Облік і аналіз фінансових інвестицій

На нашу думку, в бухгалтерському  обліку повинні розрізнятися як окремі об’єкти фінансові інвестиції, що утримуються для одержання прибутку, контролю та інших вигод, і активи, що придбані з метою подальшого продажу. Для професійних торгівців, основною діяльністю яких є купівля-продаж цінних паперів, такі інвестиції є звичайним товаром. Тому, норми і правила, визначені П(С)БО 12, повинні стосуватися усіх підприємств, крім бюджетних установ і професійних торгівців цінними паперами.

Фінансові активи, що придбані і утримуються для подальшого продажу, хоч і віднесені за П(С)БО до інвестицій, на нашу думку, повинні відображатися в обліку як товар. Дохід від таких інвестицій формується від різниці в ціні (продажної і купівельної), а не за рахунок ринкових механізмів інвестування (дивідендів, відсотків, приросту капіталу).

Інвестиції в пов’язані  сторони (асоційовані, дочірні, спільні  підприємства) згідно П(С)БО 12 обліковуються  за методом участі в капіталі на субрахунку 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом участі в капіталі». Виключенням можуть бути лише інвестиції у пов’язані сторони. Які утримуються для продажу протягом 12 місяців, що в практиці зустрічається рідко.

Не зважаючи на обов’язковість, більшість інвесторів, які мають суттєвий вплив на об’єкти інвестування (контролюють більше 25% їх капіталу), не застосовують в обліку метод участі в капіталі. Це можна пояснити кількома причинами:

• облік за методом участі в капіталі є новим і досить складним для сприйняття;
• у даний час відсутні дієві способи контролю достовірності інформації про результати діяльності асоційованих, дочірніх підприємств, які повинні враховуватися у балансі інвестора;
• даний метод не узгоджений з вітчизняним податковим законодавством щодо оподаткування прибутку.

За міжнародними стандартами (МСФЗ 27 «Консолідовані фінансові звіти  та облік інвестицій у дочірні  підприємства») у випадку повного  контролю, крім обліку за методом участі в капіталі, може застосовуватися  альтернативний підхід – облік за методом собівартості або переоціненої вартості.

На наш погляд, у  вітчизняній практиці доцільно встановити кілька альтернативних варіантів обліку інвестицій у пов’язані сторони:

• базовий підхід, коли облік інвестицій у дочірні підприємства здійснюється за методом участі в капіталі;
• альтернативні варіанти – облік інвестицій проводиться за фактичною собівартістю вкладеного капіталу або переоціненою вартістю, яка б відповідала справедливій вартості об’єктів на ринку.

Вимагає більш чіткого  розмежування в обліку і звітності інформація щодо визначення результатів за окремими видами діяльності, зокрема, доходів, видатків і результатів інвестиційної діяльності. У даний час в обліку на рахунках 7 і 9 класів достатньо чітко представлені доходи, витрати операційної і фінансової діяльності. Облік інвестиційної діяльності передбачено вести на рахунках і відображати у звітності у складі інших доходів і витрат.

Доходи інвестиційної  діяльності представлені у Плані  рахунків двома рахунками:

72 «Дохід від участі  в капіталі», на якому відображається збільшення частки інвестора від вкладень в асоційовані, дочірні підприємства, приєднання до інвестицій доходів від спільної діяльності;

74 «Інші доходи» - для  обліку доходів від реалізації  фінансових інвестицій, необоротних  активів, майнових комплексів, а також безкоштовно отриманих активів, не операційних курсових різниць, інших доходів від звичайної діяльності.

Враховуючи те, що на рахунку 74 обліковуються доходи, пов’язані  виключно з інвестиційною діяльністю, доцільно було б це врахувати у самій назві рахунку, назвавши його «Доходи інвестиційної діяльності», а субрахунок 746 «Інші доходи від інвестиційної діяльності».

Аналогічна проблема виникає і в обліку витрат інвестиційної  діяльності, для чого також передбачено  два рахунки:

96 «Втрати від участі  в капіталі» - збитки від інвестицій  в асоційовані, дочірні підприємства, від спільної діяльності;

97 «Інші витрати», де  відображається собівартість реалізованих  фінансових інвестицій, необоротних  активів, майнових комплексів, а  також уцінка, списання необоротних активів, втрати від не операційних курсових різниць.

Рахунок 97 за економічним змістом, структурою субрахунків після виключення з нього страхової діяльності призначений виключно для обліку витрат і втрат, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. Зважаючи на це його доцільно назвати «Витрати інвестиційної діяльності», а субрахунок 977 «Інші витрати інвестиційної діяльності».

Вимагає відповідного уточнення  й рахунок для обліку кінцевих фінансових результатів. У зв’язку  з цим субрахунок 793, на якому формуються кінцеві фінансові результати від інвестицій, слід було б назвати «Результат інвестиційної діяльності».

Аналогічні зміни доцільно внести у фінансову звітність, зокрема, у форму №2 «Звіт про фінансові  результати», замінивши статті «Інші доходи» та «Інші витрати» відповідно на статті «Доходи інвестиційної діяльності» та «Витрати інвестиційної діяльності».

Як свідчить практика, інвестиційна діяльність у країнах  з ринковою економікою дає підприємству суттєві доходи. Прибуток від участі в капіталі асоційованих, дочірніх підприємств, а також від операцій з цінними паперами, іншими фінансовими інструментами в багатьох з них перевищує доходи від основної, операційної діяльності.

Тому важливим є найбільш повне висвітлення в обліку і  звітності інвестиційних процесів на підприємстві, одержання достовірної інформації про інвестиційні доходи і витрати, чітке розмежування результатів кожного виду діяльності підприємства. Адже, саме підприємство є одним із ключових суб’єктів ринкової економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Удосконалення  інвестиційної діяльності суб’єктів  господарювання

Потребує також удосконалення  управлінський облік при здійсненні інвестиційної діяльності суб’єктом  господарської діяльності.

Підприємству, при здійсненні інвестиційної діяльності, насамперед необхідно чітко визначитися з факторами, які визначають її масштаби на ринку цінних паперів. До таких факторів можна віднести:

• стадія життєвого циклу підприємства;
• політка на фондовому ринку;
• наявність достатньої кількості інвестиційних ресурсів для прямого або портфельного інвестування;
• готовність здійснювати значні інвестиційні витрати, що приноситимуть прибуток у майбутньому.

Відповідно до П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» всі вкладення  підприємства реалізовуються у двох формах:

• вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів;
• вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів.

Використання таких  форм фінансового інвестування пов’язане  з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень. Вони відрізняються  за своїм значення і впливом на розвиток підприємства. Рішення можуть носити поточний або стратегічний характер, а також визначати потребу в інвестуванні в цілому. В основі процесу прийняття рішень лежить визначення їх необхідності та доцільності. Прийняття інвестиційних рішень ускладнюється такими факторами як:

• велика кількість доступних варіантів вкладення капіталу;
• обмеженість фінансових ресурсів для інвестування;
• ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення стосовно вкладення фінансових інвестицій.

Важливим також є питання розміру інвестицій. Ці фактори впливають на глибину аналізу економічної сторони стратегій, що передбачають вкладення коштів та інших фінансових ресурсів. Раціоналізуючи дуже складний і дорогий процес альтернативного дослідження інвестиційних пропозицій і формування інвестиційних рішень, можна організувати його через два методично завершених етапи: прийняття скринінгових і преферентивних рішень.

Скринінгові рішення  – перший етап цього процесу. Ця група об’єднує інвестиційні рішення, при здійсненні яких, не виникає потреба у поглибленому і детальному аналізі. Вона відсіює із безлічі всіх можливих рішень ті, які не відповідають прийнятим підприємством нормативам. По закінченні цього етапу повинно бути створено сукупність прийнятних інвестиційних альтернатив, які конкурують між собою.

