Оцінка інвестиційного клімату в Україні

 

Незважаючи  на зусилля уряду і велику кількість  публікацій, проблема залучення інвестицій в Україну залишається не вирішеною, методи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів України практично не визначеними. Саме відсутність відповідних характеристик  та інформації про економічні, фінансові  та юридичні умови здійснення іноземних  інвестицій в України є серйозною  перешкодою на шляху інвесторів.

Основні підходи оцінки інвестиційної привабливості  регіонів переважно базуються на використанні методу експертних оцінок і на аналізі статистичних даних  по різних економічних показниках. Вони розрізняються переліком пропонованих респондентам питань, методикою збору  інформації, виділенням груп економічних  суб’єктів, а також критеріями, відповідно до яких виробляється групування показників на кожному рівні.

Аналіз  існуючих методик оцінки інвестиційного клімату регіонів свідчить про існування  різноманіття підходів, що використовують різні способи статистичного  збору інформації і різні критерії економічного аналізу. Наприклад, лондонський  журнал „Euromoney” розраховує інтегральний показник надійності, що вимірюється  за стобальною шкалою. У США публікуються індекси, що характеризують рейтинг  штатів за різними критеріями і мають  різну спрямованість. Низка відомих  наукових центрів та інвестиційних  компаній періодично публікують ранговий за рівнем інвестиційної привабливості  перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів. З метою  виявлення нових можливостей  для регіональної диверсифікації вітчизняних  і зарубіжних інвесторів, підвищення гарантії ефективності інвестиційної  діяльності необхідно визначити  методи та методики, що дають достовірну оцінку інвестиційної привабливості  регіонів країни.

Серед найбільш розповсюджених підходів варто виділити оцінку інвестиційної привабливості  інвестиційного потенціалу регіонів, яка зводиться до ран жування  регіонів за рівнем їхньої привабливості  для інвестора. До найбільш відомих  методик ран жування регіонів належать розробки І.О.Бланка, Л.Тарангул, І.Горленко, К.Гурової та О.Колосова. Ці автори пропонують проводити оцінку привабливості регіонів по п'яти  синтетичних параметрах: рівень природного потенціалу, демографічна характеристика регіонів, рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону, рівень криміногенних, екологічних  й інших видів ризиків. Інтегральний показник економічного потенціалу розраховувався шляхом визначення часток ваги з урахуванням  їхньої порівняльної значимості у формуванні даного показника. К.Д.Гурова запропонувала  доповнити процедуру ран жування  регіонів з урахуванням використання їхнього потенціалу залежно від  критеріїв ефективності і ризику.

Для оцінки стану майна виробничого призначення  було застосовано показник оновлюваності  основних виробничих фондів; для рентабельності виробництва і продукції, що випускається – коефіцієнт прибутковості реалізованої продукції; для оборотності капіталу – показник кількості оборотів вартості всіх активів; для оцінки ринкової активності регіонів – обсяг ринкового товарообігу, що припадає на душу населення, фінансової стійкості регіонів – співвідношення позикових і власних засобів, ліквідності – показник ліквідності  балансу. Наприклад, відповідно до отриманих  результатів Київська, Запорізька, Харківська, Донецька, Львівська, Дніпропетровська області увійшли в групу регіонів пріоритетної інвестиційної привабливості. Результати досліджень показали, що в  середньому ефективність інвестицій у  цій групі регіонів на 35-40 % вища, ніж у середньому по країні.

Друге місце  в рейтингу посіла Донецька область. Економіка області є лідером  у країні за обсягами промислового виробництва, найбільшим експортером серед регіонів України. Третє місце в рейтингу посів також регіон з розвинутою важкою промисловістю – Дніпропетровська область. Львівська область посіла четверте місце в рейтингу, а за обсягами інвестицій виявилася наприкінці першої десятки. Запорізька область покращила свою позицію, що пояснюється підвищенням рівня розвитку фінансової інфраструктури і залучення людського капіталу в регіон. Харківська область перемістилася на одну сходинку вниз – на шосте місце, що пов'язано з труднощами на підприємствах машинобудівної галузі. Інші області, за винятком Одеської й Автономної Республіки Крим, за результатами розрахунків загального рейтингу набрали менше однієї третини балів з можливих. Наведена методика дозволила виявити потенційно привабливі регіони інвестування, провівши їх ран жування відносно груп лідерів, переслідувачів, основного масиву і аутсайдерів.

Рейтинг оцінки інвестиційного потенціалу регіонів України, проведений CAIB Securities, включав  фактор ризику і істотно відрізнявся  від аналогічного рейтингу "Інституту  реформ". Показники, що характеризують рівень ризику інвестування в регіони, були підрозділені на групи фінансових, політичних, законодавчих і економічних  ризиків.

Мінімальний ризик був визначений тільки в 11 регіонах, що складало менше половини регіонів, оцінюваних рейтингом інвестиційного потенціалу.

Слід  зазначити теоретичну спрямованість  більшості методик, застосовуваних при оцінці інвестиційного потенціалу. Крім цього, ці методики не враховують оцінку галузевої інвестиційної  привабливості.

Характеристика  інвестиційного клімату в регіоні  визначається рівнями його інвестиційної  привабливості та інвестиційної  активності. Інвестиційна активність визначається відбором факторів шляхом якісного аналізу за підприємствами і галузями , який включає в себе вивчення різних політичних, економічних, соціальних і природних характеристик  регіонів, визначаючи інвестиційну привабливість  галузей економіки.

Висновок до розділу 2.

У країнах  з ринковою економікою інвестиційний  попит і пропозиція врівноважуються  через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на інвестиції та інвестиційні товари.

