Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення

МІНІСТЕРСТВО OСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

імені Петра Могили

юридичний факультет

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни “Цивільне  право” (особлива частина)

 

на тему: « Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення»

 

 

 

Виконав:

студент групи  Е-Х

Прізвище А. Б.

 

Перевірив:

Викладач

Прізвище Б. В.

 

 

Миколаїв

2013

 

ЗМІСТ

 стор.

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Поняття договору стахування. Законодавчі норми щодо страхування та договорів, що оформлюють відповідні відносини………………………………...5                
2. Зміст та основні вимоги до договору страхування……………………………..9
3. Права та обов’язки суб’єктів страхового забов’язання……………………….13
4. Припинення дії договору страхування…………………………………………22                                             

Висновки………………………………………………………………………...25

Список використаної літератури…………………………………………………..27 

 

ВСТУП

Люди цілком природно прагнуть захиститися  від небезпеки, що загрожує їм втратою  життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька  до їхніх первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. Із урізноманітненням інтересів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху  розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій - ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо - це випадок, спричинений  руйнівною дією сил природи, яка  охоплює, здебільшого, немалу територію  і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я  багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, які  через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осіб або їх групи.

Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків, які призводять до збитків  або упущення вигоди, становить сутність ризику.

Спираючись на свій багатовіковий  досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів у протистоянні стихійним  явищам. Підвищуються вимоги до будівництва  об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші  інженерні конструкції, вогнетривкі  та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, більша увага  приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання  й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і  багатотоннажних транспортних засобів, посилення криміногенних явищ - ось  лише деякі з тих чинників, які  примножують нові ризики.

На долю України випала найбільша  з відомих у світі техногенних  катастроф - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала  збитків на суму понад 140 млрд дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в  побуті, забруднення навколишнього  середовища та інші локальні події  трапляються в нашій країні практично  щодня.

Великі ризики зумовлюються й новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві та в побуті. Не можна  також не брати до уваги ризиків  для юридичних і фізичних осіб, які дедалі підсилюються зі зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно  шукати шляхів послаблення їх негативного  впливу на життя людей.

Економічно розвинуте суспільство  не може існувати без страхування, яке  є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і  стабільного розвитку. Можна із впевненістю  припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба  в безпеці, заснованої на інстинкті  самозбереження. Відносини, що виникають  між особами, зацікавленими у  страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному  законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які  здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором  страхування. Таким чином, цей договір  є правовим засобом, який опосередковує  процес надання страхової послуги  страховиком страхувальникові.

Розвиток суспільства та конкуренція  на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових  продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів  страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

Метою даної роботи є дослідження  правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів.

 

1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ СТАХУВАННЯ.  ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН

 

Законодавчі норми щодо страхування  та договорів, що оформлюють відповідні відносини, містяться у § 2 гл. 35 ГК України¹, гл. 67 ЦК України². Базовим нормативним актом у сфері страхової діяльності є Закон України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР "Про страхування" ³. Оскільки страхування є видом фінансових послуг, на нього поширюються вимоги Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"⁴. Правове регулювання страхування на рівні підзаконних нормативних актів здійснюється на основі Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523⁵, Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747⁶, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003 р. № 155 "Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України"⁷, Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 травня 2004 р. № 736⁸, та ін. Відповідні положення щодо страхування в сфері кредитування містяться і у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів"⁹. Крім того, для кожного виду страхування страховиком розробляються окремі локальні акти - правила страхування, які підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

У юридичній літературі зазначається, що такий договір виконує дві  функції. По-перше, цей договір —  юридичний факт, з яким норми права  пов'язують виникнення, зміну чи припинення зобов'язань. Відповідне зобов'язання, оскільки воно виникає на основі договору, називається договірним, а даний  договір є юридичним фактом, на підставі якого виникло договірне  зобов'язальне правовідношення. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою  визначають його зміст, то договір є  ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується  правовий зв'язок між його учасниками¹⁰.

У такій якості він покликаний виконувати конкретні функції, властиві йому як самостійному договору. Самостійність  договору страхування є тим показником, який дозволяє відмежовувати його від  інших, зовнішньосхожих з ним  договорів (договору поруки, доручення, зберігання, позики, перевезення). Таке відмежування особливо важливе для  правильного розуміння суті страхування  взагалі, і, крім того, воно дає можливість усувати виникнення практичних казусів¹¹.

Поняття договору страхування  міститься в ст. 16 Закону України  від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІП (далі — Закон «Про страхування»)¹². згідно з яким договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 Цивільного кодексу України та ст. 354 Господарського Кодексу України.

Проаналізувавши дане визначення, можна зробити певні висновки. По-перше, договір страхування є  оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити  зустрічну дію. По-друге, даний договір  є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує  відповідне право страхувальника і  навпаки. По-третє, договір страхування  є реальним, оскільки він набирає  чинності з моменту внесення першого  страхового платежу, якщо інше не встановлено  договором (ст. 18 Закону «Про страхування»; ст. 983 ЦК України). Диспозитивність  даної норми дає можливість сторонам визначити інший момент набрання чинності договором страхування.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про страхування» страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих) та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (вигодонабувачів), а також змінювати їх до настання страхового випадку. У таких випадках є підстави стверджувати, що договір страхування є договором на користь третьої особи. Загальне поняття договору на користь третьої особи міститься в ст. 636 ЦК України. Прикладом договору страхування на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі — вигодонабувачеві.

У теорії страхового права, починаючи  ще з дореволюційних часів, існують  дві протилежні позиції стосовно того, чи можна договір страхування  відносити до умовних угод, оскільки відповідальність страховика обумовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового ризику. Проте, на мою думку, правильною є позиція тих науковців, які стверджують, що даний договір не може вважатися умовною угодою¹³. Адже умова може бути в будь-якій цивільно-правовій угоді й виступати при цьому додатковим приєднаним сторонами до основної угоди застереженням. Дана угода може існувати і без такої умови. Зобов'язання зі страхування, навпаки, неможливе без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов'язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов'язкового елемента будь-якого зобов'язання зі страхування.

Договір страхування відноситься  до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка  алеаторних угод полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша¹⁴. Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано. Так, страховик не знає, чи буде він платити за договором чи ні, не знає також ні суми, ні часу платежу. В такому стані він перебуває як при страхуванні майна до тих пір,"поки не настала передбачена договором подія (повінь, пожар), так і при особистому страхуванні до моменту смерті застрахованої особи чи досягнення нею певного віку. Тому, якщо подія, передбачена договором, уже настала чи стала неможливою ще до укладення договору, страховик відповідальності не несе (будинок згорів, застрахована особа померла до укладення договору страхування). Ризик несе і страхувальник, який, сплачуючи страховий платіж, невпевнений чи отримає він або вигодонабувач страхову виплату.

 

2. ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

 

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.