Оцінка інвестиційного клімату в Україні

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний технічний університет

імені Івана  Пулюя

Факультет економіки  і підприємницької діяльності

 

 

 

 

Кафедра фінансів

 

Курсова робота

 

з інвестування

на тему:

 

«Оцінка інвестиційного клімату в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента 3 курсу групи БФс-31

Голика Ярослава Володимировича

Науковий  керівник:

Радинський  С.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль 2011

План.

 

Вступ.

Розділ 1. Характеристика Інвестиційного клімату.

1.1.     Суть та різновиди інвестиційного клімату .

1.2.     Фактори які визначають та впливають на інвестиційний клімат.

1.3.     Інструментарій оцінки інвестиційного клімату в країні.

 

Розділ 2. Оцінка інвестиційного клімату в Україні.

2.1.     Оцінка стану та динаміки інвестиційної діяльності в Україні.

2.2.     Чинне законодавство, що визначає  інвестиційну діяльність в Україні.

2.3.     Зведена оцінка інвестиційної привабливості та інвестиційного клімату регіонів України.

 

Розділ 3.Шляхи  покращення інвестиційного клімату  в Україні.

3.1.     Покращення інвестиційного законодавства  в Україні.

3.2.  Вдосконалення системи державного регулювання інвестиційної діяльності.

3.3.     Зарубіжний  досвід  покращення  інвестиційного клімату в Україні.

Висновок.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Обґрунтована  інвестиційна політика держави, створення  сприятливого інвестиційного клімату  конче необхідні для виходу економіки  країни з кризового стану. Створення  нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання  за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням  економічних реформ. Досягти такого зростання можна на основі фінансової стабілізації структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів. Особливо складною є проблема відродження  фінансового ринку як саморегульованої системи переливання капіталів, довгострокових інвестицій.

На шляху  до ринкової економіки суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні, кооперативні, акціонерні та інші установи, а також приватні особи, причому всі вони мають  однакові права й гарантії. Активне  вторгнення підприємців на фінансовий ринок, активізація інвестиційної  діяльності населення, погано обізнаного з об’єктивними закономірностями розвитку фінансового капіталу і ринку, за відсутності досвіду саморегуляції  ринку можуть призвести як до великих  втрат індивідуальних заощаджень так  і до кризи ринку загалом. Через  це їх діяльність вже неможливо регулювати адміністративними методами, треба  якнайшвидше розробити й запровадити  такий механізм інвестування, який зробив би цей процес ефективним.

Ефективність  інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що, у свою чергу, зумовлюється виробничим потенціалом їх матеріально-технічної  бази, кваліфікацією виконавців, науково-технічним  рівнем проектних рішень, станом організації  та планування забезпечення інвестиційного процесу фінансовими ресурсами.

В Україні  на сучасному етапі розвитку економіки  необхідною умовою ефективності інвестиційної  діяльності є відродження фінансово-кредитного та інвестиційного ринків. Економічного підсилення та активності інвестиційної діяльності можна досягти шляхом створення ринку капіталів. Виконання цього багатопланового завдання, розрахованого на короткий і довгостроковий періоди, передбачає розв’язання проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів. Останнє досягається заохоченням надходжень та інвестицій, а також коштів від приватизації.

Процеси на фінансовому ринку як з погляду  розвитку його окремих секторів і  сегментів, так і з позицій  розвитку діяльності інвестиційних  інститутів є дуже динамічними. У  цьому зв’язку велику роль відіграє держава як гарант стабільності фінансового  ринку. На основі використання закономірностей  руху фінансового капіталу держава  й учасники ринку цінних паперів  підтримують приватний та організований  ринок, сприяють підвищенню ефективності економіки й економічному зростанню  загалом.

Інвестиційний процес потребує глибоких спеціальних  знань теорії та практики інвестування. Необхідно поглибити вивчення процесу  нагромадження капіталу та його раціонального  використання для розвитку промисловості, що дасть змогу провести її реструктуризацію та оновлення основних фондів з метою  підвищення ефективності її роботи, пристосувати цю роботу до умов господарювання в  Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Характеристика Інвестиційного клімату.

1.1.Суть та різновиди інвестиційного клімату.

