Інвестиції в Україні: стан і проблеми

     Утримуваний  рівень  інвестицій  –  близько  20% ВВП,  для  України  не  може  вважатися задовільним, оскільки  він не  спроможний  забезпечити довгострокову високу  позитивну економічну  динаміку, зокрема – через необхідність  вкладання коштів  у великі  інфраструктурні проекти,  які реальну вигоду зможуть дати лише з часом, але які є зараз критично необхідними  для  вітчизняної  економіки  в  цілому  та нарощування інвестицій зокрема.

     Крім  того,  як  свідчать  дані,  наведені  в  таблиці “Структура  капітальних  інвестицій”,  переважна частка капітальних  інвестицій (близько 95%) спрямовується на капітальне будівництво, придбання устаткування та обладнання, а також на покращання об’єктів (капітальний ремонт).

     Однак, високі конкурентні вимоги, як свідчать світові  тенденції  економічного  розвитку,  вже  найближчим  часом  вимагатимуть  нарощування  інвестицій  в нематеріальні активи – що є додатковим стимулом до покращення інвестиційного клімату в Україні.

     Структура інвестицій:

     За  джерелами фінансування. У структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування відбуваються помітні зсуви, які засвідчують, зокрема, незадовільний  рівень  структурних  трансформацій (таблиця “Структура  інвестицій в основний капітал за  джерелами  фінансування”).  Так,  фінансування інвестицій  переважно  відбувається  за  рахунок власних коштів підприємств і організацій.

     З  одного  боку,  суттєве  зменшення  значимості бюджетних  ресурсів  (державного  та  місцевих бюджетів) є природним, зважаючи на поступову  обмеженість  участі  держави  в  економічній  діяльності  та переважну соціальну спрямованість бюджетних видатків. З  іншого – воно потребує підвищення результативності  та  ефективності  бюджетних  капітальних вкладень, що сьогодні залишається проблематичним, оскільки, по суті, жоден  значний державний  інвестиційний  проект  не  піддається  аналізу  за  методикою “вигод-витрат”, як цього вимагають відповідні нормативно-правові акти6.

     Зростання  частки  коштів  іноземних  інвесторів у  загальній  структурі  інвестицій  відбиває  лише  ту обставину, що  останніми  роками  переможцями  приватизаційних  процесів  були  переважно  іноземні  компанії. Однак, дотепер  іноземні кошти не можуть суттєво  вплинути  на  загальну  інвестиційну  ситуацію, насамперед, внаслідок штучних обмежень або непривабливості для  іноземних  інвесторів ряду потенційно прибуткових  сфер  (до  таких  сфер,  як  зазначалося вище, належать житлово-комунальна  інфраструктура, дорожнє будівництво, фінансові,  страхові,  консультаційні та юридичні послуги тощо).

     Найближчим  часом може підвищитися значимість для фінансування  інвестицій  (зокрема,  у  приватне  будівництво) кредитних ресурсів. Унаслідок макроекономічної та фінансової  стабілізації доступ до  кредитів  в Україні дещо  полегшився  й  обсяги  кредитування  протягом останніх років зростали. Проте, як свідчать дані, наведені в таблиці “Вимоги банків за кредитами та зобов’язання банків  за  залученими коштами”,  за своєю структурою кредити  залишаються  переважно  короткостроковими, тоді як для інвестиційного розширення принциповим є доступ до “довгих” недорогих ресурсів. 

     Так,  у  2005р.  частка  довгострокових  кредитів  у структурі  вимог  банків  за  кредитами,  наданими  в економіку України, становила  майже 62%  (порівняно з  близько  54%  –  у  2004р.). При цьому,  частка  довгострокових  зобов’язань  банків  у  загальній  структурі залучених коштів у 2005р. практично не зазнала змін (лише  незначним  чином  перевищивши  38%).  Очевидно, можливості  розширення  банківського  кредитування безпосередньо залежать від рівня довіри населення України до вітчизняної банківської системи, а тому й обсягів коштів на депозитах (врізка “Заощадження населення”).

     Частка  коштів,  що  спрямовуються  на  інвестування  через  інвестиційні  фонди  та  інші  фінансові інститути  (фондовий  ринок,  інститути  спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди тощо), впродовж років залишається на відносно сталому та низькому  рівні.  Це  зумовлюється  тією  обставиною,  що такі фонди та  інститути ще не отримали належного визнання через низький рівень довіри до них з боку населення та його слабку обізнаність у цій сфері.

