Міжнародне усиновлення

     Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку. Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених ст. ст. 179, 181 КЗпП України (ст. 182 КЗпП України). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд (ст. 17 Закону України "Про відпустки"). Жінці, яка усиновила дитину, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 1821 КЗпП України, ст. 19 Закону України "Про відпустки").

    Усиновлювачі мають право на отримання допомоги по вагітності та пологах, якщо усиновлення здійснено протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження (ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", ст. 8 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", п. 4 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. N 1751), на одноразову допомогу при народженні дитини17 (ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", п. 10 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. N 1751), на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (який фактично здійснює догляд за дитиною) (ст. ст. 11, 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", п. 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. N 1751).

   Одинокі усиновлювачі мають право на допомогу на дітей одиноким матерям, якщо у рішенні про усиновлення дитини відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою усиновителя дитини (ст. 181 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", п. 33 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. N 1751) та ін. Може мати значення здійснення усиновлення й для пенсійного забезпечення. Так, напр., згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.92 р. N 244 "Про порядок призначення пенсій на пільгових умовах жінкам, які працюють в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей" жінки, які працюють в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро або більше дітей до 14-річного віку, в тому числі усиновлених, пенсії на пільгових умовах призначаються незалежно від віку та наявного трудового стажу.

   Усиновлювачі не мають права від імені усиновленої дитини вчиняти правочини, які суперечать правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України), застосовувати фізичні покарання щодо малолітніх чи неповнолітніх дітей (ст. 289 ЦК України), дарувати майно усиновлених дітей (ст. 720 ЦК України) та ін.

    Усиновлювачі та усиновлені діти мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи (відповідно усиновленого чи усиновителя) (ст. 1168 ЦК України), а також на відшкодування іншої шкоди мають усиновлювачі, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, усиновлювачеві, якщо він не працює і здійснює догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ст. 1200 ЦК України). У разі ухилення від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом, усиновлювачі або повнолітні усиновлені діти позбавляються права на спадщину (ст. 1224 ЦК України).

     Усиновлені, усиновителі підозрюваного мають право відмовитися давати показання як свідки (ст. 69 КПК України), мають право відмовитися давати показання проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів (в тому числі усиновлювачів чи усиновлених) (ст. 52 ЦПК України, ст. 65 КАС України), мають право у порядку, встановленому КВК України, на тривалі побачення з правом спільного проживання (ст. 110 КВК України) та ін.

     Житлове законодавство окремо не визнає усиновлювача чи усиновлену особу окремими суб'єктами житлових правовідносин, але це не означає, що здійснення усиновлення не матиме значення для виникнення, зміни чи припинення житлових прав та обов'язків.

4.2. Правоприпиняючі наслідки.

    Правовідносини по усиновленню припиняються з моменту набрання рішенням суду про його скасування законної сили та регулюються ст. 239 СКУ. Рішення суду про скасування усиновлення не має значення для відносин, які існували раніше, і поширюється на відносини із усиновлення тільки на майбутнє. За цією ознакою скасування усиновлення суттєво відрізняється від визнання усиновлення недійсним.

   При скасуванні усиновлення взаємні права та обов'язки усиновленої особи та усиновлювачів (та їхніх родичів) припиняються і поновлюються взаємні права та обов'язки особи та її батьків (їхніх родичів). Зважаючи на це, скасування усиновлення слід визнати водночас правоприпиняючим і правовстановлюючим (радше поновлюючим) юридичним фактом.

   Стаття містить імперативну вказівку на те, що у разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Однак, на практиці, для забезпечення інтересів самої дитини поновлення правових відносин між дитиною і його батьками (родичами батьків) не повинно проводитися автоматично, а тільки у тому випадку, якщо цього вимагають інтереси дитини. Можуть мати місце випадки, коли поновлення правових відносин дитини з батьками не тільки є неможливим, але й недоцільним. Тому у цій частині чинне сімейне законодавство потребує удосконалення задля забезпечення прав дитини.

    При скасуванні усиновлення суд обов'язково повинен вирішити подальшу долю дитини. За загальним правилом, вона за рішенням суду передається батькам, іншим родичам при наявності їх бажання. При відсутності батьків, інших родичів, відсутності згоди на таку передачу, дитина передається органам опіки та піклування та подальшого влаштування такої дитини.

     Правовідносини, які існували до скасування не визнаються недійсними, тобто такими, що не існували. В силу скасування усиновлення не відбувається повного припинення прав та обов'язків, які виникли у зв'язку із усиновленням, можуть бути збережені певні права усиновленої дитини та обов'язки усиновлювача. Так, у випадках скасування усиновлення у зв'язку з його невідповідністю інтересам дитини чи внаслідок інших дій, які суперечать меті та змісту усиновлення, за усиновленою дитиною зберігається право на житло, яке вона зайняла на підставі здійснення усиновлення (напр., усиновлена дитина була вселена у житлове приміщення усиновлювача у порядку.

