Міжнародне усиновлення

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

Національний університет

«Юридична академія України  імені Ярослава Мудрого»

 

 

 

 

 

                                                                       Кафедра міжнародного права та

                                                                             державного права зарубіжний країн

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

18. Міжнародне усиновлення.

 

 

 

 

 

 

                                           Виконав:

                                                                

                                                                 студент 1 гр., 5 курсу

 

                                                                       господарсько-правового

 

                                               факультету 

 

                                                                           Шанька Сергій Павлович

 

                                                                                       __________________

                                    

                                                                                                   (підпис студента)

 

                                                              Науковий керівник:

 

                                       к.ю.н.

 

                                                     Полатай В.Ю.

 

 

 

 

 

П л а н

 

 Вступ

 

1. Поняття міжнародного усиновлення.

 

2. Конвенційне регулювання.

 

3. Усиновлення дітей громадян  України іноземцями за законодавством  України.

 

4. Правоприпиняючі та правовстановлюючі  наслідки усиновлення.

 

Висновок 
Нормативні акти та література:

 

1.    Конвенція «про права  дитини» від 20 лист. 1989 р. //Право  України. – 1993. – № 5-6. – 

       С. 58.               

2.    Конвенция о защите  детей и сотрудничестве в отношении  иностранного усыновления

       1993 г. // Международное  частное право. Сб. документов. –  М., 1997.

3.    Європейська конвенція  про усиновлення дітей від  27 лист. 2008 р. // Офіційний вісник

       України від  16.09.2011 р., № 69.

4.    Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, та визнання рішень про

       усиновлення, 1965 р. // Международное частное право. Сборник документов – М.:

       БЕК, 1997, с. 669-674.

5.    Порядок ведення обліку  дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають

       усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після

       усиновлення.  Затверджено 28 серпня 2003 року постановою  КМУ № 5052 //

       Урядовий кур’єр. – 2003. - № 167; Офіційний вісник України. – 2003. - № 36. –

       Ст. 1944.

6.    Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 р. № 2709-IV //

       Офіційний вісник  України. – 2005. - № 29. – Ст. 1694; Відомості Верховної Ради

       України. –  2005. - № 32. – Ст. 422.

7.    Про міжнародний комерційний  арбітраж: Закон України від 24.02.94 р. № 4002-XII //

       Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 25 – Ст. 198.

8.    Про охорону дитинства: Закон  України від 26.04.2001 р. № 2402-III //

       Відомості Верховної Ради України.  – 2001. - № 30. – Ст. 142.

9.    Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011

       р. № 3773-VI // Офіційний вісник  України. – 2011. - № 83 – С. 7.

10.  Сімейний  кодекс України // Відомості Верховної  Ради України. – 2002. - № 21-22. – 

       Ст. 135.

11.  Цивільний кодекс України  від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної  Ради України. -

       2003. - № 40- 44. –  Ст. 356.

12.  Х. Кох, У. Магнус, П. Винклер фон Моренфельс. Международное частное право

       и сравнительное  правоведение ( перевод с немецкого доктора юридических наук

       Ю.М. Юмашева). – М.: Международные отношения, 2003. – С. 90-93.

13.  Логвінова М. Усиновлення (удочеріння): національно- та міжнародно-право аспекти /

       Прикарпатський  ун-т. ім. Василя Стефаника. Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 90с.

14.  Міжнародне приватне право: науково-практичний коментар Закону України / Довгерт

       А.С., Кисіль В.І., Серьогін О.Ю., Калакура А.Я. та  ін. / За ред. Довгерта А.С.,

       2008. – 352 с.

15. Деркаченко Ю. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного

       усиновлення / Ю. Деркаченко // Юридична Україна. – 2006. – № 4. – С. 95–100.

16.   Кухар А. О. Актуальні питання удосконалення інституту міжнародного усиновлен-

      ня / А. О. Кухар // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2010. – Вип. 48. – С.

       407–412.

 

 

 

ВСТУП

 

Усиновлення (удочеріння) - найбільш переважна форма  пристрою дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування  батьків.  Усиновлення-  це перехід прав й обов'язків від  біологічних батьків (батька) дитини  до усиновителів (усиновителеві), при якому дитина в правовому відношенні повністю  прирівнюється  до  біологічних  дітей  усиновителя.  При  цьому, природно, втрачаються усі права  й  обов'язки  рідних  (біологічних) батьків дитини.

