Страхові ризики та управління ними

Початком створення страхового ринку в Україні вважаються 90-ті роки XX ст.? період розпаду СРСР і  становлення незалежної держави. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній  монополії Держстраху. На страховий  ринок України починають приходити  провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через  спільну страхову діяльність: "Омета  Інстер" -- "Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське  товариство "Страхова компанія "Система  резервних фондів", пряме представництво відкрила австрійська фірма "Safe invest".

Також почали відкриватися невеликі приватні страхувальні компанії, діяльність яких не викликала довіри й була невпорядкованою. Велика частина населення була ошукана  шахрайськими трастовими фондами і  фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.

З метою регулювання відносини  у сфері страхування і створення  ринку страхових послуг, посилення  страхового захисту майнових інтересів  підприємств, установ, організацій  та фізичних осіб, було прийнято Закон  України "Про страхування".

6 березня 1996 року Верховна Рада  України ухвалила Закон України  "Про страхування", до якого  4.10.2001 р. Верховною Радою внесено  зміни та доповнення. Він є  головним законодавчим актом  у цій галузі в нашій державі.

Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів. У першому розділі  встановлюється головний понятійно-термінологічний  апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми  страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери  і деякі інші.

Центральне  місце в цьому розділі посідають  норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом  в Україні встановлюється особливий  механізм, коли види обов'язкового страхування  можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів  України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий  розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів  та правил страхування й відповідної  валюти, установлює обов'язки страховиків  і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає  в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються  загальні норми цивільного права  у цій сфері.

Третій  розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків  і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу  є ті, де йдеться про порядок  формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування  життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійних  фондів, порядку обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою  діяльністю (зараз цю роботу виконує  Міністерство фінансів України), і встановлено  його права та функції. У цьому  розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків  на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації  та санації страховиків, що дає змогу  контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання  таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи  застосування певних норм і т. ін.

Коли  Закон було прийнято, Уряд упровадив  низку підзаконних актів, зокрема  постанов і розпоряджень, що регулюють  окремі питання здійснення страхової  діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Закон забезпечує підтримку основних прав громадян (страхівників та страхувальників) у сфері страхування, регулюючі  відносини обох сторін.

Значення:

1) впевненість страхувальників у  повному виконанні всіх пунктів  договору про страхування

2) на страховому ринку залишилися  компанії, що гарантують повне  виконання своїх зобов'язань

3) порядок проведення страхування  став легітимним і впорядкованим,  відкритим та прозорим

4) розподіляє ролі держави та  громадян в процесі страхування

5) дає змогу українському ринку  страхування вийти на міжнародний