Жанрова систему журналу Країна

критику, позбавлені лайливих образ [23; 24]. Чого не скажеш, скажімо, про запорізький самвидав “Forsmajor”, матеріали якого часто написані виключно для обмеженої аудиторії  навколомузичної  рок-тусовки  Запоріжжя. Автори  вдаються  і  до  жаргону,  і  до  грубих висловів, і до нецензурних слів. З’явилося вже 20 номерів цього видання, а у березні 2009 р.  журнал  відсвяткував  свою

першу  річницю.  Тираж  видання  виріс  з 150 до 600 примірників.  Розповсюджується безкоштовно. Журнал  містить кольорову обкладинку.  Серед рубрик: “Интро” (передмова головного редактора), “Афиши”, “Минувшие мероприятия”, “Эксклюзив” (інтерв’ю з музикантами та  гуртами), “Рассвет

идиотизма” (літературні  спроби  запорізьких авторів), “Рок-архив” (сторінки з історії), “Конечная!!!” (післямова  редактора).  Журнал містить  кольорову  обкладинку  з  колажами. Наповнення, дизайн  та  перспективи журналу обговорюються з небайдужими читачами на форумах [25; 26].

За  символічну  плату можна  придбати 32-сторінковий щомісячний музичний журнал формату А5 “Music Hall”, що  зовсім нещодавно (у  вересні 2009 р.)  з’явився  в Запоріжжі.  Перший  випуск  був  пілотним,

проте якість журналу  отримала велику кількість  схвальних  відгуків як  від  читачів,  так  і від музикантів. Журнал  чорно-білий  з  глянцевою  кольоровою обкладинкою  та  глянцевим постером усередині.

Отже,  українська  музична  періодика 2000–2010 рр.  представленажурналами, газетними  виданнями,  музичними  додатками  до  загальноукраїнської  преси. Виходить одне  нотне  періодичне  видання.  Останнє десятиліття  позначене  появою  різних  типів видань:  розрахованих  на  вузьку  освічену аудиторію, на масового читача, молодь, викладачів музики. Наявні журнали як  універсального  характеру,  так  і  присвячені  лише одному музичному стилю (переважно року).

Сьогодні, як  і  за радянських часів, великоюпопулярністю  користується  неофіційна (самвидавна) преса.

 

 

 

 

 

2.2

Інформаційні  жанри

Допис

Допис — найбільш давній жанр критики й журналістики. Його функція — інформування проякійсь факт, подію. В ньому нема аналізу та виважених оцінок, а якщо і є певні оціночні моменти, то вони апріорні, не аргументовані. Допис - коротке повідомлення, яке складається за схемою: коли, де, що, хто. Ступінь деталізації повідомлення залежить від ступеня важливості події. Обсяг - від 300 до 1800 знаків. Дуже короткі дописи зазвичай друкуються без назви й підпису, або із зазначенням „Наш. кор.” (наш кореспондент).

 

Анонс

Анонс (від французького annonce - об’ява, повідомлення) близький до допису за формою та змістом, але він має рекламно-інформаційну функцію. Він сповіщає про подію, яка мас відбутися, і його призначення - звернути увагу на неї, зацікавити читача, заохотити його на відвідання анонсовано акції. Тому в анонсі особливо акцентуються найбільш виграшні моменти події, підкреслюється нове, незвичне.

Кореспонденти журналу «Країниа» підходять до жанру анонсування досить оригінально. У кожному номері на 4 та 5 сторінках знаходиться традиційна рубрика «Афіша», де анонсуються найближчі культурні події(у тому числі і виступи гуртів, співаків і т.д).

Використовуючи  цитату того чи іншого артиста, налаштовуючи реципієнта на майбутню зустріч із виконавцем вказують дату та місце  проведення події.

Наприклад, у  березневому журналі за 25 число 2011 року анонсується виступ таких гуртів ,як «Бумбокс», PIANOBOY та Tonique le Deejay. Мета автора полягала у тому, щоб анонсувати подію. А на її фоні, для більшого зацікавлення звернувся до портретного інтерв’ю із одним з учасників PIANOBOY. Ця стаття вміщена на першій сторінці журналу №27 за 2011 рік.

 

 

Репортаж

Термін „репортаж” походить від латинського reportere   означає передавати, повідомляти. Це оперативна форма

відображення  події, свідком або учасником  якої був автор. Головна особливість репортажу — створення ефекту присутності-. читач має відчути, „побачити”, „почути” цю подію. Стиль викладу - динамічний, активний. Репортаж може включати короткі інтерв’ю з учасниками акції, її організаторами. Різновиди цього жанру:

репортаж-роздум, проблемний репортаж (де може бути аналіз події, її історія, цитування якихось документів, матеріалів). В музичній критиці зараз більш поширені усні репортаж під час телевізійних трансляцій з місця події — з оперного театру, філармонічного залу тощо.

