Інновації як фактор економічного зростання

VIII. Форсмажорні фактори: природні катастрофи, стихійні лиха; техногенні катастрофи, аварії; війни, терористичні акти.

Першою групою факторів, від яких залежить економічне зростання, є об'єктивні економічні чинники. Ці чинники мало піддаються впливу з боку людської економічної діяльності, вони є невід'ємною складовою процесу функціонування ринкової економіки. Система господарювання може досягти значного збільшення обсягів діяльності лише за умови всебічного врахування її суб'єктами в процесі свого функціонування дії об'єктивних ринкових законів, наявності підприємницьких ризиків та фактора часу. На окрему увагу заслуговують циклічні коливання економічного розвитку. Перебування економіки країни у фазі піднесення, коли економічні потужності швидко набирають обертів, якнайкраще сприяє економічному зростанню, і навпаки, коли економіка у фазі спаду, кризові явища є серйозною перешкодою на шляху до збільшення макроекономічних показників системи господарювання. У такій ситуації уже не йдеться про нарощування обсягів діяльності національної економіки, головним завданням є збереження досягнень попередніх періоді.

1.4 НТП та економічний розвиток

Концепція технології і технологічних змін містить багато вимірів. Технологічний прогрес в одних випадках включає процес інновацій, при цьому передбачається, що нові шляхи забезпечують випуск існуючих товарів і послуг з використанням меншої кількості капіталу і робочої сили. В інших випадках він включає оновлення продукту, створення нового або поліпшення якостей старого. Він може розумітися і як обсяг технічних і управлінських знань, використовуваних у виробництві та збуті. Частина цих знань втілена в машинах, інша - в умінні людини, методах управління, організаційних структурах.

Технологічний прогрес часто розглядається як самостійний фактор виробництва і як спосіб збільшення факторів виробництва. Удосконалення технології приводить до різних результатів. Тому ряд дослідників поділяє його на окремі види. Так, відповідно до моделі Дж.

На теоретичному рівні технологія впливає на господарський зростання кількома шляхами.

• Поліпшення технології дозволяє національному господарству збільшити випуск продукції при тому ж рівні витрат за рахунок збільшення продуктивності факторів виробництва.

• Технологія сприяє господарському зростанню через виробництво нових товарів з більш високою доданою вартістю і більш високою еластичністю до доходів.

• Посилюється вплив на економічне зростання науково-технічного та освітньо-кваліфікаційного потенціалів. Сьогодні нововведення і пов'язані з ним процеси управління та підвищення якості робочої сили забезпечують вирішальний внесок в економічне зростання.

• Наука і технологія життєво важливі для продуктивності та посприяв у добробут суспільства. Наприклад, випуск однієї тонни сталі в комп'ютерному виробництві вимагає в 12 разів менше зусиль, ніж на початку 80-х років.

• Науково-технічний прогрес призводить до великих змін у предметах праці. Серед них величезну роль відіграють різні види синтетичної сировини, які володіють заданими властивостями, не існуючими в природних матеріалах. Вони вимагають значно менше витрат праці на обробку. Тому сучасний етап НТП щодо знижує роль природних матеріалів в економічному розвитку і послаблює залежність обробної промисловості від мінеральної сировини.

• Під впливом НТП відбуваються зміни в засобах праці. В останні десятиліття вони пов'язані з розвитком мікроелектроніки, робототехніки, інформаційної та біотехнології. Інформаційні технології дозволяють механізувати сферу послуг. Використання електронної техніки в комплексі з верстатами та роботами призвело до створення гнучких виробничих систем, в яких всі операції по механічній обробці вироби виконуються послідовно і безперервно. Гнучкі виробничі системи значно розширюють можливості автоматизації. Вони поширили сферу її дії на дрібносерійне виробництво, що дозволяє випускати, хоча й однотипні, але відрізняються один від одного моделі. Гнучкі виробничі системи здатні швидко перебудовуватися на випуск нових моделей виробів. Їх застосування значно збільшує продуктивність праці в результаті підвищення коефіцієнта використання устаткування та скорочення витрат часу на допоміжні операції.

Вплив НДДКР на економічний розвиток багато в чому визначається взаємозв'язком між науковими дослідженнями і виробництвом. Протягом тривалого часу наука і економіка розвивалися незалежно один від одного. Навіть у XVIII ст. безпосередні виробники більшою мірою спиралися на практичні навички, досвід, традиції. Незважаючи на значні досягнення, вчених у більшій мірі цікавили природні явища та філософські побудови, взаємодії між наукою і використалися технологіями були вкрай слабкими.

