Матеріальна відповідальність працівника за шкоду,заподіяну підприємству, установі, організації

У решті випадків згідно зі змістом п. З ст. 136 КЗпП відшкодування

збитків працівником забезпечується шляхом подання власником (уповноваженим  ним органом} позову до суду. Позов  може бути поданий протягом року з  дня виявлення шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховується розмір матеріальної шкоди, ступінь  вини працівника і конкретні обставини, за яких було спричинено матеріальні  збитки. Ст. 137 КЗпП вказує на обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування. Зокрема, розмір відшкодування зменшується, якщо шкода  стала наслідком не лише винної дії  працівника, але і відсутності  умов збереження матеріальних цінностей, крім випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника.

Розмір шкоди чи збитків, заподіяних власникові, відповідно до п. З ст. 135 КЗпП визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського  обліку, виходячи з балансової вартості майна па день виявлення шкоди  з врахуванням його зносу.

Розмір відшкодування  шкоди за підвищеною матеріальною відповідальністю визначається відповідно до Закону України  "Про визначення розмірів збитків, спричинених підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею чи втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей" від 6.06.1996 р. та Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

При колективній матеріальній відповідальності розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається для кожного  із членів колективу (бригади) з врахуванням  ступеня його вини і пропорційно  розміру заробітної плати.[ 9,48 ]

б)Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним  органу наступає в першу чергу  відповідно до ст. 173 КЗІІП у випадку  спричинення шкоди здоров'ю і  життю працівника при виконанні  ним обов'язків, обумовлених трудовим договором, в результаті незабезпечення здорових і безпечних умов праці  власником або уповноваженим  ним органом, а також у випадку  нанесення травми, заподіяної потерпілому  власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих  умов праці. [10,467]

Порядок і розмір відшкодування  нанесеної працівникові шкоди визначаються Правилами відшкодування власником  підприємства, установи, організації  або уповноваженим ним органом  шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням  здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням  здоров'я, складається із виплати:

— втраченого ним заробітку (залежно від ступеня втрати професійної  працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією), розрахованого  виходячи із середньомісячного заробітку, що передував втраті працездатності;

— одноразової допомоги (в установлених випадках), розмір якої визначається в колективному договорі;

— компенсації на медичну  та соціальну допомогу, яка може передбачати додаткове, більш калорійне  харчування, придбання ліків, спеціальний  медичний та соціальним догляд, протезування і санаторно-курортне лікування  і т. ін.[ 11,143]

Доказом вини власника є:

— акт про нещасний випадок  або про професійне захворювання;

— висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю;

— медичний висновок про  професійне захворювання; -- вирок або  рішенця суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства: — рішення про притягнення  винних осіб до адміністративної або  дисциплінарної відповідальності;

— рішення органів соціального  страхування про відшкодування  власником або уповноваженим  ним органом витрат на допомогу працівникові в разі його тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

— показання свідків та ін.[12,110]

Власник звільняється від  відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови прані не с причиною моральної чи фізичної шкоди.

 

 

 

Висновок

В кінці я хотів би зробити  кілька висновків по зробленій роботі.

У роки незалежності України  проблемами матеріальної відповідальності в 

трудовому праві займалися  В.С. Венедиктов, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, В.І.

Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська та ін.

Незважаючи на ґрунтовні  дослідження, проблеми юридичної і  матеріальної

відподальності в трудовому  праві не тільки не втратили своєї  актуальності, а 

ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання  щодо поняття 

юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема.

Крім того, залишаються  дискусійними окремі питання відповідальності, які 

хоч і достатньо висвітлювались у літературі, проте не знайдено єдиного 

підходу щодо їх вирішення. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання

полягає в тому, щоб знайти цю істину. Так, потребує свого уточнення 

поняття юридичної відповідальності, його двоаспектне розуміння. Виходячи

з положення, що юридичну відповідальність слід розглядати через призму

позитивного і негативного  аспектів відповідальності, багато авторів 

характеризує юридичну відповідальність як особливий правовий стан, який

передбачає наявність  обов'язку, закріпленого в законі, і  розуміння 

необхідності його виконання, а також можливість настання несприятливих 

наслідків у випадку порушення  обов'язку. У зв'язку з цим виникає проблема

дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою 

виявлення в ній наявності  не лише негативного, а й позитивного  аспекту.

