Формування та використання прибутку та витрат страховика

     Серед країн походження іноземних перестраховиків  домінуючі позиції за показником переданих премій займають Великобританія (34% переданих премій), Російська Федерація (19%) та Німеччина (14%).

     В структурі сформованих резервів за активами, визначеними статтею 31 ЗУ «Про страхування», домінуючу позицію  за підсумками 9 місяців 2010 р. продовжують  утримувати банківські вклади (37,5%), на другому місці – права вимоги до перестраховиків (20,3%), на третьому – інвестиційні вкладення в акції (11,9%).

4. Нормативно-правове  забезпечення фінансової діяльності страхових компаній

      Правове забезпечення становлять законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками. Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені Конституцією України, міжнародними угодами, які підписала і ратифікувала Україна, Цивільним кодексом України, законами та постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України, нормативними актами, які ухвалено міністерствами, відомствами.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової діяльності, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.

      6 березня 1996 року Верховна Рада  України ухвалила Закон України  «Про страхування», останні зміни та доповнення №1617-ГУ від 24.07.2009. Цей закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

      Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів. У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума і відшкодування, страхові платежі і тарифи,   співстрахування,   перестрахування,   страхові   агенти   та   брокери.

Центральне  місце в цьому розділі посідають  норми, що визначають вимоги до страховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування.

      Другий  розділ регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування і відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизують загальні норми цивільного права у цій сфері.

      Третій  розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливою є стаття 31, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, та і зі страхування життя. Ряд статтей регулює питання, що стосуються створення гарантійних фондів, порядку обліку та звітності.

      Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права і функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Закон конкретизує особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дає змогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

      Завершальний, п'ятий, розділ передбачає регулювання  таких загальних моментів, як урахування міжнародного права та етапи застосування певних норм і т. ін.

      Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003 року було видано Розпорядження «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності», останні зміни та доповнення №504 від 25.06.2009 року.

Ліцензійні  умови складаються з 9 розділів, де встановлюються вимоги, обов'язкові для виконання під час провадження страхової діяльності та на день отримання ліцензії. А саме, вказані вимоги до провадження страхової діяльності, документи, які подаються для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності, та видача і анулювання ліцензії,

      Ще  одним  нормативним документом є  Положення  «Про  внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків, до Державного реєстру фінансових установ)», яке було затверджено   Розпорядженням   Державної   комісії   з   регулювання   ринків фінансових послуг України 22. і 1.2005 року.

      Це  положення визначає вимоги] до заявника для набуття ним статусу фінансової установи та порядок унесення Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України відповідної інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ, також наданий перелік документів, який повинен надіслати заявник до Держфінпослуг для набуття статусу фінансової установи.

      Отже, можна зробити висновок, що головними нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність страхових компаній є Конституція України, Закон України «Про страхування» зі змінами та доповненнями, Розпорядження «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності», Положення «Про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків, до Державного реєстру фінансових установ)».