Феномен книги як «пам’яті поколінь»

Духовна культура – це сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура містить у собі форми суспільної свідомості і їхнє втілення в літературних, архітектурних й інших пам’ятках людської діяльності. До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню  в знаках, символах, організаційних формах, комп’ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини.

Духовна культура – багатошарове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову й інші культури; це сукупність нематеріальних елементів: норми, правила, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, мова, знання, звичаї. Будь-який об’єкт нематеріальної культури має потребу в матеріальному посереднику, в нашому випадку це – книга. Книга-реквієм є своєрідним знаком духовної культури, її матеріальним вираженням. Так, наприклад, у нашій книзі буде вміщено спогади про Леоніда Васильовича Куценка. За допомогою знакової системи мови ми зможемо передати інформацію про цю людину наступним поколінням. Адже досить часто саме меморіальна література (одним із видів якої як ми визначили є книга-реквієм) є одним з головним документальних джерел інформації не тільки про окрему людину, а й про невідомі або маловідомі, але значущі факти, постаті, явища, події з життя, загалом про епоху, в якій вона жила. Таким чином, саме за допомогою слова, матеріально вираженого в образі книги, ми маємо змогу передавати з покоління в покоління не просто набір знаків, не просто інформацію, а знак духовної культури, що має змогу формувати людські цінності та є джерелом інформації.

Отже, книга-реквієм – лише одна із форм духовної культури, що має матеріальне вираження. Книга – це форма вираження духовної культури в саме в літературі. Архітектура, мистецтво, музика втілюються в притаманних їм знаках. І саме знаках, а не символах. Адже якщо вести мову про поняття термінів «знак» і «символ» то, ми вбачаємо відмінності між ними в тому, що «знак» визначає зміст, а «символ» розкриває його сутність (зображує, виражає відношення до нього). Функціональне існування символу полягає в тому, що він виступає засобом, знаряддям виявлення сутності інших речей, що сприймаються чуттєво, тобто всезагального. Оскільки людина живе не тільки у світі чуттєвих речей, а й у соціумі, вона постійно потребує пошуку способів адаптації до життєвого середовища. І тут символ виступає не як розширення дійсності, а як його новий вимір: людина живе не тільки в суто матеріальному світі, але й в символічному.

Поняття символу споріднене поняттю знак, натомість їх слід і розрізняти. Для знака багатозначність – явище негативне: чим більш однозначніше розуміється знак, тим конструктивніше його можна використати. Символ же навпаки, чим більше багатозначніший, тим більше змістовніший.

Книга-реквієм  – це вмістилище пам’яті про  людину, створення цілісного її образу за допомогою спогадів, написаних людьми, яким є що сказати про постать, якій присвячується видання. Це знак духовної культури людини, розкриття її як особистості, формування духовних цінностей та передача коду пам’яті.

Висновки до розділу  І

У цьому розділі  ми розглянули книгу як видавничий продукт, феномен якого у можливості акумулювати «пам’ять поколінь». Ми зосередили свою увагу на книзі як засобі вшанування пам’яті про людину. Таким чином феномен книги як сховища пам’яті – це: можливість транслювати пам’ять про людину/події протягом віків; надчасовий вимір мемуарних видань, що забезпечує актуальність інформації для будь-якого покоління; приналежність до світового й національно культурного простору.

Останнім часом  все частіше виникає потреба  в осмисленні «меморіальної» літератури. Книгознавці не часто виокремлюють поняття «меморіальне видання», проте видо-типологічна парадигма цього виду видань представлена чи не у кожній класифікації. Тому ми в своїй науковій роботі спробували розробити власну типологію меморіальних видань, які досить часто є метажанровими.

Мемуарні видання  – це особлива видавнича форма, один із видів меморіальної літератури. За кількістю опублікованих текстів і за популярністю у читачів та літературознавців саме мемуари визнані одним із провідних напрямів сучасної документально-художньої літератури.

Сучасна  українська  мемуаристика  представлена  розгалуженою системою  жанрів,  кожен  з  яких  знаходиться  у  постійному  розвитку розкриваючи  природу  та  особливості  даної  форми  документалістики маючи при цьому досить рухомі межі та вільну специфіку в стильовому оформленні.

