Біблійні фразеологізми та цитати з Біблії в поетичних творах Тараса Шевченка

Святе Письмо мало помітний вплив на розвиток української мови, на її становлення. Видатний український письменник і філософ Григорій Сковорода так писав про Біблію: «Сія книга вічная, Книга Божія, Книга небесная» (5, с. 256). А Іван Богослов говорив так: «Святе Письмо є силою, яка прикрашає розум, робить душу сильною, твердою й мудрою» (2, с. 269). А тому вивчення релігійної лексики, біблійної фразеології, дослідження впливу Біблії та релігійного стилю на збагачення української літературної мови виступає на передній план лінгвістичних досліджень. У цьому сенсі на особливу увагу заслуговують біблійні фразеологізми та цитати з Біблії, використані у творах української літератури.

Українська література, яка виросла на народному ґрунті, передала ставлення українців до сакральних книг та висловів з них. Від початків прийняття християнства Біблія стала улюбленою книгою українського народу. І. Шевченко пише, що «внаслідок поширення християнства Біблія стає все більш популярною, перетворюючись на настільну книгу в родинах усіх прошарків населення» [51, с. 194]. Популярність Біблії відбита й у мові творів українських письменників, які часто послуговувалися засобами релігійного стилю.

Особливістю релігійного стилю на фразеологічному рівні є значна кількість крилатих висловів біблійного походження. Частина цих висловів набула переносного значення й стала фразеологізмами (притча во язицех, терновий вінок, посипати попелом голову), частину стали використовувати в цитатному вжитку. Уживання й перших, і других у художніх творах — традиція української літератури. Починаючи від творів доби Київської Русі й закінчуючи новітньою українською літературою, можна прослідкувати широке використання біблійних фразеологізмів та цитат з Біблії українськими письменниками.

Біблійні фразеологізми та цитати з Біблії у творах української літератури виконують різноманітні функції: цитування Біблії для надання творові урочистого звучання, використання біблійних фразеологізмів для яскравості й влучності висловлення думки, переосмислення вислову для надання йому іронічного, іноді й саркастичного, звучання тощо.

Уживання великої кількості біблеїзмів та цитат з Біблії у творах давньої української літератури можна пояснити тісним зв’язком церкви й мистецтва, а звідси — церковної й художньої літератури. Письменники давньої української літератури здебільшого були церковниками, вони писали твори, які зачіпали проблеми релігії й церкви, а тому використання в їхніх художніх текстах біблійних цитат було природним і зрозумілим. Починаючи з Х століття, українські письменники широко використовують у своїх творах цитати з Біблії. Спочатку ці твори були перекладними, переважно сакральними, текстами, тому цитування Біблії було в них природним і логічним. В оригінальних творах києво-руської доби теж помітний великий вплив Біблії, а звідси – широке використання біблійних цитат. Так у творах «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського, «Поучення» Володимира Мономаха» та інших знаходимо численні вживання цитат з Біблії.

У післямонгольський період українська література зазнає яскравого розквіту, зберігаючи традиції давньоруської літератури й переймаючи новаторство європейських літератур. Як і в києво-руський період, у часи з ХІV — до XVIII століття українську літературу творять переважно церковнослужителі, які вносять у твори світського характеру елементи релігійного стилю, зокрема велику кількість біблійних цитат і фразеологізмів. Так, у поезіях Афанасія Филиповича (між 1595 і 1596 – 1648), Йоаникій Галятовського (? – 1688), Івана Величковського (? – 1707), Даміана Наливайка (? – 1627), Кирила Транквіліона-Ставровецького (? – 1646), Лазаря Барановича (1620 – 1693), Димитрія Туптала (1651 – 1709), Варлаама Ясинського (? – 1707), Феофана Прокоповича (1677 — 1736), Юліана Добриловського (1760 — 1825), Григорія Сковороди (1722 – 1794) та багатьох інших письменників давньої української літератури вжита велика кількість біблеїзмів та цитат з Біблії, оскільки названі письменники порушують у своїх творах проблеми філософсько-релігійного характеру.

