Пенсійне страхування в Україні

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи полягає в доцільності  проведення аналізу пенсійного страхування  як різновида соціального страхування  для отримання оцінок досягнутого  рівня фінансового забезпечення пенсійної системи та необхідності впровадження трирівневої системи  пенсійного забезпечення.

Мета курсової роботи –  ідентифікація поточного стану, проблем та шляхів перспективного забезпечення джерел фінансових доходів Пенсійного Фонду України в солідарній системі 1-го рівня для забезпечення запланованого  рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів  України не нижче прожиткового мінімуму.

Основними завданнями роботи є:

- проведення теоретичного  дослідження законодавчого поля  організації пенсійного забезпечення  в Україні в 1991 – 2008 роках;

- ідентифікація сучасних  проблем функціонування 3-х рівневої  системи пенсійного страхування  в Україні;

- пошук шляхів забезпечення  фінансових доходів солідарної  системи пенсійного забезпечення  в Україні в умовах проведення  реформи пенсійної системи.

Інформаційним джерелом дослідження  були закони України, постанови уряду  України та Пенсійного Фонду України, статистична інформація по пенсійному забезпеченню Державного комітету статистики України.

Методологічний інструментарій дослідження – історичний метод, метод статистичного дослідження  хронологічних рядів грошових агрегатів  бюджету Пенсійного Фонду України  та Державного бюджету України.

Практична цінність результатів  проведеного в курсовому проекті досліджень по фінансовому забезпеченню функціонування солідарної пенсійної системи 1-го рівня в Україні полягає в рекомендаціях до державного регулювання проблеми на рівні законів про Державний бюджет, що дозволить сплачувати середню пенсію у розмірі до 45% від середньої заробітної плати за рахунок власних зборів Пенсійного Фонду України.

 

РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в Україні

1.1. Суть, функції та структура пенсійного  страхування.

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується  трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування і  добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи  в Україні складає система  державного пенсійного страхування, яке  базується на засадах соціального страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох  рівнів.

Перший рівень – солідарна  система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати  пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду  на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування».

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення  коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування  довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень – це система  недержавного пенсійного страхування, що основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань  у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій  особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних  пенсійних фондів, які стануть  основою цієї системи, в тому числі  і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

Згідно Закону України  «Про пенсійне забезпечення», а зокрема  статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право  на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку  з втратою годувальника та в інших  випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України  на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться  на основі договорів (угод) з іншими державами. [2]

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають  органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві  всією системою соціального захисту  України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України  – орган загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України  приймає закони про форми і  види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету  на ці цілі. Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі  виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України. Одним із центральних органів  державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням  у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних  органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у  сфері зайнятості, соціального захисту  населення, соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. Через систему  підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного  та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної  допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового  державного соціального страхування  та контролю за додержанням вимог  законодавства під час призначення  та виплати пенсій.

На Міністерство праці  України у сфері пенсійного забезпечення покладені такі функції, як:

• здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;
• організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;
• виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань. [2]

Пенсійний фонд України є  центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, провадить  збирання. Акумуляцію та облік страхових  внесків, призначає пенсії та готує  документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду  України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду  України. Діяльність Пенсійного фонду  України спрямовується та координується  Кабінетом Міністрів України.

Отже, можна визначити  головну функцію системи пенсійного страхування, суть якої полягає у  формуванні в спеціальних страхових  фондах фінансових потреб учасників  страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям матеріальним забезпеченням у старості.

 

1.2. Формування  пенсійного страхування.

В Україні розрізняють  дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове  пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні  має дворівневу структуру:

- перший рівень – солідарна  система, яка базується на засадах  солідарності і субсидування  та виплати пенсій і надання  соціальних послуг за рахунок  коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень – обов’язкова  накопичувальна система, яка базується  на засадах накопичення коштів  застрахованих осіб у Накопичувальному  фонді та фінансування витрат  на оплату договорів страхування  довічних пенсій та одноразових  виплат.

У рамках солідарної системи  страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних  коштів на користь:

- осіб, які працювали у  шкідливих і тяжких умовах  – підвищений розмір пенсії  за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах,, а також право на достроковий вихід на пенсію;

- осіб, які працювали на  педагогічній роботі, в окремих  медичних закладах, соціальних працівників,  артистів і спортсменів, які  мають право на пенсію за  вислугу років;

- осіб, які не мали можливості  набути достатньо великого страхового  стажу (мали низькі заробітки,  перебували у відпустці по  догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7]

Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом  системи загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  не тільки для України, а й для  багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну  від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які  надійшли у вигляді страхових  внесків. Такі кошти спрямовуються  на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З  метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти  грошового, фондового ринків, об’єкти  нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [7, 3]

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою  частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується  на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних  накопичень з метою отримання  учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні  передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними  законами.

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права  на трудову пенсію.

Термін «пенсія» походить від латинського pension – тобто «платіж».

Під соціальними  пенсіями розуміються щомісячні грошові  виплати, які призначаються і  виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з  тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію(Додатки А, Б). До таких громадян належать:

- інваліди І і ІІ  груп, у тому числі інваліди  з дитинства, а також інваліди  ІІІ групи;

- особи, які досягли  віку: чоловіки – 60 років, жінки  – 55 років;

- діти (в тому числі:  брати, сестри, онуки – за умови,  якщо вони не мають працездатних  батьків) – у разі втрати  годувальника;

- діти-інваліди віком  до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються  в таких розмірах:

а) 30% мінімального розміру  пенсії за віком: особам, які досягли  віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років і не набули права на трудову  пенсію без поважних причин;

б) 50% мінімального розміру  пенсії за віком: особам, які досягли  віку: чоловіки – 60, жінки – 55 років  і не набули права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам ІІІ  групи;

в) 100% мінімального розміру  пенсії за віком: інвалідам ІІ групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам  й онукам, які не досягли 18 років), а також одному із батьків, або  чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно від  віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестричками чи онуками померлого  годувальника, які не досягли 8 років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200% мінімального розміру  пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїння».

За наявності одночасного  права на соціальну пенсію і надбавку на непрацездатних членів сім’ї до пенсії за віком або по інвалідності призначається за вибором того, хто  звернувся, або пенсія або надбавка [2]