Розвиток страхового ринку в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет

ім. О.Гончара

Економічний факультет

Кафедра  банківської  справи

 

КУРСОВА РОБОТА

РОЗВИТОК СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

 

 

 

 

Виконавець:

Студентка  гр. ЕФ-10-1          ________________          Бороденко А.М.            

 

Керівник:

Викладач кафедри

банківської справи             ________________          Власенко М.О. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

 

Відгук  керівника

на курсову роботу за темою

 

Семестрова оцінка складових курсової роботи:

Критерій	Максимальна кількість балів	Зарахована кількість балів	Коментарій
Оформлення роботи	10
Своєчасне подання першої частини  курсової роботи	5
Своєчасне подання другої частини  курсової роботи	5
Своєчасне подання третьої частини курсової роботи	5
Своєчасне подання курсової роботи на перевірку	5
Теоретичні аспекти курсової роботи	10
Аналітичні аспекти курсової роботи	10
Практичні аспекти курсової роботи	10
Сумарна оцінка	60

Рейтингова оцінка захисту курсової роботи:

Критерій	Максимальна кількість балів	Зарахована кількість балів	Коментарій
Графічне оформлення презентації	10
Рівень володіння інформацією	15
Достатність і відповідність темі поданої інформації	15
Сумарна оцінка	40

 

Загальний висновок керівника ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Загальна рейтингова оцінка курсової роботи _________________

 

Дата оформлення відгуку        «_____»_____________________201_ р.

 

Керівник курсової роботи         _______________________  викладач кафедри банківської справи

^{(підпис)}                                            Власенко М.О.

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Процес становлення  сучасного ринку страхових послуг в Україні почався разом з глибокими соціально-економічними реформами. Створення мережі страхових компаній стало необхідною умовою формування нового економічного, соціального, інформаційно-аналітичного й політичного середовища, пов’язаного з різними видами ризику. Актуальність огляду страхового ринку пояснюється стабільним зростанням останніми роками в Україні попиту на страхові послуги, саме на страхування майна. Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок, попри стабільне нарощування обсягів страхових премій, ще не набув статусу впливового соціально-економічного чинника.

Основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня  страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.

У теперішній час страховий  ринок України перебуває на початку  поступового інтегрування у світовий ринок.

На сьогодні визначальним завданням державної політики в  галузі страхування є підвищення його ролі в економіці країни й  забезпечення умов для ефективного  розвитку, оскільки надійний страховий  захист виступає фактором соціальної та економічної безпеки держави.

Проблемам формування та розвитку страхового ринку в Україні присвячено ряд наукових праць, зокрема таких відомих науковців, як:

В. Базилевича, Т. Говорушко, С. Юрія, В. Федосова, О. Вовчака, І. Благуна  та інших вітчизняних та іноземних економістів.

Тема даної курсової роботи є актуальною тому що на сучасному  етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є  особливо важливим, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Досконала система страхового захисту є підґрунтям для досягнення соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення.

Метою даної курсової роботи є розкриття особливостей функціонування страхового ринку України, визначення проблем та шляхів вдосконалення функціонування ринку страхових послуг.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити такі завдання:

1) визначити теоретичні аспекти функціонування страхового ринку України, а саме розглянути сутність, структуру, суб’єктів та етапи становлення страхового ринку, а також виявити правове регулювання страхового ринку в Україні;

2) проаналізувати функціонування  страхового ринку України у  2005-2010 роках: дати характеристику страхових послуг, визначити динаміку основних показників розвитку страхового ринку, провести аналіз структури ринку перестрахування;

3) визначити перспективи  розвитку функціонування страхового  ринку України.

Об’єктом дослідження  даної курсової роботи є функціонування страхового ринку в Україні. Предметом дослідження – страховий ринок України.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1. Сутність, структура  та суб’єкти страхового ринку  України

 

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції великого значення набувають питання убезпечення функціонування господарюючих суб’єктів від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи захисту їх від впливу можливих негативних факторів.

Багато в чому вирішенню цієї проблеми сприяє формування в Україні досконалого, фінансово стійкого страхового ринку [2].

Необхідно особливо відзначити, що різні  автори дають своє тлумачення поняття  страхового ринку. Ю.М.Журавльов визначає: «Страховий ринок – система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі з надання відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом с тим він виділяє й термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим [5].

С.С.Осадець розглядає страховий  ринок, як: «економічний простір, в якому  взаємодіють страхувальники (формують попит на страхові послуги), різноманітні за формами організації страхові компанії (страховики, котрі задовольняють попит на послуги), страхові посередники (агенти та брокери), а також організації страхової інфраструктури (об’єднання), асоціації (страховиків, консалтингові фірми, навчальні заклади) [2].

