Лекции по "Безпека житедіяльности"

Конституція України  проголошує:

-«Кожна людина  має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє  життя і здоров'я, життя і  здоров'я інших людей від протиправних  посягань» (ст. 27);

-«Кожен має  право на охорону здоров'я,  медичну допомогу та медичне  страхування... Держава дбає про  розвиток фізичної культури і  спорту, забезпечує санітарно-епідемічне  благополуччя» (ст. 49);

- «Кожен має  право на безпечне для життя  і здоров'я довкілля та на  відшкодування завданої порушенням  цього права шкоди» (ст. 50).

Законодавство щодо безпеки  життєдіяльності включає законодавство  України: про охорону здоров'я, про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Суспільство і держава  відповідальні перед сучасним і  майбутніми поколіннями за рівень здоров'я  і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони  здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних  проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу  життя. 

 

2.   Законодавство України про охорону здоров'я 

 

Основи законодавства  України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, запобігання захворюваності, інвалідності та смертності і зниження їх рівня, поліпшення спадковості.

Законодавство України про  охорону здоров'я базується на Конституції України і складається  з зазначених Основ та інших прийнятих  відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини  у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні  принципи охорони здоров'я, а саме:

визнання охорони здоров'я  пріоритетним напрямом діяльності суспільства  і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними  інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність  медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

орієнтація на сучасні  стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

Право на охорону здоров'я  має кожний громадянин України, що передбачає:

життєвий рівень, включаючи  їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне  обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання  здоров'я людини;

безпечне для життя  і здоров'я навколишнє природне середовище;

санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

безпечні і здорові  умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

кваліфіковану медико-санітарну  допомогу, включаючи вільний вибір  лікаря і закладу охорони здоров'я;

правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

відшкодування заподіяної здоров'ю  шкоди;

Закон України  «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення нею державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - це оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я  населення факторів навколишнього  середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань. Згідно зі статтею 4 громадяни мають  право на: безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення  підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

достовірну і своєчасну  інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про  наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Згідно зі статтею 5 громадяни зобов'язані:

піклуватися про своє здоров'я  та здоров'я і гігієнічне виховання  своїх дітей, не шкодити здоров'ю  інших громадян;

проходити обов'язкові медичні  огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

виконувати розпорядження  та вказівки посадових осіб державної  санітарно-епідеміологічної служби при  здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного  нагляду;

Важливе значення має Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту  людини (ВІЛ) і через відсутність  у даний час специфічних методів  профілактики та ефективних методів  лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в  Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів  щодо захисту прав і законних інтересів  громадян та суспільства. Боротьба з  цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони  здоров'я населення.

Особливу актуальність має Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000р. Цей закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. 

 

3.     Охорона праці в законодавстві України 

 

Законодавство про охорону  праці складається із Закону України  «Про охорону праці», Кодексу законів  про працю України та інших  нормативних актів.

Закон України  «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У статті 1 Закону проголошується: «Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації  незалежно від форм власності  та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У  разі, коли міжнародними договорами або  угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш жорсткі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено  законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або  угоди.

У статті 4 визначено основні  принципи державної політики в галузі охорони праці:

пріоритет життя і здоров'я  працівників по відношенню до результатів  виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих  умов праці;

соціальний захист працівників, повного відшкодування збитків  особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних  захворювань;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств  незалежно від форм власності  і видів їх діяльності;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища на 2005- 2010 рр.

Головною метою Національної програми є удосконалення державної  системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випадкам, професійним  захворюванням, аваріям і пожежам.  

 

Блок 5.2. Лекція 16. Нормативні та організаційні засади впровадження питань безпеки життєдіяльності.

План.

1.Пожежна безпека  та безпека дорожнього руху.

2.Цивільний захист  та захист населення України  від впливу іонізуючих випромінень.

3.Законодавство  України про захист довкілля. 

 

 

 

1.Пожежна безпека  й безпека дорожнього руху

Закон України  «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993р. проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні й соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України  «Про дорожній рух» визначає правові й соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, в статті 14 визначені права й обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану  автомобільних доріг, вулиць, залізничних  переїздів вимогам безпеки руху;

вивчення норм і правил дорожнього руху;

отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів державтоінспекції  Міністерства внутрішніх справ України  інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів  державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення  з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

знати й неухильно дотримуватися  вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів  з питань безпеки дорожнього руху;

створювати безпечні умови  для дорожнього руху, не завдавати  своїми діями або бездіяльністю  шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

виконувати розпорядження  органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про  дорожній рух. 

 

2.Цивільний захист  й захист населення України  від впливу іонізуючих випромінень  

 

Згідно із Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993р. кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування.

Держава як гарант цього  права створює систему цивільної  оборони, що має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків  аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Завданнями цивільної  оборони України є:

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і  запровадження заходів щодо зменшення  збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж  та стихійного лиха;

оповіщення населення  про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час  та постійне інформування його про  наявну обстановку;

захист населення від  наслідків аварій, катастроф, великих  пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

організація життєзабезпечення  населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках  ураження;

Закон України  «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998р. спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.