Оцінка інвестиційного клімату в Україні

В сучасних умовах управління державними інвестиціями повинно здійснюватися центральними і місцевими органами державної  влади через планування, визначення умов і виконання конкретних дій  з інвестування бюджетних і позабюджетних  коштів.

З метою  залучення значних обсягів інвестицій потрібна модернізація вітчизняної  економіки для підвищення її конкурентоспроможності та інтеграція у світовий економічний  простір, а також створення прогнозованого і стабільного середовища у бізнесі. У цьому випадку важливим є  вибір державою відповідних напрямків  сприяння інвестиційній діяльності.

В цілому можна виділити такі напрями державного регулювання інвестиційної діяльності:

•-  забезпечення захисту інвестицій;

•-  визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування;

•-  податкове  регулювання;

•-  бюджетне регулювання;

•-  регулювання  фондового ринку;

•-  здійснення контролю за інвестиціями;

•-  залучення  іноземних інвестицій та їх регулювання  за межами країни.

Слід  відзначити, що державна цільова економічна програма розвитку інвестиційної діяльності на 2011 - 2015 роки передбачає проведення активної державної політики із стимулювання розвитку інвестиційної діяльності в Україні, зокрема на засадах  розвитку системи державних інвестицій, підвищення ефективності та посилення  прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства та стимулювання залучення приватних  інвестицій у реальний сектор економіки.

Для удосконалення  державного регулювання інвестиційної  діяльності в Україні доречно  запропонувати наступне:

• покладення на державу функції гаранта стабільності інвестиційного клімату за допомогою проведення гнучкої, але заздалегідь обумовленої податкової, амортизаційної, митної, цінової, кредитної політики;
• врахування геоекономічних особливостей регіонів та особливостей функціонування інвестиційних механізмів;
• створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій в пріоритетні галузі економіки;
• забезпечення стабільності системи оподаткування;
• зниження ставки кредитування за пріоритетними інвестиційними проектами, що дозволить залучити дешеві довгострокові кошти шляхом рефінансування;
• контроль діяльності інвестиційних фондів;
• удосконалення нормативної бази і прийняття законів, які створили б сприятливе правове поле для залучення інвесторів в Україну.

 Отже, державне регулювання інвестиційної  діяльності - це складова державного  управління економікою, що полягає  у підтримці інвестиційної діяльності  з боку держави, що здійснюється  шляхом прямої участі держави  в інвестиційній діяльності та через створення сприятливих умов для її розвитку.

Державне  регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і  соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального  розвитку України, загальнодержавними і регіональними програмами розвитку національної економіки, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними  в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

З метою  залучення значних обсягів інвестицій потрібна модернізація вітчизняної  економіки для підвищення її конкурентоспроможності та інтеграція у світовий економічний  простір, а також створення прогнозованого і стабільного середовища у бізнесі. У цьому випадку важливим є  вибір державою відповідних напрямків  сприяння інвестиційній діяльності.

В цілому можна виділити такі напрями державного регулювання інвестиційної діяльності:

•-  забезпечення захисту інвестицій;

•-  визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування;

•-  податкове  регулювання;

•-  бюджетне регулювання;

•-  регулювання  фондового ринку;

•-  здійснення контролю за інвестиціями;

•-  залучення  іноземних інвестицій та їх регулювання  за межами країни.

Слід  відзначити, що державна цільова економічна програма розвитку інвестиційної діяльності на 2011 - 2015 роки передбачає проведення активної державної політики із стимулювання розвитку інвестиційної діяльності в Україні, зокрема на засадах  розвитку системи державних інвестицій, підвищення ефективності та посилення  прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства та стимулювання залучення приватних інвестицій у реальний сектор економіки.

Для удосконалення  державного регулювання інвестиційної  діяльності в Україні доречно  запропонувати наступне:

• покладення на державу функції гаранта стабільності інвестиційного клімату за допомогою проведення гнучкої, але заздалегідь обумовленої податкової, амортизаційної, митної, цінової, кредитної політики;
• врахування геоекономічних особливостей регіонів та особливостей функціонування інвестиційних механізмів;
• створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій в пріоритетні галузі економіки;
• забезпечення стабільності системи оподаткування;
• створення системи пільгового оподаткування для банків, що здійснюють інвестиційне кредитування тих проектів, які держава визнала пріоритетними;
• зниження ставки кредитування за пріоритетними інвестиційними проектами, що дозволить залучити дешеві довгострокові кошти шляхом рефінансування;
• контроль діяльності інвестиційних фондів;
• удосконалення нормативної бази і прийняття законів, які створили б сприятливе правове поле для залучення інвесторів в Україну.

 Отже, державне регулювання інвестиційної  діяльності - це складова державного  управління економікою, що полягає  у підтримці інвестиційної діяльності  з боку держави, що здійснюється  шляхом прямої участі держави  в інвестиційній діяльності та  через створення сприятливих  умов для її розвитку.

Саме  подальше удосконалення системи  державного регулювання інвестиційних  процесів в Україні сприятиме  їх активізації у найближчій перспективі.