Нова українська література відійшла від тем суто релігійних, але традиція використання біблійних фразеологізмів та цитат з Біблії не зникла. У творах І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, П. Куліша, Т. Шевченка, Л. Глібова та інших часте використання таких висловів, як хліб насущний, любити ближнього, обітована земля, нести свій хрест тощо надає мові поезій цих авторів урочистого характеру. Серед цих висловів багато цитат з Псалтиря та Нового Заповіту. Наприклад: твою спасенну путь (П. Куліш) (Пс. 24:8, 9); руку Господню (І. Франко) (Пс. 31:4) та інші; мертвих воскрешає (Мт. 9:25, 11:5; Мк. 5:41; Лк. 7:15, 8:55; Ін. 11:44); нової науки (Мк. 1:27) (П. Куліш); Усе покинь (Мт. 19:21) (І. Франко); свій хрест несуть (Мт. 27:32; Мк. 15:21; Лк. 23:26; Ін. 19:17) (П. Шелест) та інші.

Такі часті використання цитат саме з цих книг Біблії можна пояснити тим, що Псалтир і Євангеліє були найбільш поширеними книгами серед українців. Цитати й фразеологізми з них не потребували додаткового пояснення – вони були зрозумілими всім.

В українській літературі від початків її існування й до появи перших творів Тараса Шевченка можна прослідкувати велику кількість використань біблійних фразеологізмів та цитат з Біблії. Варто зазначити, що в поезіях ХІХ ст. українські автори здебільшого цитують Біблію, а не використовують біблійні фразеологізми, тобто вживають вислів у його прямому значенні.

Часто поети нової української літератури використовують цитати з Біблії як епіграфи до своїх творів. Наприклад, у поезіях П. Гулака-Артемовського «Переложение псалма 125» та «Переложение псалма 139» епіграфами служать уривки із Псалтиря, а у вірші П. Куліша «О, як Тебе, Спасе, у тім слові бачу!» тексту передує епіграф («Что єсть мнє і тебє, жено?» (Ін. 2:4)) — цитата з Євангелія від Івана, — що служить зачином поезії.

Використовуючи біблеїзми та цитати з Біблії, українські поети ХІХ ст. удосконалювали релігійний стиль української мови, а також, уводячи ці цитати в поетичний текст, який передбачає використання художніх засобів, підносили ще один із різновидів релігійного стилю української мови — урочисто-релігійний. Варто зазначити, що поети (особливо першої половини ХІХ ст.) використовували здебільшого церковнослов’янські варіанти фразеологізмів та цитат, оскільки біблійні переклади новою українською мовою з’являються саме в ХІХ ст. Ще слід наголосити на тому, що ці переклади не були поширеними в церкві (особливо на Східній Україні), тому традиційним було використання церковнослов’янських варіантів. Наприклад: услиши молитву нашу (О. Духнович); (цитата із Псалтиря (Пс. 4:2, 38:13; 54:2, 60:2, 64:3, 101:2) (Господи, оуслыши молитву мою)); Отче наш (М. Устиянович, Ю. Федькович, М. Старицький, П. Карманський, П. Штокалко) ((Мт. 6:9; Лк. 11: 2) (Отчє нашъ)); десницею святою (С. Гулак-Артемовський) ((Пс. 17:36, 19:7, 20:9, 47:11, 59:7) (спаси дєсницєю твоєю)); хліб насущний (Т. Шевченко, Ю. Федькович) ((Мт. 6:11; Лк. 11:3) (хлυбъ нашъ насущный); Благословенная в женах (благословєна ты въ жєнахъ (Лк. 1:28, 42), в земній юдолі (П. Куліш) ((Пс. 83:7) (во юдоль плачєвную)) та інші. Велику частину біблійних фразеологізмів та цитат містять переспіви псалмів (Т. Шевченко, П. Куліш) та переспів молитви Ісусової «Отче наш» (Ф. Федькович, М. Старицький). Ці фразеологізми та цитати або наслідують церковнослов’янський відповідник у Біблії, або є українськими перекладами. Так, у Шевченкових переспівах переважають церковнослов’янські варіанти цитувань (Молюсь, Господи, внуши їм Уст моїх глаголи (внуши божє молитву мою (Пс. 53:7)); Воспоєм чесним собором (Воспойтє господови пυснь нову (Пс. 149:1), у Кулішевих – українські (Почуй мою молитву, Боже (Господи, оуслыши молитву мою (Пс. 101:1). Це, можливо, пов’язано з тим, що П. Куліш був перекладачем Біблії українською мовою. Після Т. Шевченка українські поети здебільшого послуговуються українськими варіантами фразеологізмів та біблійних цитувань (Вивів ти мене з неволі (С. Руданський) (Вих. 20:2); заповіт святий (Олена Пчілка) (Вих. 20:1 – 17); ближнього любити (І. Франко) (Мт. 22:38) та інші), хоч іноді трапляються й церковнослов’янські варіанти (обітована земля (Вих. 3:8; Втор. 34:1 – 4) (І. Франко, Леся Українка). Звичайно, використання як церковнослов’янських варіантів фразеологізмів і цитат, так і їх українських перекладів надає мові української поезії ХІХ ст. урочистого характеру й високого звучання, таким чином збагачуючи українську мову та вдосконалюючи урочисто-релігійний підстиль релігійного стилю.

