Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення

При укладанні договорів  страхування Законом України "Про  внесення змін та доповнень до Закону України "Про страхування", передбачено  особливі умови врегулювання відмови  у питаннях, пов'язаних з виплатою страхових сум (страхового відшкодування), причому підставою для відмови  страховика у виплаті страхових  сум (страхового відшкодування) може бути таке:

1) навмисні дії страхувальника  або особи, на користь якої  укладено договір страхування,  спрямовані на настання страхового  випадку. Зазначена норма не  поширюється на дії, пов'язані  з виконанням ними громадянського  чи службового обов'язку, у стані  необхідної оборони (без перевищення  її меж) або захисту майна,  життя, здоров'я, честі, гідності  та ділової репутації. Кваліфікація  дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником  - громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір  страхування, умисного злочину,  що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником  свідомо неправдивих відомостей  про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником  повного відшкодування збитків  за майновим страхуванням від  особи, винної у заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення  страхувальником про настання  страхового випадку без поважних  на це причин або створення  страховикові перешкод у визначенні  обставин, характеру та розміру  збитків;

6) інші випадки, передбачені  законодавством України.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхових  сум, якщо це не суперечить законодавству  України. Рішення про відмову  у виплаті страхових сум приймається  страховиком у термін, не більший  від передбаченого правилами  страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Відмову страховика щодо виплати страхових сум може бути оскаржено страхувальником  у судовому порядку.

Договір страхування  вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того, відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним також у разі:

1) коли його укладено  після страхового випадку;

2) коли об'єктом  договору страхування є майно,  яке підлягає конфіскації на  підставі судового вироку або  рішення, що набуло законної  сили. Договір страхування визнається  недійсним у судовому порядку.

 

ВИСНОВКИ

 

На сьогодні існує  два підходи до визначення в законодавстві  договору страхування. При цьому  прибічники обох підходів зазначають, що з теоретичної точки зору є  правильним на початку статей нормативного акта, в яких йдеться про договір  страхування, дати загальне визначення договору страхування. Однак виходячи з того, що визначення договору має  значення лише за умови відповідності  його двом вимогам: по-перше, визначення повинно охоплювати всі різновиди  даного договору, а по-друге, визначення повинно дати можливість відрізнити цей договір від всіх інших  договорів, тобто воно не повинно  страждати надмірною абстрагованістю. Окремі вчені вважають, що не можливо  дати загальне визначення договору страхування, яке б з одного боку охоплювало все різноманіття договорів страхування, а з іншого — не було надмірно абстрагованим. Необхідно давати окремі визначення договору особистого страхування  і договору страхування майна  та відповідальності. Цієї позиції, зокрема, дотримувалися автори Цивільного Уло-ження  Російської імперії. Як зазначав з цього  приводу О.Йоффе, «радянські юристи не ставлять під сумнів єдність інституту  страхування, але обґрунтовують  його по-різному» . Дискутуючи з В.Райхером, з одного боку, а також із К.Граве  і ЛЛунцем, з іншого, — єдність  договору страхування він вбачав в тому, що «всі види страхування  слугують єдиній меті: відшкодуванню  майнових втрат, що раптово виникають, шляхом іх розподілу між якомога  більшим колом суб'єктів. Економічні потреби створення правового  інституту не завжди отримують у  ньому безпосередній відбиток. Але  в кінцевому рахунку тільки їм він зобов'язаний і єдністю свого змісту»²¹.

Цей підхід до визначення договору страхування отримав своє вираження у положенні ЦК УРСР, а саме в ст. 371, в якій наводилося визначення договору особистого страхування  та договору майнового страхування  через призму обов'язків сторін (страховика і страхувальника).

Прибічники іншого підходу дають єдине визначення договору страхування шляхом введення узагальнюючих категорій — єдиних для всіх видів договору страхування. Саме таким шляхом пішли укладачі ЦК України. Такий підхід законодавця  не можна визнати абсолютно вдалим, оскільки при цьому не враховуються особливості окремих видів страхування, від яких залежать умови договору.

