Поняття імунітету держави

 Розглянемо інші  законодавчі акти України, що  стосуються проблеми державного  імунітету. Закон України “Про  угоди про розподіл продукції” від 14.09.1999 р. № 1039-ХІV містить ст. 32 “Імунітет держави”, в якій зазначається: “В угодах про розподіл продукції, укладених за участю іноземного інвестора, передбачається відмова держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення”.14.12.1999 р. український парламент прийняв Закон України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” № 1296-ХІV. Жодної згадки про державний імунітет він не містить, що свідчить про непослідовність вітчизняного законодавця у зазначеному питанні. У статті 1573 “Участь держави в цивільно-правових відносинах з іноземним елементом” проекту Цивільного кодексу України від 25.08.1996 р. зазначалося: “До цивільно-правових відносин з іноземним елементом за участю держави застосовуються правила цієї Книги на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом”. Ця стаття свідчить, що нашому законодавцеві пропонувалося однозначно підтримати концепцію функціонального імунітету держави. [3]

Певний відхід від  концепції абсолютного імунітету  вбачається і в ст. 18 “Судовий імунітет державних суден” Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р.: “На судна, які знаходяться у державній власності, не може бути накладений арешт або стягнення без згоди органу, що здійснює управління майном, яке знаходиться у державній власності, якщо ці судна використовуються виключно для несення державної служби”.

Отже, Україна може бути суб’єктом приватно-правових відносин з іноземним елементом; може інвестувати за кордоном, орендувати там майно, бути його власником, брати участь у спільних підприємствах. Україна може спадкувати майно, розміщене за кордоном   Для здійснення міжнародних приватно-правових відносин відповідні повноваження надаються Кабінету Міністрів України, його главі, Національному банку, центральним органам виконавчої влади. Україна, вступаючи у приватно-правові відносини, несе самостійну відповідальність за свої дії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, які визнані міжнародним правом. Імунітет випливає з принципу суверенної рівності. Рівний над рівним влади не має (par in parem imperium non habet). Імунітет був викликаний до життя потребою підтримки офіційних відносин між державами, необхідністю взаємодії суверенних держав на території одна одної (постійні дипломатичні представництва, делегації). Тому він був абсолютним, поширюючись на будь діяльність іноземної держави і його власність.

Однак в міру того, як держава стала розширювати свою діяльність приватноправових (торгівля, придбання товарів і послуг, нерухомого майна та ін), положення стало мінятися. Наприкінці минулого сторіччя з'явилася, а у наш час знайшла широке визнання концепція обмеженого імунітету. Відповідно до цієї концепції, імунітет обмежується лише теми відносинами, в яких держава виступає як носій суверенної влади, діями, що здійснюються в силу державної влади (jure imperii). Що ж до правовідносин комерційного характеру (jure gestionis), то держава тут не володіє імунітетом, оскільки фізичні і юридичні особи, що вступають з іноземною державою в такі відносини, не можуть бути позбавлені правового захисту.

Першою багатосторонньою міжнародною угодою, яка врегулювала проблему державного імунітету в цілому, стала Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 р. у м. Базелі (Європейська конвенція 1972р.).

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету-судовий (тобто означає, що держава непідсудна без її згоди судам інших держав), від попереднього забезпечення позову (майно держави не може бути предметом забезпечення позову),імунітет від примусового виконання судового рішення, майновий імунітет (імунітет власності), імунітет від дії законодавства іноземної держави (держава не підкоряється в міжнародних відносинах нормам національного законодавства інших країн).

Застосування  імунітету не означає відмови  у правосудді. Позов до держави  може бути заявлено у судах цієї ж держави. А в судах іншої держави — тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди. Способи виразу згоди різні. По-перше, через уповноважених на це осіб. По-друге, така згода може бути виражена державами на взаємних та добровільних засадах у звичаєвій чи конвенційній нормі публічного міжнародного права, зокрема, у багатосторонньому чи двосторонньому договорі з торговельних відносин тощо.

В Україні діє принцип  абсолютного імунітету. Проте прийнято ряд законодавчих актів, в яких прослідковується певний відхід від концепції абсолютного імунітету. Для здійснення міжнародних приватно-правових відносин відповідні повноваження надаються Кабінету Міністрів України, його главі, Національному банку, центральним органам виконавчої влади. Україна, вступаючи у приватно-правові відносини, несе самостійну відповідальність за свої дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белов А. П. Международное предпринимательское право: Практическое пособие. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001.

2. Богуславский М.М. Международное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2001.

3. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. Інтернет ресурс http://textbooks.net.ua/content/view/3146/5/

4. Європейська Конвенція про державний імунітет (Базель) – від 16 травня 1972 року. Інтернет ресурс http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/074.htm

5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 №959, редакція від 17.11.2012. Інтернет ресурс http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/959-12/

6. Закон України «Про міжнародне приватне право» вiд 23.06.2005  № 2709-IV, редакція від 18.01.2012. Інтернет ресурс http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2709-15/

7. Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав від 02.12.2004. Інтернет ресурс http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_e50

8. Міжнародне право - Буроменський М.В. Інтернет ресурс http://textbooks.net.ua/content/section/3/9/

9. Международное частное право. Курс лекций / под ред. Ермолаева В. Г. и Сивакова О. В. М.: Издательство «Былина», 1999.

10. Международное частное право. Учебник / под ред. Г. К. Дмитриевой. М.- ПБОЮЛ Гриженко Е. М. (Проспект), 2001.

11. Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. Інтернет ресурс http://pidruchniki.ws/1387112648042/pravo/mizhnarodni_dogovori_pro_imunitet_derzhavi#438

12. Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. Інтернет ресурс http://pidruchniki.ws/1584072047166/pravo/mizhnarodne_privatne_pravo_-_fedinyak_gs

13. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. – К.: КНЕУ, 2003.- с. 66-70.

14. Сергієнко В.В., Жирнова К.О. Міжнародне економічне право. Навчальний посібник. - Харків, Видавництво ХНЕУ, 2012-с.39-46.