Отже, використання в художніх творах біблійних фразеологізмів та цитат з Біблії є традиційним для української літератури. Таке використання свідчить про високий рівень українського красного письменства, його участь у творенні зразків урочисто-релігійного та урочисто-художнього підстилів української мови.

1. 3. Використання елементів релігійного стилю у творах Тараса Шевченка

У поетичних текстах Т. Шевченка наявні виразні ознаки релігійного стилю. Сучасні мовознавці визначають релігійний стиль як такий, що обслуговує потреби релігії (релігійна література, молитви, проповіді тощо), виконує функції впливу, має певні особливості на різних мовних рівнях – лексичному, фразеологічному, морфемному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному [8, с. 260]. Релігійний стиль української мови лінгвісти стали виділяти лише в кінці ХХ ст., хоча цей стиль має дуже давню традицію. Повністю він був сформований в українській (староукраїнській) мові вже в ХVI – XVIII ст. Він широко функціонував і обслуговував релігійні потреби суспільства того часу. Але з кінця XVII ст. Українська церква, утративши митрополію, змушена була під диктатом Москви послуговуватися лише церковнослов’янською чи російською мовами. Відродження релігійного стилю нової української мови відбулося в ХІХ ст., коли з’являються українські переклади Біблії [8, с. 258 – 259]. З початку свого існування релігійний стиль мав великий вплив на розвиток літературної мови.

Тарас Шевченко, як ніхто інший із українських письменників ХІХ ст., розумів роль і місце засобів релігійного стилю у творах художньої літератури. Будучи людиною віруючою, чудово обізнаною із книгами Святого Письма, Тарас Шевченко осмислює постулати й закони цієї вічної книги й уводить у тексти своїх творів чимало цитат з Біблії, біблійних фразеологізмів, звертань до Бога, Богородиці, святих, лексем на позначення церковної атрибутики, елементів поетичного синтаксису, притаманного для побудови речень у Святому Письмі та жанрах церковної літератури, тощо. Т. Шевченко, використовуючи у своїх поезіях релігійну лексику, широко послуговується запозиченнями, особливо з мов, якими були написані та перекладені Святе Письмо та церковні книги (давньоєврейської, давньогрецької, латинської, церковнослов’янської). Таке явище свідчить про широку обізнаність поета із релігійною літературою, а звідси – широке цитування лексики та форм слів, особливо церковнослов’янське. Якщо порахувати кількість уживань поетом релігійної лексики, то можна сказати, що Т. Шевченко використовує 2679 уживань цієї лексики. Це 385 лексичних одиниць із 10116 слів, представлених у «Словнику мови Шевченка» [43; 44]. Яскраво виражені елементи релігійного стилю в поетичному синтаксисі віршів Тараса Шевченка. Це – велика кількість спонукальних речень та речень бажальної модальності у віршах-молитвах, постпозиційні означення за аналогією до перекладів Святого Письма, порівняння з елементами релігійної лексики тощо.

