2. Обов’язкове медичне страхування передбачає надання страхового захисту громадянам:

  а) з урахуванням їх доходу;

  б) з урахуванням їх віку;

  в) без урахування доходу і віку.

  3. Для того щоб займатися наданням послуг в системі обов’язкового медичного страхування, лікувально-профілактична установа повинна:

  а) мати ліцензію;

  б) пройти акредитацію;

  в) одночасно а) та б).

  4. Страхова медична  компанія повинна:

  а) укласти договір про співробітництво з лікувально-профілактичною установою;

  б) контролювати якість медичних послуг, наданих лікувально-профілактичною установою застрахованим;

  в) лише укладати договори із страхувальниками.

  5. Добровільна форма медичного страхування потрібна:

  а) тільки для заможних людей;

  б) для більш повного задоволення  потреб страхувальників;

  в) як альтернатива обов’язковому страхуванню.

  6. У системі медичного страхування медична допомога може бути надана:

  а) лікувально-профілактичними установами;

  б) самостійно практикуючими лікарями;

  в) тільки лікувально-профілактичними  установами.

  7. Суб’єктами медичного  страхування є:

  а) страховик, страхувальник, застрахований, лікувально-профілактична установа;

  б) тільки страховик, страхувальник, застрахований, лікувально-профілактична установа, фонд охорони здоров’я;

  в) страховик, страхувальник, лікувально-профілактична установа.

  8. Добровільне медичне страхування базується на залученні коштів:

  а) підприємств, установ;

  б) населення;

  в) держави.

  9. В період дії договору добровільного медичного страхування страхувальник:

  а) не має права розірвати договір;

  б) має право розірвати договір;

  в) має право змінити умови договору;

  г) не має права змінити умови договору.

  10. Страхувальнику в системі обов’язкового медичного страхування надається право:

  а) укласти договір тільки з однією страховою медичною компанією;

  б) укласти договори з кількома страховими медичними компаніями;

  в) за своїм бажанням змінити страхову медичну компанію на іншу.

Тема 6 
СТРАХУВАННЯ 
ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ

 
Методичні поради до вивчення теми

  Під час вивчення цієї теми студент повинен  з’ясувати поняття «підприємницькі  ризики», вміти визначити роль страхування  у забезпеченні потреб підприємця у страховому захисті (особливо в умовах ринкової економіки), скласти достатньо точну уяву щодо основних видів страхування, які пов’язані з підприємницькими ризиками.

  Підприємницька  діяльність завжди супроводжується  різного роду ризиками. Підприємець може зазнавати втрат через ушкодження або знищення засобів виробництва. Він може потерпати також через невиконання контрагентами умов договорів. На кінцевий результат підприємницької діяльності може негативно впливати кон’юнктура ринку. Нарешті, до значних фінансових втрат може призвести необхідність компенсувати шкоду, заподіяну найманим робітникам внаслідок нещасних випадків на виробництві, а також споживачам внаслідок споживання продукції цього підприємства тощо.

  З усієї сукупності ризиків в контексті цієї теми під підприємницькими ризиками розуміються такі, що безпосередньо випливають з процесу виробництва і обумовлені ним.

  Найпоширенішим  видом страхування підприємницьких  ризиків є страхування майна від вогню та інших небезпек.

  Студент повинен знати, що це — один з найдавніших видів страхування, який має тривалу історію. Умови страхування шліфувалися протягом століть. У наш час існують стандартні умови вогневого страхування (як воно ще називається), які застосовуються страховиками різних країн світу.

  Стандартний поліс вогневого страхування  передбачає покриття таких трьох ризиків, як пожежа, удар блискавки, вибух газу. Але існує так зване «розширене покриття», суть і значення якого студент повинен добре усвідомити.

  Усвідомити  треба і сутність розподілу майна підприємства для цілей страхування на чотири великі групи. Слід звернути увагу на різний підхід щодо оцінки вартості майна кожної групи, а звідси — визначення розміру страхового відшкодування.

  Студент повинен розібратися, чим відрізняється  поняття «страхова оцінка» і «страхова сума», що таке «недострахування», чим воно небажане, як його уникнути, чим небажане страхування на завищену страхову суму.

  Необхідно чітко з’ясувати, від яких чинників залежить розмір страхового тарифу, як впливає на тариф група, до якої належить майно; перелік ризиків, на випадок яких забезпечується страховий захист; термін дії договору; франшиза; фізичні характеристики об’єкта страхування і особливості виробничого процесу.

  Термін  дії договору, його початок і закінчення; порядок і строки сплати страхової премії за договором; права і обов’язки сторін; дії сторін при настанні страхового випадку; порядок і терміни сплати відшкодування; право суброгації — усі ці важливі моменти страхової угоди за даним видом страхування треба засвоїти досконально.