Тільки в XIX ст. стала створюватися реальний зв'язок між наукою та виробництвом, коли цілеспрямовано почали працювати дослідники, створюватися лабораторії, які використовували наукові розробки в комерційних цілях. Початок цієї тенденції було покладено в 1878 р., коли «Белл телефоун кампанії» заснувала першу промислову лабораторію в США.

Зараз основна частина досліджень і розробок здійснюється в лабораторіях фірм та державних організацій, а також в університетах. Роль індивідуальних дослідників, які розвивають свої ідеї поза організаційних рамок, не зменшилася, але їх частка значно скоротилася

1.5 Інноваційний розвиток, його роль та вплив на економічне зростання. Роль інновацій в економіці України.

Серед передумов економічного зростання інноваційна складова посідає особливе місце. Однак донині не прийнято державної стратегії інноваційного розвитку. Водночас вітчизняна економіка потребує значної уваги до процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортно орієнтованої діяльності. Характерною ознакою розвитку світового господарства в останні десятиріччя стала глобалізація, що має прояв у зростаючій економічній взаємозалежності країн усього світу в результаті збільшення обсягів та динамізації транскордонних переміщень товарів, послуг, капіталу, трудових ресурсів, а також завдяки прискоренню дифузії технологій. Процес глобальної економічної інтеграції в умовах становлення постіндустріальної парадигми розвитку світового господарства сприяє посиленню конкурентної боротьби, виникненню її нових форм та методів, що обумовлює модифікацію системи чинників формування конкурентних переваг .

Домінуючою тенденцією економіки в сучасних умовах є інтелектуалізація факторів суспільного виробництва, що дозволяє створювати унікальні конкурентні переваги на тривалий час. У розвинених країнах сформувалась інноваційна модель економічного розвитку, яка базується на інтенсивному продукуванні та використанні нових знань, за рахунок втілення яких в освіті, технологіях, організації виробництва, товарах на сьогодні досягається від 70% до 85% приросту їх ВВП. Позитивний вплив інновацій на рівень конкурентоспроможності економіки країни проявляється у зростанні продуктивності праці та доданої вартості, структурному оновленні економіки, зростанні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних галузей в структурі виробництва і експорту, підвищенні якості продукції, і, як наслідок, розширенні ринків збуту.

Однак, незважаючи на всі позитиви глобалізації, не можна обминути увагою те, що прямим наслідком жорсткої конкурентної боротьби є поглиблення розриву у рівнях розвитку між країнами – лідерами світового співтовариства та рештою країн світу, яке супроводжується становленням глобального панування розвиненого центра: США, ЄС, Японія. Саме він на сьогодні концентрує економічну та політичну могутність, вираженням якої є експансія діяльності транснаціональних компаній та зосередження технологічного потенціалу.

              Перехід до нової якості економічного зростання на інноваційній основі характеризує сучасний розвиток ринкового господарства. Проблема інноваційного розвитку є актуальною для всіх постіндустріальних країн. Особливо нагальною вона є у країнах з перехідною економікою. Вибір моделі державної інноваційної політики у своїй основі визначається такими факторами: подоланням диспропорцій адміністративної економіки на ринковій основі, складними політичними проблемами,  розробкою стратегії конкурентоспроможності в умовах формування сучасного глобального середовища постіндустріального інформаційного суспільства. Проблему підвищення інноваційної активності, розробку стратегії подальших системних реформ не можна розглядати у відриві від антикризових проблем.

              Створення та впровадження інновації розраховані на отримання ефекту. Розрізняють такі види ефекту від інновацій:

        економічний - показники враховують в вартісному вираженні всі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій;

        науково-технічний - новизна, простота, корисність, естетичність, компактність;

        фінансовий - розрахунок показників виходить з фінансових показників;

        ресурсний - показники відбивають вплив інновації на обсяги виробництва і споживання тієї чи іншої виду ресурсів;

        соціальний - врахування соціальних результатів реалізації інновацій;

Використання науково-технічних нововведень характеризує темпи практичного впровадження науково-технічної продукції. Теоретично це визначення інтенсивності інноваційної діяльності найточніше відповідає змістові поняття інновація, тому що дає змогу встановити масштаби нововведень у досліджуваній системі. Однак спостерігати динаміку зміни масштабів використання новацій у системі досить складно через відсутність необхідної статистичної інформації. З одного боку, розширення масштабу застосування нововведення можна визначити              як              горизонтальну диверсифікацію, тобто застосування на підприємствах одного галузевого напряму. З другого боку, це поняття можна застосовувати до вертикальної диверсифікації, тобто розповсюдження нововведення серед підприємств різних галузей.

