Поняття, форма договору страхування, підстави його припинення

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

Договір страхування укладається в письмовій формі, відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен  містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Факт укладення його може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника. В  юридичній літературі дані документи  визнаються специфічною, «страховою» формою договору¹⁵. Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування¹⁶. В інших — в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору¹⁷. Поряд з цим варто додати, що все ж таки страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває зміст поняття страхового поліса (свідоцтва,-сертифіката). У відповідних наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними¹⁸.

Для отримання страхової  виплати страхувальник повинен  пред'явити страховикові страховий  поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий  поліс не дає його власнику права  вимагати виконання того, що в ньому  зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання  тільки того, що в ньому буквально  зазначено. Страховий поліс є  виключною приналежністю страхової  вимоги: папір слідує за вимогою, а  не вимога за папером, як це має місце  в цінних паперах. Не є страховий  поліс цінним папером і в тих  випадках, коли він складений на пред'явника. Таким чином, про страховий  поліс можна говорити як про документ, який посвідчує особистість страхувальника (вигодонабувача, застрахованої особи) перед страховиком для отримання  страхових виплат.

Нині на практиці поширюється  «продаж страхових полісів», у  яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому  порядку страховиком, так звані, стандартні форми договору (страхового полісу) з окремих видів страхування. Придбавши такий поліс, страхувальник  «погоджується» (в противному випадку  страхувальник змушений відмовитися  від вступу в договір) із запропонованими  умовами. Таким чином, договір страхування  є різновидністю договору приєднання. Загальне визначення договору приєднання міститься в ст. 634 ЦК України. Відповідно до вказаної статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені  однією із сторін у формулярах або  інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого  договору в цілому. Друга сторона  не може запропонувати свої умови  договору. Проте в юридичній літературі інколи з цього приводу висловлюється протилежна думка¹⁹.

Законодавства зарубіжних країн  також визнають договір страхування  різновидом договору приєднання, але  захищають споживачів від тих  умов страхового договору, які невигідні  покупцю. Так, Директива № 93/13 права  Європейського Союзу, законодавство  якого є взірцем для тих  країн, які прагнуть стати його членами, встановлює, що «несправедливі» умови  договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані стосовно споживача (наприклад, через суд), при умові, що такі «несправедливі умови» не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Умови договору не визнаються погодженими належним чином, якщо покупець страхового товару отримав вже сформований текст договору і не мав можливості змінити його зміст²⁰. Віднесення договору-страхування до договору приєднання дає підстави визнавати даний договір публічним (ст. 633 ЦК України).

Зміст договору як спільного  вольового юридичного акта сторін становлять умови, на яких укладена їх відповідна угода. Законодавством визначені умови, які повинні міститися в договорі страхування (ст. 16 Закону «Про страхування»), а також передбачається, що договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування  — це локальний нормативний акт  страховика, який містить умови конкретного  виду страхування і підлягає реєстрації в Державній комісії з регулювання  ринків фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встановлює окремі вимоги до правил страхування (ст. 17).

3.ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ СТРАХОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Страхове зобов'язання - це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом або  договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов'язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні  і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або  іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої - страхової  суми, а в разі особистого страхування - виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов 'язаний:

1) ознайомити страхувальника  з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих  днів, тільки-но стане відомо про  настання страхового випадку,  вжити заходів щодо оформлення  всіх необхідних документів для  своєчасного здійснення страхової  виплати або страхового відшкодування  страхувальникові;

3)у разі настання страхового  випадку здійснити страхову виплату  або виплату страхового відшкодування  в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність  за несвоєчасне здійснення виплати  страхової суми (страхового відшкодування)  шляхом сплати страхувальникові  неустойки (штрафу, пені), розмір  якої визначається умовами договору  страхування;

4) відшкодувати витрати,  що їх у разі настання страхового  випадку взяв на себе страхувальник,  аби запобігти збиткам або  зменшити їх, якщо це передбачено  умовами договору;

5)у разі збільшення  вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих  на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір  страхування;

6) тримати в таємниці  відомості про страхувальника  та його майновий стан, за винятком  випадків, передбачених законодавством  України.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають  ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові  платежі;

2) при укладанні договору  страхування надати страховикові  інформацію про всі відомі  йому обставини, що мають істотне  значення для оцінювання страхового  ризику, і надалі інформувати  його про будь-яку зміну страхового  ризику;

3) повідомити страховика  про інші чинні договори страхування  щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів, щоб  запобігти збиткам, завданим внаслідок  настання страхового випадку  та зменшити їх;

5) повідомити страховика  про настання страхового випадку  в термін, передбачений умовами  страхування.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених  договором грошових сум.

Так, за договором страхування  майна або пов'язаного з ним  майнового інтересу (договір майнового  страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані  збитки повністю або частково (виплатити  страхове відшкодування), у межах  обумовленої договором суми (страхової  суми).

На випадок, коли майно  застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено  законодавчими актами або договором  страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є  недійсним у тій частині страхової  суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку  заплатити страхувальникові або  іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка  за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для  покриття шкоди.

При страхуванні майна  страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення  договору (страхової вартості). Сторони  не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик  доведе, що він введений в оману  страхувальником. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих  положень статті 9 Закону України "Про  внесення змін до Закону України "Про  страхування"", які мають важливе  правове значення.

По-перше, основним принципом  майнового страхування є страхування  майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування  не може перевищувати розміру прямого  збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься  норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування  скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової  вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового  страхування є відшкодування  заподіяних негативними чинниками  збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування  не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні  має страхова сума - максимальна  грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з  виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку. Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид)страхового забезпечення.

В особистому страхуванні  страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором  страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених  у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні  застосовуються дві основні системи  страхового забезпечення: пропорційна  і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування  залежить від співвідношення між  страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі  збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.