Інновації як фактор економічного зростання

         Для забезпечення поступу в інноваційній діяльності першочерговим завданням є розробка принципів підтримки науково-технічних досліджень. Адже найважливішим напрямом науково- технічної політики держави є стимулювання інноваційних процесів. За останні роки наука в Україні зазнала великих збитків.

Причому втрати відбувалися великою мірою за рахунок значного відтоку кадрів. Так, лише за три роки (1993-1996 рр.) чисельність спеціалістів, що виконують науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи скоротилась на 62 тис. чол. Інша, не менш болюча проблема української науки, - скорочення фінансування. Адже наука має державний характер, її утримання ведеться за рахунок державного бюджету. Проте затрати на неї з кожним роком скорочуються і набагато відстають від зарубіжних країн. Неухильне зниження обсягів фінансування науки є загальною тенденцією останніх років.

Однак виправити таку ситуацію повинен прийнятий у грудні 1998 р. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", який передбачає бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України. Зарубіжні інвестиції в науку не надходять, адже в Україні, як і в інших країнах, фінанси спрямовуються лише на інвестування вторинних виробництв, а не у наукомісткі галузі, які у розвинутих країнах підтримуються і науково забезпечуються у рамках внутрішньодержавних науково-технічних стратегій.

Для України державна науково-технічна стратегія повинна передбачати систему конкретних заходів підтримки науки. Адже логіка світової науково-технічної конкуренції вимагає переведення виробництва затратної продукції і сировини у відсталі в технологічному плані країни. Тому, щоб не допустити перетворення України у користувача вторинних технологій, необхідна ефективна державна програма підтримки науки і наукових досліджень.

Звичайно, інноваційні процеси пов'язані із рівнем і темпами розвитку науки. Проте високі темпи розвитку наукового прогресу є необхідною, але не достатньою умовою інтенсивної інноваційної діяльності. Достатня умова інноваційної діяльності - існування високого рівня інноваційного сприйняття.

Cтупінь інноваційного сприйняття - це характеристика здатності соціально-економічної системи згладжувати протиріччя між темпами розвитку прогресу науково-технічного та виробничого. Україна характеризується низьким рівнем інноваційного сприйняття. Так, із 6053 винаходів, зареєстрованих Державним Патентним відомством України у 1997 році, у виробничих процесах використано 1629 одиниць, тобто всього 27%, і цей показник зріс у порівнянні із 1996 роком на 17%.

З огляду на це вважаємо, що основною метою державної інноваційної політики України є підвищення ступеня інноваційного сприйняття. Це означає, що в завдання держави входить непряме стимулювання економічними та правовими методами впровадження досягнень науки у виробничі процеси. Сьогодні в Україні для активізації інноваційної діяльності передбачені стимули, створені на основі використання різних дотаційних фондів, призначених для розвитку інновацій, та пільгове оподаткування інноваційної продукції. Одним із найбільш дієвих таких стимулів є організація у 1993 році Державного інноваційного фонду, який створений відповідно до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності".

Основною метою роботи Державного інноваційного фонду в Україні є забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції.

За час свого існування фондом здійснені окремі заходи щодо активізації інноваційної діяльності в Україні. За останніх три роки із Фонду профінансовано 479 інноваційних проектів із обсягом інвестицій 14,2 млн. грн., і внаслідок реалізації цих проектів підприємствами вироблено продукції на 216 млн. грн. Впровадження інноваційних проектів дало можливість відновити виробництво більш ніж на 400 підприємствах України, створити додатково 14 тис. робочих місць.

Стимулювання інноваційної діяльності в Україні проводиться шляхом пільгового оподаткування інноваційної продукції і прибутку після її реалізації. Так, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства" передбачено оподаткування у розмірі 50% діючої ставки прибутку від реалізації інноваційної продукції. Ця пільга діє перших три роки (для порівняння: у США така пільга діє десять років).

