Удосконалення страхового ринку

       Експертні служби повинні відповідати  сучасним вимогам по рівню  технічного оснащення, спеціалізованих  і експертних методик. Нині  страхові організації мають гостру  потребу в спеціалістах по  актуарних розрахунках, юристах-спеціалістах  в галузі страхування, спеціалістах  по статистиці. Розвиток вітчизняного  страхування викликає також необхідність  розвитку сфери страхових посередників  — брокерів. Це буде сприяти  встановленню здорової конкуренції,  розширенню можливості клієнтів  для вибору оптимальної схеми  страхування, створенню безконфліктних  відносин між страховиками і  страхувальниками.

     Можливість  купити не самий кращий і дешевий  страховий поліс цілком реально  для українських клієнтів. В західно-європейських країнах ця проблема давно вирішена — аналізом послуг на страховому ринку  за дорученням клієнта займається професійний  страховий брокер. Так, у Німеччині  і Франції при посередництві брокерів укладається 18-20% всіх договорів страхування, у Великобританії — 70%, в США — не менше 80%. При цьому 100 найбільших страховиків США укладають угоди тільки при посередництві брокерів.

     Разом з тим, відбуваються процеси інтеграції страхового ринку України до світового  ринку страхування і створення  сучасної моделі ефективного управління страховими резервами. Інтеграція необхідна українському ринку з позицій перестрахування. На превеликий жаль, ємність нашого страхового ринку нині невелика. Багато крупних ризиків необхідно перестраховувати за межами України. Це має і позитивний характер, оскільки у випадку настання страхової події в економіку держави гарантоване вливання коштів іноземного страховика. Чим швидше економіка України буде відповідати загальним світовим стандартам, тим швидше будуть відбуватися інтеграційні процеси в страховому бізнесі.

     В умовах економічної і фінансової кризи безумовно знижується активність на страховому ринку. Для її активізації  необхідною умовою є стабільність гривні, зменшення інфляції, завершення процесів приватизації в основних галузях  народного господарства. В принципі захистити можна   тільки власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. Проте і самі страхові компанії можуть зробити чимало, щоб їх страхові технології і продукти відповідали європейським стандартам.

       Визначені проблеми страхового  ринку дозволяють визначити ті  основні напрями його розвитку, які повинні бути здійснені,  щоб підняти страхову справу  в Україні на належний рівень.  
 
 
 
 
 
 
 
 

3.3. Напрями підвищення  ефективності страхової  діяльності

в ринковому середовищі 

     За  даними Держкомстату України, в 1997 р. прибуток всіх страхових організацій становив 85,1 млн. гривень, або збільшився в 3,8 раза проти 1996 р.

     У структурі видатків зменшилася частка виплат страхових відшкодувань і  перш за все по обов’язковому страхуванню  відповідальності. Зменшилися також  витрати на заробітну плату та видатки на ведення справ. По інших  видах видатків було збільшення виплат, в тому числі і по перестрахуванню. 

     У страхуванні визначення собівартості страхових послуг — одне з досить складних і найменше висвітлених  в економічній літературі питань. Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь  знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто  або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням  обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових  операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи  відрахування в резервні фонди), які  необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і  гарантії виконання зобов’язань  перед страхувальниками.

     Практика  роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості  страхових операцій і, по-друге, відповідною  економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним  в реалізації першого напряму  є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання  ринку з допомогою правильно  складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова  стійкість залежить перш за все від  розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків  і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

     Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити  страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

     Досвід  зарубіжних країн показує, що диференціація  ризиків забезпечує більш стабільну  ринкову позицію страховика за рахунок  комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних  договорів за рахунок деякого  зниження тарифів. Відповідно при цьому  тариф може бути нижчим, ніж при  укладанні декількох договорів  по одному ризику кожний. При укладанні  цього договору  економляться і  витрати на ведення справи, тобто  це взаємовигідна справа. Разом з  тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення  ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження  платежів страховиків на рахунок  страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії  договору.

     Крім  того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

     Як  відомо, під фінансовою стійкістю  страхових операцій розуміється  постійна збалансованість або перевищення  доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При  цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також  достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається  при неухильному зростанні числа  страхувальників і застрахованих  об’єктів.

     У розвинутих країнах велика увага  приділяється страховому маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою  визначення страхових потреб; формування  на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування  та способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах  страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників  та організацію їх обслуговування.

