Феномен книги як «пам’яті поколінь»

РОЗДІЛ  І. ФЕНОМЕН КНИГИ ЯК «ПАМ’ЯТІ ПОКОЛІНЬ»

Нашою метою є створенння книги-реквієму, тому ми розглядаємо книгу як видавничий продукт, феномен якого у можливості акумулювати «пам’ять поколінь». Пам’ять – це здатність запам’ятовувати, зберігати і відтворювати в свідомості минулі враження [3, 879]. Книга є одним із носіїв інформації, що забезпечує зв’язок між поколіннями. І саме цю функцію в даному випадку допомагає забезпечувати пам’ять. Адже саме пам’ять є тим ланцюжком, що єднає покоління. Пам’ять, матеріально втілена в образі книги, у слові, художніх образах, зображеннях – саме це забезпечить передачу важливої інформації нащадкам.

Потреба осмислювати  «меморіальну» літературу зумовлена  відсутністю ґрунтовних досліджень цього сегменту видань. Книгознавці не часто виокремлюють поняття «меморіальне видання», проте видо-типологічна парадигма цього виду видань представлена чи не у кожній класифікації. Так, Вікторія Шевченко, враховуючи ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», зазначає, що видавнича продукція за належністю до видавця, автора чи спонсора поділяється на такі типи видань як:  власне, спільне, піратське, відомче, посмертне, прижиттєве, ювілейне й меморіальне [41, 16]. Дослідниця називає цей тип видань (меморіальне), але не уточнює його характеристик.

 Микола Тимошик подає ідентичну класифікацію, щоправда намагається дещо охарактеризувати досліджувані нами види видань. Так, пише він у своїй статті, посмертне видання здійснюється незабаром після смерті автора; прижиттєве з’являється у світ за життя автора; ювілейне видання приурорече конкретній ювілейній даті; меморіальне видання друкується на відзначення пам’ятної події в житті держави [38].

Тобто, дослідники в своїх класифікаціях розглядають  окремі види меморіальної літератури, не ідентифікуючи їх як такі. При цьому всі види меморіальних видань (книги спогадів, епістолярні видання, щоденникові видання і. д.) об’єднані можливістю генерувати пам’ять (створювати «коди пам’яті»). Їх пов'язує спільне семантичне значення – зберігати, вшановувати, передавати пам’ять про людину/людей, подію/події.

1.  Видавнича продукція як засіб вшанування пам’яті про людину

В Законі України «Про видавничу  справу» зазначається, що видавнича продукція – це сукупність видань, призначених для випуску або випущених видавцем (видавцями) [13]. В свою чергу в цій же статті уточнено, що суспільно необхідні видання – це пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб. Відразу виникає питання які ж саме видання є пріоритетними і хто визначає чи є пріоритетним і в той же час суспільно необхідним той чи інший вид видань.

Зрозуміло, що суспільно  важливими є навчальна та наукова  література, офіційні та літературно-художні  видання. Але варто зазначити, що видавнича продукція повинна не тільки навчати людей чогось, інформувати, розважати та приносити прибутки. Вона має бути носієм інформації, який забезпечить передачу цієї інформації від одного реципієнта до іншого, в глобальному часопросторі. Хоча в законодавстві, де уточнюється мета видавничої справи, про це нічого не сказано.

Видавнича справа, на думку творців закону, по-перше, має бути спрямована на задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності. Також видавнича справа повинна створювати можливості для самовиявлення громадян, забезпечувати свободу слова, доступ громадян до набутків світової культури та розвитку своєї, зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і т. п.

У своїй науковій роботі ми спробуємо розглянути видавничу продукцію в іншому ракурсі, відійшовши від коротких положень в законодавстві.

