Дослідження суспільно-політичної лексики на матеріалі «Щоденника» О. Довженка

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..….…3

РОЗДІЛ  І. Історія дослідження суспільно-політичної лексики……………........7

1.1 Суспільно-політична лексика як специфічна лексична категорія………......7

1.2Теоретичні засади  дослідження суспільно-політичної лексики: принципи виокремлення, аналізу, класифікація………………………………….……..….13

1.3 Висновки  до першого розділу………………………………………………..17

РОЗДІЛ II. Дослідження суспільно-політичної лексики на матеріалі «Щоденника» О. Довженка……………………………………………………..……...….19

2.1 Аналіз номінацій суспільно-політичної лексики на позначення конкретних осіб………………………………………………………………………..........…..19

2.2 Аналіз номінацій на позначення предметів, ознак ……………...……….....22

2.3 Аналіз номінацій абстрактних понять та термінів суспільно-політичної лексики…………………. ……………………………………………………..…….24

2.4 Висновки  до другого розділу………………………………………………...28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….32 
 
 
 
 
 
 

                                         ВСТУП

     Лексикологія сучасної української літературної мови розглядає лексичні одиниці як елементи мовної системи. Це є одне з найбільш актуальних її завдань. Загалом вивчення лексичних одиниць дає можливість розкрити глибинні шари їх семантики. На основі цього можна виявити основні закономірності, шляхи розвитку всього словникового складу української мови, причини творення кожного слова, час його виникнення, зміни значень та їх відтінків.

     Відповідно, центральним поняттям дослідження  лексики є слово, природа семантики якого виявляється насамперед через його предметний зміст, співвіднесеність з реальним світом речей, процесів, явищ. Лексика української мови досліджується у різних аспектах. Об'єктом її спеціального вивчення були різні пласти слів. Однак серед лексичних шарів сучасної української мови є малодосліджені. Такою групою є лексеми суспільно-побутової лексики, що визначаються багатством семантичної наповненості, різноманітністю виконуваних функцій.

     Дослідження історії формування суспільно-політичної лексики  української літературної мови становить значний науковий інтерес як із суто лексикологічного погляду, так і з погляду соціолінгвістики, оскільки цей шар слів найтісніше пов’язаний із соціально-політичним життям, що перебуває в процесі постійних змін [9, c. 128].

      Активність  використання суспільно-політичної лексики виявлятиметься, відповідно, за умови виникнення в ній потреб соціуму для номінації, що фіксує явища, поняття, реалії навколишньої дійсності [7, c. 11].

      При вивченні суспільно-політичної лексики увага мовознавців, як правило, концентрується на проблемах її становлення та збагачення в певний історичний період. Семантичні процеси, що виникають у цій групі лексики, менш досліджені. Аналіз закономірностей семантичних модифікацій мовних одиниць у процесі функціонування дозволяє простежити тенденції та способи розвитку семантики слова. Суспільно-політична лексика вже була предметом лінгвістичного аналізу А.А.Бурячка, А.Л.Голованевського, І.Ф.Протченка, О.П.Литвина, Т.П.Клімушенко, Л.А.Мурадової, Т.Б.Крючкової та ін.

      Тому  здійснено спробу аналізу лексем суспільно-політичної лексики української мови у семантико-функціональному аспекті. Як відомо, найповніше смислове і стилістичне розмаїття мовних засобів передає художній стиль. Його використання уможливлює синтез, переосмислення елементів інших стилів, різних семантичних угрупувань, надає їм оригінальної форми вираження та увиразнює їх смислове навантаження [11, с. 243].

     Тож було проведено  аналіз лексем суспільно-політичного  характеру у прозі Олександра Довженка, у контексті його «Щоденника», оскільки тип мовлення, мовні засоби автора створюються правдивими та відповідними до зображуваних подій та образів саме за допомогою правильного добору лексики, історичних та політичних  ремінісценцій і асоціативного комплексу слова-поняття. А це, у свою чергу, найдоречніше характеризуватиме кожну з обраних суспільно-політичних груп лексики [4, c. 244].

     Мова  прози Олександра Довженка стає об'єктом  дослідження О. Підсухи, О.Грищенка, Б. Тарасенка, С. Коби, Н.Катагощина, А.Бурячок, М.Жовтобрюха, М.Івченко, А.Паламарчук та ін.

     Проте спеціальних монографічних досліджень суспільно-політичної лексики у творчості О. Довженка немає. Тим часом стиль письменника потребує осмислення, його потрібно розглядати як факт історії української літературної мови та  феномен конкретної жанрової реалізації мовностилістичних засобів.

     Актуальність  обраної теми визначається недостатнім вивченням мовотворчості Олександра Довженка, що пов'язаної з функціонально-стильовим навантаженням тих груп лексики, які не були об'єктом дослідження лінгвостилістів. Це саме суспільно-політичні лексеми, що використовуються на позначення конкретних осіб, предметів і ознак, номінації термінологічного походження та абстрактних понять.

     Об'єкт  дослідження: українські слова на позначення суспільно-політичної лексики; предмет аналізу – семантична структура та функції суспільно-політичної лексики на матеріалі твору О. Довженка.

     Мета  курсової роботи: вивчення суспільно-політичної лексики на лексико-семантичному та структурному рівнях, визначення загальних закономірностей і напрямків розвитку цього шару лексики в новітній період, пояснити загальномовну та індивідуально-авторську мотивацію використання українських лексем у художній прозі Олександра Довженка.

