Удосконалення страхового ринку

Вступ

       Розширення  самостійності товаровиробників, Формування ринкової інфраструктури, договірних відносин, різке звуження сфери державної дії на розвиток процесів виробництва і розподілу матеріальних благ вимагають нових підходів до використання фінансово-кредитного механізму в управлінні економікою. Особливого значення в зв'язку з цим набувають питання страхування господарської діяльності, що враховує інтереси суверенних суб'єктів держави і направленої на створення їм рівних стартових умов для переходу до ринкових відносин. Ця проблема має важливе теоретичне і практичне значення, ставить перед економічною наукою нові завдання, рішення яких дозволить підвищити наукову обгрунтованість заходів по оздоровленню економіки, її соціальній орієнтації, зближенню товарного і грошового оборотів, забороні інфляційних процесів і скороченню бюджетного дефіциту.

       Назріла необхідність формування вітчизняного страхового ринку, котрий відображав би весь грошовий оборот, включаючи грошово-кредитні потоки.

       На  шляху до вітчизняного страхового ринку  немає простих рішень. Вони взаємозв'язані  з соціально-економічною ситуацією  в країні, проблемами роздержавлення в народному господарстві, фінансово-кредитною  і структурною політикою, законодавчим і організаційним забезпеченням  економічної реформи.Незмінно зростає  роль страхування в розвитку економіки  сучасної України, як базового елементу функціонування інфраструктури ринкових відносин. Йдеться про два паралельні процеси: впровадженні страхового механізму в економічну  інфраструктуру і створення самої інфраструктури страхової справи в Україні. З позицій сьогоднішнього дня необхідно підкреслити розуміння страхування як самостійної економічної категорії. Проявом економічної категорії страхування на практиці виступають різні галузі, види і підвиди страхування.

       Страхування – це стратегічний сектор економіки.

       Особливо  в період розвитку ринкових відносин підприємець дістає можливість зосередити все свою увагу на проблемах ринку  і конкуренції, будучи упевненим  при цьому, що засоби виробництва  і предмети праці матеріально  захищені від будь-яких випадковостей.

       Саме  страхування підвищує інвестиційний  потенціал і дає можливість збільшити  стан і багатство нації. Це важливо  для російської економіки, яка поки перебуває в складному положенні.

       Проблема  формування страхового ринку України, на мій погляд, розроблена недостатньо. У країні є визнані юристи, економісти, соціологи і т.п. На їх думку зважають, їх думка по тих або іншим питанням освітлюється в засобах масової інформації не тому що вони посідають певні посади, а тому що вони є визнаними фахівцями в своїй області. Із страхуванням ситуація інша. Відсутність належної  учбової бази, невоспріятіє страхування як серйозного економічного інструменту на державному рівні призводить до того, що даний економічний сектор розвивається сам по собі. Недооцінка страхування підриває його престиж і, як результат, відсутності прагнення набувати знання в цій сфері. Низький попит на знання в даній області в свою чергу практично виключає потребу в професійних викладацьких кадрах, не говорячи вже про необхідність досягнення наукових вершин. Наслідки такої лінії ми бачимо сьогодні. До теперішнього часу у нас немає гідного підручника по страхуванню. Питання страхування освітлюються тільки в спеціальній літературі (якої також не багато), і те в більшості своїй на рівні керівників страхових компаній.

 

Розділ. І. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

     1.1. Необхідність, економічний  зміст та розвиток  страхування 

     Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними  ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому  відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків  вказаної події і відшкодування  матеріальних чи інших втрат.

     Страховий захист може бути забезпечений лише при  умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування  матеріальних втрат. Звідси виникає  об’єктна необхідність обособлення  для цієї мети частини валового національного  продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний  запас матеріальних і грошових засобів  для забезпечення неперервності  процесу суспільного відтворення  і надання допомоги людям на випадок  настання надзвичайних подій.

     Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу  валового національного продукту. На практиці існує три форми організації  страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають  держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

     Страхування є економічною категорією, яка  представляє собою сукупність особливих  замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу  формування за рахунок грошових внесків  цільового страхового фонду, призначених  для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання  грошової допомоги громадянам. Разом  з тим страхування виступає з  одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

     Страхування має такі характерні риси, які виділяють  його з інших економічних категорій:

• наявність двох сторін: страховика і страхувальника;
• цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;
• замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;
• часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;
• еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони презначені для виплат спільноти страхувальників.

          Економічна сутність стравхування  проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

• ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій;
• попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;
• заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

     Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта  страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий  випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

     Збільшення  попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових  полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого  продавались товариствами взаємного  страхування.  
 

     1.2. Організаційна структура  страхового ринку 

     Ринковій  економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним  з таких об’єктивних атрибутів  є страховий ринок.

     Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю.М.Журавльов / «Страховий ринок — система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам».  Разом з тим він виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим. [ 6 ]

     Л.О.Орленюк-Малицька / «Страховий ринок - особливу сферу  грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу  виступає специфічна послуга — страховий  захист, формується пропозиція і попит  на неї.» [13]

     В.В.Шахов  /«Cтрахового ринку як системи економічних відносин з приводу страхування і в загальному понятті розглядає страховий ринок, як сукупність страхових організацій.» [20]

     А.В.Криворучко / «Cтраховий ринок розглядати як сферу фінансово-економічних відносин між страховиками і страхувальниками по наданню страхових послуг і захисту майнових інтересів юридичних осіб і громадян, а також по здійсненню відповідної фінансової діяльності в межах чинного законодавства з боку комерційних страхових компаній і фірм чи державних організацій.» [10]

     Як  бачимо, в широкому розумінні страховий  ринок являє собою всю сукупність економічних відносин з приводу  купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове  визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об’єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

     Згідно  з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на ньому  складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

       З точки зору суб’єктів страхового  ринку можна представити наступну  схему їх взаємозв’язку (рис. 1).

     Згідно  з українським законодавством в  Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних  товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств.

     Нині  найбільш розповсюдженою формою організації  страхових компаній є акціонерні товариства.

     Акціонерні  товариства — форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій на суму консолідованого капіталу. Існує  два типи акціонерних товариств:

• закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його засновників);
• відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних паперів).

 
 
 
 
 
 
 

     З початку в Україні страхові компанії створювалися як закриті акціонерні товариства, більшість з яких діє  і нині. Проте підвищення вимог  до статутного фонду підштовхує до перетворення закритих акціонерних  товариств у відкриті з метою  більшого залучення коштів.

     На  підтвердження цієї думки наведемо дані (табл. 1) про розподіл страхових  організацій, які занесені до Єдиного  державного реєстру страховиків (перестрахувальників) України за статусом і організаційною формою функціонування, розрахованих на основі матеріалів Укрстрахнагляду.

     З даних  таблиці 1 видно, що найбільше  розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,7%) і відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%). В цілому страховий  ринок представлений досить широким  аспектом страхових товариств і  компаній за статусом і організаційними  формами, що є позитивним моментом у  формуванні інфраструктури і можливої їх участі в основних видах діяльності на національному страховому ринку.

     Найбільша   кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування  майна (205), від нещасних випадків (197), вантажів та багажу (194), наземного транспорту (172), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (172), відповідальності перед третіми особами (142), фінансових ризиків (123). Наведені дані дають підстави стверджувати, що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми організаційними структурами на територіях окремих регіонів та страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер діяльності.