Матеріальна відповідальність працівника за шкоду,заподіяну підприємству, установі, організації

2. Коли майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (накладною, відомістю і т.д.) Разові документи можуть видаватись лише за згодою працівника, оскільки вони видаються працівникам, з якими не підписується договір про повну матеріальну відповідальність і для яких обслуговування матеріальних цінностей не є їх основною трудовою функцією. [ 5,14 ]

3. Коли збиток заподіяно діями працівника, що містять ознаки злочину, тобто передбаченими кримінальним покаранням. Матеріальна відповідальність у цьому випадку повинна підтверджуватись доказами вчинення таких дій, встановленими в порядку судочинства. Тільки виправдувальний вирок суду або припинення справи за відсутністю складу злочину звільняє працівника від матеріальної відповідальності. В усіх інших випадках (обвинувальний вирок, ухвала суду про припинення провадження у зв'язку з амністією, звільнення від кримінального покарання у зв'язку з захворюванням, дострокового або умовно-дострокового звільнення і т. ін.) працівник не звільняється від матеріальної відповідальності, якщо тільки його вина підтверджена судом.

4. Коли збиток заподіяний працівником, що знаходився у нетверезому стані. Доказування стану сп'яніння здійснюється за допомогою медичного висновку, пояснення винного, акта чи показань свідків.

5. Коли збитки заподіяні нестачею, навмисним знищенням або навмисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції). Головним для встановлення матеріальної відповідальності у повному розмірі в цьому випадку є умисне завдання школи.

6. Коли збитки спричинені підприємству при виконанні працівником безпосередніх трудових обов'язків, навіть якщо працівник і не підписував договір про повну матеріальну відповідальність, але його діями заподіяна шкода у вигляді нестачі, втрати, перевитрат матеріальних і грошових витрат.

7. Коли збитки заподіяні не при виконанні трудових обов'язків за рахунок використання майна підприємства (установи, організації) в особистих інтересах.

8. Коли посадова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, то призвело до виплат заробітної плати звільненому чи переведеному працівникові за час вимушеного прогулу. Матеріальну відповідальність у даному випадку в розмірі повного відшкодування збитків підприємства (установи, організації) несе посадова особа, що підписала наказ про звільнення чи переведення працівника, яке було пізніше кваліфіковане як незаконне. [15,256]

У статті 134 КЗпП надається  вичерпний перелік випадків, коли працівники

несуть повну матеріальну  відповідальність. Проте, слід врахувати, що п. 6

цієї статті має відсилочний  характер: він передбачає можливість притягнення 

до повної матеріальної відповідальності у випадках передбачених

законодавством (підзаконними актами такі випадки також можуть бути

встановлені).

Залежно від того, хто  заподіяв шкоду, розрізняють два  види мате-ріальної відповідальності (рис. 14.1).

Кожний із зазначених видів  матеріальної відповідальності відрізняється  один від одного нормативними актами, що їх регулюють, межею матеріальної відповідальності та порядком покриття шкоди.

Особливості матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом зумовлюються певними факторами і відображені  на рис. 14.2.

Межі матеріальної відповідальності працівників подано на рис. 14.7.

Працівники за заподіяну  з їх вини шкоду при виконанні  трудових обов’язків, як правило, несуть обмежену матеріальну відповідальність — у розмірі прямої дійсної  шкоди, але не більшої за свій середній місячний заробіток (ст. 132, 133 КЗпП).

Відповідно до законодавства  працівники несуть і матеріальну  відповідальність у повному розмірі  шкоди, заподіяної з їхньої вини роботодавцеві (ст. 134 КЗпП).

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану роботодавцеві  розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів  майна та інших цінностей, а також  у тих випадках, коли фактичний  розмір шкоди перевищує її номінальний  розмір, встановлюються законодавством (ст. 135 КЗпП). Розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, залежить від:

• виду матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена);

• характеру правопорушення, яким заподіяно шкоду (зайві грошові  виплати, неправильна постановка обліку й зберіганням матеріальних або  грошових цінностей та ін.);

• форми вини працівника (умисел чи з необережності);

• способу заподіяння шкоди (зіпсуття, знищення, розкрадання);

 • виду майна, якому завдано шкоду (матеріали, вироби, інструменти, спеціальний одяг, дорогоцінні метали тощо).

Матеріальна відповідальність працівників є обов’язком працівників  відшкодувати роботодавцеві, з яким вони перебувають у трудових відносинах, пряму дійсну шкоду, заподіяну внаслідок  порушення покладених на них трудових обов’язків, винними протиправними  діями (бездіяльністю) у межах, розмірі  та порядку, визначених чинним законодавством. [ 7,34]

 

 

 

ІІІ. Визначення розміру шкоди заподіяної однією із сторін трудового договору та порядок її відшкодування

Розмір заподіяної підприємству,  установі,  організації шкоди  визначається  

за   фактичними   втратами,   на   підставі   даних  бухгалтерського   обліку,  

виходячи   з    балансової    вартості (собівартості) матеріальних цінностей за

вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

 У разі розкрадання,  недостачі, умисного знищення  або умисного зіпсуття 

матеріальних  цінностей  розмір  шкоди  визначається  за цінами, що діють у 

даній місцевості на день відшкодування  шкоди. [ 6,25]

 На підприємствах громадського  харчування (на  виробництві  та  в буфетах) 

і  в  комісійній  торгівлі  розмір  шкоди,  заподіяної розкраданням або

недостачею продукції  і товарів,  визначається  за цінами, встановленими для 

продажу (реалізації)  цієї  продукції  і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок  визначення