     Як  наслідки, по-перше, стримується формування цивілізованих  інститутів  заощадження  і  примноження  коштів  населення,  по-друге,  значні  обсяги таких  коштів  залишаються  недоступними для інвестиційного розширення.

     За  видами економічної діяльності. З  даних, наведених  у  таблиці  “Структура  інвестицій  в  основний капітал  за видами економічної діяльності”, видно, що найбільша частка загального обсягу інвестицій в основний капітал  спрямовується на розвиток промислового виробництва (останніми роками – менше 40%).

     Утім, слід зазначити, що частка інвестицій у виробничі сфери має стійку тенденцію до зниження, тоді як зростає  рівень інвестування в оптову та роздрібну  торгівлю, фінансову діяльність, операції з нерухомістю – тобто  у  сфери  та  галузі,  що  мають  стислий  термін окупності  або  ж  забезпечують  швидку  і  значну  від-

дачу.  Водночас,  частка  інвестицій  в  інфраструктурні сфери та галузі не зазнає суттєвих змін, що є стримуючим чинником для довгострокового розвитку. Спрямованість  державних  інвестицій.  Участь держави у економіці України залишається значною і  не  завжди  економічно  виправданою.  Зниження державних  витрат  на  неефективні  державні  програми,  які не фінансуються належним чином,  також може вивільнити певні кошти для державних інвестицій  у  суспільні  блага  (наприклад,  оборону,  громадський порядок, безпеку, соціальний захист), природні монополії  та  інфраструктуру  –  що,  своєю  чергою, стане додатковим чинником економічних перетворень та інвестиційної привабливості країни.

      Державні  інвестиції в  суспільно  значимі  сфери діяльності  (суспільні  інвестиції). Стосовно  державних  інвестицій  слід  зазначити,  що  рішення  про  те, чи  повинен  інвестиційний  проект  фінансуватися  за рахунок державних коштів, має базуватися на чіткому розумінні ролі держави в ринковій економіці. Сьогодні доцільним  визнається  послідовне  скорочення  участі держави в  економічній діяльності. Водночас, в Україні дотепер суспільні інвестиції практично не стали першочерговими в системі державних фінансів. Так, у 2004-2005рр. державні інвестиції були зосереджені  переважно  в  промисловості  (причому  половина  з  них  –  у  сфері  видобування  вугілля,  та майже половина – у сфері виробництва та розподілення електроенергії),  будівництві  та  транспорті,  однак,  навіть за  таких  умов  частка  бюджетних  інвестицій  залишалася вкрай обмеженою в загальних обсягах. У 2005р. вона навіть  зменшилася  (порівняно  з 2004р.), у т.ч. – внаслідок необхідності фінансування державою високих соціальних виплат  (діаграма “Частка інвестицій в основний  капітал за  рахунок коштів  державного бюджету”).

      Оскільки  інвестиції у вугільну промисловість  є чи не найбільшими  з-поміж  інших  галузей, а  позитивні  зрушення  в  цій  галузі  –  сумнівними,  то можна стверджувати, що вказані  інвестиції – неефективні.

     З іншого боку, в охорону здоров’я та освіту – галузі, що  безпосередньо  можуть  фінансуватися  державою, були  інвестовані  незначні  суми  як  загального  обсягу державних інвестицій,  так і обсягу  всіх  капітальних вкладень у ці галузі. Тобто, використовуючи бюджет розвитку на підтримку окремих галузей економічної діяльності,  держава фактично  вилучає інвестиційні  ресурси  із  суспільно  значимих  сфер,  які  є водночас  сферами  розвитку  людського капіталу  – головного чинника сучасної економіки.

     Інструменти впливу на інвестиційний  клімат.

     Податкове  навантаження.  Україна дотепер не спромоглася зорієнтувати  свою  бюджетно-податкову політику  на  інвестиційне  сприяння  –  характерними залишаються  часті  та  важкопрогнозовані  зміни податкового законодавства, що збільшують ризики, а з тим – витрати інвестиційної діяльності.

     У 2005р. загальний рівень податків та обов’язкових платежів  сягнув  38,9%  ВВП  і  зріс  на  6,1  відсоткові пункти  (вп),  порівняно  з  попередніми  роками – у  1997-2004рр.  цей  показник  становив  у  середньому 32,8% ВВП14. Таке зростання значною мірою пов’язане зі змінами податкового законодавства.

