Рух робочої сили за правом ЄС

           ОБСЄ - Організація  з безпеки і співробітництва  в Європі, найбільша у світі  регіональна організація з безпеки. Діяльність ОБСЄ заснована на спільних цінностях і зобов'язаннях, спрямованих  на зміцнення миру і безпеки та забезпечення основних свобод і прав людини. ОБСЄ володіє унікальним статусом. З одного боку, вона не володіє юридичним статусом за міжнародними законами, і всі її рішення накладають політичні, але не юридичні зобов'язання [53, C. 73].

     Більша  частина документів, рішень і зобов'язань  оформлюються за юридичними нормами, їх тлумачення вимагає розуміння принципів міжнародного права і механізму, що регулює міжнародні договори. Більш того, той факт, що рішення ОБСЄ не накладають юридичних зобов'язань, не зменшує їх ефективності. Підписані на найвищому політичному рівні, вони володіють повноваженнями, які мають таку ж силу, як і законодавчі акти міжнародного законодавства [8] .

     Крім  того, ОБСЄ єдина організація з  безпеки в Європі, яка будучи регіональною угодою за змістом глави VIII Статуту  Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ представляє собою один з ключових інструментів раннього попередження, запобігання конфліктів, регулювання криз і постконфліктного відновлення у своєму регіоні. Зміцнення безпеки та світу ґрунтується на підході ОБСЄ, що поєднує в собі два елементи: зміцнення довіри між людьми всередині держав та посилення співпраці між державами. ОБСЄ є форумом для діалогу з політичних питань і питань безпеки, для встановлення спираюшихся на консенсус політично обов'язкових норм і принципів та сприяння їх виконанню [42, C. 54]

     Центральну  роль у цій діяльності відіграють Постійна рада ОБСЄ і Форум ОБСЄ із співробітництва в галузі безпеки в рамках його компетенції і мандата. Діалог, відкритий ОБСЄ і що лежать в його основі норми і стандарти направлені на запобігання виникнення загроз в рамках ОБСЄ. ОБСЄ заохочує розвиток демократичних інститутів і товариств, відкритих для участі кожного і здатних більш ефективно і спільними зусиллями справлятися з виникаючими погрозами. Повага прав людини і основних свобод, демократії і верховенства закону займає центральне місце у прийнятій ОБСЄ концепції всеосяжної безпеки [69, C. 25].

     Міцні демократичні інститути та верховенство закону відіграють важливу роль у  запобіганні виникнення загроз в  рамках ОБСЄ. Якщо державне управління поставлено слабо, а держава не забезпечує належних, працездатних демократичних інститутів, які зміцнювали б стабільність, то це саме по собі може створювати сприятливе середовище для виникнення низки загроз. Точно так само появам цілого ряду потенційних загроз можуть сприяти систематичні порушення прав людини і основних свобод, включаючи права мігрантів [74].

           Дотримання прийнятих  в ОБСЄ норм, принципів і зобов'язань, починаючи з Гельсінського Заключного акту, є невід'ємною частиною цієї схеми. Наприкінці XX століття ОБСЄ чимало зробила для того, щоб прокласти шлях до безпеки і стабільності в регіоні ОБСЄ, і зробила свій внесок у важливі демократичні перетворення в цьому регіоні. У мінливих умовах безпеки загрози зазнають еволюцію і не завжди передбачувані. Загрози безпеці і стабільності в регіоні ОБСЄ більш ймовірні сьогодні у формі негативних, дестабілізуючих наслідків подій, що зачіпають разом військово-політичне, економічне та екологічне, а також людський вимір, ніж у формі будь-якого великого збройного конфлікту. В умовах глобалізації, ОБСЄ, враховуючи небезпеки, котрі може принести нерегульована міграція, особливу увагу приділяє питанням незаконної міграції [9].

     У рішеннях держав-учасниць Організації  з безпеки і співробітництва  в Європі увага акцентується на необхідності прийняття урядових рішень щодо поліпшення становища трудових мігрантів з  метою економічної, соціальної та культурної інтеграції. Так, в документі «Стратегія ОБСЄ з протидії загрозам безпеки  і стабільності в XXI столітті», прийнятому на Одинадцятій зустрічі Ради міністрів 1-2 грудня 2003 говориться, що розвиток обстановки в області безпеки на початку XXI століття несе з собою нові виклики  для всіх, включаючи ОБСЄ. У документі визначається, що однією із загроз для держав-учасниць ОБСЄ є масове вигнання населення та нелегальна міграція. Глобалізація і науково-технічні досягнення розширюють рамки і збільшують масштаб загрози, яка походить від організованої злочинності [52, C. 62].

