Оцінка інвестиційного клімату в Україні

Економічні  реформи – третій вагомий фактор формування сприятливого економічного середовища. Нелегко провести економічні реформи і досягти оздоровлення. Адже одна з ключових вимог відновлення  економіки - це інвестиції. Тобто, з  однієї сторони економічні реформи  – запорука пом'якшення інвестиційного клімату, з другої, - економічні реформи  вимагають інвестицій.

Зацікавленість  в Україні з боку американських  і з боку інших іноземних інвесторів - істотна, і причини цього зрозумілі:

• Україна представляє собою ринок більш ніж п’ятдесяти мільйонів споживачів.
• Україна займає стратегічне в економічному відношенні положення в Європі; звідси виробник може експортувати свою продукцію до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії.
• Україна має найродючіші сільськогосподарські землі у світі і багата на інші природні ресурси.
• Україна володіє рядом вражаючих технологій.
• Україна має добре освічені і кваліфіковані кадри.

Але, попри  все це дійсний обсяг іноземних  інвестицій в Україну є низьким. Це пов'язане з тим, що будь-якого  конкретного року кількість іноземного капіталу, що його можливо вкласти  в іноземні інвестиції, обмежена. У  процесі гострого міжнародного змагання за інвестований долар не можна гаяти  ні хвилини. Капітал вкладається  туди, де умови інвестування прозорі  й передбачувані, де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Україна є одним із претендентів у змаганні за цей капітал з іншими країнами Центральної Європи і Новими Незалежними  Державами, де твориться ринкова  економіка, у змаганні з країнами Латинської Америки, де економіка перебуває  у розвитку, а також у змаганні з країнами Південно-Східної Азії, чиї економічні системи зараз  переживають труднощі; зрештою, у  змаганні з усім світом.

Це змагання є жорстоким і безкомпромісним. Тут мало місця для сантиментів, для політики чи для геостратегічних  міркувань. Рішення приймаються  приватним сектором на основі підрахунку прибутків у світлі суворої економічної  й комерційної дійсності.

Україна з 1992 по 1998 рр. має в цілому більше 2 мільярдів доларів прямих іноземних  інвестицій. Для країни такого розміру  й такого багатого потенціалу, як Україна, це мізерна сума. Польща, з меншим населенням і ресурсами, які й  близько не схожі на ресурси України, сподівається отримати 10 мільярдів  доларів іноземних інвестицій тільки у 1998 році.

Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти  до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які  б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.

Адміністрація президента, Кабінет міністрів повинні  запровадити достатню дисципліну в  різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал  і надалі плинутиме до інших країн  замість України.

Особливо  це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто  забувають, може бути колосальним генератором  робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив  два мільйони нових робочих місць  лише за п’ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і  забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.

Серед інших  важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати  наступні:

Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається  у справи бізнесу. Це особливо помітно  у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:

- щодо  надання позик компаніям (особливо  державним), які зазнали труднощів; 

- щодо  придбання в уряду облігацій  скарбу при конвертації цих  облігацій у довгострокові і  менш прибуткові форми надання  кредиту уряду. 

Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:

• рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;
• чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);
• антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом (зауважу, що антитрастове законодавство в Україні — це “табула раса”).

Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) —  справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших  видів ризику зусиллями уряду  або інших організацій можна  позбутися, забезпечивши сприятливіший  інвестиційний клімат в Україні.

Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди  на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.

• Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:
• діяльність у якомога більшій кількості країн;
• рівень конкуренції;
• рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.

Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій  країні. Навіщо компанії інвестувати  в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині  або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими  країнами. І навіть коли в Україні  будуть створені добрі умови для  інвестування, вони можуть виявитися  не досить сприятливими порівняно з  іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.

Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями  інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).

Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним  кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В  цьому аспекті Україна програє  країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної  Європи. Саме у цій сфері український  уряд і парламент мають поліпшити  становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового  тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у вашу країну.

Оже, аналіз факторів, здійснений вище, свідчить, що репутація України як складного  місця для ведення як іноземного, так і українського бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні  фактори на позитивні. Для цього  потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних  рівнів управління.

1.3.Інструментарій оцінки інвестиційного клімату в країні.

Незважаючи  на зусилля уряду і велику кількість  публікацій, проблема залучення інвестицій в Україну залишається не вирішеною, методи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів України практично не визначеними. Саме відсутність відповідних характеристик  та інформації про економічні, фінансові  та юридичні умови здійснення іноземних  інвестицій в України є серйозною  перешкодою на шляху інвесторів.

Основні підходи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів переважно базуються на використанні методу експертних оцінок і на аналізі статистичних даних  по різних економічних показниках. Вони розрізняються переліком пропонованих респондентам питань, методикою збору  інформації, виділенням груп економічних  суб’єктів, а також критеріями, відповідно до яких виробляється групування показників на кожному рівні.

