Метафори у романі КюАбе "Жінка у пісках"

ВСТУП

     Одним  з найбільш шанованих  японських письменників є Кобо Абе.  Літературна популярність прийшла до Кобо Абе після виходу в світ в 1951 році повісті "Стіна"( удостоєної однієї з вищих літературних премій Японії - імені Акутагави), романів "Жінка в пісках" (1962), "Чуже обличчя" (1964), "Спалена карта" (1967), "Людина-ящик" (1976), основні теми яких протистояння особистості і суспільства, жорстокість і безглуздя життя ,  трагічність самотності людини, яка втратила ілюзії стосовно світу і до самої себе. В романі "Жінка в пісках"  письменник  порушує тему яка має всесвітнє значення, а не локальне, характерне лише для Японії. Кобо Абе зробив це на такому високому художньому рівні, що японська література, представлена ​його творчістю, зайняла гідне місце в світовому літературному процесі.

     Актуальність роботи також визначається тим, що, незважаючи на популярність творів Кобо Абе серед читачів і пильний інтерес до його творчості в зарубіжній критиці, у вітчизняному літературознавстві багато проблем його творчості майже не досліджені, або розглянуті критиками у вузькому соціальному питанні протистояння буржуазної і соціалістичної ідеологій.

    Об'єкт дослідження – твір Кобо Абе "Жінка в пісках" у перекладі російського перекладача Грівніна В.

     Предмет дослідження – метафори у романі Кобо Абе "Жінка в пісках".

     Мета дослідження курсової роботи – визначити специфіку метафор у романі Кобо Абе "Жінка в пісках".

      Щоб досягти цієї мети необхідно  вирішити наступні завдання:

1. проаналізувати наукові точки зору щодо типів метафор ;
2. розглянути специфіку творчості Кобо Абе у контексті модернізму;
3. дослідити критику творчості Кобо Абе у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;
4. проаналізувати метафори, як засіб виразності на рівні сюжету у романі "Жінка в пісках".

  Теоретичну  основу дослідження становлять  роботи В. Грівніна, Г. Злобіна, Н. Федоренко, К. Рехо, А. Т Мустоянова та ін.

Робота  складається з вступу, розділу І та трьох його підрозділів, розділу ІІ та двух його підрозділів , висновків, списку використаної літератури , що налічує 17 джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І

1. Типи метафор як засобів художньої виразності.

     Як виразний засіб мови метафора привертала до себе увагу з часів класичної давнини. Феномен метафори досліджувався найвизначнішими мислителями - від Аристотеля (антична філологія) і Руйакі (давньоіндійська філологія) до Ж. Ж. Руссо, Г. В. Ф. Гегеля, Е. Касірера, X . Ортеги -і-Гассета та ін. Ставлення до метафоричних конструкцій з перебігом часу зазнавало серйозні зміни. В античній і средньовіковій філософії існували різні точки зору на роль метафори в мові та тексті: від повного її заперечення до відведення їй ролі другорядної засобу, що підсилює силу емоційного впливу мови на слухачів.

     За  словами Томашевського Б.В. кожний предмет або поняття має переносне значення. Так як ми мимоволі ставимо собі питання, чому саме цим словом позначили це поняття, то ми швидко з'ясовуємо вторинні ознаки, що грають зв'язувальну роль між прямим і переносним значеннями. Чим більше цих ознак і чим природніше вони виникають в уявленні, тим яскравіше і дієвіше троп, тим сильніше його емоційна насиченість, тим сильніше він «вражає уяву». Цей випадок тропа іменується метафорою [17,с. 34-36].

     Для  метафор характерні наступні  окремі випадки зближення прямого і переносного значення:

1) Предмети і  явища мертвої природи називаються  словами, які виражають живі явища;

2) Абстрактне  замінюється конкретним; явища порядку  морального і психічного - явищем порядку фізичного.

     Ефект який здійснює метафора , часто позначають словом «образність»: метафоричне вираження образно. Проте саме слово «образ» в даному застосуванні є метафорою.

     Згідно за словами B. Є. Халізова . філософи і вчені здавна користуються терміном «образ» (др.-гр. ейдос-образ, вид). У складі філософії та психології образи - це конкретні уявлення, тобто відображення людською свідомістю одиничних предметів (явищ, фактів, подій) в їх чуттєво-сприймайомому обличчі. Вони протистоять абстрактним поняттям, які фіксують загальні, повторювані властивості реальності, ігноруючи її неповторно-індивідуальні риси. Тобто існують, чуттєво-образна і понятійно-логічна форми освоєння світу. Нині в літературознавстві вкоренилися слова «знак» і «знаковість». Вони помітно потіснили звичну лексику («образ», «образність») [14, с. 58].