Подолання нестачі фінансових ресурсів для активізації інноваційної діяльності передбачається шляхом стимулювання банків, які надають довгострокові кредити під інноваційні проекти, через зниження норм обов'язкових резервів на 50% суми таких кредитів. Крім, того в Україні існує інвестиційний податковий кредит.

Звичайно, запроваджені у державі фінансово-кредитні та податкові заходи відчутні, але на сьогодні вони нездатні повністю забезпечити інноваційну активність суб'єктів господарювання. Тому, на наш погляд, вже сьогодні слід ввести більш гнучкі та чутливі важелі управління інноваційною діяльністю. На нашу думку, досить дієвим інструментом активізації інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах може бути введення податкових пільг залежно від обсягу виробництва і реалізації наукомісткої продукції.

Адже найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до розробки і виробництва наукомісткої продукції. Тому введення зазначеної пільги буде стимулювати вітчизняні підприємства до спрямування інноваційної діяльності на наукомісткі види продукції, що підвищить наукомісткість економіки в цілому і в кінцевому випадку приведе до зростання економічної системи.

Крім того, такі стимули націлені на підвищення попиту на науково-технічну продукцію, що призведе до зменшення протиріччя між темпами наукового та виробничого розвитку, підвищення сприйняття економічної системи в цілому до інноваційної діяльності, а це може стати стимулом для зарубіжних інвесторів до вкладання коштів у інноваційні процеси в Україні.

Проте для реалізації цього принципу в Україні необхідно здійснити додаткові законодавчі та нормативні зміни. Насамперед це стосується удосконалення податкової бази. Так, за дев'ять місяців 1999 року загальна кількість податкових пільг, що діють в Україні, істотно зросла. Хоча ці заходи не стосуються прямо інноваційної діяльності, проте вони дають можливість підприємствам-виробникам інноваційної продукції зменшити податкові зобов'язання та тим самим збільшити фінансові ресурси для реалізації інноваційних проектів.

Другим, не менш важливим, державним заходом повинно стати прийняття законодавчого акту про регулювання якості продукції, зокрема інноваційної, і контроль за її дотриманням. Адже сьогодні у жодному нормативному документі не визначено, що саме належить до регулювання в ділянці якості продукції та яким чином визначаються якісні характеристики різної продукції. Наслідком цього є не зростання якості виробленої в Україні продукції, а втручання в конкуренцію та штучне обмеження підприємницької діяльності.

Отже, роль держави на етапі впровадження нововведення і реалізації інноваційної продукції зводиться до впровадження економіко-правових стимулів, які здатні спонукати суб'єктів господарювання до активної інноваційної діяльності. Тобто в перехідній економіці функція держави при управлінні інноваційними процесами полягає у активному впливі на фактори зовнішнього середовища інноваційної системи з метою забезпечення сприятливого стану ситуаційних змінних відповідного середовища.

Для того, щоб правильно поставити інноваційну мету на внутріфірмовому рівні, необхідно дослідити всі особливості протікання інноваційних процесів та їх специфіку, яка випливає із особливостей нинішнього стану вітчизняних підприємств.

Кризовий стан економіки України обумовлений рядом причин політичного, соціального, технологічного й організаційного характерів. Але однією з першочергових причин є недосконалість структури виробництва, яка призвела до перекосів у вирішенні проблем споживання в нашому суспільстві. Сьогодні необхідні першочергові заходи щодо зміни продуктової структури виробництва. При цьому повинні бути вирішені два головних завдання: 1) розвиток другого і третього секторів економіки, тобто піднесення виробництва товарів легкої та харчової промисловості, сільського господарства, галузей сфери послуг; 2) забезпечення якості товарів вітчизняного виробництва на рівні світових стандартів та їх конкурентоспроможності.

Отже, інноваційна діяльність - це складна динамічна система дії і взаємодії різноманітних засобів і суб'єктів управління, яка в умовах перехідної економіки здатна служити потужним стимулом економічного зростання. Для досягнення таких цілей інноваційна діяльність повинна спиратися на гнучку, функціонально виважену систему управління.