     Контрабандне провезення мігрантів - це злочинна діяльність, також здатна створювати загрозу стабільності та безпеки як у регіоні ОБСЄ, так і за його межами. Відкриті кордони та вільне пересування людей і товарів корисні для міжнародного співробітництва, але вони породжують і зростаючі загрози для держав-учасниць ОБСЄ, включаючи нелегальну міграцію [28, С. 172].

     Мобільність мігрантів як групи населення  і виникнення у всіх частинах регіону  ОБСЄ товариств, що характеризуються співіснуванням багатьох культур, створюють не тільки все більш широкі можливості, але  і зростаючі виклики. Відсутність  інтеграції в суспільстві, а також  відсутність у кожного мешканця в ньому поваги до прав всіх інших  можуть вести до підриву стабільності. ОБСЄ відповідає на ці виклики, спираючись на свої важливі переваги, такі, як склад  її учасників і багатовимірну концепцію загальної, всеосяжної і неподільної безпеки, заснованої на співпраці [47, C. 252].

     Наявний в ОБСЄ механізм для постійного політичного  діалогу, зокрема Щорічна конференція  з огляду проблем в області  безпеки (ЕКОБ), допомагає виявляти, аналізувати загрози, пов'язані з  міграційними процесами, і оперативно реагувати на них по мірі їх виникнення. ОБСЄ спирається на відрізняючи її від інших сильні сторони, знання, досвід і потенціал і забезпечує ефективні рамки для співпраці з іншими міжнародними учасниками з метою скоординованого та всебічного підходу до погроз, пов'язаних з міграційними процесами, що дозволяє уникати дублювання та зберігати цілеспрямованість [10].

     Так, Хартія європейської безпеки і що міститься в ній, Платформа безпеки, заснованої на співпраці, були прийняті в Стамбулі в 1999 році з тим, щоб зміцнити безпеку і стабільність в регіоні і посилити оперативний потенціал в умовах трансформації ОБСЄ для відповіді на безпрецедентні виклики. Вона повністю залишається в силі. Концепція діяльності ОБСЄ в сфері міжнародно-правового регулювання міграції полягає в тому, що основна відповідальність за забезпечення безпеки своїх громадян лежить на самих країнах-учасницях ОБСЄ. Держави-учасниці ОБСЄ підзвітні своїм громадянам і несуть один перед одним відповідальність за виконання своїх зобов'язань у рамках ОБСЄ. ОБСЄ з цією метою пропонує свою допомогу і консультації, а також розвиває співпрацю між державами-учасниками [40, C. 194].

     Організація з безпеки і співробітництва  в Європі докладає зусилля за рішенням таких проблем, як контрабандний  провіз мігрантів та нелегальна міграція. Ґрунтуючись на своїх зобов'язаннях у сфері людського виміру, ОБСЄ прагне заохочувати в своєму регіоні створення умов, що дозволяють всім у повній мірі користуватися своїми правами людини і основними свободами під захистом ефективних демократичних інститутів, належних судових процедур і верховенства закону. Це включає забезпечення безпечної обстановки і відповідних інститутів для мирної дискусії і вираження своїх інтересів всіма особами та громадськими групами. Важливу роль в цьому відношенні покликане грати громадянське суспільство, і ОБСЄ підтримує організації громадянського суспільства і сприяє їх зміцненню [34, С. 77].

     Щорічна нарада з розгляду виконання, присвячена людському виміру, і інші заходи ОБСЄ в області людського виміру надають можливості для обговорення загроз, пов'язаних з дискримінацією та нетерпимістю, і формулювання рекомендацій щодо можливих дій по захисту від цих загроз. Держави-учасниці, органи та інститути ОБСЄ, Секретаріат і багато операцій ОБСЄ на місцях займаються діяльністю, яка спрямована проти загроз, пов'язаних з дискримінацією та нетерпимістю і, зокрема, народжуваних релігійної і етнічної напруженістю у поєднанні з агресивним екстремізмом по відношенню до мігрантів. Вони також виконують важливу функцію раннього попередження [58, C. 58].

     Держави-учасниці, органи та інститути ОБСЄ роблять  зусилля з протидії загрозам, що породжується дискримінацією та нетерпимістю, зокрема по відношенню до таких груп, як робітники-мігранти, особи, що шукають  притулку, та інші мігранти. Прикладом  такої роботи можуть служити рішення  Парламентської сесії ОБСЄ. Так, Загальний  комітет з питань демократії, прав людини і гуманітарних питань ПА ОБСЄ прийняв у липні 2007 р. резолюцію  «Про виконання зобов'язань ОБСЄ». Резолюція прийнята після розгляду 55 поправок до неї і включає, зокрема  розділ «Міграція». Члени Комітету висловилися за підписання і ратифікацію Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю, який був схвалений ООН 15 листопада 2000 з метою боротьби з незаконною міграцією [16, C. 359].

