Наочні методи ознайомлення дітей з природою

    Розглянемо  детальніше методику використання ілюстративних  матеріалів різних видів у ознайомленні дітей з природою.

    Дидактичні  картини використовуються в основному на заняттях, де розглядання картини слугує для розв’язання основних дидактичних завдань цього заняття. Сам процес розглядання картини має багато спільного із спостереженням і проходить за тією ж структурою, тобто має 4 етапи:

• підготовчий етап, на якому вихователь зацікавлює дітей темою зображеного на картині та з допомогою короткої бесіди актуалізує опорні знання;
• початок розглядання має спрямовуватися на зосередження уваги дітей на картині;
• основний етап – з допомогою запитань вихователь спрямовує пізнавальну діяльність дошкільнят на аналіз змісту картини;
• заключний – узагальнююча підсумкова розповідь по картині.

    Якщо  ж використання картини супроводить  інші методи (словесні, практичні), його структура дещо простіша: детальний аналіз не проводиться, натомість має місце узагальнене сприймання картини чи коротка розповідь за її змістом.

    В молодшій групі розгляданню картини  певного змісту має передувати спостереження  за об’єктом чи явищем природи, близьким до зображеного. При розгляданні картини з молодшими дошкільниками основними методичними прийомами є запитання вихователя до дітей, підсумкова розповідь-опис вихователя за картиною. Якщо використовується сюжетна картина, розповідь теж повинна бути сюжетною, тобто розкривати якусь подію чи події. Розглядаючи з дітьми дидактичну картину, вихователь може задати запитання, спрямовані на характеристику зовнішнього вигляду зображеного (тварини чи рослини), їх поведінки. Як і у спостереженні, не потрібно обмежуватися тільки констатуючими запитаннями, слід також задавати запитання, які вимагають розуміння причин тих чи інших природних явищ, їх сутності.

    При розгляданні дидактичної картини  з метою уточнення знань дітей  чи ознайомлення з новим об’єктом важливо правильно підібрати запитання:

1. Почати з констатуючих запитань (Що? Хто? Який? Скільки? Що робить?).
2. Порівняльні запитання (вони активізують попередній досвід дітей).
3. Причинові запитання (Чому? Як? Навіщо?) допомагають вийти за рамки зображеного, зрозуміти внутрішні причини і закономірності існування природних явищ.

    З середньої групи дидактичні картини  можна розглядати з дітьми і без  попереднього спостереження за реальними  предметами. Картини використовують як методичний прийом при проведенні бесід, в ході розповідей вихователя. Як окреме заняття проводиться описування дітьми предметних та сюжетних картин природничого змісту.

    В старших групах предметні дидактичні картини використовують тільки для  парного порівняльного розглядання. Сюжетні картини використовують у двох варіантах: одну картину або порівняння серії картин. Проводиться цей вид роботи так: розглядають і аналізують кожну картину із серії, а потім проводять порівняння за однією чи кількома виділеними ознаками. Важливо правильно підібрати картини для порівняння. Спочатку це можуть бути картини, у яких легко знайти відмінне та спільне через схожість сюжетів чи предметів, які зображені (наприклад, одне й те саме місце зображене в різні пори року; зображено дорослу тварину та її дитинчат).

    Пізніше завдання ускладнюються: порівняти свійських та диких тварин, літній ліс та зимовий парк, природу різних куточків світу.

    Цікаву  методику використання дидактичних  картин пропонує В.Гербова. Створена нею  серія дидактичних картин „Отчего и почему” характеризується певними особливостями. Зокрема, всі картини об’єднує наявність спільних героїв, з якими відбуваються різноманітні пригоди. Це дозволяє вийти за межі дитячого досвіду, ознайомити з різними природними явищами, природою різних куточків Землі. Друга особливість картин – поєднання у них реального зображення природи з елементами фантастичними, що, на думку В.Гербової відповідає особливостям дитячого світосприйняття, задовольняє потяг до творчості, фантазування. В.Гербова рекомендує щоб у середній групі нову картинку, що розповідає про чергову подію з життя знайомих героїв, діти спочатку розглядали самостійно і ділилися з педагогом своїми враженнями. Потім дорослий повідомляє, як картинка називається, і пропонує дітям навести докази, що підтверджують правомірність даної назви. Старші дошкільники придумують свої назви картинки. В.Гербовою запропоновані короткі розповіді до кожної картинки, які містять проблемні запитання, що допоможуть дітям не лише краще зрозуміти зміст картинки, а й спонукатимуть їх до міркування, встановлення певних взаємозв’язків у довкілля.