 

Останнім  часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям “інвестиційний клімат”. Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно  спочатку вияснити, що вкладають в  такі поняття, як “інвестиція”, “інвестор”, “інвестиційна політика ”, “інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Терміном  «інвестиції» позначається багатозмістовне  поняття. Так, під інвестицією розуміють  покупку акцій або облігацій  з розрахунком на деякі фінансові  результати. В широкому розумінні  інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно  розуміють довгострокове вкладення  капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні  проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація  чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які  утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються  зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів  приватних, корпоративних підприємств  і організацій, громадян, включаючи  як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються  на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння  діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в  створення інтелектуального, духовного  продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції  – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком  на збільшення їх вартості або забезпечити  позитивну величину прибутку.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні  папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді  відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною  назвою – акції. Опціони не відносяться  ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають  інвесторам право придбати інший  цінний папір або актив, по заздалегідь  встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції  розрізняються і за ступенями  ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким  рівнем ризику – це вкладення, які  вважаються безпечним засобом для  отримання прибутку. Інвестиції з  високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з  точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання  та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у  майбутньому, будуть невизначеними  величинами.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно  державі, компанії, в цілому, являються  чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники  грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими  покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Є два  типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні –  це спеціалісти, робота яких полягає  в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування  – це процес розміщення грошей в  тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції  дають віддачу, як правило, через  значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних процесів лежить:

- інвестиційна  діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність  по вкладанню грошових засобів  та інших цінностей в інвестиційні  проекти і забезпечення віддачі  вкладень);

- інвестиційна  політика (складова частина економічної  політики, що проводиться державою  і підприємствами у вигляді  встановлення структури і масштабів  інвестицій, спрямованих на їх  використання, джерел отримання  з врахуванням необхідності обновлення  основних засобів і підвищення  їх технічного рівня);

- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь

Протікання  інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався  в державі, тобто від стану  правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління  інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

1.2.  Фактори які визначають та впливають на інвестиційний клімат.

 

Створення сприятливого інвестиційного клімату  залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу  розуміють рушійну силу цього  процесу. Отже, рушійні сили, які  формують інвестиційний клімат в  країні, можна назвати факторами  інвестиційного клімату.

В науковій літературі приводяться різні види класифікацій факторів. Однією з таких, що заслуговує на увагу при виконанні  економічного аналізу та фінансового  аналізу, є класифікація факторів, викладена  М.І.Яцківим. Він виділяє групи  факторів за системою відповідних ознак, що "подаються ранжировано до їхнього значення":

1) За  економічним змістом (виробничо-економічні  та соціально-економічні фактори);

2) За  ступенем впливу (основні і другорядні  фактори);

3) За  ступенем залучення резервів (інтенсивні  та екстенсивні фактори);

4) За  внутрішнім змістом (кількісні  і якісні фактори);

5) За  часом дії (постійні і тимчасові  фактори);

6) За  ступенем охоплення (загальні  і специфічні фактори);

7) За  характером дії (об`єктивні і  суб`єктивні фактори);

8) За  ступенем кількісного виміру  впливу (фактори, що піддаються  кількісній оцінці, і фактори,  що не піддаються кількісній  оцінці);

9) За  способом визначення впливу (прямі  і розрахункові фактори);

10) За  об`єктами маркетингового середовища (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного порядку).

На нашу думку, у нашому випадку ми повинні  аналізувати фактори за об'єктами інвестиційного середовища (правове  середовище, фінансова стабільність, економічні реформи, надмірне регулювання  економіки, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила  гри, неможливість виконувати контракти  та інші).

Правове середовище є одним з найважливіших  факторів формування інвестиційного клімату. З досвіду багатьох країн стало  очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних технологій та сильного Національного  банку недостатньо щоб гарантувати  нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні  суди. Повинні бути контракти, що мають  правову силу. Повинні бути справедливі  закони. Повинен бути захист прав власності. Повинні бути передбачувані правила  та процедури. Країни, де законність не є основою життя, залишаються "країнами з великим потенціалом" і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими вимогами. Але  привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні права  і гарантії: право на отримання  попереднього повідомлення про запропоновані  зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють економічну і комерційну діяльність. Право публічних  коментарів та відкритих дебатів. Право  вимагати підзвітністності і подавати апеляції.

У цій  сфері "ясність" є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову  систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору на простих прикладах  ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це означатиме або  помилку юриста, або недосконалість законів, які погано сформульовані  через політичні компроміси чи брак часу.

Для інвестора  важлива наявність:

• цивільного, контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо недосконале корпоративне право);
• права власності на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці права у будь-який момент можуть бути заперечені;
• надійної системи земельної реєстрації;
• права на використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає банк або кредитор дебітору;
• гарантії на випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги відсудити у дебітора приміщення у власність. У разі необхідності суд має винести належний вирок з цього питання, а уряд ? забезпечити виконання рішення суду. Все це дуже хистке в Україні.