     Маркетинг розглядається як один з методів  комерційної діяльності страхових  компаній і дослідження ринку  страхових послуг. По суті служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування функціональної діяльності страхових компаній до змін економічної  ситуації та кон’юнктури ринку. Разом  з іншими службами відділи маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими на задоволення  попиту страхового ринку і отримання  прибутку від страхових операцій.

     Оскільки  страхова діяльність постійно пов’язана  з різними ризиками через фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і фінансовими відносинами  між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

     Основні правила, на підставі яких приймаються  рішення в ризик-менеджменті, зводяться  до забезпечення максимального виграшу, а стратегія базується на оптимальних  результатах при раціональному  співвідношенні між ризиком і  величиною отриманого прибутку.

     В крупних страхових компаніях, таких  як НАСК «Оранта», питаннями маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент економічного аналізу,  до складу якого входять Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування і економічного аналізу. 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     1. Досвід функціонування національного  страхового ринку показав, що  зростання кількості страхових  компаній не означає якісних  змін у страховій сфері. І  перш за все в наявності  конкуренції страхових послуг. Визначальними  в умовах ринкової економіки  для більшості страховиків стали  проблеми їх адаптації до ринкової  кон’юнктури і конкурентного  середовища та можливості в  забезпеченні фінансової стійкості  як самих компаній, так і їх  страхових операцій. В результаті  цього кількість страхових компаній  на початок 1998 р. зменшилася  до 233 порти приблизно 800 різних  страхових організацій, які функціонували  в початковий період становлення  національного страхового ринку.  При цьому були і інші об’єктивні  і суб’єктивні причини і перш  за все загальна економічна  і фінансова криза та пов’язані  з цим проблеми збитковості  галузей народного господарства, невиплатами заробітної плати  і зубожіння населення та втрати  довіри населення до здійснюваних  економічних і ринкових перетворень,  в тому числі і розвитку  страхування як однієї з дієвих  форм соціального захисту населення.

     2. Економічні інтереси страховиків  та страхувальників найбільш  повно реалізуються на страховому  ринку, який являє собою складну,  багатофакторну, динамічну, відповідним  чином структуровану систему  економічних відносин, що виникають  між суб’єктами ринку з приводу  забезпечення потреби у страховому  захисті.

     3. Основні напрями розвитку і  функціонування страхового ринку  нерозривно пов’язані зі створенням  конкурентного середовища і вдосконаленням  організаційної структури ринку.  В цілому національний страховий  ринок представлений досить широким  аспектом страхових компаній  і товариств за статусом і  організаційними формами, що є  позитивним моментом в формуванні  інфраструктури можливої їх участі  в основних видах страхової  діяльності на національному  страховому ринку. Найбільшого  розповсюдження набули закриті  страхові акціонерні товариства  — страхові  компанії (59,2%), страхові  акціонерні товариства — страхові  компанії (17,6%) і відкриті акціонерні  товариства — страхові компанії (9,9%), тобто ці три типи страхових  організацій є домінуючими (86,7%) на страховому ринку, в тому  числі в страхуванні майна.  Практично страховий ринок структурований також за видами діяльності і чітко визначилися ринкові ніші за цією ознакою, тобто по суті виділилися страхові ринки по окремих видах страхових послуг.

     4. В умовах ринкової економіки  добровільне страхування є пріоритетним.

     5. Для забезпечення фінансової  стійкості і платоспроможності  страхових організацій доцільно  розмір страхового фонду встановити  в межах 0,5-1,0 млн. ЕКЮ з поступовим  досягненням цього показника  протягом кількох років. Це  дозволить створити фінансово  стійкі страхові компанії і  обумовить стабільне функціонування  національного страхового ринку.

     6. Розвиток практичного маркетингу  і організація ризик-менеджменту  в страховій діяльності залишається  одним з першочергових завдань,  яке організаційно повинно вирішуватися  в кожній страховій компанії. Це один з методів комерційної  діяльності страхових компаній  і вивчення ринку страхових послуг при будь-яких економічних і ринкових ситуаціях та важливий захід збутової діяльності, спрямований на ефективне просування страхових послуг від страховика до споживачів. В крупних страхових компаніях таких, як НАСК «Оранта» питання маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займаються Департаменти економічного аналізу та маркетингу, до складу якого входить Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування та економічного аналізу. Створення відповідних маркетингових структур вирішується самостійно кожною страховою компанією.