Досліджуючи правову  природу договору страхування, варто  зазначити, що в системі цивільно-правових договорів він належить до договорів  про надання послуг. Головна особливість  цієї групи договорів в тому, що надання послуги невіддільне  від діяльності особи -послугонадавача ( у нашому випадку надання страхової  послуги невіддільно пов'язане  із діяльністю страховика), а корисний ефект такої діяльності полягає  в самому процесі надання послуги.

Підводячи підсумки дослідження, можна зробити певні  висновки.

 По-перше, договір  страхування є самостійним цивільно-правовим  договором, який поєднує, як  загальні ознаки, властиві будь-якому  цивільно-правовому договору про  надання послуг, так і особливі (публічність; договір на користь  третьої особи; договір приєднання).

По-друге, основним доказом факту укладення договору страхування є страховий поліс. Останній не може визнаватися цінним папером.

По-третє, необхідно  прийняти Закон України «Про договір страхування», в якому виділити різновиди загального договору страхування.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

НОРМАТИВНІ АКТИ:

1. Цивільний кодекс України: від 03.10.2003 р. — Відомості Верховної Ради України. — 2003 р. — № 40. — ст. 356.
2. Господарський кодекс України: від 02.05.2003 р. — Відомості Верховної Ради України. — 2003 р. — № 18. — ст. 144.
3. Про страхування: Закон України від 30.04.1996 р. — Відомості Верховної Ради України. — 1996 р. — № 18. — ст. 78.
4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 04.01.2002. — Відомості Верховної Ради України. — 2002 р. — № 1. — ст. 1.
5. Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523. —
6. Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747,
7. Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України.- розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003 р. № 155,
8. Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 травня 2004 р. № 736, та ін.
9. Відповідні положення щодо страхування в сфері кредитування містяться і у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів".
10. Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 4 жовтня 2001 р.  — № 2745-ІП. —Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листоп. — № 205.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА:

11. Блащук Т.В. Цивільно-правове регулювання особистого страхування: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. — Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. - 18 с.
12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. — М., 1997. — 682 с.
13. Йоффе О. С. Обязательственное право. – М.:"Юрид. лит." . — 1975. – 872 с.
14. Регулирование договора страхования в рамках права Европейского Союза // Страховое право. — 1996. — № 2. — С. 46.
15. Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. — 2-е изд., испр. — М.: Статут (из серии «Классика российской цивилистики») . — 2003. — 558 с.
16. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ. — 2002. — 599 с.
17. Суханов. Е. А. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК. — 2000. — 704 с.
18. Шиминова М.Я. Основы страхового права России. - М.: АНКИЛ, 1993. - 173 с.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 18. - ст. 144.

² Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 40. - ст. 356.

³ Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. -  № 18. -  ст. 78.

⁴ Відомості Верховної Ради України. - 2002 р. - № 1. - ст. 1.

⁵

⁶

⁷

⁸

⁹

¹⁰ Шиминова М.Я. Основы страхового права России. — M., 1993. — С. 69.

¹¹ Белоусов Е. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 2. — С. 23—25.

¹² Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листоп. — № 205.

¹³ Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. — 2-е изд. — М., 2000. — С. 172; Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. — М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. — С. 38—39.

¹⁴ Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. — М., 1997. - С. 318.

¹⁵ Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учеб. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. — 2-е изд. - М., 2000. - С. 164. 

¹⁶ Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. -С. 413.

¹⁷ Шиминова М.Я. Основы страхового права России. — С. 76.

¹⁸ Блащук Т.В. Цивільно-правове регулювання особистого страхування. Автореф. дис. на зд. наук, ступеня к.ю.н.: 12.00.03. — К., 2003. — С. 5.

¹⁹ Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. -С. 348.

²⁰ Регулирование договора страхования в рамках права Европейского Союза // Страховое право. — 1996. — № 2. — С. 46.

²¹ Йоффе О.С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 731.