Право сучасного цивільного суспільства  не може залишати поза увагою дітей, позбавлених  батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено  в ст. 52 Конституції України. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття.

Під усиновленням розуміються й  суспільні  відносини,  суть  якого  зводиться до того,  що  в  родину  приймається  стороння  дитина  з  метою змісту й виховання його як свого рідного сина або дочки.

Відповідно до діючого законодавства, усиновлення можливо відносно  неповнолітніх дітей і тільки в їхніх інтересах - це центральний принцип інституту всиновлення.

Декларацією про соціальні й  правові принципи, що стосується всиновлення  дітей на міжнародному рівні, затвердженою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН  від 3 грудня 1986 р. і ст.21 Конвенції  про  права  дитини, прийнятої в Нью-Йорку 20 листопада 1989 р., зізнається, що всиновлення в іншій країні може розглядатися лише як  альтернативний  спосіб догляду за дитиною при наявності двох умов: якщо він не  може  бути  переданий на виховання або поміщений у родину в країні походження і якщо  забезпечення якого-небудь  підходящого  відходу  в  країні  походження  дитини  є неможливим.

 

1. Поняття міжнародного  усиновлення.

   

На даний час у  нашому суспільстві немає чіткого  визначення міжнародного усиновлення. Сімейний кодекс України (далі — CK України) не дає поняття міжнародного усиновлення. Відповідно до ст. 207 CK України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 CK України.

    Необхідним доповненням для визначення поняття "міжнародне усиновлення" повинне стати "включення в дане поняття основного чинника — юридичного зв'язку даного відношення з декількома правопорядками".     

    Слід зупинитися на самому терміні "міжнародне усиновлення".  Застосування вказаного терміну бачиться дискусійним та викликає деякі сумніви.

    По-перше, слово "міжнародний" перекладається як "міжнародний", а в деяких випадках як "міждержавний". Так, наприклад, відомим правовим актом, що регламентує міжнародне усиновлення дітей, є Гаазька Конвенція про захист дітей і співробітництво у галузі міждержавного усиновлення (далі Гаазька Конвенція) (прийнята у 1993 році, але не ратифікована Україною). Виходячи з перекладу назви Гаазької Конвенції, можна зробити висновок, що дитину усиновляє держава, а не фізична особа, що проживає на території іноземної держави. Не можна, звичайно, стверджувати, що країна, в яку дитина переїздить жити, не має ніякого відношення до даного процесу. Вона надає можливість своїм громадянам ввезти дитину і приймає її в своє громадянство, якщо усиновителі цього бажають, а дитина, що досягла певного віку, не заперечує. Але у будь- якому випадку дитина виховуватиметься і житиме, в першу чергу, в сім'ї, а вже потім у тій або іншій державі. Тому термін "міжнародне усиновлення" як найповніше відповідає значенню вказаних відносин та не суперечить змісту самої Гаазької Конвенції.

      По-друге, термін "міжнародний" у більшості випадків ототожнюється зі словами "міждержавний" та "міжвладний". За допомогою даних понять розкривається значення терміну "міжнародні відносини", який є предметом вивчення в міжнародному публічному праві.

      В міжнародному приватному праві термін вживається в значенні, що відносини виникають в умовах транскордонного спілкування, тобто виходять за рамки правової системи якої-небудь однієї держави. Предметом міжнародного приватного права є цивільно-правові, шлюбно-сімейні та трудові відносини, як би "пересаджені" на міжнародний "ґрунт".

     При такому механічному підході не враховуються складність і своєрідність даних явищ. У той же час цивільно-правове коріння відносин, що регулюються міжнародним приватним правом, очевидне, як очевидна і приналежність цих відносин до міжнародного середовища.

    Однією з умов встановлення усиновлення є те, що усиновлення можливе тільки на користь дитини, причому особливо треба враховувати цей інтерес, якщо дитина усиновляється іноземними громадянами.

      Кажучи про інтерес дитини, практично всі вчені вказують, що внаслідок неповноліття дитини цей інтерес за неї визначають батьки. Що ж робити у випадку, якщо у дитини їх немає або вони від неї відмовилися, іншими словами, якщо дитина знаходиться під опікою держави? В цьому випадку саме держава в особі своїх уповноважених органів повинна визначити цей інтерес. А оскільки інтересом є належне сімейне виховання, держава повинна прагнути влаштувати долю дитини, нехай навіть в іноземній сім'ї.