У 41 номері журналу  за 2011 рік на першій сторінці знаходиться  репортаж із рок-фестивалю «Захід», що проходив у селі Родатичі Львівської області. Авторка статті Наталя Власенко вдалась до досить розповсюдженого  виду репортажу. Опинившись на місці  подіїї, вона коротко розповіла про сам фестиваль: « На фестивалі «Захід» грають «Мертвий півень», «От Винта», «Фліт», «Гуцул Каліпсо», « Зе ВЙО» та інші. Переважають рок-гурти із західної України: Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Рівного та Луцька». А далі, авторка спілкується із музикантами, що щойно зійшли зі сцени. Тут і відбувається дифузія жанру як такого. Репортає із місця події поєднує в себе ще й інтерв’ю, де вона запитує музикантів про те ,чи можна їх місто вважати рок-столице. України. Ефект присутності надає читачеві ще більшого зацікавлення, та спонукає у якійсь мірі можливо наступного року бути частиною цього дійства.

 

Інтерв’ю. Термін інтерв’ю походить від англійського intetrview —побачення, зустріч, бесіда. Інтерв’ю як спосіб отримання інформації систематизують за

такими принципами:

- За типом наступної публікації (інформативне повідомлення, портрет тощо);

- За типом організації інтерв’ю (випадкове, за домовленістю, прес-конференція тощо);

- За предметом обговорення (політика, мистецтво, конкретна подія, випадок);

- За типом співрозмовника (відомий, невідомий, зірка, експерт, свідок події);

 

* За його  соціальним статусом (з вищих  верств, нижчих, рівний журналісту);

■  За способом спілкування (особисто, по телефону тощо).

Жанр інтерв’ю широко використовується у журналістиці з метою висвітлення важливих політичних, соціальних, і культурних проблем. У зв’язку з цим розрізняють: протокольні інтерв’ю (отримання офіційної думки щодо зовнішньої та внутрішньої політики), інформаційне інтерв'ю (думка компетентної особи), інтерв’ю-портрет (розкриття особистості співрозмовника), інтерв’ю-дискусія (різні точки зору на проблему, різновид цього типу інтерв’ю - т. зв. круглий тіл), інтерв'ю- анкета.

В музичній журналістиці найбільш поширеними є інтерв’ю- діалог, інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-повідомлення.

■  Інтерв'ю-діалог має форму співбесіди (запитання-відповідь).

■  Інтерв’ю-монолог — це суцільна розповідь від лиця особи, у якої брали інтерв’ю. Найчастіше саме журналіст опрацьовує бесіду із своїм персонажем, надаючи їй зв’яза¬ності, вигляду суцільного монологу.

■  В інтерв’ю-повідомленні журналіст від свого імені переповідає розмову в її найсуттєвіших рисах.

Різновидами інтерв’ю є прес-конференції та звіти про  них у пресі, анкети (відповіді  на питання), та круглі столи, які провадять періодичні видання.

№4 лютий 2011 рік. На першій сторінці розміщенно інтерв’ю із співачкою Лама (журналістка Ганна  Гарієнчик ). Якщо проаналізувати цей  матеріал за вище наведеною системою аналізу жанру інтерв’ю, то

За типом  публікації портретне інтерв’ю, адже авторка намагається показати персону не тільки зі сторони музики, а і дещо дозволити читачам поринути у внутрішній світ та мрії співачки. Показується її образ як звичайної людини.

За типом  організації інтерв’ю – за домовленістю.

За предметом  обговорення мистецтво, та випадок.

За типом  співрозмовника – зірка.

За його соціальним статусом – з вищих верств.

За способом спілкування – особисто.

Це є інтерв’ю монолог, адже подається у вигляді  моноголу лише однієї співачки. А образ  журналіста прихован.

 

Анотація

 

 

Анотація —  пограничний жанр, у ній поєднуються  інформаційність та аналітичнісгь  Термін походить від латинського anotatio, в перекладі — зауваження. Це коротка характеристика музичного твору, книги, аудіозапису тощо. Функція анотації - їнформіттно-просвітницька. В ній мають бути всі формальні відомості про об’єкт: автор (виконавець), назва, дата створення (вихідні дані - для книги, запису), літературні першоджерела (якщо вони є), автори поетичних текстів (для вокальних творів), присвята (якщо є), жанрова належність, кількість частин тощо. Анотація до музичного і нору має допомогти слухачеві, особливо якщо це його перша зустріч з цим твором. Тому в анотації можуть бути зауваження щодо змісту, форми, стилістичних та стильових якостей твору.

Анотація зазвичай адресована пересічному слухачеві (хоча в ситуації першого виконання  нового твору вона стає у пригоді  й для професіоналів), тому в ній бажано пояснювати іншомовні терміни та назви. У наведеному прикладі таку розшифровку мала б отримати назва - Lacrimosa.

Анотація може включати об’єктивну інформацію про  автора твору (роки життя, образно-тематичні  та жанрові пріоритети тощо) та про оточення анотованого твору (що йому передувало, що було створено після нього, якщо це не останній твір композитора).