  Логічним  доповненням до вогневого страхування  є страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Воно широко розповсюджене на Заході. Одночасне страхування майна і втрат від перерв у виробництві вважається вигідним як для підприємця, так і для страхової компанії. Адже зазвичай ризики за обома цими договорами — одні й ті ж самі. Крім того, якщо обидва ці договори уклала одна страхова компанія, то вона зацікавлена якнайшвидше відновити застраховане майно аби уникнути значних страхових виплат у зв’язку з компенсацією страхувальникові втрат від перерви у виробництві.

  Вивчаючи  специфіку страхування від перерв у виробництві, треба звернути увагу  на обсяг відповідальності за договором. Він може бути дещо ширший, ніж в страхуванні майна від вогню. Слід зауважити, що об’єктом страхування тут є фінансові втрати від перерви у виробництві (внаслідок матеріальних збитків від страхової події із застрахованим майном страхувальника), які включають:

  1) поточні витрати страхувальника по продовженню господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

  2) втрати прибутку від вимушеної  перерви у виробництві.

  Договором можуть покриватися як поточні витрати  і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо. Але треба звернути увагу на випадки, коли страхувальники не мають права претендувати на страхове покриття втрат прибутку. Також уваги потребує вивчення складу витрат, що вважаються поточними, і витрат, що за будь-яких умов поточними не вважаються і не відшкодовуються.

  Виходячи  з обраного об’єкта страхування  встановлюється страхова сума, у відсотках до якої обчислюється страхова премія. Розмір премії здебільшого встановлюється індивідуально для кожного страхувальника з урахуванням особливості його господарської діяльності. Термін дії договору співпадає із терміном дії договору вогневого страхування.

  Суттєвою  особливістю цього виду страхування  є те, що розмір збитків тут багато в чому залежить від терміну перерви  у виробництві. Тому дуже важливим є визначення тривалості відповідальності страховика.

  Треба зауважити, що відповідальність страховика, як правило, настає не відразу. Зазвичай умови страхування передбачають встановлення межі, починаючи з якої виникає така відповідальність.

  У разі настання матеріального збитку, який призвів до перерви у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

  Дії сторін при настанні страхового випадку  аналогічні діям при страхуванні  майна підприємств від вогню  та інших небезпек.

  Дуже  серйозним підприємницьким ризиком  є ризик заподіяння шкоди третім особам через споживання товарів і послуг, що їх виробляє дане підприємство. Міжнародними промисловими і торговельними контрактами наявність полісу страхування відповідальності товаровиробника розглядається як обов’язкова умова допуску даного товару на ринок більшості розвинутих країн світу. Але треба усвідомлювати, що для розвитку цього виду страхування всередині нашої країни повинні бути створені відповідні умови.

  Студент має зрозуміти, що метою цього  страхування є:

  1) захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам його продукції в разі висування останніми претензій,

  2) захист майнових інтересів постраждалих  осіб, пов’язаних із шкодою через  вживання ними неякісних товарів.

  Отже, об’єктом страхування тут є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані із:

• заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;
• пошкодженням її майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником.

  При укладенні договору страхування у ньому зазначаються ті види продукції, які можуть бути причиною заподіяння шкоди, а також тара, у якій зберігаються товари, маркировка і упаковка, оскільки і вони можуть бути причиною ушкоджень. Для визначення ступеня ризику усі товари поділяються на кілька груп (за ступенем зростання небезпеки).

  Страхова  сума визначається у вигляді ліміту відповідальності. Студент повинен  з’ясувати, яким чином він може встановлюватися, що таке «сукупний ліміт відповідальності» і «окремі ліміти відповідальності».

  Страховий тариф встановлюється залежно від  розміру товарообігу підприємства-страхувальника (у вартісному або натуральному вираженні). Студент повинен запам’ятати, які фактори впливають на розмір страхового тарифу.

  Договори  страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію даного страховика.

  Характерним для цього виду страхування є  те, що шкода може проявитися не відразу  після вживання споживачем певного  товару, а через деякий термін. У зв’язку з цим заяви страхувальників на відшкодування збитків досить часто дуже «розтягнуті» у часі, що породжує проблеми створення відповідних страхових резервів, оцінки ризиків, розрахунку тарифів.

  У деяких випадках відшкодування збитків  не відбувається, на що студент повинен  звернути увагу.

  Крім  виплат у зв’язку із шкодою, заподіяною третій особі, страховик понад ліміт  відповідальності (страхову суму) може покривати й інші витрати, в чому треба розібратися під час самостійної підготовки.

  Досить  значного розповсюдження в західних країнах набули страхування відповідальності роботодавця та страхування відповідальності за забруднення довкілля.

  Слід  звернути увагу на те, що страхування  відповідальності роботодавця в більшості зарубіжних країн є обов’язковим і доповнює державну систему соціального страхування.

  Страхувальником виступає роботодавець, який за законом  повинен укласти такий договір. Договір укладається, як правило, на рік, але може набути і безперервного характеру.

  Об’єктом  страхування є майнові інтереси роботодавця, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров’ю його робітників в процесі виконання ними своїх службових обов’язків.