Жанрова систему журналу Країна

Також варто  зазначити, що, оскільки сьогодні в  Україні будь-яким ЗМІ вижити на медіа-ринку  досить  нелегко,  і  видавати  чи  то газету,  чи  то  журнал  є  просто-таки  розкішшю,  а  потреба  в музичній  інформації  існує, українському  читачу  поряд  із  якісною музичною пресою пропонується самвидавна.

Спробуємо  проаналізувати  музичні  видання  з  погляду  проблематики,  жанрової специфіки, змістового наповнення та дизайну.

Журнал “Музика” (головний  редактор – Т. Швачко)  відносимо  до  категорії  видань, розрахованих  на  вузьку  аудиторію,  адже матеріали,  вміщені  в  ньому, мають  серйозний  виклад  і  призначені  для  читача,  який знається на музиці, а не лише нею цікавиться.  Хоча  журнал  присвячений  не  виключно

академічному  мистецтву,  а  часто  зачіпає  й ґрунтовно  аналізує  проблеми  сучасної  музичної культури. Часопис належить докультурологічної  періодики,  яка  фінансуєтьсяМіністерством  культури  і  туризму.  Зрозуміло, що як  і будь-яке державне видання маєв цьому плані безліч проблем. Адже, з одного  боку,  держава  наполягає,  щоб форматвидання був “суворим,  розумним,  патріотичним,  просвітницьким,  аналітичним,  ну  й звісно,  антижовтим” [2],  а з іншого – такевидання мусить  заробляти собі  на  проживання власними силами. Крім того, редакцію не  оминули і скандально  відомі  масові  виселення  державних  видавництв  з  офісів  у центрі  м.  Київ  і  масове  скорочення  штату співробітників  та  урізання  гонорарів.  Часопис виходить один раз у квартал  і має вісім розділів.  Відкриває  журнал  розділ “Фестивалі. Конкурси”,  в якому містяться статті  й репортажі про фестивалі,  що  відбулися в Україні та  конкурси  молодих талантів.  Розділи “Творчість” та “Виконавство” містять розповіді про видатних і рядових українських музикантів. “Театральні обрії” присвячені  театральним  новинкам,  що  представляються на  суд  українських  глядачів. Про  ситуацію  з музичним простором за межами України можна  дізнатися  з  розділу “Українці  за  кордоном”. Є  розділи,  присвячені  освіті (“Освіта”), історії (“З  історії”)  та  естрадним  подіям  і  виконавцям (“Естрада”). Подає журнал на своїхсторінках  і рецензії. Як  уже  зазначалося, всі матеріали  в  часописі  містять  серйозний, аналітичний  підхід  і  написані  досвідченими фахівцями з музичної справи.

Ще  одним  виданням  з  невеликою  читацькою  аудиторією  є “Українська  музична газета”.  Заснована  вона  була  ще у 1926 р.  і дивним  чином збереглася  до  наших днів. Хоча доля була її непростою – після виходу перших шести номерів припинила існування й була  відновлена  лише  через 66 років,  у 1993 р.  Газета  виходить  щокварталу  на 12 сторінках  і  висвітлює  найважливіші  мистецькі  події,  процес  розбудови  української музично-хорової культури, інформує читачів про основні організаційно-творчі заходи Національної  всеукраїнської  музичної  спілки (засновника  газети),  вміщує  новини  з  мистецького  життя  зарубіжжя.  Дописують  до видання  вітчизняні  та  музичні  теоретики, музикознавці, музичні критики, композитори, диригенти, виконавці тощо.

На  більш ширшу,  але все ж інтелектуальну аудиторію розрахований журнал “ПРО” (головний редактор І. Плехова), що з’явився на  ринку друкованої  преси 1999 р.  Повна назва журналу – “ПРО:  світло,  музичні інструменти, звук”. Видавець – Всеукраїнська асоціація  дистриб’юторів  і  продавців  професійного  звукового  та  світлового  обладнання, музичних інструментів. До 2008 р. це видання  було  вузькопрофільним –  містило матеріали й рекламу професійного звукового  та  світлового  обладнання.  Сьогодні  ж маємо “перероджений” журнал, який вміщує новини  української  музики  різних  стилів:

рок, поп, джаз, авторська пісня, академічна музика,  фольклор (тобто  все,  крім  поп-музики). Оригінальністю ж видання є те, що воно не покинуло свого минулого напряму й так  само  продовжує  заглиблюватися  в  технічні професійні складові музичного мистецтва,  зокрема  звуку,  світла  й  музичних  інструментів.  Такий  нетрадиційний  підхід  не використовує жодне з українських музичних видань.  Крім  того,  увагу  редакції  журналу привертають,  насамперед,  цікаві  й  оригінальні маргінальні події, музичні  гурти, окремі музиканти.  Журнал  має  інтернет-версію. Виходить шість разів на рік накладом 3 тис. примірників.  У  численних  рубриках  автори журналу висвітлюють події на професійному ринку в Україні та за кордоном; подають  інформацію  про  новітні  розробки  й  нове  обладнання,  що  вийшло  на  світовий  ринок; вміщують  інтерв’ю  з  відомими  у  професійних  колах  людьми;  проблемні  аналітичні статті з професійної тематики та питань, що мають  значення  не  лише  для фахівців,  а  й для  всіх,  хто  цікавиться  розвитком  відповідної  галузі;  розказують  про  особливості  планування  студійних  приміщень,  огляд  студійного  обладнання,  специфіку  запису  різнихінструментів  на  студіях;  рзповідають  цікаві історії з розвитку різних музичних  інструментів,  шкіл  виконавства,  української  академіч-ної, рок-, джаз-, фолк-музики  тощо; подають поради юриста щодо законодавства в  галузі авторського права і суміжних прав у музичній галузі.

До видань, які  так само видаються дистриб’ютором  музичного  обладнання  та музичних  інструментів  і  розраховані  на читача-інтелектуала,  належить  глянцевий “YOUrhythmix”.  Щоквартальник  почав  вихо-

дити з 2007 р. і більшість своїх сторінок присвячував  серйозній  музиці:  джазу,  класиці тощо.  Хоча  не  обходив  увагою  і “мас-культу”. “З музикою, про музику, заради музики” – таким було гасло видання. У журналізібрані  рубрики, що  об’єднують  у  собі  статті, присвячені різним аспектам процесу створення  музики,  знайомству  з  популярними  виконавцями  і  новинками  ринку  музичних  інструментів. Серед публікацій – інтерв’ю, репортажі (рубрики “Фестиваль”, “Етномандри”),  статті, які  торкаються  тем філософії музики  і психології  виконавства (рубрика “Музикотерапія”), розповіді  про  нові  технології  й  оригінальні технічні рішення, що застосовуються в музичній індустрії (рубрика “Технічні новини”), мате-

ріали  про  походження музичних  інструментів (рубрика “Червона книга музичних  інструментів”)  і  навіть  анекдоти.  На  жаль,  не  можемо з’ясувати долю цього видання сьогодні. Після двох  номерів  він  зник  з  мережі  Інтернет,  а компанія-засновник, що  його  випускала,  сьогодні видає однойменну  газету, але вже суто рекламного характеру.

Музичні  масові  журнали (“Своя  музика”, “Mixer”) видаються за схожими принципами: амагаються  присвячувати  свої  матеріали всім стилям музики, у тому числі й поп; намагаються  подавати  аналітичні  матеріали, але  розраховані  на  широке  коло  читачів; обов’язково  містять  на  обкладинці  фотографію співака чи музичного гурту.

Неабиякою популярністю в молоді корис-туються  молодіжні  часописи,  переважно присвячені музиці. Насамперед, це “Х3М” та “Молоко” (нагадуємо, що на сьогодні, ці відання вже не існують).  На  їх  шпальтах  регулярно з’являються репортажі й звіти з концертів та музичних  тусовок,  інтерв’ю  з українськими та  зарубіжними музикантами,  рецензії  на нові альбоми, фотозвіти з фестивалів.