 Видавнича продукція як засіб вшанування пам’яті про людину – ось один з головних аспектів  нашого дослідження. Адже яскраві непересічні особистості ідуть з життя, залишивши після себе не тільки власні твори, наукові здобутки чи інші матеріально й духовно виражені надбання. Вони залишають після себе ще й те хороше, що довгий час зберігається в пам’яті. Але люди-носії цієї пам’яті теж не вічні, тому й виникає потреба зафіксувати все, щоб вшанувати пам’ять про цю людину, а згодом передати все це на матеріальних носіях наступним поколінням. Тому здавна й виникала потреба в розвитку насамперед мемуаристики, історія якої на теренах нашої країни нараховує кілька століть. Різні жанри мемуарної літератури сприяли експериментаторству в матеріальному вираженні видавничої продукції, й саме тому сучасна «література пам’яті» наскільки різноманітна. Щоправда, держава не особливо зацікавлена в активному розвитку даного типу літератури, окрім тих випадків, коли мова в цих виданнях йде про посадовців та інших громадян, які мають «особливі» заслуги.

Феномен книги  як сховища пам’яті  можна розглядати в декількох аспектах.

 По-перше,  меморіальна література надає можливість транслювати пам’ять про людину/події протягом віків.

По-друге, це надчасовий вимір мемуарних видань, що забезпечує актуальність для будь-якого покоління інформації, що матеріально виражена у вигляді книги. Також винятковою функцією такої книги є фіксація спогадів людей, дотичних до людини чи подій, яким призначене видання. Відтак відбувається актуалізація особистості того, хто згадує/пише.

Окрім цього, книга забезпечує приналежність до світового й національно культурного простору (наукового, історичного, інформаційного). Таким чином, бачимо, що книга насправді є не тільки носієм та транслятором пам’яті, а й є екзистенційною категорією.

2. Типологічні особливості «меморіальної» видавничої продукції

Мемуарна література завжди привертала до себе увагу як науковців, так і пересічного читача. І це не випадково, оскільки в ній знаходять відображення події та явища, специфіка відносин і настроїв описуваного часу, які не мають належного висвітлення в інших джерелах [27, 229]. До того ж спогади є цінним джерелом в біографічних дослідженнях, адже є віддзеркаленням душі автора, яка розкривається через суб’єктивне бачення ним тих чи інших подій, характеристику людей та власних вчинків. В такий спосіб мемуаристика не лише посідає своє вагоме місце серед спеціальних історичних дисциплін, але й має безперечний вплив на суспільно-культурне життя.

Таким чином важко сказати  точно чим насправді є «література  пам’яті» – документальною, художньою  чи публіцистичною. Адже автор використовує в своїх доробках різні матеріали, починаючи з історичних документів і закінчуючи спогадами . Мемуари таким чином не охоплюють всю «літературу пам’яті», вони є лише частинкою від цілого. Саме тому й виникає потреба у створенні такої термінологічної категорії як «меморіальна література».

Меморіальний в тлумачному словнику розглядається як той, який служить для увічнення пам'яті якої-небудь особи або визначної події; пам'ятний. Мемуари ж – це літературний твір у формі записок, написаний від першої особи. З розвитком книговидавничої сфери бачимо наскільки різноманітним є спектр даного типу літератури. Зупинитися лише на мемуарах було б помилкою.

Термін «меморіальний» є  метежанровим. Метажанри (грецьк. meta —  через, після; фр. genre — рід, вид) —  типи змістово-формальних єдностей художніх творів, які співмасштабні всій історії культрури [21, 436].

 Виділяються три метажанри: філософський, феноменологічний і типологічний як різновиди моделювання дійсності за основними жанровими носіями. Нас цікавить феноменологічний метажанр предметом художнього зображення якого є явище, описане в єдності різних його сторін.

Розвиткові феноменологічного  метажанру сприяла зацікавленість особистістю як художнім феноменом. Це також було зумовлене посиленою  роллю авторського начала в літературі XIX-XX ст. Медитативність і сугестивність — дві сторони цієї моделі, два способи осягнення й виявлення глибинних пластів людської душі — ментального та інтуїтивного.

При розгляді поняття меморіальної літератури як феноменологічного метажанру, різновидом якого є медитація, автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т.п. ґатунку, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень. Медитації ж найбільш властива така форма виявлення авторської свідомості, як суб'єктивований ліричний герой. Основні опозиції  при цьому – «людина і суспільство», «людина – людина», «людина – особистість», колізії морального характеру. Медитація часто виступає як «контекст долі людини». Художньою настановою медитації постає аналіз душі, внутрішнього світу людини у співвідносності з довкіллям. Звідси й сприйняття часу як категорії духовної, історії душі, нерідко час ніби розчиняється, стає невідчутним.

