Методика вивчення творів різних жанрів

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням  дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення  до них: вони їх люблять у житті, а  тому з цікавістю слухають розповіді  про них. Цією закоханістю у птахів, звіряток учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповісти про якусь звірючку, згадати, які повадки птахів і тварин відомі дітям. Мета таких бесід – відповідно настроїти дітей на слухання тексту з участю звірят, пташок, риб. Інтерес до теми може підвищуватися повідомленням про те, що крім казок про звірів і птахів, існують й інші втори, у яких діють звірі й птиці. Це – байки (від слова “баяти”, що означає “розповідати”).

Від казок байки відрізняються  тим, що вони переважно віршовані.

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці “Чиж та Голуб” чижик зображений привабливо: “молоденький, такий співучий, проворненький”. А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: “А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна...” Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів. Завдання вчителя – донести їх до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв.

У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог.

Особливості байки як жанру:

• байка – твір художньої літератури, це – алегорична розповідь навчального характеру;
• персонажі байок – тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;
• байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мораль).

У початковій школі  немає можливості називати учням  усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок – їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки “Чиж та Голуб” діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

• Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?
• Голуба.
• Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?
• Ні.
• А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?
• Буває.
• Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи  відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка – це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про  те, що в байках можуть діяти також  люди і речі. Це їм стане відомим  з байки Л.Глібова “Вовк і  Кіт”.

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: “Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде”.

Існують методичні  поради щодо порядку роботи над частинами  байки, а саме: зображенням подій  і повчанням (мораллю). Є два погляди  на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це – байки Л.Глібова “Коник-стрибунець” і “Вовк і Кіт”.

Етапи роботи над  читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки “Чиж і Голуб”, представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука – у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки “Вовк і Кіт”.

Для першого  ознайомлення з тестом припустимо запропонувати  дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка “Чиж та Голуб”) або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка “Лебідь, Щука і Рак”).

Мовчазне читання  не виключає необхідності головного  прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і при опрацюванні оповідань  і казок, такі:

а) вибіркове  читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння. Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді  на запитання (Як ви розумієте слова  “катма ходу”? Чому Лебідь, Щука і Рак  не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо “та тільки й хура досі там”?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки  і подумайте: чи можемо ми сказати, хто  з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель  загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок  “Чиж та Голуб”, “Вовк і Кіт” дають  змогу застосовувати читання  в особах. Обидві байки дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам’ять байки Л.Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам’ять.

Рекомендується  різні варіанти заучування напам’ять  і байки, і вірша. Один з них  – кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам’ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам’ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі – і всіх попередніх. У результаті – учні не забувають того, що стало надбанням їх пам’яті.³²

Методика  опрацювання нарисів

Нарис – це оповідний  художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні життєві факти, події, конкретні люди. Введення до читанок такого жанру творів методично виправдане. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна. Тут і розповідь про сьогоднішнє суспільне життя людей, про історію нашого народу, про гордість української літератури (“Тарас Шевченко” Д.Красицького, “І.Я.Франко” А.Кримського; “Древній Київ” та “Старовинне місто” Н.Забіли і інші).

Матеріали цього  жанру відкривають учням історію  і сучасний навколишній світ. У  цьому їх пізнавальне значення. Разом з цим вони містять великий виховний потенціал. Цю особистість нарисів учитель зобов’язаний використати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців почуття любові до рідної Батьківщини, гордість за наш народ. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на прищеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов’язки.

Переважна більшість  нарисів характеризується тим, що в  них виклад наукових даних базується  на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній літературі.

У роботі над  нарисами необхідно враховувати  своєрідність викладу. Насиченість  тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх досвіду. Що ж до прийомів в аналізі таких текстів, то в цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, яку запропонував автор.³³ Наприклад, якщо автор запросив читача здійснити похід по місту, то цей прийом слід продовжити і вчителеві, сказавши: “Що ж ми побачили, подорожуючи з автором по місту?” чи “Де ми побували і з чим познайомилися, ходячи з автором по місту?”. Розмова в такому ключі відкриє вчителеві можливість показати один із способів передачі думок – виклад від імені першої особи множини. Але над яким би різновидом науково-художніх статей не велась робота і які б форми їх опрацювання не застосовувалися, вимога до їх читання залишається незмінною: уроки ознайомлення з нарисами мають давати учням деяку суму знань, розширити їх світогляд. А цього можна досягти тільки при активній пізнавальній діяльності. Що ж може сприяти організації й успішному проведенню уроку?

Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб правильно  обрати форму підготовки дітей до сприймання тексту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їх, а в інших – необхідно роз’яснити, про що йдеться у творі; коли і де події відбувалися, яке значення вони мали в історії і чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.

У матеріалі  “Весна в лісі” письменник О.Копиленко  розповідає про те, якими народжуються білченята, зайченята та ін. Виникає  запитання, чи є потреба вчителеві, готуючи дітей до читання цього  тексту, своїми словами переказувати його зміст? Безперечно, немає такої потреби. Мета уроку – ознайомити учнів з одним з цікавих явищ природи. Ця мета досягається прочитуванням тексту, доступного дитячому розумінню. Тому підготовку до сприймання твору можна обмежити лише інформацією про те, що з настанням весни оживає природа, просипаються звірі, які протягом зими спали, народжуються малята у лісових і польових звірів. Про те, якими вони бувають після народження розказує письменник О.Копиленко.³⁴

Інші вимоги пред’являються до етапу уроку, який готує школяр до слухання таких, наприклад, текстів, як “Тарас Шевченко” Д.Красицького. Без роз’яснення того, у яку епоху жив Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина, куди ходив батько Тараса або у яку дорогу він вирушив з “панською хурою”, де й застудився. І розповідь про великого українського поета слід ввести і незрозумілі учням слова “пан”, “панщина”, які трапляються у тексті. Поряд з поясненням історичних фактів, зрозумілих молодшим школярам, корисно ознайомити дітей з книгами, картинами поета.

Позитивні результати читання нарисів залежать також і від того, як організовано їх аналіз, точніше, як ведеться розбір і усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.

Як правило, кожна стаття містить нові для  учнів дані. Вони втілюють в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога – це якомога точніше давати уявлення про зміст понять, які називаються новими для учнів словами.

Зразок для  вчителя, як можна будувати розповіді  про не знані учням речі, дає  вміщення у “Читанці” для 2 класу  тема матеріалу-загадки під назвою “Який це місяць?”. Щоб привести учнів до назви місяця-квітня, автор твору-загадки розкриває його типові риси: розлилися річки, затопили низини та луки; загуркотіли в полі трактори – почалася весняна сівба; цвітуть в’язи, клени; ось-ось буйно розквітуть садки. Найбільший ефект дає образне тлумачення смислу слів, яке спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.

Перевіркою  результативності роботи над нарисом  має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуться запитання, які передбачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлення до опрацьованого матеріалу.³⁵

Вивчення  малих фольклорних жанрів

Методика початкового  навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років. Їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.³⁶

“Прислів’я, - за словами К.Ушинського, - являє  собою маленьку розумову задачу”. Зміст  кожного прислів’я відображає погляди  народу на природу, людей, значення всіх явищ життя³⁷. Учням визначення прислів’я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів’я – це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: “Друзі пізнаються в біді”, “Під лежачий камінь вода не тече”.

Розкрити таку властивість прислів’я можна  на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці “Сім лозин” йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв’язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: “Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин”.