Такий журнал, що позиціонує себе як молодіжне  видання,  більшість  матеріалів  при-свячує  інформації  про  музику, 2009 р. з’явився і в Запоріжжі. Це “Point”. Хоча варто сказати, що після виходу першого ж номеру видавці журналу  зіткнулися  з  деякими  труднощами.  Проте  молода  амбітна  редакційна

команда  намагається  їх  подолати  і  не  втрачає  надію на продовження виходу журналу. Як  уже  зазначалося,  дуже  популярною  в Україні  є періодика, що видається виключно для прихильників одного стилю музики. Най-більш живучими виявляються рок-журнали,  і це підтверджує той факт, що в Україні існує стійка,  велика й активна когорта прихильників  цього музичного напряму.  Рок-журнали

також мають  багато  спільного. Насамперед, це стосується дизайну. “Gothica”, “Сакратум”, “ATMOSFEAR” – журнали, виконані в чорно-білій гамі, або ж у їх оформленні переважа-ють чорні та сірі кольори. Нерідко на чорно-сірому  фоні  з’являються яскраво-червоні назва та  заголовки.  Видання не  зациклю-

ються лише на висвітленні подій української рок-сцени, а також жваво обговорюють зарубіжних  представників  цього  стилю.  Інтерв’ю, репортажі з концертів та фестивалів, новини, анонси,  історичні екскурси, а також огляди й рецензії, переклади  текстів пісень –  таке тематичне  наповнення  рокових журналів.  Зазвичай,  до  журналів  додаються постери та компакт-диски.  Розповсюджуються  такі  жур-

нали через  музичні крамниці, або ж про  умови  поставки  можна  домовитися  особисто  з редакцією. Часто такі журнали мають окремі групи в соціальних мережах.

Напочатку  століття  з’являються  й  нові зразки  самвидаву (явище, що набуло популярності в Україні  в останні десятиліття панування  радянської  влади).  Найбільш  професійним й цікавим, як на наш  погляд, є журнал про сучасну музику “Аутсайдер”. У чер-вні 2003 р. у Києві побачив світ його перший випуск.  Номер вийшов  на 52 сторінках у м’якій обкладинці з 50 чорно-білими ілюстра-ціями. Редактор  та автор більшості матеріа-лів – Р.  Піщалов.  У номері:  рецензії  на 35 релізів 2001–2002 рр.,  стаття  про  пред-

ставників української  індустріальної музики – гурт “Іванов  даун”, матеріали про “Throbbing Gristle”,  інтерв’ю  з  лідером  гурту  “Щастя” Д. Остроушком,  рецензія  на фільм П. Пазоліні “Сало: 120 днів содому”, “Культурна парадигма  поп-музики. Словник”,  короткі  апо-

літичні есе, переклади  лірики “Joy Division” і “Throbbing Gristle”.  До  журналу  додається компакт-диск, що містить  чотири  пісні  гурту  “Щастя” [1]. Надалі  журнал  стає “товстішим”  і  поде-куди (кожен номер мав різну кількість сторі-нок)  має  обсяг  понад 80 сторінок.  З’являються, так би мовити, іменні номери, коли

один журнал присвячується виключно одній групі  чи то одному виконавцеві. Журнал постійно вміщує рецензії на новинки музичного  ринку,  статті  про  легендарні  й  нові музичні гурти. З четвертого номера редакція відмовляється від практики передруку матеріалів з  інших джерел та переходить до друку ли-

ше власного матеріалу. Крім статей про музику, в журналі містяться й художні  твори – проза й лірика у перекладі головного редак-тора видання. Пізніше в журналі також з’яв-ляються  нові,  традиційні  рубрики з оглядом книжок  і журналів  та  ресурсів  про музику  вІнтернеті. Останній номер виходить у грудні 2007 р.  Розповсюджувався  журнал у Києві, Дніпропетровську,  або ж його  можна було придбати, надіславши  грошовий переказ на адресу редакції, а також продивитися електронну версію в мережі Інтернет [1].

