Дослідження суспільно-політичної лексики на матеріалі «Щоденника» О. Довженка

    Переважну більшість визначень суспільно-політичної лексики об’єднує, по-перше, те, що вони є соціологічними, по-друге, те, що вихідним положенням  дослідники вважають систему понятійно-смислових сфер, на яких вона базується. Беручи до уваги наявні в лінгвістичній літературі дефініції, у ролі робочого визначення досліджуваної  категорії слів було прийнято таке: суспільно-політична лексика – неоднорідна за складом макроструктура одиниць різного походження, спрямованих ідеологічно та спеціалізованих лексично, семантично і фразеологічно для вираження понять із галузі суспільного, політичного, соціального, економічного, морально-етичного життя соціуму [13, c. 1670].

    При віднесенні слова до суспільно-політичної лексики враховувалися такі критерії:

• наявність спеціальних ремарок у тлумачних словниках сучасної української мови;
• наявність пояснень або дефініцій слів у довідковій літературі – галузевих енциклопедіях, термінологічних словниках, загальнополітичних довідниках;
• частотність використання, функціональне навантаження лексеми (при відповідній поняттєвій співвіднесеності).

    Щодо мовних одиниць, які не входять до термінологічних словників і довідників, ураховувалося їхнє контекстуальне значення, а також характер суспільно-політичних ілюстрацій до них [20, c.73 ].

    В умовах одного соціального устрою та єдиної ідеології забезпечується спадковість  суспільно-політичної лексики і  збереження її ядра. Проте таке твердження не є справедливим стосовно періоду  ХХ ст., оскільки він позначений переорієнтацією ідеологічних настанов суспільного буття. Ядро української суспільно-політичної лексики новітнього періоду формують мовні одиниці світоглядно-філософського змісту, пов’язані з вираженням ідеологічних понять і категорій суспільної свідомості (бездержавність, відродження, голодомор, деколонізація, демократія, держава, державотворення, етноцид, консолідація, націоналізм, незалежність, православ’я, самостійність, соборність, українізація тощо). До периферії належать детермінологізовані одиниці з галузі міжнародного права, економіки, військової справи тощо. Встановлення кіл ядерної та периферійної лексики є досить умовним, тому що спостерігається рух з ядра на периферію практично на одному часовому зрізі.

    Але важливо заувадити, що розглянута мовна підсистема стосовно періоду ХХ ст. не є термінологією, оскільки, функціонуючи у складі суспільно-політичної лексики, значення слова передає лише найбільш характерні ознаки денотата, а вживання в ролі терміна передбачає вираження точного наукового поняття і належність до системи аналогічних термінів [17, c. 152].

    У рамках дослідження створено тематичну  модель суспільно-політичної лексики  ХХ ст. Її стрижень складають опорні категорії політичного дискурсу, виділення яких зумовлено ієрархічністю системи влаштування суспільно-політичного життя України. На рівні опорних категорій виділяються тематичні групи. У них слова об’єднані на основі спільної теми, що відображає певну комунікативну ситуацію. На основі ієрархічного групування тематичні групи послідовно членуються на тематичні підгрупи та тематичні ряди від ширших до вужчих категоріальних значень. Із урахуванням корелятивного об’єднання в межах тематичних підгруп і рядів виникають синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, асоціативні відношення. Наприклад, найбільш поширеною є тематична група «Номени суб’єктів політики» має таку структуру:

    1. Безпосередні суб’єкти політики:

    а) назви виконавчо-розпорядчих органів  державного апарату: апарат, відомство, департамент, державна канцелярія, інституція, міністерство, парламент, спецслужба, уряд та ін.;

    б) номени представників владних структур. Цей тематичний ряд складається  з суто понятійних найменувань представників  виконавчих (президент, прем’єр-міністр, міністр) та адміністративних (депутат, парламентар, податківець, радник, силовик, спікер, спічрайтер, урядовець та ін.) структур, а також слів із соціально-оцінним значенням (владець, вугільний (промисловий, аграрний) генерал, державний муж, достойник, клерк, можновладець, номенклатурник, олігарх, сановник, служивий, функціонер, чиновник та ін.) і номінацій зі збірним значенням або семантикою сукупності (бюрократія, верхівка держави, депутатський корпус, команда, номенклатура, чиновництво та ін.) [12, c. 66].