Ще і досі чітко не визначені  критерії відмежування об’єктивної  і суб'єктивної

матеріальної відповідальності, не дано розмежування активної і позитивної,

активної і пасивної матеріальної відповідальності, необхідно також 

розрізняти поняття ретроспективної  і негативної відповідальності, в  тому

числі матеріальної, перспективної  або «проспективної» і позитивної

матеріальної відповідальності. Розмежування цих понять дасть змогу чітко

визначити поняття юридичної  відповідальності та матеріальної

відповідальності в трудовому  праві. У чинному Кодексі законів  про працю 

України детально врегульована лише матеріальна відповідальність

працівників, окремі ж випадки  матеріальної відповідальності роботодавця 

розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в  окремій главі; у 

діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання  матеріальної

відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП

України не досягнуто балансу  однакового захисту прав як працівника, так і 

роботодавця (в індивідуальному  трудовому правовідношенні), як

роботодавця, так і колективу  працівників (у колективному трудовому 

правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності

регулюються із зміщенням  гарантій на користь однієї із сторін без 

врахування інтересів  іншої сторони трудового право  відношення. В новому

Трудовому кодексі України  при врегулюванні питань матеріальної

відповідальності слід враховувати  вплив закону вартості на трудові

відносини, а також при  формулюванні норм щодо розміру та порядку 

відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію  в 

трудовому праві, виходити з  принципу рівного захисту матеріальних прав

сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки

захисту трудових прав та інтересів  працівника, а й роботодавця.

У зв'язку з цим чекають  свого нового вирішення питання  щодо розмірів і 

порядку відшкодування сторонами  заподіяної шкоди, врегулювання строків 

позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.

     Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної

відповідальності в трудовому  праві, якою традиційно вважається майнове 

трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка  зору

є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності

за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди  сторонам

трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають  і такі елементи

підстави - трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості  в 

трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко  не визначено 

ні в теорії трудового  права, ні в законодавстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практичне завдання

Задача.

Учителька ЗОШ № 2 м. Конотопа Трусова, мати 10-річних близнят,

звернулася до дирекції школи  із заявою про надання додаткової відпустки 

тривалістю 7  календарних  днів одразу після закінчення щорічної основної

відпустки. Директор школи  погодився надати відпустку тривалістю тільки 3

календарні дні, мотивуючи  це рішення тим, що згідно з ч.ІІІ  ст.10 Закону

України  ” Про відпустки ” загальна тривалість щорічних основної і

додаткової  відпусток  не може перевищити 59 календарних днів,а  Трусова як

педагог має щорічну відпустку  тривалістю 56 календарних днів.

Чи правомірне рішення  директора? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь.

Дана задача розрахована  на знання теми  ” Час відпочинку”. З умови задачі

випливає, що учителька ЗОШ  №2 м.Конотоп Трусова,мати 10-річних

близнят, звернулася до дирекції школи із заявою про надання додаткової

відпустки тривалістю 7 календарних  днів одразу після закінчення щорічної

основної відпустки.Директор школи погодився надати відпустку  тривалістю

тільки 3 календарні дні, мотивуючи  це рішення тим, що згідно з ч.ІІІ  ст.10

Закону України  ” Про відпустки ” загальна тривалість щорічної основної і

додаткової  відпустки не може перевищувати 59 календарних днів, а Трусова

як педагог має щорічну  відпустку тривалістю 56 календарних  днів.

Даючи відповідь на питання  чи правомірне рішення директора  слід

сказати,що дійсно ч.ІІІ ст.10 Закону України  ” Про відпустки ”

передбачає,що загальна тривалість щорічної основної і додаткової відпусток

не може перевищувати59 календарних  днів.але згідно із розділом ІV Закону

України  ” Про відпустки ” ,а саме ст.19 цього Закону,яка передбачає

додаткову відпустку працівникам,які  мають дітей: жінці яка працює і має 

двох або більше дітей  віком до 15 років, або дитину- інваліда,або яка

усиновила дитину,одинокій матері,батьку, який виховує дитину без матері ( у 

тому числі й у разі тривалого пребування матері в лікувальному закладі),а 

також особі,яка взяла  дитину під опіку,надається щорічна  додаткова 

оплачувана  відпустка  тривалістю 7 календарних днів без  урахування

святкових і неробочих  днів. Отже на підставі ст.19 Закону України  ” Про

відпустки ” рішення директора є не правомірним,оскільки учительці ЗОШ №

2 м.Конотоп Трусовій,як  матері 10 – річних близнят дирекція  повинна була 

надати  додаткову оплачувану відпустку тривалістю 7 календарних  днів без 

урахування святкових  і неробочих днів,а не лише 3 дні  як це вирішив 

директор школи мотивуючи  своє рішення ч.ІІІ ст. 10 Закону України  ” Про

відпустки ”.

Виходячи з цього обґрунтування  можна зробити висновок,що рішення 

директора, щодо надання  додаткової відпустки Трусовій є  неправомірни на

підставі ст.19 Закону України  ” Про відпустки ”. Оскільки Трусова має двох

дітей віком до 15 років.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

2. Кодекс законів про працю України  - Х.: ТОВ “ Одіссей “ ,2008.

3.Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Відп. ред.

 

О.П. Товстенко, - К.: Юрінком Інтер, 2006.

 

4. Наказ Міністерства праці України від 12 травня 1996р №43 " Про

затвердження робіт, при  виконанні яких може запроваджуватися колективна

(бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і типового

договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність".

5. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору //

Право України. — 2000. — № 8.

6. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і