У 2007 р.  почав  виходити  український музичний альманах “Гуркіт”. “Перший номер готувався  до  друку  разом  з  виробленням формату,  процес  цей  був  довгим  і  складним.  Команда  географічно  роз’єднана,  видання  тримається  на  цілковитому  ентузіазмі, й у всіх, хто над ним працює, значна частина життя – “будні” – достатньо напружені. Над  першим  номером  альманаху  працювали декілька українців, що розкидані (ще й до того  ж  часто  переміщуються)  по  достатньо

великому шматку планети: Люблін, Москва, Львів,  Київ,  Харків,  Алма-Ата...  з  деякими  людьми, які  працюють над  виданням, я навіть  не  знайомий  особисто,  я не  знаю,  як вони  виглядають  і не  певний  щодо  своїх уявлень про те,  чим вони  живуть...”, – так описує  історію створення видання його  ре-дактор  Д. Колокол [20].  Незважаючи  на  те, що  видання  позиціонує  себе  як  музичне, автори  альманаху  стверджують,  що “…не хотіли б говорити виключно про музику. Нас жваво цікавить все, що може змусити замислитися.  Інколи  нас  цікавить  і  те, що може змусити  розслабитися.  І  те, що може  заворожити,  а  може  також  і  відштовхнути.  Нам цікаві  і  театр,  і  кіно,  і  візуальні  мистецтва, інсталяції,  перформанси,  відео-арт.  Ми  не проводимо  чіткої межі між актуальним мисецтвом  і  неактуальним,  між  культурою  і контр-культурою – на наш погляд, це просто така  система  умовностей,  яка  прямо  слу-

жить маркетинговим  цілям і розвитку брендестетики  в мистецтві…” [20]. У першому номері вміщено дослідження сучасного  українського  прозаїка  Любка  Дереша про етапи розвитку психоделічної  музики;  біографічний/аналітичний  матеріал про  українського  імпровізатора-новатора О. Нестерова;  розповідь  про  напрям “біо-музика”;  інтерв’ю  з  українським  композитором “нового  модерну”  А. Загайкевичем;  нарис про стан речей у сучасній сцені вільної імпровізації,  пов’язаній  з  американським лейблом “Erstwhile” й огляд музики, яку було видано  протягом  останнього  року.  Обсяг видання – 60 сторінок. Розповсюджується у друкованому вигляді в Києві, Дніпропетровську  та  Львові,  його  можна  придбати в Інтернет-крамницях ,  а також переглянути інтернет-версію на сайті. Альманах  виходить  у міру  накопичення матеріалу, а отже, не дуже часто. Тож другий номер альманаху побачив світ  у лютому

2009 р.  У   номері –  розповідь  про   польський лейбл “Audiotong” з оглядом релізів, що ним були випущені, та з інтерв’ю керівників лейблу;  інтерв’ю  з продюсером  з Великобританії Burial;  репортаж  з виступу польського  гурту “Qfwfq Duo” та інтерв’ю з учасниками гурту.

З’являється самвидав не лише в столиці. Так, у Сумах 2003 р. виходив “радикальнийесхатологічний  альманах,  присвячений  музиці, культурі, історії і філософії” “Кали-юга”. Світ побачило два номери [12].

У Львові  виходить літературно-музичний журнал “Шум”. “Журнал  “Шум”  це  наша проба підняти культурний рівень у суспільстві,  спроба  зробити  свій  власний  внесок  у загальну справу, в яку вклали  зусилля безліч поетів, митців, художників та музикантів. Ми  прагнемо  дати  читачу  ту  інформацію,

яка б була корисною як для загального розвитку,  так  і  для  інтелектуальних  роздумів про  світ  та  оточення  в  ньому”, –  стверджують автори видання. “Ми назвали свій жур-нал “ШУМ”,  адже  шум  є  всюди,  саме  шум здатен  містити  в  собі  найбільше  інформаційних  потоків,  абсолютно  різних  напрямків та характеру. Як і в шумі, в нашому журналі Ви знайдете найрізноманітніші статті, твори, поезію,  мистецькі  роботи  різних  стилів  та напрямків  того,  що  називають  МИСТЕЦТВОМ” [16].

Полтавські  прихильники  рок-музики  мають  змогу  читати,  а  також  дописувати  до газети “Фонтаръ”,  перший  номер  якої з’явився у березні 2007 р. Видання виходить щомісяця російською мовою всього на двох сторінках  і присвячене не лише музиці, а йсубкультурам  та молодіжним рухам. Випус-

кається  полтавською  формацією “DIYclub”. Починаючи  з 10-го випуску,  видання  переворюється  на  двомовний  журнал  з  якісними авторськими фото. Незважаючи, що гаслом  видання  є “…для  друзів  та  знайомих”, матеріали  написані  майже  літературною, грамотною  мовою,  і  хоча  подекуди  містять