розміру шкоди, що підлягає покриттю,  в  тому числі  у кратному  

обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації  розкраданням, 

умисним  зіпсуттям,   недостачею   або втратою окремих  видів майна та

інших  цінностей,  а  також  у  тих випадках, коли фактичний  розмір  шкоди 

перевищує  її  номінальний  розмір. [ 11,143 ]

Розмір підлягаючої покриттю шкоди,  заподіяної з вини кількох  працівників, 

визначається для кожного  з них з урахуванням ступеня  вини виду і межі

матеріальної відповідальності (ст.135-3 КЗпП) . Покриття шкоди

працівниками  в  розмірі,  що  не  перевищує середнього  місячного 

заробітку,  провадиться  за  розпорядженням власника  або  уповноваженого

ним органу,  керівниками  підприємств, установ,  організацій  та  їх 

заступниками  -  за  розпорядженням вищестоящого в  порядку  підлеглості 

органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.  Розпорядження

власника  або  уповноваженого  ним  органу, або вищестоящого в  порядку 

підлеглості органу  має  бути  зроблено  не пізніше  двох тижнів з дня

виявлення заподіяної працівником  шкоди і звернено до виконання  не раніше

семи днів з дня  повідомлення  про це працівникові.

Законодавство про матеріальну  відповідальність надає працівнику, який

завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або 

частково. Це відшкодування  працівник може здійснити шляхом внесення

певної грошової суми в  касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі.

Для останнього необхідна  згода власника або уповноваженого ним органу.

Відшкодовуючи шкоду в  натурі, працівник може передати власнику або 

уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або 

відремонтувати пошкоджене.[ 18,35]

Якщо працівник добровільно  не відшкодував завданих збитків,

законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування  шкоди 

шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за

розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Покриття шкоди

працівниками в розмірі, що не перевищує середнього

місячного заробітку, провадиться  за розпорядженням власника підприємства

або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати.

Керівниками підприємств  та їх заступниками покриття шкоди  в межах 

середньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпорядженням

вищого в порядку підлеглості  органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а 

також вищого в порядку  підлеглості органу має бути зроблено не пізніше 

двох тижнів з дня виявлення  заподіяної працівником шкоди і  звернено до

виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці

сім днів надаються для  того, щоб в разі незгоди з відрахуванням  або його

розміром працівник міг  оскаржити це розпорядження до органу по трудових

спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності  — до районного 

(міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди  перевищує середню місячну заробітну  плату,

її відшкодування провадиться  шляхом заявлення позову до районного 

(міського) суду.[14.167]

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або 

уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування  шкоди в 

розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може

перевищувати й середню  місячну заробітну плату, але  відповідно до

законодавства працівник  може нести відповідальність тільки в межах свого 

середнього місячного  заробітку. До суду власник або уповноважений  ним 

орган повинен звертатись також у випадку, коли розмір шкоди  не перевищує 

середнього місячного  заробітку, але відшкодування не може бути проведено 

за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу в  зв'язку із

закінченням строку на видання  розпорядження або у випадку  припинення

працівником трудових відносин з даним підприємством.[8,134 ]

Питання про відшкодування  завданої шкоди може розглядатись судом  за

заявою працівника, який не згодний з розпорядженням про  відрахування,

зробленим власником або  уповноваженим ним органом, чи з  розміром цього 

відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або 

безпосередньо в суді.

Позов про обгрунтованість  розпорядження власника або уповноваженого

ним органу щодо відрахування шкоди працівником може бути заявлений  і до

реалізації розпорядження  про відрахування. Працівником може бути

заявлений також позов  про повернення суми, зайво виплаченої ним 

добровільно на відшкодування  шкоди, коли відсутні підстави і умови  для 

матеріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі,

ніж це передбачено законом, та в інших випадках. [18,25]

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному  випадку зобов'язаний

з'ясувати обставини, чи завдані  діями працівника матеріальні збитки

підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; чи

заподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій 

працівника обов'язки, належне  виконання яких призвело до шкоди; в  якій

конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому  вина

працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували 

збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

За шкоду, заподіяну внаслідок  порушення трудових обов'язків працівник 

несе відповідальність перед  підприємством, з яким перебуває  у трудових

правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному 

виконанні працівникам своїх  трудових обов'язків, внаслідок статті 441

Цивільного кодексу України  відповідає підприємство, перед яким винний

працівник несе матеріальну  відповідальність у порядку регресу  за нормами 

трудового законодавства.

Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до

якого заявлено позов, а й  службових осіб підприємства, він  повинен 

притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в  справі як

співвідповідачів.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати 

підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на

заявлення регресного позову.

а)Матеріальна відповідальність працівників

      Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно її відшкодувати повністю або частково. Зі згоди власника або уповноваженого ним органу працівник має право передати для відшкодування заподіяної ним шкоди рівноцінне майно чи виправити пошкоджене.

При відмові працівника від  добровільного відшкодування заподіяних ним збитків воно провадиться  таким чином. Покриття шкоди в  розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, відповідно до п. 1 ст. 136 КЗпП провадиться за розпорядженням (наказом) керівник;! підприємства через  відрахування із заробітної плані працівника. Згідно з п. 2 ст. 136 КЗІІП таке розпорядження  повинно бути зроблене не пізніше  двох тижнів з дня виявлення школи  і виконане не раніше семи днів з  дня повідомлення про це працівника. У разі незгоди працівника з відрахуванням  взагалі чи розміром встановленого  відшкодування працівник може подати заяву про розгляд спірного питання  в комісію по трудових спорах, а  потім до суду. [2, 74]