Міжнародні авіаційні перевезення

Європейське бюро повітряних досліджень (ЄАРБ) створене в 1952, штаб-квартира в Брюсселі, члени – 20 найбільших західноєвропейських авіакомпаній, що здійснюють близько 95% всіх повітряних перевезень у Європі. Мета ЄАРБ – вивчення проблем поліпшення розвитку комерційного повітряного транспорту в Європі шляхом аналізу статистичних даних, координація роботи авіакомпаній – членів ЄАРБ, що сприяє протидії конкуренції з боку інших авіакомпаній при експлуатації повітряних ліній на європейському континенті. ЄАРБ щокварталу видає бюлетені, публікує звіти й класифікації європейських повітряних перевезень, відомості про їхні сезонні коливання, а також дані про розвиток внутрішньо-європейських пасажирських перевезень, огляди всесвітнього стану повітряного транспорту й порівняльний аналіз його розвитку в Європі й США. Вищий керівний орган – Асамблея, вищі виконавчі органи – Генеральний секретаріат і Підготовчий комітет. [8, ст. 516]

Розділ ІІІ Регулювання міжнародних авіаційних перевезень в Україні.

Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Вони регулюються Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.2003 року “ Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів ” (зареєстровано у Мінюсті України 07.11.03 р. за № 1023/8344) Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. “ Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу ” (зареєстровано у Мінюсті України 29.08.03 р. за № 755/8076) та іншими нормативними актами, та загальних положень про перевезення і правил перевезення та надання послуг.

Мінтранс, зокрема, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, за дорученням Уряду представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях, укладає в установленому порядку міжнародні договори про розвиток міжнародного сполучення транспортно-дорожнього комплексу, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів; забезпечує здійснення у випадках, передбачених законодавством України.[10,ст.106]

Міжнародними договорами та національним законодавством багатьох держав передбачено, що для здійснення міжнародних повітряних перевезень, перевізник повинен отримати від уповноваженого органу спеціальний дозвіл (ліцензію). Таку вимогу містить, зокрема, Закон України "Про підприємництво", ст. 4 якого вказує, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним транспортом здійснюються за наявності ліцензії, виданої уповноваженим органом.

З метою отримання ліцензії на здійснення транспортно-експедиційних перевезень зовнішньоторговельних та транзитних вантажів заявник може звернутися до асоціації "Укрзовніштранс" і подати документи, визначені Інструкцією про порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на надання транспортно-експедиційних послуг, умови здійснення та контроль за їх дотриманням при перевезеннях зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, що затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 17 лютого 1994 р. (зареєстрована у Міністерстві юстиції 28 лютого 1994 р. за № 36-245). Для отримання ліцензії юридичною особою, їй необхідно подати до компетентних органів заяву з переліком видів транспортно-експедиційних послуг, що будуть надаватися; реєстраційну картку за встановленою у Інструкції формою; копії статуту та засновницької угоди (якщо засновників або уповноважених органів двоє і більше); свідоцтво про державну реєстрацію. Засновницькі документи повинні бути нотаріально засвідчені. У разі, якщо заявник подає оригінали документів до асоціації "Укрзовніштранс", він може засвідчити їх ксерокопії печаткою Асоціації. Підприємці-громадяни подають заяву, реєстраційну картку, статут, державне свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Рівень освіти й кваліфікації підтверджується копією диплома та витягом з трудової книжки.

Можливість надання послуг, здійснення яких підлягає ліцензуванню, підтверджується також угодами з організаціями, які отримали ліцензію Національного банку України на розрахунки у валюті між резидентами, страхування вантажів, здійснення митної очистки, брокерську діяльність. [12,ст.121]

У зв’язку із проголошенням свободи підприємницької діяльності на території України з’явилася велика кількість експлуатантів повітряних суден, більшість із яких займається повітряними перевезеннями. Фактично на теренах української держави зареєстровано близько 80 експлуатантів повітряних суден. Звісно, більшість із них відіграють незначну роль у повітряних перевезеннях і транспортному сполученні України з іншими державами, проте є декілька авіакомпаній, що здійснюють комбіновані авіаційні перевезення пасажирів, вантажів і пошти на постійній основі, періодично проходячи різноманітні аудити органів авіаційної влади України та міжнародних організацій щодо безпеки. Правовідносини авіаперевізників та інших учасників транспортного процесу підлягають належному правовому регулюванню. Особливої актуальності набуває інститут відповідальності авіаперевізника. Однак у правовому полі, що стосується міжнародних повітряних перевезень, спостерігається складна ситуація:

      у сфері міжнародних перевезень повітряним транспортом домінують застарілі документи;

      практично кожна авіакомпанія має власні внутрішні правила перевезень пасажирів, багажу та вантажу (хоча ці правила і ґрунтуються на існуючих нормативних актах, у зв’язку з відсутністю впорядкованої системи останніх спостерігається розрізненість внутрішніх правил перевезень авіакомпаній);

      не всі країни є учасниками міжнародних договорів у сфері здійснення перевезень повітряним транспортом, тому виникає питання права, що підлягає застосуванню для визначення меж відповідальності перевізника.

Регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод, а нерегулярні міжнародні польоти можуть ви­конуватися за спеціальними дозволами, порядок видачі яких визначається органом державного регулювання діяльності авіації і погоджується з митними органами України.

Переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється спеціально виділеними коридорами. Переліт дер­жавного кордону України поза цими коридорами, якщо це не пе­редбачено міжнародною угодою або іншими нормативними акта­ми України, заборонено.

Повітряні перевезення виконуються на підставі договору, існування та умови якого посвідчуються документом на переве­зення, що видається авіаційним підприємством або уповноваже­ними ним організаціями чи особами (агентами). Документами на перевезення є:

      квиток — у разі перевезення пасажира;

      багажна квитанція — у разі перевезення речей пасажира як багажу;

      відповідні документи — у разі перевезення вантажу, пошти та інших предметів.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі дого­вору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрах­тувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення паса­жирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

За протиправні дії всі підприємства, установи, організації і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повіт­ряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і ко­мерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпе­ченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством Ук­раїни. За збереження багажу, вантажу, за прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, за втрату, пошкодження і простро­чення у доставці пошти несе відповідальність перевізник.

Повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'я­зані страхувати членів екіпажу й авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відпові­дальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим кори­стувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти — третім особам, не нижче за рівень, встановлений Кабінетом Міністрів України. Страхування здійснюється українськими компаніями, що є членами Авіаційного страхового бюро. Останнє утворюється та реєструється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Ук­раїни. За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладення відповідного договору. Крім того, з метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створюється страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створюється за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування в розмірі, що визначається Урядом України. [ 12,ст. 208]

Під час здійснення повітряних перевезень, крім загальних пра­вил, повітряний перевізник має право встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефектив­ності та якості перевезень і які не містять умов та норм обслугову­вання пасажирів і клієнтури нижчих за рівень вимог, встановле­них відповідним органом державної виконавчої влади.

Висновки

Протягом тисячоліть розвитку людського суспільства повітряний простір розглядався як невичерпний, неосяжний простір, який нікому не належить. Римські юристи нарівні з морськими просторами визначали повітряний простір як спільне надбання людства і кваліфікували його, використовуючи термінологію добре розвиненого на той час цивільного права, як річ спільну - res communis. Виходячи з цього і беручи до уваги те, що в ті, й наступні, вельми тривалі, часи повітряний простір використовувався людством тільки як засіб забезпечення життєдіяльності людини, питання визначення правового статусу повітряного простору практичного значення не мали.

Із розвитком повітроплавання людство почало замислюватися про правомірність польотів літальних апаратів над територіями різних держав, проте конкретних кроків юридичного характеру в цьому відношенні не робилося.
 

Разом із тим, у міру розвитку авіаційної техніки, вдосконалення конструкції аеропланів і розширення їхніх літальних можливостей, держави почали вживати заходів щодо захисту власних суверенних прав у своїх повітряних просторах. Одним із перших міжнародно-правових актів у цій сфері стала багатостороння Паризька конвенція 1919 р., у якій підкреслювалося право кожної держави на повний і винятковий суверенітет над повітряним простором над її територією. Ця конвенція поклала початок формуванню нової галузі міжнародного права - міжнародного повітряного права.
 

Стрімкий розвиток авіації обумовив швидкий розвиток міжнародного повітряного права. Як поняття воно являє собою сукупність спеціальних принципів і норм, що визначають правовий статус і режим повітряного простору та регулюють відносини між суб'єктами права у зв'язку з його використанням. Це визначення передбачає, що у зміст міжнародного повітряного права включається визначення міжнародно-правового статусу різних правових категорій повітряних просторів і правова регламентація різних видів використання цих просторів.
 

Серед джерел міжнародного повітряного права, як основні, відзначаються:
-Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.);
-Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 р.) і Гаазький протокол (1955 р.) як додаток до неї;
- Монреальська угода 1966 р. як доповнення до Варшавської конвенції 1929 p.;
- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.;
 

У сфері правової регламентації комерційної діяльності цивільної авіації міжнародне повітряне право, в основному, регулює такі питання:
- визначення обсягу й змісту комерційних прав у міжнародному повітряному транспорті;
- регулювання обсягу перевезень та інших умов експлуатації міжнародних повітряних ліній;
- контроль за авіапідприємствами, що реалізують комерційні права;
- регулювання маршрутів міжнародних повітряних ліній;
- правова регламентація нерегулярних повітряних сполучень.
 

Найбільш важливими з цих питань є визначення комерційних прав і регулювання різних умов експлуатації міжнародних повітряних ліній.
 

У загальному плані питання про комерційні права регулюються в багатосторонній угоді про комерційні права (Чикаго, 1944 p.).
У міжнародному повітряному праві дещо відособлено стоїть питання про правову регламентацію нерегулярних міжнародних сполучень. При вирішенні цього питання базовою вважається Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.