    2. Вторинні суб’єкти політики:

    а) номени політичних організацій, об’єднань, угруповань: нейтральні найменування (альянс, блок, група впливу, коаліція, опозиція, партія, партія влади, політичний провід, фінансово-політична група, фракція та ін.) і пейоративні оцінні номінації (клан, партократія, політична тусовка, політичний гарем, політичний холдинг та ін.);

    б) номени суб’єктів політики за характером і способами діяльності: диктатор, дисидент, західник, націонал-демократ, ортодокс, опозиціонер, правозахисник, реваншист, реформатор та ін. До цього тематичного ряду належать також метафоризовані найменування з оцінним значенням: політичний кілер, політичний кон’юнктурник, політичний рекрут та ін.;

    в) номени суб’єктів політики за партійною  належністю або прихильністю до певної ідеології: антикомуніст, бандерівець, громадівець, есдек, жовто-блакитний, компартієць, комуніст, консерватор, ліберал, націоналіст, прогресист, просвітянин,  рухівець, червоний та ін [19, c. 35 ].

    Таким чином, тематична модель суспільно-політичної лексики створена за схемою: «опорна категорія – тематична група – тематична підгрупа» .

2. Теоретичні засади  дослідження суспільно-політичної лексики: принципи виокремлення, аналізу, класифікація

 У мовознавтсві ХХ століття й в сучасну добу погляд на суспільно-політичну лексику уніфікується в основній характеристиці тієї лексичної підсистеми, яка глобально вербалізує широку сферу діяльності суспільства, а саме сферу політики, політекономії, ідеології, світоглядності. При цьому існують численні уточнення щодо визначення функціональних меж підсистеми, різних критеріїв класифікації номенклатурних лексем, самих дефініцій класифікаційних підгруп, тобто пропонуються в деталях різні метамови об’єкта дослідження. Суспільно-політична лексика умовно включає дві підсистеми: функціонально-описову й термінологічну (суспільно-політична лексика та суспільно-політична термінологія). За критерієм такої типології в роботі визначено: мобільність, потенційний динамізм номінацій, різна їхня парадигматика і структурні відношення в межах підсистеми. Суспільно-політична лексика є більш однозначною, унормованою підсистемою, але не може мати виключну коректність, бо існує багато дифузних термінів, або таких, які відомі вузькому колу носіїв мови [27, c. 163].

     Суспільно-політична  лексика як система у сучасній українській мові виразно класифікується за такими ознаками: співвідношення між суспільно-політичною лексикою та суспільно-політичною термінологією, лексико-тематична приналежність, емоційне забарвлення. Найголовнішою серед перелічених є саме ознака лексико-тематичної приналежності, оскільки тут виділяються назви, пов’язані з суспільно-політичним устроєм держави й лексика, пов’язана з різними сферами суспільно-політичного життя. Зважаючи на функціональну інтерференцію різних лексем за вказаною тематичною приналежністю, доцільно було поглибити класифікацію виділенням так званих лексико-семантичних груп. Так, наприклад, лексику, пов’язану з державним, соціально-політичним устроєм держави, можна представити трьома лексико-семантичними групами, які об’єднуються в одній зоні суспільно-політичної лексики:

1. лексеми на позначення форми державного правління: республіка, монархія, парламентська форма та ін.;
2. лексеми на позначення форми державного устрою: федерація, конфедерація, імперія;
3. лексеми на позначення політичного режиму: демократія, тоталітаризм, охлократія [29, c. 22].

  «Вивчення суспільно-політичної лексики як специфічної лексичної підсистеми має свою проблематику, котра стала в деякій мірі традиційною. Сам характер цієї проблематики опосередковано відображає специфічні явища, пов’язані із суспільно-політичною лексикою», - зазначав І.В. Холявко [30, c. 16]. Так, наприклад,  лексичні одиниці мікрополя «Лексика на позначення ідеологем суспільно-політичної сфери» відображають систему політичних, філософських поглядів суб’єктів політики. Веще назване мікрополе включає в себе дві лексико-семантичні групи :

     1) політико-ідеологічна концептуальна  лексика. Лексеми цієї підгрупи  позначають різні типи політичної  свідомості – ідеологічні та  політичні доктрини, концепції, громадські й політичні течії, рухи: антикомунізм, геополітика, консерватизм, лібералізм, націоналізм, неофашизм, расизм, соціалізм;

2) політико-філософська  лексика: громадська думка, національна ідея, національна свідомість, рівність, свобода, суспільна свідомість [16, c. 87].