Книга-реквієм – це один із видів меморіальних видань, що за належністю до автора чи видавця відноситься до посмертних видань. Це вмістилище пам’яті про людину, створення цілісного її образу за допомогою спогадів, написаних людьми, які оточували її за період життя. Це знак духовної культури людини, розкриття її як особистості, формування духовних цінностей та передача коду пам’яті.

РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА КОНЦЕПЦІЇ КНИГИ-РЕКВІЄМУ ТА ЇЇ РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧЕ ВТІЛЕННЯ

2.1. Обґрунтування значимості проекту

У світ щороку виходить все більше і більше меморіальних видань. Вагома частина з них –  мемуаристика. Розробивши власну типологію  меморіальних видань бачимо, наскільки широким є цей метажанр.

Кінцевий результат  нашої роботи – книга-реквієм,  збірка спогадів про непересічну  особистість Леоніда Васильовича  Куценка. Її назва «Леонід Куценко: книжка без автографа». Ступінь важливості цієї книги не можна зрозуміти до кінця, не знаючи якою значимою людиною для всіх був Леонід Васильович Куценко. Як літературознавець, як дослідник, як колега, як друг і наставник він завжди міг протягти руку допомоги, підтримати у важку хвилину. Знайшлося багато людей, які пам’ятають Л. Куценка, які погодилися написати свої спогади про нього. Саме ці спогади і будуть розміщені в нашій книзі. Ми розуміємо, що кожна людина не вічна й може бути так, що завтра, на жаль, вже не буде можливості зафіксувати слова тих, що пам’ятають. Тому треба робити все вчасно.

Потреба фіксувати  спогади про Леоніда Васильовича  назріла і є очевидною Кожен  із тих, хто був із ним знайомим, владний його «оживити» через  спогад. Книга – універсальна скарбниця  пам’яті про видатну людину, яка була важливою для кожного, кому випала честь з ним працювати, знаходити, досліджувати, дискутувати, жити.

Леонід Васильович Куценко був Людиною з великої  літери. Його знали й поважали не тільки в межах регіону, а й  в межах країни, навіть більше –  поза її межами. Його постать безперечно заслуговує на те, аби пам’ять про нього не тільки жила в душах і серцях людей, яким він був дорогим, а й була матеріально виражена у формі книги-реквієму. Це забезпечить передачу інформації про цю людину з покоління в покоління, надасть можливість наступникам Л. Куценка досліджувати його як непересічну постать. Адже одних вшановують пам’ятниками в бронзі, на честь інших називають вулиці. Наш проект буде актуальнішим, оскільки він передає максимум інформації про людину, яка вшановується. Так, наприклад, пам’ятники письменникам служать лише для того, щоб хтось колись біля них сфотографувався, а особистості, на честь яких названо вулиці взагалі нікого не цікавлять. Назва вулиці існує сама по собі, пам’ятник сам по собі.

Нашим завданням є створення видавничого проекту, який не просто нестиме в собі достатній рівень інформації про людину, якій він присвячується. Книга, а саме книга-реквієм, має розкрити цілісний образ Леоніда Васильовича Куценка, бути прикладом того, яким способом і в якій формі можна якнайкраще передати справжність людських почуттів. Адже кожен спогад – це окрема частина від загального образу Куценка. Зібравши всі спогади, ми сформуємо комплексно-цільове видання, книгу-реквієм, книгу пам’яті про людину, яка загинула в той час, коли могла зробити ще багато запланованих справ.

 Кіровограді  краєзнавча література в даний  час набуває свого розвитку. Проблема  в тому, що видання нашого типу  в нашому регіоні представлені  не таким вже й широким вибором.  Тому варто поповнити полиці книжкових магазинів меморіальною літературою, яка безпосередньо стосуватиметься визначних кіровоградців.

2.2. Опис проекту / форма + зміст

Для нашого проекту  – видання книги реквієму «Леонід  Куценко: книжка без автографа» –  ми обрали формат 60Х84/16. Зазвичай такий формат є зручним для друкування програм, навчальних, нормативних і методичних порад, текстів лекцій, оскільки для нього можна застосовувати стандартний папір А4 і легко тиражувати [41, 103]. Хоча наше видання не входить до вищезазначеного переліку видань, проте ми обрали його з точки зору зручності. Загалом же меморіальна література, яка є наближеною як до художньої літератури, так і до документалістики часто виходить форматами 60Х90/16 або 84Х108/32.

