Формування та використання прибутку та витрат страховика

ЗМІСТ 

1. Фінанси страхових компаній
1. Формування доходів страховика.
2. Напрямки витрачання коштів
3. Особливості розвитку страхового ринку України
1. Загальні тенденції розвитку страхового ринку України.
2. Страхові премії.
3. Страхові виплати(відшкодування).
4. Рівень страхових виплат.
5. Перестрахування
6. Активи страховиків та сформовані резерви
4. Нормативно-правове забезпечення діяльності страхових компаній
2. Оцінка ефективності діяльності страхових компаній
1. Оцінка доходів страхових компаній
2. Аналіз витрат страхових компаній

3   Напрямки удосконалення фінансової діяльності страхової компанії.  

   Висновок.

   Література.

   Додатки. 

Вступ

     Фінансова діяльність обумовлює процес розвитку економіки в державі. Фінанси - це не гроші. Коли фінанси перетворюються в прикметник (фінансові фонди, фінансові ресурси і т.д.), тоді фінанси стають уже грошима. В економічній теорії гроші потрібні для процесу відтворення. Фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою якої створюються і витрачаються фонди коштів.

     Як  економічна категорія фінанси відрізняються від інших економічних категорій своїми ознаками. Суспільні відносини - відносини між людьми. Економічні відносини зв'язані з процесом створення і руху вартості. Фінансова діяльність в Україні будується на економіці та на економічній політиці держави.

     Фінансовий  стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передусім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

     Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

     Однією  із самих головних задач с оцінка фінансового положення підприємства , що можлива при сукупності методів, що дозволяють визначити стан справ  підприємства в результаті аналізу його діяльності на кінцевому інтервалі часу .Ціль цього аналізу - одержання інформації про його фінансове положення, платоспроможність і прибутковість .

      Джерелами аналізу фінансового положення  підприємства є форми звіту і  додатки до них, а також зведення із самого обліку, якщо аналіз проводиться усередині підприємства.

     У кінцевому результаті, після аналізу, керівництво підприємства одержує  картину його дійсного стану, як особа, що безпосередньо не працює на даному підприємстві, але зацікавлена у його фінансовому стані (наприклад, кредиторам, які повинні бути впевнені, що їм заплатять; аудиторам, яким необхідно розпізнавати фінансові хитрощі своїх клієнтів, вкладникам та ін.). Ця інформація , необхідна для безстороннього судження (наприклад, про раціональність використання вкладених у підприємство додаткових інвестицій і т.п.).

      Аналізуючи  різні показники балансу, ми підійдемо  до розрахунку аналітичних коефіцієнтів фінансового положення підприємства, аналізуючи кожний з яких окремо, можна  зробити відповідні висновки. Докладний розгляд цих коефіцієнтів приведе нас до загальної картини роботи підприємства.

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ 

1. Формування  доходів страховика

      Страхова  діяльність належить до сфери фінансових послуг.

      Головною  особливістю діяльності страхової  компанії є те, що на відміну від  сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує  їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Така  своєрідна «плата наперед» дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

      Двоїстий  характер діяльності страховика (одночасне  здійснення страхової та інвестиційної  діяльності) зумовлює специфіку його доходів.

Доходи  страховика можна поділити на три великі групи:

• доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування);
• доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов’язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);
• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій.

Доходи  від страхової  діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату.

Платою  за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з найважливіших обов’язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.0

      Страхувальники  мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим  шляхом. Страхові премії на території  нашої країни сплачуються лише валютою  України за винятком тих випадків, коли страхувальником є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

      Термін  «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Усе це — синоніми. Але за радянських часів у практиці Держстраху СРСР термін «страхова премія» не використовувався. Плата за страховку за договорами страхування життя мала назву «страховий внесок», що підкреслювало зворотний характер сплачуваних коштів. Плата за страховку в загальних видах страхування мала назву «страховий платіж». Використання перелічених термінів зберігається і досі, хоча слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін «страхова премія».

      Страхова  премія визначається залежно від  суми, на яку укладається договір  страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

      Страхова  премія = Страхова сума × Страховий тариф.

      Страхова  сума, згідно із Законом України «Про страхування», — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.

      Отже, адекватне визначення страхової  суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов’язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.

      У обов’язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

      У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов’язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок визначення.

      Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування або умовами обов’язкового страхування. На практиці дійсна вартість майна звичайно обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те, що страхування за своєю сутністю призначене лише для компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.

      З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим  у кількох страховиків (тобто  загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишково» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.

      В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об’єктом страхування тут є життя, здоров’я і працездатність людини, які не мають вартісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.

Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов’язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавчо і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.