При скасуванні усиновлення  судом вирішується питання про  збереження за нею прізвища, імені  та по батькові. За загальним правилом вони не змінюються, якщо дитина не висловила бажання мати те ім'я, по батькові та прізвище, яке існувало до здійснення усиновлення.

Також суд вправі зобов'язати  усиновлювача виплачувати кошти  на утримання дитини, яка не передається батькам. Це питання вирішується судом виходячи з конкретних обставин справи незалежно від підстав, у зв'язку з якими скасовано усиновлення. Зважаючи на те, що аліменти - це не санкція, а засіб захисту майнових інтересів дитини, підставою для присудження такого утримання є можливість усиновлювача здійснювати таке утримання. Про стягнення коштів та їх розмір повинно бути зазначено у рішенні суду про скасування усиновлення.

ВИСНОВОК

      Поступово  відбувається  все  більше  зближення  родини,  заснованої  на спорідненні, і родини, заснованої  на всиновленні. Раніше це зближення в  основному відбувалося за рахунок  наближення  правового  регулювання  відносин  між усиновленими й усиновителями  до  правового  регулювання  відносин  між батьками й дітьми, а саме всиновлення конструювалося по  моделі  кровно-родинної родини. У цей  час  правові  підстави  відносин  між родителями  й  дітьми  усе  більше   наближаються   до   правових   підстав усиновлення. Якщо раніше  кровно-родинна  родина  завжди  ґрунтувалася  на біологічному походженні,  то  в  цей  час,  як  ми  вже відзначали раніше, у випадках, установлених законом, родителями дитини вважаються  особи, що

не мають із ним  генетичного зв'язку.  Наприклад,  при  застосуванні  технології штучного  запліднення,  сурогатного  материнства,  при   визнанні батьківства особою, що знає,  що  в  дійсності  він  не  є  батьком дитини.   

    Таким чином, соціальне батьківство й  материнство  одержує  таке ж право на існування, як  біологічне.  З  погляду    соціології всиновлення також є однієї  їхній  різновидів  соціального  батьківства або материнства. Однак, якщо права й обов'язки  усиновителів  практично ідентичні батьківським, те фактичні  відносини, що  виникають  у  процесі всиновлення,  не  завжди  нагадують  батьківські.  У  тих  випадках,  коли дитина вважає  усиновителів  своїми  родителями,  їхні  відносини  нічим  не відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що  усиновителі  не його батьки, фактичні відносини між ними можуть бути  трохи  іншими.

    Безумовно,  знання  про  відсутність  біологічних батьків здобуває   в

цей час все менше  значення. Якщо усиновителі  виховували  дитину

протягом   всього  його  життя,  саме  по  собі  виявлення  факту  відсутності  кревного споріднення, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними  й дитиною. Однак, якщо  дитина  всиновлена  вже в підлітковому  віці, природно, що він не може вважати таких усиновителів  своїми  родителями.

Тому законодавство  повинне, з одного  боку,  шляхом  збереження  таємниці всиновлення  забезпечити  можливість  там,  де   це   можливо,   створення видимості кровної-родинної родини. З іншого боку,  там,  де  відсутність родинного зв'язку  очевидно,  законодавство   не   повинне   штучно з відносини всиновлення по образі й подобі кревної родини.

      У зв'язку  з вищесказаним не всі  зміни,  внесені  новим  Сімейним

кодексом в інститут усиновлення,  однаково  вдалі.  Заслуговує  підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю всиновлення.    Складності  з таємницею  всиновлення  виникли  тому,  що  у  відповідності  зі  статтею  7 Конвенції про права дитини, дитина має право,  "наскільки  це  можливо, знати своїх батьків". Це положення  Конвенції  сформульоване  досить м'яко, воно  не  накладає  на  держави-учасники  безумовного  обов'язку надати  дитині  з  одержати  інформацію  про  своїх   біологічних

батьків. Проте Конвенція  формулює  таке  право  й  призиває держави забезпечувати його здійснення. У  результаті  збереження  таємниці всиновлення виявилося проблематичним. Однак доводи  за  її  збереження  як і раніше переважують  аргументи  на  користь  її  скасування.  Збереження  таємниці всиновлення  в  переважній  більшості  випадків   відповідає   інтересам   й усиновителів,   і   дитини.   Усиновляючи   дитини,  усиновителі    нерідко зацікавлені в тім, щоб у дитини  й  у  всіх  навколишніх  не  виникало

сумнівів у тім, що вони його батьки.  Розкриття  цих  відомостей  мимо  їхньої волі може заподіяти непоправна шкода їхнім відносинам з дитиною  й  заподіяти їм і дитині важку  травму.

      Але незважаючи  ні на що, усиновлення є найкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді  діти  виявляються в умовах,  найбільш близьких до тих, які складаються в родині, заснованої на спорідненні.