     Так, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний  бюджет України на 2005р.” та  деяких  інших  законодавчих  актів України”,  прийнятий у березні 2005р., вніс значні зміни до податкових законів, у т.ч. стосовно основних податків  (ПДВ, податку  на  прибуток)  та  акцизних  зборів.  Деякий час  не  діяла  спрощена  система  оподаткування  для малого  бізнесу,  були  скасовані  податкові  пільги  для спеціальних  економічних  зон  і  територій  пріоритетного  розвитку.  Все  це  позбавило  підприємства  частини прибутку, а отже – обмежило ресурси, які могли б  інвестуватися.  Зайво  доводити, що  практика  зміни законодавства,  в  т.ч.  “заднім  числом”  негативно сприймається інвесторами.

     До  факторів,  що  підвищують  ризики  інвестиційної  діяльності  в Україні,  слід  також  віднести майже щорічне  прийняття  законів,  які  передбачають збільшення державних видатків,  і наявність  значного переліку  законодавчих актів, що визначають високий  рівень  соціальних  зобов’язань  держави.

     Так,  протягом  2005р.  стрімко  зростала  мінімальна заробітна  плата,  водночас  збільшувалися  обсяги  відрахувань  до соціальних фондів, зменшуючи при  цьому обсяги вільних коштів у  підприємств.

     Державні  зобов’язання,  на  фінансування  яких часто завчасно не заплановані реальні кошти, є постійним фактором ризику, оскільки підприємства можуть очікувати  впровадження  або  більш жорсткого  податкового адміністрування, або нових податкових платежів. Тому Україна в контексті фіскального сприяння інвестиційній привабливості програє своїм сусідам не  стільки  за  рівнем  податкового  навантаження, скільки  за нестабільністю податкового  законодавства  та  непередбачуваністю  його  змін,  що  збільшує  ризики  та  невизначеність  умов  підприємницької діяльності, а отже – призводить до зростання витрат ведення бізнесу та, як наслідок, погіршення  інвестиційних стимулів.

     Інвестиційне  стимулювання.  До  дієвих  інструментів  впливу  держави  на  інвестиційну  поведінку підприємств  належить  застосування  прискореної амортизації. Практично  в  усіх цивілізованих країнах  надання  підприємствам  права  застосування прискореної  амортизації  для  виробничих  фондів використовувалось  як  інструмент  стимулювання інвестицій. Покращення  умов  прискореної  амортизації  позитивно  впливає  на  інвестиційні  рішення  підприємств, оскільки  фактично  зменшує  для  підприємств  інвестиційні  витрати.  На  відміну  від  зниження  податку на  прибуток,  прискорена  амортизація  безпосередньо  пов’язана  з  фактично  реалізованими  інвестиціями. В Україні прискорена  амортизація, по  суті,  скасована  з  2003р.  До  того  часу  платник  податку  міг самостійно приймати рішення про  застосування прискореної  амортизації  до  певної  групи  основних фондів. Натомість сьогодні прискорена амортизація (20%) тимчасово  (до  1  січня  2009р.)  зберігається  лише  для суб’єктів, які беруть участь у космічних програмах.

     Таким чином, Україна фактично не використовує один з найбільш ефективних важелів впливу на збільшення інвестиційних ресурсів.

     Партнерство держави і бізнесу. Держава, залишаючи за собою суспільно значимі галузі  і сфери та не втручаючись в економічну діяльність, створює умови для ширшого залучення приватного  бізнесу  до  виконання  державних  програм  розвитку  в  рамках  державно-приватного партнерства. Тобто,  замість безпосереднього  фінансування  окремих  виробничих галузей чи надання  їм пільг  (часто важко контрольованих) державі доцільніше  зосереджуватися на  створенні  умов  для  якнайширшого  входження  приватного  інвестора,  насамперед,  через  механізми концесій.

     Хоча  в Україні існує законодавча  база для використання схем концесій, за даними Світового банку, сума інвестицій у проекти інфраструктури, в які було залучено  приватний  сектор,  становила  лише  $2,8 млрд. протягом 1992-2004рр. і стосувалася переважно сфери телекомунікаційних  послуг.  Для  порівняння:  в  Угорщині за той же період було залучено майже $18 млрд., із  них,  зокрема,  у транспортну інфраструктуру  – $1,1 млрд.

     Підсумовуючи  наведене,  можна  стверджувати, що нинішній рівень  інвестицій в Україні  не  створює міцного підґрунтя  для забезпечення довгострокового  стійкого  розвитку  вітчизняної  економіки.

     1.2. Регіональні проблеми залучення інвестицій