги світові критики назвали «ударом і викликом» сучасності. Вони перекладені на десять мов. Надруковані в Канаді, США, Хорватії, Росії та Сербії.

Марія Матіос є автором  семи поетичних збірок, шести прозових книжок та автором першої в сучасній українській літературі підбірки кулінарних рецептів «Фуршет від Марії Матіос», а також контроверсійного «Бульварного роману».

Відома вона насамперед своєю прозою. Саме до її творчості  застосовують найчіткіші літературознавчі означення – настільки виразним є її почерк і передбачуваною тематика. Прозу Марії Матіос окреслюють як історико-психологічну, головна тема якої – події 40–50-х рр. минулого століття на західноукраїнських землях.

Сама письменниця завжди робить наголос, що «важить не час, коли відбуваються події, а людина у подіях часу». Людині в непростих історичних умовах присвячені всі книги М. Матіос, і якби їй довелося з усіх сказаних слів вибрати одне, вона б, напевне, зупинилася на слові «біль» [7, с. 66].

Темою цього дослідження  є використання діалектизмів у творі  сучасної української письменниці  Марії Матіос "Солодка Даруся". Ця тема є недослідженою, оскільки роман щойно побачив світ, отож вона є дуже актуальною.

Мистецькі пошуки М. Матіос співвідносяться з провідними тенденціями  сучасного літературного процесу  в Україні та за її межами.

Мета даної роботи – провести дослідження застосування діалектизмів у сучасній українській літературній мові на прикладі роману «Солодка Даруся» М. Матіос.

Для досягнення даної  мети необхідно вирішити такі завдання:

• Розглянути і виявити  риси творчого  портрету М. Матіос;
• Визначити і оцінити  український літературний формат М. Матіос;
• Проаналізувати сюжет «Солодка Даруся»;
• Проаналізувати проблеми роману «Солодка Даруся»;
• Визначити особливості художньої мови М. Матіос;
• Проаналізувати використання діалектизмів у творі Марії Матіос

«Солодка Даруся»;

• Зробити висновки за результатами дослідження.

       Об’єкт дослідження – роман Марії Матіос "Солодка Даруся".

Предмет – діалектичний склад твору письменниці сучасної української літератури Марії Матіос "Солодка Даруся".

Мовний стиль Марії  Матіос, будучи оригінальним і самобутнім явищем, максимально відповідає ідейно-стильовим параметрам української літератури порогу тисячоліть. Окремі грані творчої еволюції письменниці зауважено у відгуках І. Андрусяка, Є. Барана, Я. Голобородька, Т. Дзюби, А. Дімарова, І. Насмінчука, Т. Тебешевської, І.Ведмідь та ін. Про неї охоче пишуть тижневики «Слово і час», «Дивослово», «Літературна Україна», «Дзеркало тижня» та ін.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. МАРІЯ  МАТІОС – ПРИМА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Основні риси творчого  портрету Марії Матіос

 

 Історію своєї творчості письменниця починає з розповіді про власних бабусь і дідусів. Її завжди особливо цікавив «сімейний портрет». Вона знає історію своєї родини від 1790 р., коли рід Матіосів пішов із буковинського хутора Янчулова. Що ж до традиції писання, пані Марія розказує, що прямих «літературних» зв’язків не було, не було також письменників у їхній родині, проте її бабцю, яка жила на хуторі Сірук у Чернівецькій області, усі називали Соломоном за те, що вона постійно говорила афоризмами.

М. Матіос народилася 19 грудня 1959 р. в с. Розтоках на Буковині. Перші  вірші надрукувала, коли їй було 15 років. Прозою дебютувала лише в 33, написавши  новелу «Юр’яна і Довгопол», опубліковану в журналі «Київ». Першою своєю «великою прозою» – збіркою оповідань «Життя коротке» – письменниця торкалася більше психологічних аспектів людського життя. Переживання жінки авторка передала настільки тонко, що їй відразу «повісили» певні ярлики – хтось заговорив про появу виключно «жіночої прози» в українській літературі, яка про жінок і для жінок, хтось – звертався до фемінізму, мовляв, у творчості письменниці очевидні утиски жінки й намагання їм протистояти.

М. Матіос завжди наголошує  на тому, що її передусім цікавлять  загальнолюдські  цінності – також  у тому, що відноситься до історично-психологічних аспектів її книг. Це стосується не тільки жіночої лінії у творах. Однак письменниця стверджує, що на теорії фемінізму знається не так вже й добре. Вона знає добре радше психотип жінки, який довго вивчала й спостерігала: у кожній жінці отого «згубного психологізму» значно більше, ніж у чоловіків – жінка сама для себе є найбільшим тираном і переживаннями може довести себе до безповоротного відчаю. До такого відчаю довела себе героїня оповідання «Життя коротке» («Життя занадто коротке, щоби казати «ні» любові»), а також повісті «Щоденник страченої». Зрештою, у кожній жінці-героїні її творів головною рисою є трагізм і драматичність [9, с. 81].