     Метафора має об'єктивне та загальнообов'язкове значення. Ці суб'єктивні асоціації виникають при зосередженні уваги на потенційному значенні метафоричного слова. Вони призводять до «реалізації метафори», тобто до спроби осмислити і примирити слова в їх первинному і переносному значенні. Така реалізація метафори призводить до усвідомлення абсурдної суперечливості слова і створює комічний ефект.

     Метафора не є специфічною особливістю поетичної мови і вживається в розмовній мові. При повторенні за словом закріплюється його вторинне (переносне) значення, і таким чином слово отримує нове основне значення.

     Мовні метафори (тобто слова з метафоричним походженням значення) не є метафорами в стилістичному значенні, тому що в них вторинне значення усвідомлюється як постійне значення. Стилістична метафора повинна бути нова і несподівана.

    При поновленні метафори використовують наступні прийоми: «стерте» слово замінюють однозначним синонімом. Інший засіб поєднання метафори – це її розвинення, тобто доповнення епітетом або іншими словами, пов'язаними з нею за прямим значенням.

     При аналізі метафор завжди необхідно враховувати їх відносну новизну або традиційність.

     Серед різних випадків вживання метафори слід виділяти метафоричні визначення (в загальному випадку прикметники).

     Противники  метафоричного слововжитку (Дж. Локк) були непримиренні у вираженні своїх антипатій та вважали метафору як засіб, що віддаляє від суті. Вони порівнювали метафоричні вирази з беззмістовними словами, які ніколи не будуть використані в процесі пізнання. Заперечувалося яке б то не було позитивне значення метафори в мові та мисленні.

         За словами А. М. Оган`ян у сучасній лінгвістиці існують три основні погляди на лінгвістичну природу метафори: як спосіб існування значення слова (лексичне явище - метафора реалізується в структурі мовного значення слова); як явище синтаксичної семантики (метафора розглядається на рівні синтаксичної поєднуваності слів); як спосіб передачі змісту в комунікативному акті (функціонально-комунікативне явище, що реалізуються в висловлюванні / тексті)[10, с.8].

     У когнітивній класифікації метафор, запропонованій Дж. Лакофф і М. Джонсоном , найважливішу роль відіграють психологічні концепти, засновані на нашому досвіді. Класифікація, представлена в рамках когнітивного підходу, грунтується на психологічних категоріях, але є семантичною за своєю суттю.

     Метафора  в рамках когнітивної теорії  визначається як засіб , який дозволяє усвідомити ту чи іншу область дійсності в термінах понятійних структур, сформованих на базі досвіду, який був отриман в інших галузях. Когнітивна метафора націлена на формування нового поняття за допомогою зіставлення та взаємодії несуміжних понятійних полів, з метою отримання нового значення .

     Метафора більш  вільна, ніж інші образні засоби  мови. Вона зустрічається з такими образними засобами як метонімія, синекдоха, гіпербола, іронія, гротеск, оксюморон, епітет на основі властивої їм усім загальної здібності до поєднання безлічі значень. При цьому метонімія існує безпосередньо на екстралінгвістичній основі, тоді як екстралінгвістична основа існування метафори опосередкована через мову. Метафора не є еліптичним порівнянням, вона заснована на порівнянні - уподібненні, однак відрізняється рядом факторів:

1) метафора в основному є імпліцитною;

2) метафора народжує новий  зміст, розвінчує стандартні уявлення, але порівняння актуалізує в нашій свідомості існуючі стереотипи сприйняття дійсності;

3) метафора вказує на  постійна ознаку незалежно від обставин, місця і часу. Порівняння висловлює перехідну ознаку. Це те, що здається;

4) метафора спрямована  на встановлення зв'язків між  далекими за семантичною значущістю явищами (що особливо характерно для художньої метафори). Порівняння ж засновано на виокремленні подібності, що лежить на поверхні.

У поезії метафора тісно  пов'язана з гіперболою, гротеском  і оксюмороном. [10, с.58]

     Згідно слів І. Мамчур   у творах дуже часто використовують авторські образи, що втілюються у метафорі. Вони мають смакові, зорові та слухові асоціації.  Створюючі художній ефект, метафори породжують  нові смисли. Вони допомагають письменнику найкраще  розкрити зміст твору та глибину своїх почуттів. Засновані на семантичному понятті аналогії, метафоричні конструкції оздоблюють текст, роблять його неперевершеним художнім шедевром. Здавнини серед відомих стилістичних фігур цей троп набув особливого поширення, дивує читача своєю оригінальністю та виступає найулюбленішим засобом митців. Позначений широким лексико – семантичним діапазоном й граматично-синтаксичними структурами, він виділяє найхарактерніші риси конкретного явища та реалізує поетичну функцію мови. Джерела метафор , які відіграють провідну роль у формуванні компонентів мови, різноманітні. Матеріалом для них виступає розмаїття природи, побут людей, світ тварин та рослин [16, с .178].

