Англійський памфлет 18 ст

Вступ 

     Усі явища об’єктивного світу, як відомо, включені у причинно-наслідкові зв’язки: все виникає з чогось та на щось перетворюється. Літературний процес виявляється результатом взаємодії  цілого комплексу як внутрішньо-літературних, так і загальнокультурних, естетичних, соціопсихологічних, історичних, та ін. факторів . Митець є носієм певного типу менталітету, який формується під впливом соціально-економічних та історико-культурних відносин, характерних для конкретної епохи, для тієї чи іншої країни. Індивідуальне світобачення, зазнаючи впливу колективної свідомості, зумовлює мотивацію (ідеологічну чи суто прагматичну) мистецької діяльності. Втілюючи свої задуми та прагнучи донести їх до адресата, письменники певною мірою орієнтуються на кон’юнктуру. Цим пояснюється популярність одного кола тем та відповідних жанрових форм і нехтування іншими. Коли ж існуючий арсенал змістооформлюючих засобів виявляється недостатнім, то з’являється нова жанрова модель чи модифікація: трансформація змісту призводить до інноваційних процесів у галузі форми.

     Англійський ренесансний памфлет, що виник як своєрідний інтелектуально-емоційний  відгук на певні суспільно-історичні  події, характеризувався злободенністю  тематики й відбивав проблеми, які  турбували тогочасне суспільство.

     Традиційно  вважають, що памфлет, генетично пов’язаний із сатирично-викривальними творами  античних авторів, став помітним явищем літературної дійсності саме у XVI ст . Важливим чинником, що сприяв бурхливому розвиткові літератури взагалі і  жанру памфлета зокрема, стало книгодрукування, інтенсифікація якого в Англії припадає на кінець XV ст. Варто зазначити, що на початку XVІ століття видавці друкували переважно ту літературу, яка користувалася великим попитом та гарантувала стабільний прибуток – тобто переклади та твори релігійного змісту. Згідно даних, наведених істориком А.Г.Р.Смітом, в Англії у 1525-1547 рр. було надруковано понад 800 видань релігійних творів6 . І лише за часів Єлизавети І, правління якої справедливо називають “золотою добою” мистецтва, поступово розширювався асортимент друкованої продукції за рахунок випуску різноманітних підручників та книжок з питань релігії, політики, торгівлі чи етикету, а також суто розважальної літератури: балад, драматичних творів, віршів, джестових збірок і романів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Памфлет: поняття та риси памфлету в світовій історії 

     Памфле́т (от англ. pamphlet) — різновид художньо – публіцистичного твору, зазвичай направленого проти політичного строю в цілому або його окремих сторін, проти тієї чи іншої суспільної групи, партії, уряду й т. ін., найчастіше через викриття окремих їх представників.

     Задача  памфлету складається у тому, щоб висміяти, придати ганьбі дану дію, дану особоу. Памфлет, складаючи образ викриваємого діяча, намагається представити як певну індивідуальність бичує його політичному житті, индивідуальних особливостях, для того щоб зробити ще сильніше удар по політичній лінії, його репрезентної лінії. В більшості європейских мов (англійська, німецька, голландська, шведська й ін.) слово має більш вузьке значення - памфлетами звуть лише друковані видання. У українській мові під памфлетом може вважатися й рукописний твір.

     Слово «Памфлет» (англ. pamphlet) з’явилось в XIV ст..й спочатку значило непереплетену брошуру без без обкладинки. Як жанр публіцистичної літератури памфлет склався в епоху Реформації. Проте властиві памфлету як жанру межі — тенденціонзність, злободенність, полемічна спрямованість — складаються ще в старовині у викривальних мовах, т.з. діатрібах і інвективах.

     Діатріба (від гр. розтирання, знищення, розбрат, розмова) — жанр античної літератури, створений філософамі-кінниками в III ст до н.е. — бесіда на філософські, головним чином моральні теми, що включає знищувальну полеміку з уявним противником, з різкими нападками особистого характеру. Жанр діатріби згодом ліг в основу християнської проповіді. Творчість кіників, що заперечували основні засади і звичні цінності античного співтовариства, мала різко виражений сатиричний ухил. Своєрідну сатиру створив кінник Менипп з Годари (2-а пол. III ст. до н. э.). Його філософсько-сатиричні діалоги обрамували фантастичним оповіданням (політ на піднебіння, сходження в пекло), що дозволяло дотепно і їдко висміювати різні філософські школи і людські слабкості. Твори Меніппа не збереглися, але заслання на них і наслідування багаточисельні. Меніппову сатиру створювали римські письменники — Марк Теренций Варрон (116-27 до н. е.), мотиви вигадувань Меніппа ощутіми в творчості Петронія, Сенеки Молодшого і особливо Лукиана (120—190 гг). Літературна сатира дала і відгалуження памфлетно-публіцистичне.