 

 

Аналітичні  жанри

В аналітичних  жанрах реалізуються всі основні  функції критики: інформативна, оціночна, функція зворотнього

зв’язку. Але  домінуючою є оціночна (аксіологічна) функція. Необхідну аргументацію для оцінки дає аналіз (твору, виконання, проблеми, ситуації). Аспекти і методи аналізу обираються залежно від об’єкта, мети та адресата критичного висловлювання (отже й характеру друкованого органу).

Рецензія

Це опорний, базовий жанр музичної журналістики. Його назва походить від латинського recensio — судження, розгляд, обслідування. В рецензії дається аналіз, інтерпретація  та оцінка одного явища. Її об’єктами  можуть бути твір, спектакль, концерт, книга тощо.

 

Головна умова  рецензійної роботи журналіста —  оперативність. Запізнілий відгук на подію  втрачає свою актуальність.

Рецензія має  багатоаспектну функцію: аксіологічну,

пізнавальну, просвітницько-виховну, комунікативну - тоб¬то зворотнього зв’язку між композитором виконавцем, режисером) та слухачем (глядачем, читачем).

Крім названих компонентів (аналіз, інтерпретація  та оцінка), рецензія обов’язково містить  у собі докладну інформа¬цію про  свій об’єкт. Діапазон її аполітичності досить широкий: вона може бути схожою на анотацію, а може — розміром і детальністю аналізу — дорівнювати великій статті.

Важливим компонентом  рецензії є інтерпретація, журналіст  висловлює своє розуміння твору  — його ЗМІСТУ, образності,

пропонує своє тлумачення авторського задуму (або - залежно від об’єкта критики — режисерського вирішення, виконавського трактування). Інтерпретація разом з аналізом і стають передумо¬вами оціночного судження.

Приклади:

Огляд

Об’єктом цього  жанру є не одиничний факт, а цілий ряд явищ, об’єднаних однією темою і певним періодом часу. Оглядова

публікація  дає панорамний погляд на події, ситуацію, ті чи інші проблеми, а можливість їх систематизації та порівняння посилює  оціночний ефект.

В музичній критиці  наїїбільш поширеними (і часто зі спеціальною рубрикою в періодичному виданні) є:

- Огляд концертного (філармонічного) або оперного сезону;

- Бібліографічний (нотографічний) огляд (аналіз нотних та книжкових видань);

- Огляд дискографії;

- Фестивальні огляди (це може бути як один фестиваль, так і кілька);

- Огляд творчості (творчості молодих або просто нових творів — без вікових і жанрових обмежень);

- Оглядові публікації про наукові конференції (одну або кілька);

- Огляд слухацьких листів (думок) тощо.

Залежно від  конкретної теми та органу публікації огляди можуть бути більш інформативними або більш аналітичними, з більшим або меншим публіцистичним пафосом, можуть включати короткі інтерв’ю.

 

Критична стаття

Стаття —  один з найбільш масштабних та глибоких жанрів і загальної журналістики, і художньої критики. Об’єктом статті може бути видатне явище, значна подія, серйозна актуальна проблема (проблеми). Її характерні ознаки - концепційність, аналітичність, аргументовані узагальнення та висновки.

Різновиди статей: передові або редакційні (в яких

висловлюється позиція редакції з приводу якихось  пекучих питань),4 проблемні, портретні, полемічні, оглядові, ювілейні (ювілейно-історичні), статті-некрологи.

Оскільки стаття найчастіше призначена для спеціальної  музичної преси і має достатній обсяг, у ній широко використовується аналітичний інструментарій та науково-логіч¬ний апарат (звідси — одне з визначень цього типу жанрів — як науковий).

Художньо-публіцистичні  жанри

У жанрах цього  типу найбільш яскраво виявлена літературна  іпостась художньої критики. Для них властива більш вільна форма й образність викладу; використання стилістичних і композиційних прийомів художньої літератури; полемічне загострення тих питань і проблем, які стали поштовхом для критичного висловлення. Важливий фактор тут — особистість журналіста, його погляд.

Прикладом аналітичного жанру, є критична стаття у журналі  «Країна» у 31 номері за 2011 рік. Автор  Олександр Євтушенко, музичний критик ,продюсер, редактор першої регулярної музичної газети «Аудіо-Толока». Стаття називається: «Рок був локомотивом : таланти народжували «Червона рута» й «Перлини сезону»». Автор аналізує еволюцію україниськї  музичної сцени на прикладі рок музики, розповідає про зародження цього жанру в Україні:

«Під час другої «Рути» Україна стала незалежною. Це був перший стрибок української популярної музики. Головною була співана поезія, рок. Меншою мірою – поп, бо з’явилися тільки Білик і Руся. Рок був локомотивом. Тоді виникли «ВВ», «Брати Гадюкіни». Рок існував в Україні й раніше. Але таким виразним, національно свідомим ще ніколи не був».

Далі автор деякою мірою  засуджує музичну діяльність окремих  виконавців. Як от Ірини Білик. Вона, у 2004 році перейшла на виконання пісень російською. Також, Олександр Євтушенко  розповів про своє бачення розвитку національного рок продукту за кордоном: