Страхові ризики та управління ними

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Страхова компанія має  справу з двома групами ризиків:

1. ризики, що надходять до страховика від страхувальника при укладанні договору страхування (прийняті ризики);
2. власні ризики страхової компанії.

Андерайтер при оцінці ризику по конкретному об'єкту страхування  може використовувати такі методи: статистичний метод; аналіз доцільності  витрат; метод експертних оцінок; метод  використання аналогій; аналітичний  метод; бальний метод; нормативний  метод.

Сутність статистичного  методу оцінки ступеня ризику ґрунтується  на теорії ймовірності розподілу  випадкових величин. Це положення означає, що маючи достатню кількість інформації про реалізацію певних видів ризику в попередніх періодах для конкретних видів діяльності, будь-який суб'єкт  господарювання здатний оцінити  ймовірність реалізації їх у майбутньому. Дана ймовірність і буде ступенем ризику.

Сутність методу аналізу  доцільності витрат полягає в  тому, що в процесі підприємницької  діяльності витрати з кожного  конкретного напряму, а також  за окремими елементами, не мають однакового ступеню ризику. При цьому стан за кожним елементом витрат поділяють  на області ризику: область абсолютної стійкості, нормальної стійкості, нестійкого стану, критичного та кризового стану.

Метод експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер порівняно  з іншими методами. Група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує  власні суб'єктивні судження як про  попередню ситуацію, так і про  перспективи її розвитку.

Аналітичний метод зводять  до декількох взаємопов'язаних етапів:

1. на першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації;
2. на другому – будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів;
3. на третьому визначається критичне значення ключових параметрів.
4. під час четвертого етапу аналізу на основі одержаних критичних значень ключових параметрів і факторів, які впливають на них, можливі шляхи підвищення ефективності та стабільності роботи фірм, а, отже, і шляхи зниження ступеню ризику, які визначаються одним із попередніх методів.

Суть методу використання аналогій полягає в тому, що при  аналізі ступеню ризику певного  напряму господарської діяльності доцільно використовувати дані про  розвиток таких самих і аналогічних  напрямків у минулому.

Суть бального методу полягає  в тому, що об'єкт, який пропонується на страхування, сегментується на окремі елементи за рівнем ризику і по кожному  елементу встановлюється бальна оцінка рівня ризику. Отримані бали узагальнюються і розраховується середній бал, який відображає загальний ступінь ризику по об'єкту. Андерайтер на основі середнього балу розраховує коефіцієнт коригування  страхових тарифів. Для цього  актуарій подає базовий бал оцінки ризику, який був використаний при  розрахунку страхових тарифів.

Суть нормативного методу полягає в тому, що актуарій розраховує базові нормативи, які засвідчують  середні індикативні показники  рівня ризику по "умовному" об'єкту страхування, на базі якого розраховані  страхові тарифи. Розрахунок базових  нормативів актуарієм та індивідуальних показників андерайтером здійснюється за однотипною методикою, щоб забезпечити  релятивність розрахунків. Отримані результати індивідуальних показників об'єкта, що пропонується для страхування, та базові нормативи порівнюються.

Іноді для обчислення ризику використовують метод моделювання, який ґрунтується на теорії ігор.

Правильна оцінка розміру  ризику має велике значення в практичній роботі страховиків тому, що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить і можливості відшкодування  збитків, застрахованих як в звичайні, так і особливо несприятливі роки. Дослідження рівня ризику по конкретному  об'єкту, що пропонується для страхування  дає змогу виявити, наскільки  рівень ризику по конкретному об'єкту відрізняється від рівня ризику, який враховується при розрахунку страхових  тарифів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літературних джерел

1. Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2005. – 480 с.
2. Грачов В.І., І.В. Губенко. Страхові послуги: навчальний посібник. – Харків: ХДЕУ, 2003. – 76 с.
3. Залєтов О.М., П. Мюллер, В.І. Шевченко. Довідник страхового агента. Навчальний посібник. – К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003. – 256 с.
4. Осадець С.С., інші. Страхування: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
5. Охріменко О.О. Страховий захист: менеджмент, маркетинг, економіка безпеки (туристське підприємництво): Навчальний посібник. – К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2005. – 416 с.
6. Плиса В.Й. Страхування: Навчальний підручник. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.
7. Ротова Т.А., інші. Страхування: Навчальний посібник. – К.: КНТЕУ, 2001. – 400 с.
8. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. – М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. – 311 с.

 

кт нової редакції Закону України "Про страхування". Розділ I

Поделиться:

 

 

23.11.2011 14:08

Закон УкраЇни

“Про внесення змін до Закону України “Про страхування” 
___________________________________________________

Верховна Рада України п о  с т а н о в л я є:

Внести зміни до Закону України  “Про страхування” (Відомості Верховної  Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50, № 8, ст. 62, № 14, ст. 96, 2003 р., № 38, ст. 313; 2004 р., № 2, ст. 6, № 19, ст. 254, № 26, ст. 362; 2005 р., № 1, ст. 1, № 6, ст. 138, № 37, ст. 447; 2006 р., № 13, ст. 110, № 49, ст. 484; 2007 р., № 2, ст. 14, із змінами, внесеними  законами України від 27 квітня 2007 року № 997- V , від 17 грудня 2008 року № 675-VI, від 17 червня 2010 року № 2289-VI), виклавши його в такій редакції:

“ЗАКОН УКРАЇНИ 
Про страхування

Цей Закон регулює відносини  у сфері страхування та перестрахування, визначає загальні правові засади здійснення страхування та перестрахування, провадження  посередницької діяльності у сфері  страхування та перестрахування, особливості  державного регулювання та нагляду  за страховою діяльністю і посередницькою діяльністю у страхуванні.

Дія цього Закону не поширюється  на загальнообов’язкове державне соціальне  страхування.

Розділ I 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені  нижче терміни вживаються в  такому значенні:

аварійний комісар - фізична або  юридична особа, яка з'ясовує причини  настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним  вимогам, передбаченим законодавством.

аджастер - фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні  питань з урегулювання заявлених  претензій страхувальника у зв'язку із настанням страхового випадку, а  також здійснює оцінку збитку після  страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика.

актуарій — фізична особа, яка  внесена до реєстру актуаріїв  у порядку, встановленому уповноваженим  органом, та провадить діяльність у  сфері страхової та фінансової математики і статистики для визначення зобов’язань  страховиків з метою забезпечення необхідного рівня їх платоспроможності  та фінансової стабільності;

андерайтер у страхуванні –  особа, уповноважена страховиком (перестраховиком) здійснювати оцінку і прийняття  на страхування (перестрахування) ризиків;

андерайтинг у страховій діяльності - процес оцінки і прийняття ризиків  на страхування (перестрахування)

ануїтет – регулярні, послідовні страхові виплати обумовлених у договорі страхування сум;

асистуюча компанія - юридична особа, що здійснює окремі страхові операції в межах дозволеної страхової  діяльності, щодо допомоги страхувальнику, застрахованому чи вигодонабувачу, що потрапили в скрутне становище  під час подорожі або ж знаходження  далеко від місця проживання, у  грошовому вигляді або в натурально - речовій формі через технічне (послуги евакуатора, транспортні  послуги), медичне, організаційне (розміщення в готелі) сприяння, внаслідок настання страхового випадку, а також приймає  участь у врегулюванні страхових  випадків, приймає повідомлення, заяви  про страхові випадки, організовує  огляд та оцінку пошкодженого майна, експертизи, з’ясовує обставини страхової  події, встановлює причини її настання, з’ясовує розмір збитків, здійснює виплату  страхового відшкодування;

афілійовані особи страховика —  будь-які юридичні особи, над якими  страховик має контроль або які  мають контроль над страховиком, а також які мають істотну  участь у страховику або у яких страховик має істотну участь. Афілійованою особою є також особа, яка не має контролю над страховиком  і страховик не має контролю над  цією особою за умови, якщо така особа  має контроль над афілійованою особою страховика чи афілійована особа  страховика має контроль над нею;

брокерська винагорода (комісія) —  винагорода за послуги страхового та/або  перестрахового брокера, в тому числі  як частина страхової (перестрахової) премії, яку він отримує за посередницьку  діяльність у сфері страхування (перестрахування);

великі ризики — ризики за класами  страхування 3—7, 11 і 12 в статті 5 цього  Закону. Великими ризиками також вважаються ризики за класами страхування, 14 і 15 у статті 5 цього Закону, якщо страхувальник  провадить відповідну господарську діяльність, з якою пов’язані зазначені  ризики. Великими також вважаються ризики за класами страхування 8, 9, 13 у статті 5 цього Закону, якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування  перевищує 6 млн. євро;

вигодонабувач – фізична або  юридична особа, яку призначено страхувальником  для одержання страхової виплати. За особистим страхуванням вигодонабувач  призначається страхувальником  за згодою із застрахованою особою і може бути змінений страхувальником  за згодою із застрахованою особою у будь-який час дії договору до настання страхового випадку, якщо інше не передбачене умовами договору. Вигодонабувачів може бути декілька, при цьому страхова виплата поділяється  між ними у пропорціях, зазначених у договорі страхування.

Якщо Вигодонабувач не вказаний, або помер до настання страхової  події, або, якщо він письмово відмовився від належної йому страхової виплати (частки виплати), то у разі смерті Застрахованої  особи виплату отримують спадкоємці Застрахованої особи, у разі якщо інше не передбачено умовами договору. У випадку, якщо Вигодонабувач помер  після настання страхової події, то страхову виплату (частину виплати) отримують його спадкоємці, якщо інше не передбачено умовами договору. Вигодонабувач може нести обов’язки  за договором.

відокремлений підрозділ страховика (балансовий) – філія інший підрозділ  страховика, розташований поза його місцем знаходження, що виконує всі або  частину його функцій від імені  страховика, або представництво, що здійснює представництво й захист інтересів  страховика та відображають фінансово-господарські операції у своєму балансі;

відокремлений підрозділ страховика (без балансовий) – філія інший  підрозділ страховика, розташований поза його місцем знаходження, що виконує  всі або частину його функцій  від імені страховика, або представництво, що здійснює представництво й захист інтересів страховика, фінансово-господарські операції яких відображають у балансі  страховика чи балансового підрозділу страховика;

викупна сума - сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового розірвання дії договору страхування, віднесеного до галузі страхування  життя. Викупна сума може дорівнювати  нулю;

гарантійний депозит філії страховика-нерезидента  — кошти, які страховик-нерезидент розміщує на депозитному рахунку  банка резидента, що має ліцензію на проведення операцій на всій території  України, для забезпечення захисту  від ризику невиконання зобов’язань  за договорами страхування, укладеними у процесі діяльності філії страховика-нерезидента  на території України;

ділова репутація — сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності  такої особи, її порядність та відповідність  діяльності вимогам закону, а саме відомості щодо відсутності у  такої особи непогашеної судимості  за корисливі злочини, у сфері  господарської та службової діяльності; про те, чи така особа була протягом останніх десяти років керівником, членом керівного органу або головним бухгалтером фінансової установи, що визнана банкрутом, піддана процедурі  примусової ліквідації, чи було до неї  вжито відповідним державним  органом, який здійснює державне регулювання  ринків фінансових послуг, захід впливу у вигляді відсторонення від  управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації;