Інновації як фактор економічного зростання

новаційна діяльність повинна забезпечувати: найбільш повне і своєчасне

задоволення потреб; конкурентоспроможність підприємства за показника-

ми якості продукції та ефективності виробництва; досягнення балансу між

стабільністю (управління традиційною технологією) і зусиллями з впрова-

дження нової технології. Зберігаючи традиційну продуктивну технологію,

необхідно частину ресурсів одночасно спрямовувати на впровадження но-

вої технології, диверсифікуючи тим самим набір технічних засобів; органі-

зацію взаємодії внутрішніх і зовнішніх елементів системи розвитку, голо-

вними факторами якого є система інформації про ринок нововведень, від-

бір проектів з числа альтернатив і взаємна зацікавленість.

Для підвищення конкурентоспроможності підприємства на базі ін-

новаційної діяльності необхідно чітко сформулювати мету, оцінити кон-

курентний потенціал підприємства, виявити сильні і слабкі сторони, роз-

робити конкурентну стратегію і заходи щодо її реалізації.

Щодо металургійних підприємств України, то необхідна реалізація

програми структурної перебудови галузі з використанням енергозберіга-

ючих і екологічно безпечних технологій та устаткування. При таких пи-

томих витратах паливно-енергетичних ресурсів сьогодні, вітчизняна ме-

талургія неконкурентоспроможна. Реалізація цієї програми можлива при

державній підтримці, наданні пільгових кредитів з боку держави за умо-

ви максимально можливого використання металургійного та енергетич-

ного устаткування вітчизняного виробництва. Допомагаючи металургії,

держава створює умови для розвитку вітчизняного машинобудування іс-

уміжних галузей промисловості. Таким чином, необхідне прогнозування

споживання металу в основних секторах економіки (з урахуванням то-

варної структури прокату, його кількісних і якісних параметрів), розроб-

ка довгострокових програм розвитку галузей ГМК; створення бази даних

з кон’юнктури світових ринків металів; розробка в рамках Національної

програми розвитку гірничо-металургійного комплексу конкретних захо-

дів щодо модернізації і технологічного відновлення діючих виробництв

на інноваційній основі, поступового скорочення виробничого потенці-

алу за рахунок вилучення морально застарілих і фізично зношених по-

тужностей, переходу на виробництво наукомісткої продукції і скорочен-

ня обсягів виробництва ресурсомістких видів прокату; розширення сор-

таменту і виробництва продукції з високою доданою вартістю, що буде

мати підвищений попит на внутрішньому й зовнішньому ринках і буде

спрямована на імпортозаміщення; перехід на нові прогресивні ресурсоз-

берігаючі та екологічно безпечні технології, що дозволяють випускати

більш якісну конкурентоспроможну продукцію, стимулювати зростання

попиту і розширення внутрішнього ринку металопродукції; прийняття

українського законодавства з оформлення торговельних операцій на вну-

трішньому й зовнішньому ринках за допомогою коштів телекомунікації і

визнання легітимності електронного підпису; розробка і поширення ме-

тодичних рекомендацій з основ електронної торгівлі й проведення семі-

нарів із представниками вітчизняних підприємств.

З боку держави необхідна розробка та прийняття Закону «Про прі-

оритетне використання вітчизняної промислової продукції інвестицій-

ного попиту». Найважливішою складовою цього нормативного акту

має стати введення мораторію на використання імпортних матеріалів,

аналоги яких виробляються в Україні. Розробка конкретних заходів

державної промислової політики має бути спрямована на забезпечен-

ня реальної участі держави в процесах реконструкції і технічного пере-

озброєння ГМК, створення нових організаційних міжгалузевих струк-

тур, які сприятимуть вирішенню проблем інвестування в процеси тех-

нологічної модернізації галузі. У рамках пріоритетних державних про-

грам необхідно розробити заходи державної підтримки кредитування

галузей промисловості споживачів металопродукції, зокрема машино-

будування.

Висновки. Отже, економічний розвиток промислового виробництва, з сучасної наукової точки зори, є інноваційним процесом, пов’язаним з упровадженням у сферу її функціонування різного роду нововведень. Цей процес можна виміряти, крім того, сьогодні маємо методичний інструментарій, що дає змогу визначити характер економічного розвитку. При цьому прогрес у розвитку виробничої системи пов’язаний зі зміцненням її сталості щодо зовнішніх впливів. З огляду на це можна дійти висновку: інноваційний розвиток має відбуватися у такий спосіб, щоб не порушилася її сталість, адже насамперед він порушує стабільність співвідношення окремих елементів системи.

              Позитивний вплив інновацій на рівень конкурентоспроможності економіки країни проявляється в зростанні продуктивності праці та доданої вартості, структурному оновленні економіки, збільшенні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних галузей у структурі виробництва та експорту, підвищенні якості продукції, і, як наслідок, - в розширенні ринків збуту. Досить актуальними для України як на науковому рівні, так і на прикладному, є проблеми формування ефективного механізму державної підтримки інноваційної діяльності, диверсифікації джерел фінансування наукових досліджень, розбудови сучасної інноваційної інфраструктури, забезпечення системності та ефективності інноваційних процесів.

На сьогодні інноваційна діяльність – невід’ємна частина ефективного функціонування економіки. Вона сприяє економічному зростанню, а інновації  є результативною характеристикою добробуту країни в цілому.

Cписок використаної літератури

1. Волкова О.І. Економіка й організація інноваційної діяльності: під-

ручник / О.І. Волкова, М.П. Денисенко. – К.: Професіонал, 2004. – 960 с.

2. Колик А. Инновации для сектора B2B в Украине / А. Колик //

http://www.b2blogger.com

3. Посталюк М.П. Влияние экономической системы на инноваци-

онную деятельность в условиях рынка / М.П. Посталюк // http://www.

tisbi.ru

4. Степанова Е.А. Инновационная стратегия: потенциал, ограниче-

ния, предпосылки успешности / Е.А. Степанова // http://www.tisbi.ru

5. Сайт Державного комітету статистики //http://www.ukrstat.gov.ua

6. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в

умовах глобалізаційних викликів, проект. Державне агентство України з

інвестицій та розвитку // http://www.in.gov.ua

7. Украине необходимо приступить к реализации своего инноваци-

онного потенциала // http://www.debaty.org

8. Харахулах В. Кризи приходять й уходять / В. Харахулах // Мета-

лургійний компас. – 2009. – № 6. – С. 39.

9 Закон України “Про внесення змін до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2002 р. №349-ІV // Баланс. - 2003. - №6. - С. 38-42.

10.Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. - К.: Вікторія, 2004. - С. 104-131.

11.Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. Суми., ВТД “Університетська книга”, 2004. - 518-527с.

12.Кузьмін О.Є., Князь С.В., ін. Інвестиційна та інноваційна діяльність: Монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 233 с. 

13.Статистичний щорічник України за 2004 рр. / За ред. Осауленка О.Г. - К.: Техніка, 2004. - С. 348-355.

14. Стародубська М. Ефективність соціальних проектів потрібно виміряти // Новий маркетинг. - 2006. - №8. - С. 36-42

15.Бажал Ю. Інноваційний розвиток як пріоритет економічної політики // Економіка України та шляхи її подальшого реформування. Матеріали 16.Всеукраїнської наради економістів, 14-15 вересня 1995 року. - К.: Генеза, 1996. - 323 с.

Додаток 1

Нормативно-правове забезпечення інноваційного розвитку в Україні

Україна першою серед держав СНД законодавчо закріпила курс на науково-технологічне оновлення економіки. У прийнятому ще в 1991 році Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної політики» було констатовано, що саме науково-технічний прогрес є головним фактором розвитку суспільства і проголошено, що «держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання». У дещо іншій редакції ця теза підтверджена і в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який був прийнятий у 1998 замість вище названого: «Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання».