В.В.Шахов вважає, що: «Страховий ринок – система економічних відносин з приводу страхування. І в загальному понятті розглядає страховий ринок як сукупність страхових організацій» [14].

А.В.Криворучко вважає, що: «Страховий ринок слід розглядати як сферу фінансово-економічних відносин між страховиками і страхувальниками з надання страхових послуг і захисту майнових інтересів юридичних осіб і громадян, а також із здійснення відповідної фінансової діяльності в межах чинного законодавства з боку комерційних страхових компаній і фірм чи державних організацій» [7].

Як бачимо, в широкому розумінні  страховий ринок являє собою  всю сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових  послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової послуги [2].

Отже, поняття «страхового ринку» можна розглядати з таких позицій:

• як сферу економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист та формується попит і пропозиція на нього;
• як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних та фізичних осіб;
• як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь в реалізації страхових послуг;
• як сукупність страхових організацій і страхових послуг;
• як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і страховиків [12].

Об’єктивними умовами  функціонування страхового ринку є  наявність: потреби в страхових  послугах; об’єктів страхування,що мають  споживчу вартість; суб’єктів страхування, що здатні задовольнити потреби або  їх споживати.

Структура страхового ринку  являє собою складну теоретичну проблему. Залежно від критерію аналізу визначають організаційну, інституціональну, галузеву і територіальну структури страхового ринку. Багатоаспектний аналіз структурованості страхового ринку вимагає розгляду кожної із названих структур.

Так, організаційно-правова  структура страхового ринку України  являє собою сукупність взаємодіючих між собою страховиків та перестраховиків, що виступають на ринку як закриті  акціонерні товариства, відкриті акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, командитні товариства з повною відповідальністю. Організаційна структура страхового ринку України може бути доповнена такими складовими: страхове товариство або страхова компанія, де безпосередньо формуються страхові фонди і переплітаються економічні інтереси учасників страхового процесу; для захисту своїх інтересів та координації страхової діяльності компанії об’єднуються у спілки, асоціації пули. Організаційно-правова структура страхового ринку України не досконала і повинна вдосконалюватись. Має поступово зростати вплив організаційних структур, що посилюють координацію діяльності страховиків і дають змогу чіткіше уявляти потреби та можливості страховиків, сприяють розвитку інтеграційних процесів. Потребую подальшого розвитку і правова основа забезпечення діяльності страхових компаній.

Аналізуючи інституціональну структуру страхового ринку України, необхідно виходити з того,що в  основу інституціонального структурування страхового ринку покладено приватну, публічну або комбіновану форму власності. Виходячи з цих критеріїв, структура страхового ринку може бути представлена як система акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній. Взаємодія та вплив страхових компаній, що ґрунтуються на різних формах власності, визначаються рівнем розвитку ринкової економіки та чинним законодавством країни.

Страховий ринок України  характеризується тим, що в його інституціональній  структурі домінуюче становище  займають страхові компанії, створені капіталом юридичних осіб. Дещо меншою є частка страхових компаній, створених на основі сукупних капіталів фізичних та юридичних осіб. У майбутньому, можливо, постане питання щодо досягнення належної частини в інституціональній структурі страхового ринку України страхових компаній, створених на основі приватного і державного капіталу, та страхових компаній, створених на основі державного капіталу. Розвиток страхування може викликати необхідність зміни інституціональної структури в напрямку гармонізації взаємовідносин між страховими компаніями, що ґрунтуються на різних формах власності [1].

Аналізуючи страховий  ринок у територіальному вимірі, можна виділити такі елементи його структури: місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній,глобальний). Місцевий (регіональний страховий ринок викликаний потребами та можливостями конкретного регіону у страховому захисті. Це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг. Національний (внутрішній) страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізовувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки, він характеризує досягнутий рівень розвитку страхування тієї чи іншої країни.

Розглядаючи територіальну (регіональну) структуру страхового ринку України, виділяють чотири великих регіони: Західний, Східний, Південний та Центральний. До Західного регіону входить 9 областей: Вінницька, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська та Рівненська. До Східного – 6 областей: Сумська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Полтавська. Південний регіон налічує 6 територіальних одиниць: Одеську, Миколаївську, Херсонську та Запорізьку області, Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. У Центральному регіоні налічується також 6 територіальних одиниць: Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська та Київська області, місто Київ [1].