Рух робочої сили за правом ЄС

     Безумовно, ст.48(4) (ЄС) не охоплює усіх положень системи державної служби, і коли громадянин однієї з країн ЄС працює у системі державної служби країни перебування, він не повинен дискримінуватися на основі громадянства [46, C. 146].

     У справі Sotgin відповідаючи на запит суду щодо розв'язання трудових конфліктів Німеччини, Європейський суд визнав що положення ст.48(4) (ЄС) не застосовується до усіх державних службовців, обмежуючись “ окремими видами діяльності", пов’язаними з виконанням офіційних обов'язків в такому разі може використовуватися для недопущення громадян інших країн-членів саме до цієї діяльності. Європейський суд посилався на таке тлумачення у справі Соmmision v. Веlgian State, коли, на думку бельгійської влади, поняття " посади на державній службі ", які за бельгійським законодавством обіймають лише громадяни Бельгії, охоплювали цілий ряд професій, включаючи медичних сестер, слюсарів, електриків і архітекторів. Цей аргумент не був відкинутий Європейським судом, який вважав, що державна служба - це концепція Співтовариства, а не окремого його члена, і ст.48 (4) стосувалась тільки таких посад, які передбачали захист інтересів держави: "Це виводить поза межі компетенції ст.48(1, 2, 3) ряд посад, які передбачають пряму або побічну участь у здійсненні повноважень, наданих відповідно до публічного права і обов'язків для захисту загальних інтересів держави або інших органів влади. Фактично ці посади з боку тих, хто їх посідає, уможливлюють наявність особливих відносин відданості державі і взаємність прав та обов'язків, що утворюють національну спільність" [61, C. 352].

     На  думку суду, електрики та інші не виконують таких важливих завдань. З цією метою Європейський суд  вбачає, що незважаючи на їхню класифікацію у кожній країні ЄС, медичні сестри, викладачі шкіл та університетів  не є тими, хто працює в державному секторі згідно цілей ст.48(4) [63, C. 241].

     Основні заходи щодо вирішення проблем у  сфері соціального страхування: боротьба з шахрайством, обмеження  видатків, посилення контролю (в  адміністративній сфері); передача функцій  соціального страхування приватним  некомерційним і комерційним  організаціям; використання нових фінансових механізмів.

     Одним із шляхів реформування системи соціального  захисту є врахування матеріального  стану особи з метою надання  її безпосередньо тому, хто потребує допомоги, а не тому, хто може забезпечити  себе сам. Цією методикою найбільше користується Великобританія. Матеріальний стан особи враховується при виплаті 34 % усіх видів допомог. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  2

     ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ (РОБОЧОГО  РУХУ) В РАМКАХ ЕВРОПЕЙСЬКИХ СТРУКТУР ( РАДИ ЄВРОПИ, ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ І ОБСЄ) 

     2.1 Особливості міжнародно-правової регламентації міграційних процесів у рамках Ради Європи та Євросоюзу

     Важливим  чинником у сучасній міжнародній  системі захисту прав мігрантів  є регіональний рівень, а регіональні  угоди в частині захисту прав мігрантів набувають все більшого значення. У Європі основними джерелами  міжнародно-правового регулювання  процесів міграції є акти, прийняті в рамках таких європейських структур як Рада Європи та Європейський Союз. Рада Європи є провідною міжурядовою  міжнародною політичною організацією. Мета Ради Європи: захист прав людини та плюралістичної демократії; сприяння усвідомленню та розвитку європейської культурної самобутності; пошук спільних рішень соціальних проблем [45, C. 29]. Рада Європи приділяє увагу всім важливим питанням, які виникають у європейському суспільстві, зокрема і тим питанням, які стосуються міграційного процесу [26, C. 32].

     Міжнародно-правове  регулювання міграції в рамках Ради Європи базується на універсальних  документах. У першу чергу, це міжнародно-правові документи, що регулюють основні права і свободи людини [56, C. 80].

     Так, важливою подією у сфері трудової міграції стало прийняття Радою  Європи, Європейської соціальної хартії 1961 що сприяло створенню комплексу  міжнародно-правових угод під егідою Ради Європи, які захищали всі права  людини, зокрема в області міграції [17, C. 78]. До каталогу особистих і політичних прав, проголошених Європейською конвенцією в 1950 р., Європейська соціальна хартія 1961 додала досить широке коло прав в економічній і соціальній галузях [29, C. 357]. Серед положень Європейської соціальної хартії 1961 слід виділити ст. 19, яка прямо захищає права трудящих мігрантів і вимагає, щоб трудящі-мігранти та члени їх сімей мали однакові умови з громадянами європейських країн щодо винагороди та інших умов праці, включаючи можливість прийняття на роботу, вступу до профспілки, ведення колективних переговорів. Вона покладає на учасників Хартії обов'язок полегшення возз'єднання сімей іноземних робітників, які мають дозвіл на проживання на території відповідної держави [20, C. 84].