           Резолюція ПА ОБСЄ підтверджує своє переконання, що реального прогресу можливо досягти тільки на основі дотримання етичних принципів і цінностей. Оскільки будь-яка політична акція повинна базуватись на повазі до людської гідності і громадянських свобод, зазначається у Резолюції, держави-учасники ОБСЄ повинні постійно підтверджувати свою вірність розвитку зазначених цінностей [34, С. 83].

     У документі мова йде про те, що Парламентська асамблея ОБСЄ закликає до створення та запровадження єдиної статистичної системи з міграційних потоків з метою отримання загальних об'єктивних та надійних даних з цього питання, а також закликає держави-члени ОБСЄ підписати і ратифікувати Європейську конвенцію про правовий статус трудящих мігрантів. У Резолюції міститься рекомендація країнам-учасницям, які є країнами, що приймають мігрантів, укласти з країнами походження угоди про повернення нелегальних мігрантів. Учасники засідання запропонували також збільшити кількість інформаційних центрів ОБСЄ для мігрантів за прикладом тих, які створені в Таджикистані та Киргизії, а також підтримали розвиток міграції на партнерській основі шляхом підтримки (стимулювання) діалогу і співпраці між країнами транзиту і приймаючими країнами. ПА ОБСЄ, як підкреслюється в Резолюції, закликає до зміцнення двосторонніх і багатосторонніх програм, спрямованих на підтримку спільного розвитку [28, C. 48].

     На XVI сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, що проходила 9 липня 2007 року в Києві, була прийнята так звана «Київська декларація». Учасники сесії, що підписалися під декларацією висловили, свою позицію в питанні нелегальної імміграції, наголосивши на необхідності уніфікації законодавства, що стосується питань міграції, в тому числі забезпечення дешевих і безпечних можливостей депортації таких людей у країну, з якої вони прибули. Глобалізація відкриває нові можливості для торгівлі, росту і розвитку, проте не всі держави-учасниці у рівній мірі виграють від цього, що в деяких випадках сприяє поглибленню економічної нерівності між державами, а також всередині них [70, C. 91].

     Результати  глобалізації залежать від політичних рішень, що приймаються урядами та міжнародними установами, а також  від реакції приватного сектору  та громадянського суспільства. У цих  умовах очевидно, що всеосяжний підхід ОБСЄ до безпеки ні в якій мірі не втратив своєї актуальності і потребує збереження і подальше зміцнення [27, C. 435].

     Таким чином, в рамках ОБСЄ на основі діалогу  та консенсусу держави - учасники ОБСЄ виробляють рішення, які є обов'язковими у політичному сенсі. Серед негативних, дестабілізуючих наслідків подій, що зачіпають військово-політичне, економічне та екологічне, а також людський вимір, ОБСЄ з огляду на небезпеки, котрі може принести нерегульована міграція, особливу увагу приділяє питанням незаконної міграції. Прикладом такої роботи можуть служити рішення Парламентської сесії ОБСЄ, що стосуються регулювання міграції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  3

     ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ, ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РУХУ РОБОЧОЇ СИЛИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРАВА ЄС ТА УКРАЇНИ 

     3.1 Робоча еміграція громадян України

     Дослідження стану трудової еміграції з України  та трудової імміграції в Україну  іноземців, визначення шляхів вдосконалення  державної міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку складних проблем, які потребують їх вирішення на практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

     Якщо  зазирнути в історію, то ще в 60-70 роки трудова міграція розглядалась як процес пересування населення між селом та містом, між малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу, а про виїзд радянських громадян за кордон ніхто і не мріяв, тому, що це було дуже складно, а виїзди на роботу за кордон дозволявся тільки в межах країн соціалістичного табору [59, C. 38].

     Ситуація  суттєво змінилась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли в наслідок політичної та економічної трансформації суспільства трудова міграція українських громадян за кордон стала набувати значних масштабів. Наукові дослідження та публікації в пресі були зорієнтовані переважно на виявлення загальних тенденцій розвитку трудової міграції в Україні. Значно менше уваги приділялось теоретично-методологічному аналізу проблем виникнення та розвитку зовнішньої трудової міграції, аналізу процесу адаптації та механізму соціального захисту українських громадян за кордоном, створенню адекватної нормативно-правової бази регулювання процесів міждержавного обміну трудовими ресурсами [72, C. 69].