Реалізація такого спрямування політики держави, вибір інноваційної моделі розвитку економіки конкретизувались  Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 року № 916-XIV, якою була затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, та цілим рядом законів України:

«Про спеціальну економічну зону «Яворів» (№ 402- XIV від 15.01.1999 року);

«Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (16.07.1999 року за № 991-XIV);

«Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (11.07.2001 року за № 2623-ІІІ);

«Про інноваційну діяльність» (04.07.2002 року за № 40-IV);

«Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (16.01.2003 року за № 433-IV);

«Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих технологій» (09.04.2004 року за № 1676-IV);

«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (14.09.2006 року за № 143-V);

«Про науковий парк «Київська політехніка» (22.12.2006 року за № 523-V).

Орієнтація на інноваційний алгоритм розвитку знайшла своє відображення  в Угоді про партнерство і співробітництво з Європейськими Співтовариством 14.06.1994 року, яка набула чинності 01.03.1998 року,  в Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 року № 615/1998, а також у Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004–2015 роки», затвердженій Указом Президента України від 28.04.2004 року № 493/2004.

Цими документами та численними підзаконними актами в Україні була створена  досить солідна нормативно-правова база, якою не тільки передбачалась загальна орієнтація на інноваційний розвиток економіки, але й окреслювались основні механізми втілення в життя такого курсу державою. Проте реальне включення в дію більшості цих механізмів в Україні не відбулося.

При цьому Верховна Рада України, на жаль, не виявила достатньої послідовності: затвердивши законодавчо норми прямої дії, вона легко погоджувалась з пропозиціями виконавчої влади про призупинення дії відповідних статей законів, спочатку тимчасово, а потім і вилучення їх повністю.  Таким способом більш ніж наполовину було вихолощено Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» – реально діють з нього лише статті про пенсійне забезпечення науковців.

Ще більш драматична історія Закону України «Про інноваційну діяльність». Після вилучення з нього статей 21 та 22 він практично втратив свій сенс і по суті перетворився на суто декларативний документ, в якому визначається певна термінологія і розповідається про поширені в світі механізми впливу держави на інноваційні процеси, але жоден з цих механізмів реально не запроваджується. Можливо, спроба організувати підтримку й стимулювання всіх без винятку інноваційних проектів, закладена в першій редакції закону, була дещо передчасною. Тому ми пропонуємо звузити її дію до підтримки пріоритетів. Але без цього закон може виконувати функцію хіба що навчального посібника для студентів.               

На превеликий жаль, у таку ж нікому не потрібну імітацію реальної справи перетворилися визначення пріоритетних напрямів науково-технічної та інноваційної діяльності і формування та реалізація державних науково-технічних програм  (механізму формування інноваційних програм нашим законодавством взагалі не передбачено). Сама ідея формування на конкурсних засадах державних науково-технічних програм, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, була скомпрометована вже тим, що на їх виконання Мінфіном виділялась неприпустимо мала частка коштів від загального фінансування науки. Тобто насправді вони ніяк не відповідали самому поняттю «пріоритетні». Суттєві нарікання викликала також процедура визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та тематичної спрямованості програм. Механізми формування і реалізації ДНТП, незважаючи на те, що в них вперше був реалізований прогресивний конкурсний підхід до вибору проектів, практично відійшли від вимог програмно-цільового підходу, а тому не давали можливості скористатися перевагами такого підходу.

Життя показало, що  для жодного з численних урядів нашої держави визначені Верховною Радою України пріоритетні напрями насправді пріоритетами не були. Тобто ніякої реально значимої політики пріоритетів науково-технологічного розвитку за роки незалежності в Україні не було. Визначені законом пріоритетні напрями розвитку науки і техніки жодним з урядів нашої держави не сприймалися як пріоритети своєї діяльності в кращому випадку вони позиціонувалися як деяка внутрішня справа Міністерства науки і технологій, потім як один із не дуже істотних напрямів діяльності Міністерства освіти і науки України.