На другому етапі (прийняття  преферентивних рішень) досліджується  сукупність конкуруючих інвестиційних  альтернатив, що відібрані на першому  етапі, з урахуванням внутрішніх можливостей підприємства та очікуваного  впливу зовнішнього середовища. Саме цей етап потребує від аналітика використання складніших методів дослідження, величезної інформаційної бази, що суттєво підвищує вартість процесу формування інвестиційних рішень. Пропонуємо застосовувати такі методичні прийоми системного аналізу, к імітаційне моделювання та економіко-математичні моделі.

Імітаційне моделювання  – дослідження із застосуванням  комп’ютерних технологій взаємозв’язків, явищ та процесів в умовах невизначеності. В програмах створюється модель процесу чи явища, що вивчаються на вхід подаються імпульси, а на виході досліджуються результати. Шляхом зміни вхідних сигналів та вивчення вихідних визначаються залежності, які характеризують процеси та явища.

Економіко-математичні  моделі – вибір найкращих альтернатив, виходячи із заданого критерію і ситуації, у якій приймається рішення. Крім того, використання методик розрахунків вищої математики дозволить якісно побороти невизначеність, що пов’язана з інвестиційною діяльністю підприємства. Додатково слід використовувати систему спеціальних прийомів – аналіз чуттєвості рішень до різних факторів. Вони дозволяють визначати ступінь припустимості змін у системі, за яких не змінюється раніше знайдене оптимальне рішення.

Наступним етапом має стати практична реалізація обраної стратегії, що базується на прийнятому інвестиційному рішенні та розробленій моделі. Це вимагає розгляду інвестиційного проекту.

Інвестиційних проект розглядається  у часовому аспекті, причому період, що аналізується, розбивається на декілька, бажано рівних, проміжків – інтервалів планування. Як правило його реалізують в два етапи:

• етап розробки;
• етап впровадження.

Якщо говорити про  об’єкт інвестування, то одним із головних джерел є фінансова звітність  підприємства. Складання звітності  відповідно до законодавства дає можливість класифікувати таку інформацію як відносно достовірну. В результаті отримуємо доволі якісну інформаційну базу даних. При цьому залежність «інвестиційне проектування та моделювання – фінансова звітність» можу бути представлена в наступному спрощеному вигляді (рис.3.1.).

Рис. 3.1. Фінансова звітність як інформаційна база для інвестиційного проектування та моделювання

 

Зазвичай інвестиційних  проект складається з наступних стадій:

• формування ідей, цілей, завдань;
• оцінка привабливості інвестиційного проекту;
• вибір схем фінансування проекту.

Вважаємо, що такий підхід до реалізації не є достатнім, що б  забезпечити максимальну ефективність від вкладених коштів. Тому пропонуємо доповнити етапи моделюванням – створенням прагматичних моделей:

• ідейний етап (етап планування та розробки) + моделювання;
• етап реалізації + моделювання.

Таке доповнення надасть  можливість виявлення способів і  засобів для змін реальності так  щоб наблизити реальність до моделі. Прагматичні моделі виступають в якості деякого стандарту чи зразка під які підбудовуються як власне діяльність, так і її результат. Таким чином, створюється додатковий стимул до підвищення якості роботи по вкладенню коштів. Поєднання такого підходу з економіко-математичним моделюванням забезпечить найякісніший результат від фінансових інвестицій. Це можливо за умови дотримання таких умов, як, по-перше, врахування історичної ситуації; по-друге, розгляд будь-якого факту і процесу в його історичному розвитку, включаючи його генезис, а також з огляду на їх сутність, по-третє, спирання на емпіричний матеріал, прогнозування.

Комплексне використання математико-економічних методів  передбачає найбільш повне розкриття  сутності, закономірностей і тенденцій  розвитку конкретних явищ і процесів з метою найбільш адекватного відображення їх властивостей.

 

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження було узагальнено, проаналізовано, вирішено та удосконалено проблемні питання, пов’язані з  обліком фінансових інвестицій.