              Як свідчить досвід розвинених країн, життєздатність національних економік насамперед визначається масштабами та якістю впровадження нових ідей, нових технологій, нових управлінських систем, нових продуктів, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності. Коли відсутні важливі інноваційні зміни, економіка скочується до стагнації. Саме цей факт підкреслює відомий європейський маркетолог, професор Ж.Ж.Ламбен, що зазначає, що світова економіка нині переживає уповільнення розвитку, вихід з якого може забезпечити нова хвиля нововведень, спроможних дати довгостроковий стимул наступному періоду зростання. Тому головними проблемами сучасної ідеології управління є питання інноваційної діяльності.

              Особливу значимість у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності. Важливими для держави є георозміщення і науково-технологічний потенціал, на інтенсивне використання яких і доцільно спрямувати цільову орієнтацію інноваційних проектів. Не менш важливим є і послаблення дії дестимулювальних факторів через стимулювання нагромадження капіталів, у тому числі заощаджень населення, інвестицій, охорони довкілля і, головне, системоутворюючої ролі інноваційних форм регіонального розвитку у формуванні соціального капіталу світової "якості".

              Більшістю держав, які майбутній економічний розвиток власної країни пов’язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблені документи, що визначають концептуальне та стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки країни та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія, Білорусь, Казахстан та інші.

Пріоритетними завданнями впровадження інноваційних форм регіонального розвитку доцільно визначити створення внутрішніх передумов і стимулів для мобілізації інвестиційних ресурсів, переструктуруванні господарських комплексів регіонів, зменшенні рівня розвитку підприємницької діяльності і, як наслідок, посилення ділової активності та пом'якшення негативних наслідків трансформаційної кризи. Отже, одним із найважливіших показників, що характеризують економічний розвиток підприємства, є достатній рівень його інноваційного потенціалу, що пояснюється такими основними причинами. По-перше, виробнича функція змінюється в результаті зміни розмірів капіталу, що його використовують у виробництві продукції за рахунок збільшення розмірів основних засобів, що мають більшу наукоємність і пов’язану з нею велику капіталоємність. По-друге, виробнича функція змінюється в результаті впровадження нових технологій, матеріалів, видів продукції, що випускається, що дають можливість збільшити розміри випуску продукції без істотного збільшення витрат основних ресурсів. Отже, зростання продуктивності праці у вигляді одержання великих обсягів виробництва за відносної економії живої праці збільшує масу споживчої вартості.

На певному етапі розвитку підприємства є можливим варіант переважно інноваційного розвитку, коли кількість нововведень постійно перевищує кількість застосовуваних традиційних видів технічних і технологічних засобів.

Значення інноваційної діяльності підприємств надзвичайно велике. Необхідність постійної інноваційної діяльності викликана скороченням життєвого циклу товарів, послуг та інших продуктів, що відбувається внаслідок посилення конкуренції, підвищення швидкості звикання споживачів до новинок, вдосконалення систем масової комунікації, стрімкого розвитку науку й зміни технологій. Для подальшого поступу підприємство має досліджувати виникнення нових потреб і можливостей їхнього задоволення. Також актуально дослідження конкурентів.

На сучасному етапі розвитку суспільства інноваційна діяльність є невід’ємною частиною ефективного функціонування економіки. Створюючи підґрунтя для подальшого економічного зростання, інновації також є результативною характеристикою добробуту країни в цілому. Для України як держави з перехідною економікою тільки інноваційна стратегія може визначати шлях соціально-економічних перетворень. Інноваційні механізми економічного розвитку повинні використовувати  науково–технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Проте існуюче законодавство щодо технопарків є явно  недосконалим, відсутні чіткі механізми і регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів, має місце правова незахищеність проектів, що ускладнюють діяльність технопарків і приводить до утисків з боку контролюючих органів, а це відвертає інвесторів від фінансування інноваційних проектів.