     Лексичні  одиниці мікрополя «Лексика на позначення соціальної стратифікації суспільства» вживаються на позначення соціально-майнового статусу індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній системі, а також є назвами осіб або груп осіб, які ведуть певний спосіб життя: буржуазія, еліта, істеблішмент.

     Семантична  структура лексико-семантичного поля «Право» представлена кількома мікрополями, які у свою чергу поділяються на лексико-семантичні групи. Так, мікрополе «Назви спеціалізованих соціальних процесів дезорганізації суспільного життя» складається з двох лексико-семантичних груп:

     1) Лексика на позначення сфери  політико-економічної злочинності:  геноцид, голодомор, теракт;

     2) Лексика на позначення соціальних  конфліктів: маніфестація, голодування, страйк.

     Мікрополе «Лексика на позначення політико-юридичних реалій» представлене такими лексемами: диктатура, законопроект, імпічмент, санкція, статус.

     Підсумовуючи  вищевикладений матеріал, можна сказати, що суспільно-політична лексика  становить особливий інтерес  для лінгвістів. Однак для аналізу суспільно-політичної лексики важливою є інформація про семантику лексичних одиниць, котрі входять до її складу та позначають відповідні поняття. Необхідність проведення семантичного аналізу суспільно-політичної лексики очевидна, оскільки саме суспільно-політична лексика становить основу політичної мови, призначеної для політичної комунікації.

     Лексичні  одиниці в процесі відображення дійсності вступають у певні відношення між собою, на основі яких вони об’єднані в лексико-семантичні поля, в межах яких за структурно-семантичним принципом розміщено фактичний матеріал.

        Семантичні процеси  у складі суспільно-політичної лексики сучасної української мови, як передбачається й в усіх мовах світу, є явищем динамічним, зумовленим соціальним дискурсом подій суспільно-політичного життя країни: деактуалізація лексики, деідеологізація лексики, політизація, деполітизація, активізація деяких семантичних моделей, метафоризація, контекстні конотації тощо. Деактуалізація пов’язана зі знівельованими реаліями  дійсності. Політизація лексики пов’язана з залученням до політичного контексту слів, які не мали жодного відношення до політики. Деполітизація лексики призвела до того, що слова, які раніше стосувалися виключно політичної лексики та вживалися в політичному контексті, перейшли до розмовної лексики та вживаються в контекстах, далеких від політики[1, с. 73].

              Висновки  до першого розділу

        Становлення лексичної  системи української літературної мови здавна було об’єктом  пильної  уваги  вітчизняних  лінгвістів. Потрібно сказати, що  в  другій  половині  ХІХ –  на  початку  ХХ ст.  під  впливом екстралінгвістичних  чинників (боротьби  українського  народу  за  соціальне  й національне визволення) у складі лексики української мови відбулися суттєві  зміни. Суспільно-політична лексика – це частина лексичної системи мови, де найбільш наглядно відбита соціальна структура суспільства, світоглядні установки носіїв мови, способи організації суспільного життя країни, у котрій функціонує мова. Функціонування та розвиток даної системи іноді прямо, а найчастіше опосередковано відбивають широкий спектр суспільних процесів. У деякі періоди життя суспільства тут за історично короткі проміжки часу відбуваються такі зміни, котрі у інших лексико-семантичних системах розтягуються на століття. Але навіть відносно стабільні періоди життя суспільно-політична лексика постійно розвивається та оновлюється. Ці  процеси  позначилися  на  формуванні  лише  окремих семантичних  груп:  найповніше  в  українській  літературній  мові  цього  періоду засвідчена  нова  суспільно-політична  лексика. Тож часто складно відрізнити поняття суспільно-політичної лесики та термінології. Враховуючи те, що поняття термінології вживається двох поняттях: широкому, тобто як специфічний сектор лексики, та вузькому, тобто як вид самої суспільно-політичної лексики. Тож, співвідносячи термінологію у широкому сенсі та суспільно політичну лексику можна дійти висновку, що значення слова, котре функціонує в суспільно-політичній сфері, передає лише ті характерній ознаки денотата, які є найбільш характерними, а вживання саме терміна передбачеє у собі точне наукове поняття і приналежність до певної системи термінів. Тож відбувається  активне  становлення  не  лише системи назв певних  ідеологічних, політичних, філософських, релігійних напрямків, суспільних  течій  тощо,  а  й  підсистеми  найменувань  осіб  за  належністю  до  них.