 

3.3.     Зарубіжний  досвід  покращення інвестиційного клімату  в Україні.

 

Створення сприятливого інвестиційного клімату  в Україні є надзвичайно важливою проблемою. Зарубіжний досвід дає підстави вважати, що залучення іноземного капіталу відіграє вирішальну роль у зміцненні  економічного розвитку країни лише за умов активної і організованої участі держави в інвестиційному процесі.

В державі  досі відсутня цілісна політика залучення  іноземних інвестицій. Функції державного регулювання і контролю за зовнішніми надходженнями в Україну виконують Кабінет Міністрі України, Валютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів України, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ України, а також різноманітні структурні органи при цих міністерствах.

Держава здійснює кредитування державних інвестиційних  програм, які мають ключове значення для розвитку економіки, її пріоритетних галузей[1].

Щоб збільшити  надходження інвестицій в Україну  уряд повинен і надалі демонструвати  надійність, послідовність дій, юридичну відкритість, зменшення тиску адміністративного  регулювання.

Стабільний  валютний курс є запорукою стабільності цін для підприємств, які займаються експортно-імпортними операціями.

Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечувати  захист інвестора від інвестиційних  ризиків (непередбачуваних фінансових втрат капіталу і доходів).

Податкова політика держави також вважається одним із вагомих напрямків регулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика держави має сприяти  покращенню інвестиційного клімату  в Україні через:

• розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;
• запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами - платниками податків;
• запровадження оподаткування нерухомості;
• підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
• недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

Переважна більшість прямих іноземних інвестицій надходить в Україну шляхом створення  спільних українсько-зарубіжних підприємств. На самому початку їх створення очікувалося, що вони будуть функціонувати саме у виробничій сфері. Для цього в країні була прийнята Державна програма заохочення іноземних інвестицій, створена пільгова система оподаткування. Українське законодавство про іноземні інвестиції вважалось найбільш прогресивним з усіх створених у країнах СНД. Проте спільні підприємства в Україні розвивають свою діяльність переважно у сфері торгівлі і послуг, займаються посередницькою діяльністю, паралельно налагоджуючи і власне виробництво. Для розвитку спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, які б займалися виробництвом, потрібно розробити такі законодавчі акти, які б стимулювали саме їх виробничу діяльність. А пільги слід було б надавати саме тим підприємствам, які виготовляють продукцію, і тільки тим, які розробляють нові технології, нові види продукції. Тому зважена і економічно обґрунтована державна стратегія формування спільних підприємств є необхідною умовою їх ефективного функціонування.

 

 

 

 

 

Висновок  до розділу 3.

Отже, тривалий час вирішення проблем інвестицій в українську економіку лежатиме у площині визначення геостратегічних  пріоритетів держав регіону. Період невизначеності та багатостороннього  стратегічного партнерства залишився  в минулому тисячолітті. Зміни, що відбулися  в США, Російській Федерації й  на теренах Європейського Союзу, практично не залишають Україні  простору для геоекономічного маневрування. Ситуація ускладнюється ще й тим, що реальних геоекономічних дивідендів від співпраці з Україною ЄС, США  та Росія не очікують, принаймні, на найближчу та середньострокову перспективу. За винятком окремих галузей ВПК, Україна може запропонувати міжнародній  спільноті вже досить застарілу  мережу магістральних трубопроводів  й дійсно унікальне географічне  розташування в самому "нервовому  вузлі" геополітичних суперечностей. Це не є основою до довготривалих  інвестиційних проектів за участю іноземців.

Рішення Ніццького самміту ЄС про розширення Союзу за рахунок десяти нових  членів до 2007 року без вступу до організації  України; принципове погодження з виконавчими  органами ЄС планів Газпрому про постачання російського газу в Європу в обхід  території України; небажання нової  американської адміністрації продовжувати політику "підтримки ринкових реформ й демократизації в пострадянських країнах" демонструють марність очікування надходження суттєвих іноземних  інвестицій в Україну. Точніше, їхній  обсяг навряд чи суттєво зросте порівняно  з сучасним рівнем. Змінити такий  стан речей в змозі лише здатність  мобілізувати внутрішні інвестиційні ресурси для прориву національної економіки до рівня, належного для  держави XXI століття.

Висновок.

Державна  інвестиційна політика в Україні  консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної  ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо  уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної  діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й  державному фінансуванні, опиняться  за бортом, збанкрутують. Страх перед  такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії  є одним з головних чинників, які  гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану  структуру. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних  господарських структур позбавило  економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого  державного управління економікою на користь функціонального, ефективного  поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства  не діє. Це й гальмує позитивні  структурні зрушення в економіці  та перехід від економічного спаду  до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва  заради виробництва, відчуження від  власності і результатів праці  призвела до того, що попит на інвестиції, як правило, перевищує можливість його задоволення.

У стратегії  інвестиційної діяльності важливу  роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного  відродження України, швидкого подолання  економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного  господарства. Саме на пріоритетні  напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці  України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної  кризи, втрачає надійні джерела  необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових  структур, тіньового обігу та банківської  системи, які не прагнуть до виробничого  інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і  зростання.