     Хартія  основних прав Європейського Союзу  від 7 грудня 2000 р. - останній за часом  у минулому тисячолітті, але дуже значущий «Білль про права». Він  ніби підводить підсумок усьому попередньому розвитку ідей прав людини у конституційному  та міжнародному праві не тільки в  Європі, але й в усьому світі. Рада Європи і сформоване на його основі право, що регламентує права людини, здійснили величезний вплив на зміст і дух цього важливого документа, що знаходиться одночасно у сфері дії і європейського конституційного та міжнародного права, Хартія являє собою перший фундаментальний «наднаціональний» акт у сфері гуманітарного права. Цей документ вперше ставить собі за мету захист особистості не від держави (або не тільки від держави) і його органів, а від наддержавної організації та її органів. Хартія може зіграти роль прецеденту, має велику переконливу силу. Хартія Європейського Союзу поєднує в собі спадкоємність і оригінальність. Так, з одного боку вона увібрала в себе основні досягнення гуманітарного права, вже виробленого людством, з іншого - підійшла до цих досягнень творчо і по-своєму [67, C. 83].

     Спадкоємність цього документа забезпечує зокрема  принцип неприпустимості обмеження  прав і свобод, закріплених в інших  джерелах права. Воно прямо зафіксовано в тексті Хартії. Як випливає зі ст. 53 документа, жодне з її положень у своєму тлумаченні, а значить у втіленні в життя, не повинно завдавати шкоди основним правам і свободам, визнаним іншими юридичними джерелами в межах права Союзу, міжнародного чи внутрішньодержавного права [42, C. 73].  

     Отже, Хартія може лише поліпшити, вдосконалити існуюче в Європі становище з  правами людини, але ні в якому  разі не погіршити його. Права і  свободи в Хартії викладаються за зовсім новою схемою. На відміну від традиційного для західної доктрини прав людини розподілу прав і свобод на першорядні, до яких належали насамперед громадянські і політичні права і «другорядні», до яких зазвичай зараховували групу соціально-економічних прав, Преамбула і Хартія в цілому розглядають правовий статус людини і громадянина Європейського Союзу в єдності і рівності складових його прав і свобод, в чому одночасно виявляється також принцип єдності та недопущення дискримінації прав і свобод в європейському варіанті [47, C. 246].

       У Хартії основою класифікації обрані не вид чи сфера застосування прав, а цінності, на яких вони базуються, і які вони захищають. У цьому виявляється принцип неподільності основних прав і свобод, який відображений в Преамбулі документа. Хартія Європейського Союзу зводить всі особисті, політичні і соціально-економічні права воєдино, визнає всі їх в якості основних. Соціальні права за своєю природою хоч і зберігають багато в чому програмний характер, але вони більше не вважаються другорядними [68, C. 46].  

     Хартія  Європейського Союзу про основні  права складається з преамбули, яка сама по собі не містить юридичних  норм (вказує причини і цілі прийняття  Хартії, її джерела, основоположні цінності), і 54 статей, згрупованих у 7 глав. Головною ідеєю Преамбули і всієї Хартії є проголошення в абзаці 2 того, що Європейський Союз «поміщає людську особистість у центр своєї діяльності за допомогою введення громадянства Союзу і створення простору свободи, безпеки і правосуддя». Преамбула як би випереджає логіку закріплення в тексті Хартії прав і свобод людини навколо семи основних принципів-цінностей, що втілюють у собі єдиний комплекс, що становить правовий статус особистості: принцип поваги людської гідності, принцип забезпечення прав і свобод людини і громадянина, принцип рівності, принцип солідарності, принцип демократії та принцип правової держави. Особливо підкреслюється, що ці принципи засновані на духовному, моральному та історичній спадщині народів Європи (абз. 2). Відповідно названо і глави Хартії: I - Гідність, II - Свободи, III - Рівність, IV - Солідарність, V - Громадянство, VI - Правосуддя. Таке об'єднання прав-цінностей, прав-принципів без поділу їх на групи у відповідності з традиційними класифікаціями, в нерозривному зв'язку з відповідальністю і обов'язками (абз. 6) підкреслює зростаючу універсальність і єдність правового статусу людини і одночасно відображає принцип неподільності основних прав, свобод, відповідальності та обов'язків [32, C. 84].

     Загальну  структуру правового статусу  громадянина Європейського Союзу  підсилює принцип неприпустимості  обмежень прав і свобод, який зафіксований в Хартії Європейського Союзу  про основні права. Положення Преамбули підкреслюють, що захист прав і свобод людини за допомогою права Європейського Союзу не витісняє і не підмінює відповідні правові механізми держав-членів [51, C. 103].