РОЗДІЛ II

2.1 Інновації як визначальний фактор економічного

зростання на прикладі промислових підприємств України

Інноваційний процес є рівнодіючою багатьох економічних факторів, об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх.

До об’єктивних факторів можна віднести економічні закони, які

активно впливають на інноваційну діяльність:

– закон отримання і привласнення прибутку, який можна назвати

ще законом руху ринкової економіки, оскільки прибуток є рушійною си-

лою виробництва;

– закон вартості, що регулює розвиток економіки і визначає необхідність взаємовигідного обміну в усіх видах операцій;

– закони попиту і пропозиції, що визначають економічний механізм зв’язку між виробництвом і споживанням;

– закон конкуренції, що характеризує економічний механізм, за до-

помогою якого на конкретному типі ринку реалізуються і взаємодіють

об’єктивні економічні закони;

– закономірність циклічного розвитку економіки, що визначає

взаємозв’язок ділової, в тому числі інноваційної активності і відповідної

фази циклу.

Суб’єктивну природу мають ті фактори, дія яких є прямим наслідком

свідомо прийнятих рішень. Серед них слід виділити такі:

– інноваційну політику держави як найважливішу складову держав-

ної економічної політики;

– грошово-кредитну політику організацій, що виступають у ролі ін-

весторів. Реалізація інноваційних проектів часто пов’язана з використан-

ням позикових коштів, що потребує врахування високого ступеня ризи-

ку таких інвестицій;

– стратегії конкуруючих фірм. Значення цього фактора визначається

можливістю інших господарюючих суб’єктів впливати на структуру рин-

ку, інтенсивність конкурентної боротьби, коригувати отримання необхід-

них матеріальних ресурсів;

– поведінка споживачів, від якої багато в чому залежить наявність по-

питу на нововведення, що виникають у результаті розвитку інноваційних

відносин. Врахування цього фактора для підприємства, що здійснює ін-

новаційну діяльність, передбачає додаткові зусилля з формування майбут-

нього споживчого попиту на новий продукт, послугу, технологію і т. д.

При цьому об’єктивні і суб’єктивні фактори координуються між со-

бою, взаємопроникають і утворюють систему мотивації для формування

інноваційної стратегії.

Фактори інноваційної активності можна поділити також на глобаль-

ні, що визначаються макроекономічними показниками, і локальні, які

визначаються на мікрорівні підприємств .

До глобальних факторів можна віднести політичну ситуацію всере-

дині країни і на міжнародному рівні, конкуренцію на зовнішньому рин-

ку, відносини з владою, податкову політику.

В умовах середовища, сприятливого для реалізації нововведень,

центр ваги в інноваційних відносинах зміщується в бік інноваційного

потенціалу фірм-інноваторів – внутрішніх факторів, що впливають на

інноваційну стратегію. Коли зовнішнє середовище економічної системи

сприятливе для нововведень, вони цілком залежать від внутрішніх факто-

рів інноваційної активності.

Інноваційний потенціал підприємства є сукупністю мате-

ріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних

інформаційно-комунікаційних ресурсів. Можна виділити дві групи

факторів, що визначають інноваційну активність: внутрішні, спрямова-

ні на налагодження та управління інноваційною діяльністю на підпри-

ємстві, і зовнішні, що сприяють розширенню меж інноваційної діяль-

ності.

Інноваційна діяльність базується на практичному використанні на-

укового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з

метою отримання нової або радикально поліпшеної продукції, технології

її виробництва, удосконалення соціального обслуговування.

Таким чином, інноваційний процес полягає в комерціалізації ви-

находів, отриманні нових технологій, видів продукції (послуг) та інших

результатів інноваційної діяльності, забезпеченні рішень економічних,

організаційно-технічних, соціальних завдань. Цей вид діяльності стає

дуже актуальним у зв’язку з кризовими явищами, що відбуваються, які

значною мірою обумовлені технічним відставанням України, і повинен