Видання складається  з передмови, автобіографії та двох частин. Передмова написана упорядником книги і розміщена після звороту титулу. ЇЇ назва «Мені пощастило…». Після передмови розташована автобіографія Л. Куценка, написана яскраво та неординарно, що вже свідчить про неповторність особистості Леоніда Васильовича. Самі спогади поділені на дві частини. У першій, назва якої «Мінорний лист», розміщено спогади про Леоніда Куценка, які раніше були опубліковані в регіональній та всеукраїнській періодиці. Друга частина «Аж поки не перегорнулася остання сторінка» містить спогади, які були зібрані безпосередньо після виникнення ідеї створити цю книгу-реквієм. Між першою і другою частиною книги розміщені фотографії з Леонідом Васильовичем Куценком.

Окремо буде подане останнє інтерв’ю з Леонідом Васильовичем Куценком, яке він (як зізнався в процесі розмови з інтерв’юером) не хотів давати, але чомусь погодився, сам не знаючи чому.

Оскільки наше видання – це книга спогадів, то логічно, що на її останніх сторінках  розміщено список осіб, які написали спогади із зазначенням їх регалій. Також необхідною умовою є розташування на прикінцевих сторінках і список використаної періодики, звідки були взяті надруковані раніше спогади.

2. 3.  Етапи редакційно-видавничої реалізації

Перш ніж вийти друком у світ книга, як і будь-який інший вид видання, проходить цілий ряд етапів редакційно-видавничої реалізації. Це розробка концепції видання, формування контенту (текстового і графічного), архітектоніка видання; художньо-технічне виконання книги; аналіз сигнального примірника. Також до етапів редакційно-видавничої реалізації видання слід віднести і маркетинговий сегмент, адже необхідно спроектувати на майбутнє місце і спосіб розповсюдження нашої книги-реквієму.

Розробка концепції видання

Концепція видання –  це сукупність взаємозв'язаних і взаємообумовлених ознак майбутнього видання, яка складається в ході редакторського аналізу початкової інформації, вимог до майбутнього видання, що висуваються, і обґрунтування його характеристик. Початкова інформація включає різноманітні відомості, з урахуванням яких створюється видання.

Концепція видання –  це авторський задум твору, що становить основу видання, характер і зміст читацьких потреб, вид літератури, типові ознаки видання. Концепцією визначається вся подальша творча і практична робота над виданням.

Ідея нашого проекту  – зібрати спогади про людину, яка трагічно пішла із життя, про  літературознавця, філолога, патріота, людину, залюблену у рідний край, Леоніда Васильовича Куценка.

Створити концепцію – означає спроектувати майбутнє видання. Завдання редактора, що проектує книгу, знайти і обґрунтувати її параметри як за типологічними ознаками, так і за оформленням  – художнім, технічним, форматом, обкладинкою тощо.

Отож, за типологічними  ознаками наше видання належить до меморіальної літератури. В основі книги лежать спогади сучасників про Леоніда Васильовича Куценка. Додатково до тексту у вигляді спогадів було вирішено додати і графічні матеріали у вигляді фотографій з Леонідом Васильовичем Куценком, які допомогли б створити цілісніший образ цієї людини. Щодо обкладинки, то в планах було відтворити всі необхідні відомості на фоні портрету Куценка.

З огляду на особливість  пропонованого видання ми не ставили  за мету створювати видання з яскравим дизайном. Воно розроблялося за принципами аскетичності в художньо-технічному оформленні, головний акцент  робився на «інформаційній щільності» візуалізованого образу Л.В.Куценка.

Формування  контенту книги

Після розробки концепції  книги ми перейшли до другого етапу  – формування контенту книги. Це стосується як текстового, так і графічного наповнення видання.

Першим завданням нашої  роботи в межах даного етапу редакційно-видавничої реалізації видання укласти умовний  список людей, які могли б написати спогади про Леоніда Куценка. Для цього необхідно було в першу чергу спілкуватися з його студентами та колегами, які в свою чергу під час розмови могли підказати,  хто ще може допомогти наповнити наше видання.

Особливість видання  у тому, що стиль і спосіб мислення, норов Леоніда Васильовича задає  емоційний й інтелектуальний тон книги. Він є співавтором  і співучасником цього віртуально-словесного діалогу, тому що для всіх, хто мав сміливість написати спогад, він тут, поряд, про нього всі говорять у теперішньому часі.