       По суті, захист прав людини на рівні Європейського Союзу є ще одним правовим механізмом, який, одночасно, і уніфікує існуючі національні системи захисту прав і свобод, об'єднує їх до діючих міжнародно-правовими актами і при цьому існує паралельно з ними, не виключаючи, а логічно доповнюючи їх [65, C. 79].

     Нові  концептуальні походи, що використовувалися  при створенні Хартії, призвели до того, що в ній чітко відбилися  новітні тенденції розвитку сучасного  міжнародного права, а також виявились  і нові тенденції, яким ще належить формуватися у третьому тисячолітті. З букви і духу Преамбули і Хартії можна вивести принципово нову тенденцію розвитку права, зокрема міжнародного, у третьому тисячолітті. Вона полягає у пошуку правових засобів обмеження негативних наслідків інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації [27, C. 354].

     Початком  цього процесу може стати Хартією  зроблена спроба нового, більш гармонійного поєднання прав і свобод з обов'язками і відповідальністю один перед одним, «людським суспільством і майбутніми поколіннями». Тим більше, що ця відповідальність стосується нестандартного єдиного  комплексу суб'єктів, який в теперішньому часі охоплює особистість, держави, нації, інтеграційні об'єднання і  людство в цілому, а в майбутньому - звернене до ще не існуючих майбутніх поколінь. Ця нерозривний зв'язок сучасного права з майбутнім і визнання відповідальності перед ним має, на наш погляд, особливе значення. Хартія основних прав Європейського Союзу відобразила також тенденцію все більшого зближення і взаємопроникнення гуманітарних положень конституційного права та міжнародного права. У цьому також позначилася загальносвітова тенденція уніфікації права, а також все більшого висунення його на провідне місце. З запланованим розширенням Європейського Союзу подальший розвиток отримає тенденція територіального розширення європейського права, а також розширення його впливу як приклад або як світового стандарту [37, C. 82].

     У Преамбулі чітко зафіксований розширювальний характер закріплення в Хартії прав і свобод людини. Перш за все, вона вимагає безумовного дотримання прав і свобод, зафіксованих вже чинним законодавством [39, C. 92].

     Крім  цього, Преамбула передбачає по можливості постійне доповнення цього списку правами, що виникають в результаті соціального  прогресу, наукового та технологічного розвитку, прагнучи при цьому закріпити  не мінімальний рівень, як це зазвичай прийнято у міжнародно-правовій практиці, а можливо досяжний максимум їх числа  і рівня здійснення. В абз. 4 Преамбули ставиться мета «посилити захист основних прав, забезпечивши за допомогою Хартії більш ясне їх вираження» [65, C. 83].

     У Хартії відбилася цікава і надзвичайно  гуманна ідея, що стимулює подальше вдосконалення правового статусу  громадян, що безпосередньо стосується і мігрантів. Вона полягає в прагненні визнати що практично дорівнює законодавчо закріпленого, реально досягнутий рівень здійснення прав і свобод людини [15, С. 154].

     У завершальній частині її Преамбули (абз. 6) підкреслює, що «користування даними правами породжує відповідальність і створює обов'язки як перед іншими особами, так і по відношенню до людського суспільства і майбутнім поколінням». Це положення Преамбули не цілком традиційно для такого роду документів, оскільки зазвичай Преамбули розглядаються лише як вступні загальні положення, що не передбачають конкретних прав і не породжують обов'язків. Хартія звернена як до сучасного людства, так і до майбутніх поколінь, що робить її одночасно «програмним» документом. У Хартії ставиться завдання повної імплементації прав і свобод, які випливають «з Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, соціальних хартій, прийнятих Співтовариством і Радою Європи, а також із судової практики Суду Європейських співтовариств і Європейського суду з прав людини» (п. . 5 Преамбули) [45, C. 211].

     Це  свідчить про тенденцію до уніфікації права в цілому, і, зокрема, міграційного права Європейського Союзу та Ради Європи, а також судової практики з прав людини (особливо Європейського  Суду з прав людини, що знаходиться  в Страсбурзі) та існуючих в Європі механізмів їх захисту.

     У Хартії відбилося прагнення за допомогою  інструментарію прав і свобод людини, в значній мірі створеного в результаті діяльності Ради Європи, забезпечувати  внутрішню стабільність і безпеку, досягати консенсусу в рамках інтеграційного угруповання, зводячи до мінімуму класові, національні й інші конфронтації, по можливості уникаючи грубого наднаціонального або державного примусу, мирно вирішаючи в інтересах громадян виникаючі конфлікти, балансуючи в рамках Союзу щодо інтересів індивідуумів, регіонів і країн, забезпечуючи при цьому підтримку слабким і перспективу сильним, знаходячи ефективні стимули та інструменти для прогресу і використання більшістю населення Європейського Союзу його плодів [31, C. 23].