Аналіз  існуючих методик оцінки інвестиційного клімату регіонів свідчить про існування  різноманіття підходів, що використовують різні способи статистичного  збору інформації і різні критерії економічного аналізу. Наприклад, лондонський  журнал „Euromoney” розраховує інтегральний показник надійності, що вимірюється  за стобальною шкалою. У США публікуються індекси, що характеризують рейтинг  штатів за різними критеріями і мають  різну спрямованість. Низка відомих  наукових центрів та інвестиційних  компаній періодично публікують ранговий за рівнем інвестиційної привабливості  перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів. З метою  виявлення нових можливостей  для регіональної диверсифікації вітчизняних  і зарубіжних інвесторів, підвищення гарантії ефективності інвестиційної  діяльності необхідно визначити  методи та методики, що дають достовірну оцінку інвестиційної привабливості  регіонів країни.

Розглянемо  результати досліджень найбільш відомих  рейтингів регіонів, проведених в  Україні. Для оцінки розвитку економіки  й регіональної диференціації В.Романенко, І.Калініченко запропонували інтегральний показник валового регіонального продукту на душу населення. За його відсутності вони пропонують використовувати показник валової доданої вартості.

У рейтингу інвестиційної привабливості регіонів, в якому застосовувалася математична  модель і методика обробки статистичного  матеріалу "Інституту реформ", зроблено спробу використовувати як найважливіші фактори економічного розвитку регіону показники ринкової та фінансової інфраструктури, стану  людських ресурсів. Лідером рейтингу у кожній групі є Київ з істотним відривом від інших областей. По групі показників рівня розвитку фінансової інфраструктури столиця  у 2 рази перевищила інші області-"лідери".

Друге місце  в рейтингу посіла Донецька область. Економіка області є лідером  у країні за обсягами промислового виробництва, найбільшим експортером  серед регіонів України. Третє місце  в рейтингу посів також регіон з розвинутою важкою промисловістю  – Дніпропетровська область. Львівська  область посіла четверте місце в  рейтингу, а за обсягами інвестицій виявилася наприкінці першої десятки. Запорізька область покращила свою позицію, що пояснюється підвищенням  рівня розвитку фінансової інфраструктури і залучення людського капіталу в регіон. Харківська область перемістилася  на одну сходинку вниз – на шосте  місце, що пов'язано з труднощами на підприємствах машинобудівної галузі. Інші області, за винятком Одеської й  Автономної Республіки Крим, за результатами розрахунків загального рейтингу набрали  менше однієї третини балів з  можливих. Наведена методика дозволила  виявити потенційно привабливі регіони  інвестування, провівши їх ранжування відносно груп лідерів, переслідувачів, основного масиву і аутсайдерів.

Рейтинг оцінки інвестиційного потенціалу регіонів України, проведений CAIB Securities, включав  фактор ризику і істотно відрізнявся  від аналогічного рейтингу "Інституту реформ". Показники, що характеризують рівень ризику інвестування в регіони, були підрозділені на групи фінансових, політичних, законодавчих і економічних ризиків.

Аналіз  результатів рейтингу продемонстрував  значну диференціацію інвестиційного потенціалу в окремих регіонах. Максимальний показник у Києві перевершив мінімальний  у Кіровоградській області в 6,2 рази. За ризиком був відзначений  менший розкид отриманих результатів  – 1,7 рази. Потенціал основної маси регіонів був оцінений нижче середнього, причому було визначене зниження інвестиційного потенціалу в напрямку зі Сходу на Захід. Це підтвердило  поглиблення диференціації між  сприятливими і несприятливими регіонами  в економіці України.

Мінімальний ризик був визначений тільки в 11 регіонах, що складало менше половини регіонів, оцінюваних рейтингом інвестиційного потенціалу.

Слід  зазначити теоретичну спрямованість  більшості методик, застосовуваних при оцінці інвестиційного потенціалу. Крім цього, ці методики не враховують оцінку галузевої інвестиційної  привабливості.

Оцінка  інвестиційної привабливості регіонів країни відкриває нові можливості для  регіональної диверсифікації вітчизняних  і зарубіжних інвесторів, підвищує гарантію ефективності інвестиційної  діяльності. Поряд з більш обґрунтованою  регіональною диверсифікацією інвестиційної  діяльності в нинішніх умовах така оцінка дає можливість розробляти інвестиційну стратегію на тривалу перспективу, пов’язувати стратегію з потенціалом  регіональних споживчих ринків і  ринків чинників виробництва; враховувати  можливий період реалізації інвестиційних  проектів у окремих регіонах.

Висновок  до розділу 1.

Розвиток  економіки держави залежить від  ефективності інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в  основні фонди й виробничі  потужності.

Інвестиційний процес складається з трьох послідовних  стадій :

• науково-проектної підготовки,
• будівництва і освоєння проектних потужностей.

Системна  трансформація економіки України  передбачає здійснення активної господарської  політики, проведення прогресивних структурних  зрушень у національному господарстві, створення пріоритетних умов для  розвитку галузей, котрі визначають науково-технічний прогрес, вирішення  питань щодо реконструкції, модернізації об'єктів господарювання у базових  виробничих комплексах.