     Теорію метафори досліджували відомі мовознавці В.Хлєбніков, Н. Арутюнова, Д. Томас, Дж. Лакофф і М. Джонсон, які запропонували власні концепції.

  Ф. - Г. Лорка, Луіс де Гонгор, Лопе де Вега черпали з надр фольклору блискучі метафори, вигадували складні поетичні символи, залучали пісенні мотиви та розширили лексичні межі мови. Вони вважали що, метафори –це джерело нових слів  для характеристики різних життєвих ситуацій та засоби індивідуалізації мистецького образу. Так, видатний новатор у поезії В. Хлєбніков винаходить власний словник, створює особливий поетичний світ та збагачує його за допомогою сміливих метафоричних неологізмів. Метафори митця – це відтворення гострих протиріч дійсності. Ділан Томас, твори якого відзначаються високим художнім рівнем, вдається до самовираження та вдало поєднує ефектні метафори-порівняння, метафори-гіперболи, метафори-оксюморони, створюючи швидкий ритм поезій. Про багату образність мови добре каже одна з африканських прислів’їв «Слово наче птах – народжується з крилами [2, с.178].

     Метафори допомагають глибже зрозуміти зміст поетичних образів та , за словами Ортега-і-Гассет, виступають шляхом до пізнання світу: « …все огромное здание Вселенной покотися на крохотном тельце метафоры» [17, с. 438]. Аристотель відмічає , «всего важнее – быть искусным в метафоре» » [17, с. 435]

     Теорія концептуальної метафори бере свій початок у відомій класичній роботі Дж. Лакоффа і М. Джонсона «Метафори якими ми живемо», в якій слушно стверджується, що «метафора пронизує усе наше повсякденне життя, але наша система розуміння, у рамках якої мі мислимо та діємо, за своєю суттю метафорична»[1, с. 387]. Згідно цієї теорії вчені виділяють три базових типи метафоричних конфігурацій: структурні, орієнтаційні та онтологічні метафори.

      Поняття  метафоричної картини світу увійшло  в науковий обіг лише в останнє  десятиліття (Ж. А. Вардзелашвілі, Д. Н. Галимова, Н. С. Карпова, З. Ю. Петрова,        
З. І. Резанова, Н. А. Санцевич, Г . Н. Скляревська, Д. Є. Ертнер та ін.). На даний час спостерігається неоднозначність його тлумачення. Одні вчені (З. І. Резанова,  
Д. А. Катунін, Н. А. Мішанкіна) розглядають метафоричну картину світу як фрагмент мовної картини світу. Інші (Г. Н. Скляревська, Ж. А. Вардзелашвілі) вважають, що метафори як феномен мови створюють не фрагмент мовної картини світу, а заповнюють весь її простір [13, с. 77].

     Як вважає Л.Малевич .метафора - це універсальний інструмент мислення , який передбачає здатність бачити один об’єкт через інший . Вона є одним із способів репрезентації знання в мовній формі (Н. Арутюнова, М. Кочерган, Е. Маккормак, О. Тараненко, В. Телія, В. Русанівський). Важливо й те, що терміни-метафори виступають ключовими елементами для розуміння національної специфіки мовного бачення навколишнього світу, вони пов’язані з культурою народу й відображають результати когнітивної діяльності національного мовного колективу. Особливий інтерес становить вивчення процесу метафоризації в термінологіях тих галузей знання і діяльності людини, які, мають давню історію та активно розвиваються сьогодні [7, с. 338].

1.2 Творчість Кобо Абе у контексті європейської літератури 20 ст. 

     Модернізм - досить умовне позначення періоду культури кінця ХIХ - середини ХХ ст. Тобто від імпресіонізму до нового роману і театру абсурду. Нижньою хронологічною межею модернізму є «реалістична», або позитивістська, культура ХХ ст., верхньою - постмодернізм, тобто 1950 - 1960-і р.р. [12].

     Модернізм  відкриває абсурд як якість реальності. Модерністи не тільки висловлювали ідею абсурду - вони переводили її в об'єктивну категорію , категорію персонажу. По мірі того як абсурд усвідомлювався ознакою реального світу, модернізм сприймався як спосіб інтерпретації реальності, пізнання суті буття [7].     

     Модернізму притаманні  натуралістичність та міфологічність одночасно. Його природа, його вихідна ідея не припускає конкретно-історичного розуміння цієї суті, модернізм догматизує і абсолютизує свій інструментарій.