    Використання  репродукцій художніх картин проводиться за зовсім іншою методикою. Детально методику роботи з художніми картинами розкрили С.Чумічева, Н.Зубарева, Г.Тарасенко, Н.Виноградова. Необхідність використання творів образотворчого мистецтва в роботі з дошкільниками обумовлена їх величезною пізнавальною і естетичною цінністю. Картини показують дітям такі сторони життя природи, що не завжди можна спостерігати в природних умовах (льодохід, косовицю, відліт птахів і ін.). Розглядання пейзажних картин великих майстрів сприяє розвиткові естетичного смаку, дозволяє звернути увагу на те, що раніше залишилося непоміченим, будить бажання і розвиває уміння дітей розповідати про цю красу, подивитися на неї ще раз, вже в житті.

    Н.М. Зубарєва відзначає, що розглядання  пейзажів сприяє розвиткові виразності дитячого мовлення (збільшується кількість визначень, порівнянь, метафор і ін.), діти учаться розуміти задум художника, настрій, переданий ним у картині, тобто підвищується культура сприйняття, розвивається мислення.

    При доборі репродукцій картин великих  художників потрібно, насамперед, стежити  за тим, щоб картини були небагатопланові, прості по композиції, яскраві по кольору, без зайвих деталей, — це забезпечить доступність сприйняття.

    У своєму умінні сприймати пейзажні картини  дитина проходить кілька етапів. Спочатку вона лише перелічує предмети, зображені на картині, дає дуже коротку, елементарну їхню характеристику; своє ставлення до картини вона ще виразити не може. Потім під впливом навчання дитина починає більш повно, точно й образно характеризувати зображене, використовуючи для цього різні виразні засоби.

    Аналіз  живописного твору не повинен зводитися до переліку складових компонентів картини, тому при організації розглядання пейзажу чи натюрморту не варто ставити запитань, які вимагають простого перераховування зображених об’єктів та деталей їхнього вигляду. Слід вчити дітей давати естетичну оцінку твору, тобто аналізувати виражальні засоби, які використовує художник для розкриття свого задуму та змісту картини. В той же час, аналіз художньо-виражальних засобів, як підкреслює Г.Тарасенко, не є самоціллю. Його мета – навчити дітей через художню форму розуміти той зміст, який вкладений митцем у картину. Аналіз картини можна розпочати з повідомлення її назви і запропонувати дітям знайти в картині те, що найбільше підтверджує вдалість назви. У пейзажах важливо підкреслювати настрій твору у зв’язку із станом природи. розглядаючи натюрморти з квітів, фруктів, передусім звертають увагу на поєднання форм, декоративність предметів та їх розміщення на площині, підводять дітей до того, що в натюрморті художник теж передає своє ставлення до того, що він зображає.

    Розглядаючи з дітьми пейзажні картини, педагог, по-перше, учить їх розуміти задум художника, настрій, переданий ним у картині, учить визначати образотворчі засоби, що використовував художник для передачі свого задуму; по-друге, вихователь учить дітей виражати словами враження, отримані від сприйняття пейзажу. Розв'язанню цих завдань сприяють, насамперед, питання, що повинні змусити дітей по-новому глянути на картину: не механічно відзначати в ній усе зображене, а намагатися побачити головне, цікаве з погляду художника.

    Зрозуміти настрій пейзажу допомагають, наприклад, такі запитання: «Весела ця картина  чи смутна? Чому ви так думаєте? Які фарби потрібні були художникові, щоб показати це? Які фарби взяв би художник, якби захотів намалювати не похмурий день, а яскравий і веселий? Чому художник так назвав свою картину?»

    При розгляданні творів анімалістичного  жанру обов’язково звертають увагу дітей на те, як передано індивідуальний характер тварини – у її позі, повадках, інших особливостях.