Окрім того, Т. Шевченко часто переспівує частини Біблії, створює свої твори за зразком до біблійних. У нього чимало творів на біблійну тематику або пов’язаних біблійним змістом. Тараса Шевченка можна вважати тим письменником, який у своїй творчості часто використовує релігійні жанри й переносить їх у художню літературу, поет розвиває й розширює такі жанри української літератури, що перейшли з літератури релігійної, як молитва, псалом, «подражаніє», послання, містерія, а також надає літературним жанрам релігійного змісту. Поет адаптує сакральні зразки жанрів до українського літературного середовища й представляє ці жанри в розвиненому стані. Наприклад, у Т. Шевченка нараховуємо 72 українськомовні віршовані молитви (як інтертекстуальні, так і «чистого» зразка («Молитва», «Царів, кривавих шинкарів», «Злоначинающих спини», «Тим неситим очам»)) та 4 молитви, написані російською мовою.

Як зазначає Н. І. Бойко, «поезія Т. Шевченка пройнята релігійними мотивами, сюжетами, образами, символами. Біблія для поета була такою пам’яткою світової культури, таким невичерпним джерелом життєвої мудрості й натхнення, інтерес до якого Т. Шевченко не втрачав упродовж усього свого життя. Навіть удаючись до філософського осмислення фрагментів картини світу, порушуючи антропоцентричні проблеми, Т. Шевченко залишався з Богом» [5, с. 2].

РОЗДІЛ 2. Використання біблійних фразеологізмів та цитат з Біблії в поетичних творах Тараса Шевченка

Засобом релігійного стилю виступають біблійні фразеологізми та цитати з Біблії. Використовуючи цей прийом, Т. Шевченко вдосконалював як художній, так і релігійний стилі української мови. Важливо зазначити, що поряд із численними використаннями біблійних фразеологізмів, які надають поетичним творам Тараса Шевченка особливої урочистості й метафоризації, поет уводить у свої вірші велику кількість цитат із Біблії. Визначення цих лінгвоодиниць (біблеїзмів і цитат з Біблії) ми подавали вище (див. Розділ 1, с. 6)

Як відомо, поетична мова — це образна мова, і переносне значення слова чи вислову в поетичному тексті зумовлене самою природою красного письменства. Фразеологізми — це образні вислови в переносному значенні, тому часте їх використання Тарасом Шевченком у своїх поезіях є природним і обґрунтованим. Важливо зазначити, що один і той же вислів з Біблії в поетичних творах Т. Шевченка може бути вжитий і як фразеологізм (тобто в переносному значенні), і як цитата з Біблії (у прямому значенні). Пор.: І вивели з злодіями/ На Голгофу-гору;/ І повісили меж ними —/ За що? («Неофіти»). — Задзвонили в усі дзвони,/ І повели Гуса/ На Голгофу у кайданах./ І не стрепенувся.../ Перед огнем... («Єретик»). У першому прикладі вислів вести на Голгофу вжитий у прямому значенні, оскільки йдеться про страту Ісуса Христа (тобто прямий переказ біблійного епізоду), у другому — у переносному: Яна Гуса ведуть на муки й страту.

Отож розглянемо кожну із названих лінгвоодиниць окремо.

2. 1. Біблійні фразеологізми в поетичних творах Тараса Шевченка

Тарас Шевченко у своїх поетичних творах використовує багато фразеологізмів, які походять із Біблії. Кожне таке використання обумовлене контекстом і відіграє у вірші свою неповторну роль. Для того, щоб чіткіше уявити всю палітру використаних Т. Шевченком біблійних фразеологізмів, нам необхідно з’ясувати їх семантичну приналежність, їх структуру, а також джерела їх походження (книги Біблії).

2. 1. 1. Семантична класифікація біблійних фразеологізмів, ужитих у поетичних творах Т. Шевченка