     У Римі викривально-публіцистичний початок  виявляється в інвективі (від  латів. invehere — кидатися, нападати) —  ганьбі особи або групи осіб. Літературні  форми інвективи багатообразні: епіграми, полемічні статті і мови. Політична полеміка в інвективі приймає характер ганитьби конкретної особи. Таке вигадування Саллюстія «Інвектива проти Марка Тулію Цицерона» (54 г до н. е.). Інвектива прагне знищити Цицерона морально як людини і сім'янина, як політичного діяча і підкупного захисника в суді. «Нікчемна людина, прохач, запобігливий перед недругами, а друзів схильний ображати, такий, що стоїть то на тій, то на іншій стороні, що не зберігає вірності нікому, нікчемний сенатор, найманий захисник в суді, людина, в якої немає жодної частини тіла, що не поганить: мова брехлива, руки загребущі, глотка бездонна, ноги втікача; то, чого з соромливості не назвеш, тяжко збезчещено».

     Інвектива зазвичай виявляє порочність всього роду, нечестиву предків, і Саллюстій  знущається з Цицерона як над «новою людиною» і прибульцем в Римі. Цицерон відповів Саллюстію не менш різкою і образливою інвективою.

     Памфлет-інвектива  — поширена форма політичної боротьби в Римі. У 61 г до н.е. після виправдання  Публія Клодія в суді по звинуваченню в блюзнірстві, Цицерон випустив в світло інвективу проти Клодія, в 55 г — інвективу проти колишнього консула Луция Кальпурнія Пісона. Після самогубства Марка Порція Катона в Утіке Цицерон і Марк Брут випустили в 45 г памфлети під назву «Катон» з прославлянням його заслуг. Цезарь і його прибічник Авл Гирций відповіли на них памфлетами під назвою «Антікатон».

     Класичний Памфлет створений молодою буржуазією в процесі боротьби буржуазного  суспільства, що складалося, з феодалізмом, середньовічною церквою і схоластичною філософією. Одним з перших видатних майстрів П. був Еразм Роттердамський (1466—1536). Його «Похвала дурості» (Lob der Torheit, 1509) направлена проти князів, попів, схоласти і представляє яскраво-сатиричний твір. Такі ж «Листи темних людей» (Epistolae obscurorum virorum, 1515—1517) — памфлет-сатира Гуттена і Рейхліна. Гуттену (1488—1523) крім того належать памфлети «Булла» (Bulla), «Порадники» (Consilia, 1521), «Розбійники» (Praedones, 1521).

     Памфлет був широко використаний в буржуазних революціях XVII і XVIII вв. Хоча газети вже існували в цей час, але видання їх було монополією абсолютистського уряду. Вони були швидше придворними торгівельними бюлетенями. Політична літературна боротьба прокладала собі дорогу через брошури і листівки, за допомогою яких П. і виходили в світ. У епоху, що передувала англійській революції, надзвичайну популярність отримали памфлети Мільтона (1608—1674) проти єпископів.

     Революційна дрібнобуржуазна партія льовеллеров (Лілльберн, 1614—1657) наповнила країну бойовими П. проти монархії, поміщиків і крупних капіталістів.  Відома гучна слава Свіфта (1667—1745) як автора П. «Листа сукнаря» (Drapier Letters, 1724) і «Казка бочки» (Tale of а Tub, 1704).

     Вони  були направлені проти реакційного  англійського уряду. Дефо, що громив обскурантизм клерикалізму в памфлеті «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами» (The shortest Way with the Dissenters, 1702), поплатився ганебним стовпом і в'язницею. Памфлетом користувалася і політична реакція в боротьбі з революційним рухом. Ідеолог англійського крупного землеволодіння, смертельний ворог французької революції Едмонд Борк (E. Burk, 1729—1797) прославився яскравими памфлетами. У памфлеті «Листа про царевбивчий світ» (Letters on а Regicide Peace, 1796) він вимагав продовження війни з Францією.

     Зборами памфлетів по суті бувальщини перші політичні газети, народжені Великою французькою революцією. Газета «Революції Франції і Брабанта» (Les R?volutions de France et de Brabant, 1791) Камілла Демулена була лише продовженням його памфлета «Листа ліхтаря парижанам» (Discours de la lanterne aux Parisiens, 1789). Періодичним памфлетом був і «Друг народу» (L’ami du peuple, 1789—1792) Марата.

     Політична газета народилася з памфлету., але вона ж багато в чому і замінила його як основний пануючий вигляд публіцистики. памфлету. як самостійна брошура, листівка і т. п., епізодично і що несподівано виходить, замінився періодичною газетою із статтями, що зберігали у ряді випадків памфлетний характер, статтями в журналах і т. п., що представляють новий, модифікований вигляд памфлет.