Проте незламність і  бойовий дух у манері писання  М. Матіос все ж дає підстави сумніватися, чи є ця література відверто «жіночою» і чи взагалі можливий поділ на жіночу й чоловічу літературу там, де порушуються питання людської сутності. Тонкий психологізм у її творах спричиняє те, що письменниця дуже обережно ставиться до всього, про що пише. Слово, яке є дзеркалом такого психологізму, згодом може діяти в житті як того, хто пише, так і масштабніше. Про це свого часу добре сказав Йосиф Бродський, який писав, що «вибір слів означає вибір долі».

Слово у художньому мовленні піддається багатогранним трансформація: збагачується його смисл, ускладнюються емоційно-оцінювальні характеристики, змінюються взаємовідношення з іншими словами, відкриваються нові  образні можливості. «Поетичне слово в принципі є рефлектуючи слово. Письменник ніби шукає й відкриває в слові його найближчі етимологічні значення, які для нього цінні…… з прихованими в них можливостями образного застосування» [5, с. 53].

М. Матіос – це письменниця, яка ретельно підбирає слова. По-перше, тому, що для неї слова справді ведуть за собою долю. Вона підбирає їх, роблячи те, чого часто не робить література нашого часу. Вона не застосовує жодних постмодерністських прийомів, де всі засоби – прийнятні, вона вважає вульгарність багатьох сучасних літературних творів невмотивованою, а гру в літературі, зокрема гру словами, – поганою обізнаністю автора.

Вона дещо забобонна. Стверджує, що сама не раз переконалася в тому, як слово письменника «повертається» до нього, тому вона намагається не культивувати негативу, взагалі не торкаючись особистого, а покладаючись лише на свою уяву. І каже, що ніколи й за жодних умов не послуговується інтимними подробицями й життєвими історіями знайомих чи навіть незнайомих людей, які багато розказують їй про себе.

Дивний факт, коли письменникові  часто доводиться бути духовним наставником, порадником і навіть юристом, підтверджує лише те, яка відповідальність лежить на письменнику за кожне вимовлене, чи, правильніше, написане слово.

1.2. Український літературний формат Марії Матіос

 

М. Матіос знана в літературі насамперед як зберігач традицій. Її творчість –це радше література з класичним підґрунтям, аніж література експериментів і тяжіння до «випробовування мови і стилів». Успіх її книг не пов’язаний з модою. Та й взагалі, зацікавлення історією України в сучасній українській літературі – немасштабне, представлене лише кількома іменами. Те, що книги Матіос знаходять відгук у читача, свідчить, що авторка добре вловлює таку історичну правду, яка зараз на часі. Письменниця в одному інтерв’ю казала: «Ви сміятиметеся, але мені дуже допомагають наші політики-шулери. Чим безвідповідальніші їхні заяви з приводу повоєнної Західної України, тим вищий читацький інтерес до «Нації» й «Дарусі». З цими двома книгами – романом «Солодка Даруся» і збіркою новел «Нація» – пов’язаний найширший суспільний резонанс в Україні та за її межами. Кожна з них витримала вже по чотири видання [4, с. 12].

Окремо слід сказати  про переклади цих видань –  польські та російські. В Україні  ніхто не очікував, що якесь умовно вузьконаціональне питання може бути адекватно сприйняте за межами України, тим паче в країнах, які колись ділили з нею свою історію (скажімо те, що стосується теми УПА в книзі «Нація»). Видання були позитивно сприйняті як польськими, так і російськими читачами, і це значить, що були правильно розставлені наголоси, які постійно робить сама письменниця в кожному інтерв’ю для тих, хто десь не до кінця може розставити їх під час прочитання (бо історична тематика досить складна, вимагає широкої обізнаності). Попри певну «національну вузькість», після презентації книги «Нація» в Росії тамтешні сайти аж рясніли численними інтерв’ю, повідомленнями й позитивними відгуками.

Коли ж ідеться про  історію й людину в її контексті, М. Матіос завжди наголошує на тому, що «копирсається» в історії. Часом через нестерпний людський біль, не задля роз’ятрення ран, а навпаки – щоб ці рани швидше загоїлися. Треба конкретно знати, де саме болить. Фобії лікуються притягненням до страху і необхідністю подивитися йому в очі, біль – сильним больовим шоком. Так само й література, яка говорить правду, потребує, щоб ця правда зачіпала за живе [4, с. 13].