      Оскільки питання, пов'язане з іноземним усиновленням, є предметом міжнародного приватного права, то необхідним компонентом цих відносин є наявність іноземного елементу. Як відомо, існує три види іноземного елементу: суб'єкт відносин, об'єкт відносин та юридичний факт.

      В даному випадку іноземним елементом виступає суб'єкт (наприклад, іноземець усиновляє дитину — українського громадянина) і юридичний факт (наприклад, акт про усиновлення виходить із території іноземної держави, де була усиновлена дитина-українець). Іншими словами, виникає два аспекти: "усиновлення дітей-іноземців" і "усиновлення дітей іноземцями", причому дуже важливо, де саме юридичний факт — усиновлення — встановлюється: на території України ^— або на території іноземної держави. Треба визначити, що в даний час в Україні найбільш поширене усиновлення українських дітей іноземцями.

      При усиновленні дітей — громадян однієї країни громадянами іншої зачіпаються інтереси декількох осіб, що є громадянами різних держав, або осіб, що проживають на території різних країн. У цих країнах можуть бути інші та навіть абсолютно протилежні погляди на усиновлення. Ці відмінності обумовлюються, перш за все, відмінностями в цілях, які ставляться перед інститутом усиновлення в цих державах. У зв'язку з цим доцільно вказати визначення, закріплені в законодавствах деяких держав.

     Так, у країнах Західної Європи законодавчо закріплюється, що усиновлення можливе тільки з урахуванням інтересів дітей, але в той же час воно направлене на те, щоб "забезпечити бездітних осіб спадкоємцями, зробити можливим існування фірми", внаслідок чого у ряді країн допускається шлюб між усиновленим і усиновлювачем, а також усиновлення повнолітніх осіб.

     У Німецькому цивільному укладенні як такого визначення "усиновлення" немає, тільки сказано, що усиновлення допустиме, якщо воно служить на благо дитини і слід чекати, що між усиновлювачем і дитиною виникнуть такі ж відносини, як між батьком і дитиною. Шотландський акт 1978 р. усиновленням розуміє як порядок, належний батьківським правам і обов'язкам, що встановлює зв'язок дитини і усиновлювача.

     Цікавим є той факт, що в мусульманських країнах усиновлення взагалі заборонене. Ця заборона базується на положенні Корану (33:4-5): "Не влаштував аллах для людини двох сердець всередині і не зробив ваших приймаків вашими дітьми. Зведіть їх до їх батьків, це справедливіше у аллаха, а якщо не знаєте їх батьків, то це ваші брати у вірі і ваші близькі". Єдиною мусульманською державою, де існує і функціонує інститут усиновлення, є Туніс (книга 7 Кодексу Тунісу про особистий статус 1956 р. та Закон № 58-27 від 4 березня 1958 р. з наступним змінами). В інших країнах існує інститут "прийому" або "притулку", згідно з яким подружжя зобов'язується прийняти дитину і дати йому необхідну допомогу, але дитина не може ні носити прізвище своєї нової сім'ї, ні розраховувати на частину майна або бути спадкоємцем.

    Оскільки у відносинах бере участь "іноземний елемент", можуть бути такі випадки усиновлення:

    -  в Україні іноземцем усиновляється українська дитина;

    - в Україні українським громадянином усиновляється іноземець;

    - в Україні іноземець усиновляє іноземця;

    - за кордоном український громадянин усиновляє іноземного громадянина;

    - за кордоном український громадянин усиновляє українця;

    - за кордоном іноземець усиновляє українського громадянина.

     Як бачимо, випадків немало, й у зв'язку з цим виникає питання: нормами якого права регулюватиметься кожен випадок вказаних відносин?

     Відносини в міжнародному приватному праві, як відомо, регулюються колізійними нормами, тобто нормами, які вказують, правом якої держави слід керуватися при регулюванні тих або інших правовідносин, у даному випадку відносин щодо усиновленню.

     Усиновлення є самостійним інститутом сімейного права. Головним завданням інституту усиновлення є надання дітям, які залишились у силу тих чи інших обставин без батьківського піклування, благополучних умов виховання в сім'ї.