     Опанувавши  газету і зробивши її знаряддям своєї  політичної боротьби проти колишнього противника, залишків феодалізму, і  проти свого нового ворога, робочого класу, буржуазія перетворює П. на підсобну зброю публіцистики. У самій газеті памфлет діференцируєтся. Програмно-політична аргументація набуває форми «передових», полеміка і сатира народжують форму публіцистичного фейлетону.

     З часом П. робиться більшою мірою  зброєю ліворадікальной дрібної буржуазії і зростаючого пролетаріату. Революції першої половини XIX століття створюють у Франції таких памфлетистів, як Поль Луї Курье (1772—1825), де Корменен (1788—1868), Рошфор (1830—1913), в Германії — Берне («Менцель-французоєд» — «Menzel der Franzosenfresser», 1836), Гейнеі (1797—1856). У Англії памфлет отримує поширення в різних політичних кампаніях. Безліч брошур виходить у зв'язку з «законом про бідних» (1828—1834), «хлібними законами» (1841—1848), Кримською війною, повстаннями в Індії і Ірландії і ін.

     Прикладом політичного памфлета є робота В. І. Леніна «Пролетарська революція і ренегат Каутський». Характер П. носять деякі літературні виступи Максима Горького проти капіталістичного друку; памфлетни такі його твори, як «Місто жовтого диявола», «Російський цар», «Прекрасна Франція». Прекрасні зразки політично гострих, художньо виконаних памфлетів дає книга К. Радека — «Памфлети і портрети» (I і II тт.).

     Таким образом, каждый класс на том или  ином этапе своего развития создает  свой П., насыщая его таким содержанием  и придавая эму такую форму, какие  подсказывают эму условия классовой борьбы. Отсюда — конкретно-историческое классовое качество П. как одного из средств идеологической борьбы класса. 
 
 

2. Історичні передумови становлення популярності памфлету 18 ст. 

     На  літературну авансцену поступово  виходив і новий тип розважально-дидактичної прози – памфлети про події тогочасного життя. Актуальність тематики сприяла широкій популярності цих творів, читачами яких виявлялися представники різних верств населення. Аудиторія споживачів друкованої продукції такого роду зростала як за рахунок підвищення загального рівня освіченості в суспільстві, так і внаслідок залучення жінок до кола читачів. Певна емансипація жінки в Англії ІІ пол. XVI ст. сприяла появі книжок, орієнтованих саме на цю категорію потенційних реципієнтів. Об’єктом інтересу тогочасного англійського жіноцтва був не тільки “високий” роман (“romance”), а й література прикладного характеру (книги з господарювання й домоведення тощо) . Отже, друковані книжки, які були дешевшими за манускрипти, поступово перетворювалися на модний атрибут життя третього стану суспільства. Тепер і пересічні ремісники, йомени, підмайстри, як і деякі неписьменні заможні “джентльмени” мали вдома приватні бібліотеки

     Важливо, що найчисленнішим споживачем друкарської  продукції з середини XVI ст. поступово стає не інтелектуальна еліта суспільства, а середній прошарок, що складався із юристів, купців, йоменів, ремісників, тобто тих, хто мав достатньо грошей і певний рівень освіти. Таким чином, саме з представників середнього класу сформувався новий шар читацької аудиторії, якого цікавила як спеціальна (прагматично спрямована), так і популярна (розважальна) література. З цього приводу Ф.К.Бок зазначає, що дана група читачів полюбляла і драматичні та поетичні твори, і памфлети та балади, і цікаві розповіді про мандри в далекі краї8 . Загальновідомо, що в цей час на вершині популярності знаходилися фольклорні збірки анекдотів (так звані “джест-букс”), та кримінальні історії про життя злодіїв та шахраїв.

     Цікавим є той факт, що при відносно високому рівні розвитку друкарської справи, у першій половині XVI ст. не було ще письменників, які заробляли собі на життя суто літературною працею. Поети та прозаїки, що писали свої твори заради уславлення багатих покровителів й, відповідно, користувалися їхньою фінансовою підтримкою, не виявляли великого бажання друкуватися. Однак, творіння красного письменства регулярно виходили друком і перетворювались на об’єкт продажу у книжкових лавках, отже, виставлялися на всебічний розгляд широкого загалу. Показово, що майже кожний з творів елітарних авторів мав при собі своєрідний виправдувальний “документ”, який мав захистити репутацію автора від звинувачень у бажанні збагатитися за рахунок мистецької діяльності. Вступні частини рясніли численними “пробаченнями”, “зверненнями” та “присвятами впливовим особам”, в яких неодмінно декларувалася непричетність автора до публікації власного твору. Єлизаветинські “men of letters” були напрочуд винахідливими щодо таких пояснень: одні з них “зізнавалися”, що твір потрапив до друкаря через недоречну послугу друга, інші – “приховували” власне авторство, видаючи свій роман або поему за реставрований манускрипт чи переклад.