Протягом усього життя  М. Матіос виявляла неприхований інтерес  до питань, пов’язаних з українською  мовою. Вона вела активну й різноаспектну  громадсько-культурну роботу щодо забезпечення рівноправності та поліфункційності української мови, брала участь в обговоренні найпекучіших і найважливіших проблем мовної дійсності України кінця ХХ – поч. ХХI ст.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. НОВА ХУДОЖНЯ МОВА В ДРАМІ «СОЛОДКА ДАРУСЯ» М. МАТІОС

2.1. Сюжет «Солодкої Дарусі»

 

Солодка Даруся» є  драмою «на три життя»: драма щоденна  «Даруся», драма попередня «Іван  Цвичок» і драма найважливіша «Михайлове чудо».

За сюжетом дивакувата Даруся живе одна в старенькій хаті і потерпає від людських пересудів. Одні називають дівчину відьмою, інші, знаючи, що Дарусі стає зле навіть від згадки про солодке, навмисно пригощають цукерками. Прихильно ставиться до дівчини тільки сільський дивак Цвичок, який зрештою стає її чоловіком, а також сусідка Марія.

Цвичок - мудрий чоловік, який, хоч і видається дурником, насправді все розуміє значно краще, ніж будь-який сільський авторитет. Чоловік приходить до дівчини у військовій формі, чим викликає в Дарусі черговий напад хвороби, адже та пригадує війну, що забрала її батьків, шкода обох героїв. Утім, лише в самому кінці вистави відкривається правда про те, що Даруся в дитинстві під час війни за цукерку виказала енкаведистам своїх батьків, які таємно передавали провізію воякам УПА.

Це розповідь про  «маленьку людину» у вирі історії вражає масштабністю і силою напруження.

Марія Матіос відкриває  у цьому творі трагедію українського народу на західних землях 30-х - 70-х років  минулого століття, що прямо залежить від радянського режиму. Заглиблюючись  у душу селянки, яку всі люди на селі вважають божевільною і кличуть для пристойності «солодкою», читач починає поважати нехитру філософію «інакшості»: дивак не гірший за інших, але має терпіти лише образи від своєї незвичайної долі.

 

2.2. Морально-етичні проблеми роману «Солодка Даруся»

 

  Людське життя – мить. Ця думка не нова, та завжди актуальна.  Отож, застерігає М. Матіос, живи і пам’ятай про це, бо «ніколи не рано думати про завтра». Боятися Бога за щось друге треба … «За що ж? Можливо, за те, що наше життя не належить лише нам: воно визначає долю нащадків» [4, с. 12].

Розглянемо більш детальніше три  основні життєві позиції роману.

Позиція 1-ша: «Нікому так не є погано, як нашим ворогам, коли нам добре…»

Для селянина, з його розміреним  ритмом життя, в якому все відомо наперед (коли порати худобу, садити, косити, коли й що святкувати, а коли й до церкви), екстремальне стає  кожна несподіванка, надто ж усе те, що важко зрозуміти. Ось тоді й прокидається у простій, загалом незлій людині оте сатанинське начало. Хоча «….жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти». Марія Матіос розкриває і цей бік ментальності українця. За давнішні образи Параска Данилючка, «ласа на чуже добро», збирається відновити справедливість на світі «…. Мало я через тих Куриків набідувалася? То чого їхнє хатнє добро мають розібрати чужі люди?» .

Ніхто в селі не спроможний пояснити, чому зло облюбовало рід  Ілащуків: «Може, докладена стріха винна, а може, судьба так писана….». Та не простили люди щастя ні батькам Михайла, ні йому самому, ні його дитині, як не зрозуміли (чи не хотіли зрозуміти?) чистоти, щирості його стосунків з дружиною, хоча, радше, не могли повірити в них: «Між собою на «ви» звертаються. Це, в їхньому селі не диво, коли б вона просто на «ви» казала, як усі інші газдині. А то ж говорить, ніби те «ви» смакує, і пережовує, і розгладжує, і перекочує між зубами, як солодку афинку чи ожину».

Ще неприйнятнішим для  селян було щастя «солодкої» Дарусі: «– Чули, кумку, нечиста сила в селі завелася. На цвинтарі і в Дарусиній хаті. Відколи Іван Цвичок пристав жити до неї, то так і нечиста сила вселилася межи люде….».

 Мовчання – то її самозахист: «З курми вона говорить краще, ніж із людьми», «… з людьми вона не хоче говорити, бо тоді вони можуть дати їй конфету».

«Конфета» – ось перший натяк на пояснення епітета «солодка». Відразу ж це слово сприймається як символ неминучості, невідворотності й непереборності біди. Згадується, що цукерка часто уособлює підлість, нечисті наміри, сумнівні обіцянки. Вона стає символом зла стосовно довірливих, безправних істот. Відчуття це постійно наростає й міцніє, а тому, коли автор урешті доводить до вирішальної події в долі Дарусі, приходить усвідомлення святості її [4, с. 14].