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового  руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості  робочих місць, звичайно тягнуть  за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва  національних фірм з іноземними партнерами.

У забезпеченні виходу економіки з кризового  стану і її стабільного розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме вона визначає реальні  джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення раціональних і ефективних заходів щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих соціально-економічних  та інноваційних програм, відтворювальних  процесів на макро- і мікрорівнях.

Характерною ознакою 2005 року є зростання реального  ВВП. Позитивна тенденція зростання  ВВП розпочалась ще у вересні 1999 р. і успішно утримувалась протягом наступних років.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.Шляхи  покращення інвестиційного клімату  в Україні.

3.1.     Покращення інвестиційного  законодавства в Україні.

 

Інвестиційна  діяльність є важливим фактором швидкого та ефективного економічного і соціального  розвитку України. Недостатнє дослідження  проблем правового регулювання  інвестиційної діяльності значною  мірою негативно позначається на ефективності залучення та використання іноземних інвестицій в Україні. Тому проблема створення законодавчої бази, яка б стимулювала вітчизняних  та іноземних інвесторів до вкладання  виробничого капіталу в економіку  України, набуває в сучасних умовах особливої актуальності.

Слід  зауважити, що наявність внутрішньодержавного законодавства про іноземні інвестиції характерна, як правило, для країн, шо розвиваються, і має на меті розв'язання двох основних завдань:

1) залучення  іноземних інвестицій в національну  економіку для розв'язання соціальних  та економічних завдань.

2) створення  сприятливих умов для діяльності  суб'єктів підприємництва країни, яка приймає інвестиції.

Діюче сьогодні інвестиційне законодавство України  побудоване на основі національного  режиму інвестицій, який встановлює єдині "правила гри" для вітчизняних  та іноземних інвесторів. Це означає, що замість підготовки окремих законодавчих актів, які поширюються тільки на вітчизняних або тільки на іноземних  інвесторів, в Україні діє формула  підготовки єдиних законодавчих актів, у рамках яких може бути виділена специфіка  національного режиму дія іноземних  інвесторів.

Особливістю правового регулювання інвестиційної  діяльності на території України  є те, що, поряд із Законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", інвестори мають враховувати  також положення цілого ряду інших  законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо.

Існуюча в нашій країні система законодавчого  регулювання капіталовкладень побудована на основі публічного права, відповідно до якого відносини між приймаючою країною та інвестором встановлюються за допомогою владно-розпорядчих, адміністративних актів держави. Таким чином, "правила  гри", за якими інвестор повинен  здійснювати свою діяльність, встановлюються державою по суті в односторонньому  порядку і в такому ж порядку  змінюються, при чому не завжди на користь  інвестора. Тому в таких умовах в  інвестора відсутні достатні правові  гарантії непорушності умов його діяльності в державі. В результаті інвестор змушений "перестраховуватись", закладаючи в обґрунтування інвестиційного проекту додаткову норму прибутку для покриття ризику нестабільності законодавства. Для інвестора основне - це стабільність, коли можна з великою  точністю розрахувати, коли і за яких умов буде забезпечене повернення вкладених  коштів. Це - необхідна умова укладення  серйозних контрактів, які передбачають мільярдні інвестиції з тривалим строком окупності проектів.

Аналіз  сучасного стану правового регулювання  іноземних інвестицій в Україні  свідчить про те, що інвестиційне законодавство  потребує подальшого вдосконалення. Цей  процес може відбуватися відразу  в кількох напрямках:

1. Законодавство  України закріплює для іноземних  інвестицій національний режим  діяльності. Суть його полягає  в тому, що правовий режим іноземних  інвестицій не може бути менш  сприятливим, ніж режим для  інвестиційної діяльності юридичних  осіб та громадян нашої країни..

2.Важливе  значення для іноземних інвесторів  могла б мати відмова від  численних випадків, коли норми  законів, які встановлюють в  інтересах інвесторів певне правило,  супроводжуються застереженням:  «якщо інше не передбачене  законодавством». Необхідно, щоб  усі можливі винятки з відповідної  норми були передбачені в тому  нормативному акті, в якому міститься  саме правило.

3.Створення  сприятливого інвестиційного клімату  в Україні передбачає законодавче  закріплення державних гарантій  захисту іноземних інвестицій, під  якими слід розуміти правові  засоби, встановлені законом для  забезпечення належного виконання  іноземними інвесторами своїх  завдань. Більшість гарантій знайшли  відображення в законодавстві  України, але багато з них  має декларативний характер.

4.Досить  актуальним є подальше розширення  гарантій для іноземних інвесторів. Йдеться насамперед про захист  інвестицій від політичних (некомерційних)  ризиків за допомогою страхування,  яке потребує детальнішої правової  регламентації. Тобто, закріплення  в законодавстві принципу суброгації  сприятиме розв'язанню проблеми  невизнання нашою державою передачі  прав інвестора страховій компанії.

Таким чином  вищезазначене доводить, що розробка цілісної та стабільної правової бази, з урахуванням висловлених у  цій статті пропозицій, є однією з головних умов поліпшення інвестиційного клімату і збільшення обсягів  іноземних інвестицій в економіку  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2.     Вдосконалення системи  державного регулювання інвестиційної  діяльності.

 

Державне  регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і  соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального  розвитку України, загальнодержавними і регіональними програмами розвитку національної економіки, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними  в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне  регулювання інвестиційної діяльності повинно включати управління спільними  з приватними компаніями інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної  діяльності і контроль за її здійсненням  усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.