    Для кращого сприйняття твору живопису доцільно запропонувати дітям порівняти зображене на картині із тим, що спостерігається в навколишній природі. Цей прийом називають введенням в уявлювану ситуацію. Він розвиває уміння дітей мов би ввійти в картину, згадати про схожі предмети і явища, побачені у житті, придумати, що б вони побачили, почули, якби «начебто прийшли на цю галявинку», «у цей ліс», «до цієї річки». Так діти привчаються використовувати свій досвід, у них розвивається творча уява.

    При розгляданні картини необхідно і слово педагога, що пояснює. Воно допомагає дитині розібратися в її змісті, поглиблює сприйняття. Однак великі пояснення утрудняють сприйняття, змазують враження від твору. Розповідь вихователя може мати кілька варіантів: опис зображеного, передавання свого ставлення до зображеного, розповідь у зв’язку із зображеним. Саме в останньому варіанті розповіді можна вмістити додатковий природничий матеріал, який повинні засвоїти діти; Правильному і глибокому сприйняттю картини сприяють поетичне слово, музика. Дітям пропонують наступні завдання:

• зіставлення характеру і настрою музичного твору з пейзажною картиною; визначення характеру і настрою музичного твору і складання уявлюваної картини до нього;
• добір уявлюваного музичного твору до пейзажу.

    Для закріплення знань, отриманих при сприйманні картини, можна використати і практичний прийом – складання “живих натюрмортів” з реальних предметів природи та муляжів.

    Н Виноградова пропонує такі варіанти занять з використанням репродукцій художніх картин:

    1) розглядання картини з заключною розповіддю вихователя за картиною;

    2) складання дітьми описової розповіді за картиною;

    3) порівняння різних за настроєм пейзажних картин і складання розповідей за ними (наприклад, порівняння картин І. Левітана «Золота осінь» і «Осінній день. Сокольники»);

    4) складання описових розповідей за невеликими пейзажними картинками (заняття проводиться по типу «Улаштуємо виставку «Зима — літо», «Улаштуємо виставку «Пори року»). Для ускладнення такого заняття можна дати картинки, що характеризують різні періоди сезону (початок, середина, кінець). Підходящим матеріалом у даному випадку будуть листівки із серій «Пори року», «Рідна природа» і т.п.

    Г.Тарасенко  вважає, що репродукції художніх картин лід використовувати у поєднанні  з творами інших видів мистецтва (музикою, поезією тощо) під час так званих „уроків художнього пізнання природи”. Авторка наголошує, що при цьому не слід використовувати художній твір як „наочність” до повчальних міркувань про збереження природи, оскільки це спрощує та вульгаризує призначення мистецтва. Діти повинні відчути, що художній образ природи – це не просто ілюстрація чи її мертва копія, а насамперед пережити певні відчуття: подив, захоплення, співчуття, гнів тощо. Основними прийомами роботи з художньою картиною є при цьому запитання до дітей та розповідь вихователя за художньою картиною. Варто враховувати, що ознайомлення з художнім образом природи не повинно стати монологом вихователя, педагог має спонукати дітей до активного висловлення власної думки щодо естетичної та екологічної сутності цього образу.

    Методика  використання книжкової графіки та ілюстрацій до дитячих книг природничого змісту.

    У більшості випадків ілюстрації використовують як один з прийомів активізації дітей  у ході сприйняття словесної інформації – читання вихователем художнього твору. Розглядання ілюстрацій як самостійний вид роботи планується в молодшій та середній групах через деякий час після читання оповідання чи розповідання казки. Основний прийом – запитання вихователя до дітей. Вони повинні спонукати до співставлення змісту ілюстрації та художнього твору.

    Використовуючи  книжкову графіку, слід враховувати, що вона, як і художні картини, має  певну художню цінність. Тому не слід замінювати книжковими ілюстраціями дидактичних картин.

    Використання  технічних засобів для демонстрації наочних ілюстративних матеріалів

    У повсякденній діяльності і на заняттях дошкільники накопичують уявлення про явища живої і неживої природи, їхні взаємозв'язки, учаться бачити, порівнювати. Спостереження за природою на ділянці дитячого садка, у найближчому його оточенні, у груповому приміщенні залишається головним методом її пізнання. Додаткові можливості в ознайомленні дітей із природою з'являються при використанні наочних засобів навчання: муляжів, картин, діафільмів, діапозитивів та ін.