      Окреслена мета передбачає розв’язання таких завдань:

     1) відмежувати суспільно-політичну лексику від інших лексичних розрядів, визначити її місце у творчості О. Довженка;

     2) дослідити проблему співвідношення суспільно-політичної лексики та термінології;

     3) розкрити зміст лінгвістичного поняття «суспільно-політична лексика», визначити його обсяг;

     4) створити тематичні групи суспільно-політичної лексики на матеріалі твору О. Довженка;

     5) охарактеризувати основні процеси семантико-функціонального розвитку суспільно-політичної лексики у творах Довженка;

     6) визначити найбільш групу суспільно-політичної лексики, котру автор використовує у художній прозі найчастіше.

     Для встановлення семантико-функціонального статусу лексем суспільно-політичної семантики  було застосовано такі методи:

– метод компонентного аналізу, оскільки до завдань дослідження належить аналіз семантичних змін одиниць суспільно-політичної лексики;

– контекстуальний аналіз, який дозволяє простежити специфічні особливості суспільно-політичної лексики в умовах її функціонування;

– метод кореляції мовних і соціальних явищ, який дає можливість ураховувати соціальні фактори, що можуть впливати на характер змін у сфері лексики та семантики.

     Новизна курсової роботи визначається тим, що вперше описано структуру, семантику і стилістичні функції суспільно-політичної лексики у творчості Олександра Довженка.  
 

    РОЗДІЛ  І. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ  СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ

1. Суспільно-політична лексика як специфічна лексична категорія

    Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно  від сфери спілкування, мети висловлювання, мовного статусу співрозмовника ми обираємо лексичні елементи, найбільш придатні для конкретної ситуації.

    Виділяють дві групи слів:

    1) лексика стилістично нейтральна, чи між стильова;

    2) лексика стилістично забарвлена;

    Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну.

    До  найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі групи слів:

    1) суспільно-політична лексика;

    2)слова,  яким властива піднесеність, урочистість,  патетичність [10, c. 7].

    Суспільно-політична  лексика (лексика, котра відображає всі сфери політичного та суспільного устрою спільноти) як об’єкт лінгвістичного опису привертала увагу багатьох мовознавців у різні періоди розвитку української мови, оскільки саме цей пласт є одним із найбільш нестабільних у складі лексико-семантичної системи (Г. Волкотруб) [22, c. 83].

     Суспільно-політична  лексика – це особливий шар  термінологічної лексики, що займає проміжне місце між функціонально обмеженими терміно-системами, позбавленими емоційно-експресивної лексики, з якою він постійно інтерферує, що робить диференційну межу між ними мінливою, рухливою [25, c. 468].

    Відомо, що на початковому етапі розвитку будь-яка наука відштовхується від понять побутового мислення. Тому майже у кожній терміносистемі в ролі термінів використовуються загальновживані слова. Термінологічні значення цих слів історично нові й закріплюються за знаками з початком розвитку системи наукових знань, виникаючи або внаслідок семантичного довантаження слів, або при повторному використанні, тобто в актах вторинної номінації.

    У кожну епоху суспільно-політична  термінологія прагне до єдності, тобто  бути однаково прийнятою для всіх класів суспільства. Саме суспільно-політичний термін — виразник суспільно-політичного поняття розкриває його суть у результаті того, що за кожним стоїть певне визначення, пов’язане з відповідною ідеологічною концепцією.

          Під суспільно-політичною термінологією розуміємо відкриту систему номінативних одиниць різних за походженням, які спеціалізовані лексично (створені або запозичені терміни), семантично (загальновживані  слова, що отримали термінологічне значення) і фразеологічно (новостворені словосполучення номінативного характеру) для вираження понять, що відбивають сферу суспільно-виробничого, політичного життя [24, c.724].

    Суспільно-політична  термінологія української мови характеризується певними особливостями, що викликані суто лінгвістичними факторами і які відрізняють її від  наукової і технічної термінологічної лексики. Їй не властива така стильова закріпленість, замкненість, яка спостерігається в інших терміносистемах. Участь широких мас народу в політичному житті країни, у громадській діяльності сприяє тому, що багато суспільно-політичних термінів поступово входить до складу загальновживаної лексики. Власне, між цими лексичними групами визначити певну чітку межу, що їх розділяє, дуже важко, а то й зовсім неможливо[ 14 c. 84].

    Але, недивлячись на вище сказане, багато груп суспільно-політичної лексики навіть важко виділити в окрему «термінологічну» категорію, настільки глибоко ввійшли вони в народно-розмовну мову і злилися з нею. Суспільно-політична лексика фіксується в художніх творах усієї тематики післявоєнної української художньої прози. Вона пронизує всі шари лексики художнього твору, цементуючи й організовуючи їх, надаючи їм соціального художнього, естетичного забарвлення, спрямованості мови художнього твору.

    Суспільно-політична  лексика становить таку частину  словника, яка особливо гостро реагує на зміни, що відбуваються у світі реалій. Своєрідність суспільно-політичних реалій, відображуваних фактичним мовним матеріалом дослідження, виявляється в їхній безпосередній віднесеності до конкретного екстралінгвального фрагмента дійсності, який із геополітичного погляду обмежується територією сучасної України, що в багатьох випадках зумовлює необхідність залучення фонових соціокультурних знань для адекватного сприйняття досліджуваних мовних одиниць.

    Суспільно-політична  лексика – відкрита система, яка  постійно поповнюється одиницями інших  лексичних розрядів [3, c. 1270]. Збагачення її складу відбувається не лише за рахунок появи нових слів відповідного змісту, а й унаслідок переосмислення значень уже існуючих у мові лексем (розбудова, місіонер та ін.). Можливість такого переосмислення зумовлена актуалізацією супровідних побічних семантичних, денотативних і конотативних елементів лексичного значення. Отже, структурні одиниці різних соціально-функціональних підсистем мови можуть позначати поняття суспільно-політичного характеру. Це є внутрішньомовним фактором генетичної та семантичної близькості слів суспільно-політичної семантики до загальновживаної лексики.