Оскільки майже ніхто з дослідників не виокремлює меморіальну літературу, то відповідно, відсутня й її класифікація. Тому ми в своїй науковій роботі спробуємо розробити типологічну парадигму меморіальних видань. Так, за цільовим призначенням меморіальні видання можна поділити на літературно-художні (видання твору художньої літератури), які в свою чергу поділяються на документально-художні (основою якого є документи, опис реальних подій або фактів діяльності історичної особи) та мемуарні видання (видання, де оповідь у формі записок йде від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був). При цьому мемуарні видання більш суб’єктивні, оскільки, починаючи писати книгу, автор вже має власну, іноді упереджену до чогось чи когось позицію. Документально-художні ж видання містять в своїй основі не тільки спогади та художні домисли, вагомою їх частиною є документи, що підтверджують описане в книзі.

За інформаційними знаками меморіальні досліджувані видання можна поділити на текстові, зображальні та комплексні. В текстових виданнях більшу частину обсягу займає словесний, цифровий, чи змішаний текст. Зображальні видання – це видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо. Комплексні видання вміщують в собі як текстові, так і графічні матеріали.

Також слід розрізняти меморіальні  видання за матеріальною конструкцією. За цією характеристикою вони поділяються на аркушеві (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення) та буклет (видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згинів).

Важливим є  й така ознака видання як обсяг видання, що дещо переплітається з попередньою характеристикою. Меморіальні видання можуть бути матеріально виражені у вигляді книги, брошури та листівки. При цьому характер змісту цих видань може бути найрізноманітнішим. Це може бути видання, присвячене як одній людині, так і декільком людям; книги-спогади; бібліографічні видання; видання-проекти; видання, приурочені до певної події, які вшановують пам’ять про людей, пов’язаних з цією подією, а також інформаційні брошури, присвячені життю та творчості видатної людини.

Відповідно  до матеріальної конструкції та характеру змісту меморіального видання можна говорити про таку ознаку як періодичність «літератури пам’яті». За періодичністю меморіальні видання поділяються на неперіодичні (видання, що виходять одноразово і продовження якого непередбачене); серійні видання (видання, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою) та продовжувані (видання, що проходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, у міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторюваними за змістом, однотипно оформленими, зі спільною назвою).

Важливою характеристикою  є належність видання до видавця чи автора. Виділяють такі типи меморіальних видань як посмертне, прижиттєве та ювілейне. Їх спільною ознакою є часове відношення до автора чи події, що висвітлюється.

Таким чином, ми спробували розробити власну класифікацію меморіальної літератури за різними  ознаками, починаючи від характеру  змісту, матеріальної конструкції та обсягу і закінчуючи періодичністю  даного типу видань та часовим відношенням щодо особи/подій, що висвітлюються.

3. Мемуарні видання як особлива видавнича форма

Мемуари (франц. memoires – спогади) – оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був [21, 436].

Провідною жанровою ознакою мемуаристики є суб'єктивне осмислення певних історичних подій, життєвого шляху конкретно-історичної постаті із залученням документів, співвіднесенням власного духовного досвіду автора з внутрішнім світом його героїв, соціально-психологічною природою їх вчинків, мотивацією дій і рішень.

Мемуарам притаманна документальність, історична достовірність, хоча не виключається право автора на художній домисел. Для мемуарів характерний подвійний погляд письменника на події, які він описує: так він сприймав їх насправді, а ось такими (з урахуванням життєвого досвіду, громадської думки) ці події постали в його свідомості через роки, в момент творчої праці над мемуарами. Говорячи про минуле, автор мемуарів практично ніколи не може перебувати в межах одного часового виміру.

Мемуари поділяють  на три категорії: об’єктні, мета і смисл яких лежить у відтворенні об’єкта авторської уваги, тобто подій, ситуацій, людей; суб’єктні, головний інтерес у яких спрямовується на постать автора; спогади, що органічно поєднують у собі обидва підходи.