Закон ХІІ таблиць

     Але вже Закони XII таблиць знають безформальну форму  шлюбу - "sine manu" - тобто  "без влади чоловіка".  Можна  припустити,  що цей шлюб диктувався нестатком збіднілих патриціанських родин у  союзі  з  багатими плебейськими, але це тільки припущення. Як би там ні було, але саме в цій формі шлюбу - sine manu - жінка знайшла собі значну  волю, включаючи волю розводу (якої вона не мала в "правильному шлюбі"). З розводом жінка забрала своє власне майно, внесене в загальний будинок як придане, як дорівнює і придбане після вступу в шлюб.

     З часом саме шлюбу sine manu набув найбільшого  поширення,  тоді як "правильні" форми шлюбу усе більш занепадали, зберігаючи головним чином у жрецьких і патриціанських родинах.

     Специфічною особливістю шлюбу sine manu  було  те,  що  його випливало  відновляти щорічно, інакше на підставі Законів чоловік одержувала усі права як у шлюбі conventio in manum у силу давнини володіння.  Для збереження шлюбу у формі sine manu дружина в покладений день на три дні ішла з чоловічого будинку (до батьків, друзям) і тим переривала термін давнини (VI.4.).

     Витрати на утримання родини лежали,  природно, на чоловікові, тому що шлюб був патріархальним,  по чоловіку,  звичайно,  не заборонялося розпоряджатися приданим, принесеним дружиною. Воно було його власністю.

     По  переказам, перший розвід у Римі мав  місце в 231 р. до н.е., однак, мабуть, що родини в Римі розпадалися і раніш. Так у Законах XII таблиць уже  зустрічається стаття, що регулює  цю сферу сімейно-шлюбного права.

     Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки в шлюбі sine manu. Для формального розводу чоловіку досить було вимовити дружині «Бери свої речі і йди геть» і відняти ключ (IV.3.).

     Також Законам XII таблиць відомий і інститут опіки, що встановлювалася над жінками («V.I.. …унаслідок властивого ним легкодумства…»⁴, неповнолітніми, божевільними і марнотратами (V.7. а.б.).

   Закони  Дванадцяти таблиць підтверджували Закони Каїулея старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями. За даними традиції, лише в 445 р. згідно із законом, запропонованому трибуном Канулієм, ця заборона знімалася, і шлюби, укладені між патриціями і плебеями, признавалися законними.

   Другий  законопроект Канулея передбачав  обрання консулів з плебеїв; законопроект цей не пройшов, але з 444 р. замість консулів стали обиратися військові трибуни з консульською владою.

   Ця  посада була доступна плебеям. Спочатку військові трибуни обиралися на кожний рік, вибори їх чергувалися з виборами консулів, але на початку IV ст. до н. е. військові трибуни замінили консулів на досить довгий час.

   Законом  Канулея закінчується перший період боротьби між патриціями і плебеями.

   Успіхи  плебеїв зумовлені передусім їх економічною потужністю, що зросла і роллю їх в армії, але частково успіхам плебса сприяло і те, що між патріціанськими родами не було згоди. Окремі роди ведуть навіть самостійну зовнішню політику. Так, в 477 р. в боротьбі з Вейями загинуло 306 Фабієв, що намагалися, очевидно, незалежно від держави заснувати колонію. По дослідженню Моммзена, з початку Республіки до середини V cт. зникло не менше ніж 20 патріціанских родів. Це пояснюється, головним чином, боротьбою між окремими родами патриціїв. Після закону Канулея відбувається консолідація патрициата в боротьбі з плебсом, завдяки чому розбрат і зіткнення між родами пом'якшуються. 

ВИСНОВКИ

     З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

     З явищ культурного життя цієї епохи  особливе значення має розвиток римського  права.  Основним джерелом права  залишалися закони Дванадцяти таблиць. Однак законодавство не обмежилося тільки рамками виданих XII Таблиць.

     Римське право найдавнішого періоду відрізнялося строгістю, формалізмом. Особлива увага  була приділена врегулюванню відносин, зв'язаних з рухом майна і правом приватної власності, що розглядалося як повне панування власника над об'єктом права.

     Однак громада довгий час зберігала  право верховного контролю за розпорядженням землею й іншим хазяйновито важливим майном, що мало сімейний характер.

     Відновлення і розвиток принципів, які шанувалися на рівні священних і не підлягали ні видозміні, ні тим більше скасуванню, стало здійснюватися новими законодавчими актами.

     Згодом  склалися два підвиди римських законів: lex у власному змісті як постанова  народних зборів, тобто всього римського  народу, що має вищу юридичну чинність, і plebiscitum - указ і розпорядження плебейської частини римської громади  набули сили не менше законів”.

     Законом вважалася постанова, прийнята при  дотриманні відповідної процедури  і відповідного змісту. Римські закони й одержували, як правило, найменування по його ініціаторах: закон Корнелія, закон Аквілія і т д. Іноді найменування було подвійним по двох іменах, наприклад, консулів: закон Валерія - Горація і т.п. Основна маса римських законів відома тільки по назвах і по загальному змісту в передачі іншими юридичними джерелами. Повних текстів збереглося вкрай небагато.

     З оформленням у державно-політичній культурі одноособової верховної влади, згодом монархічної, джерелом права  стали і публікації монархів, імператорів. Відображаючи зміст влади імператора, ці постанови вважалися такими, що мають вищу правову силу нарівні з законами. Постанови мали кілька видів, істотних не тільки у формальному, але й у змістовному відношенні.

     Справжній і повний текст Законів XII Таблиць  невідомий, у традиції римського права існує декілька переконливих спроб їхньої реконструкції і систематизації на підставі цитат з інших римських юридичних джерел класичної епохи. Значення справжніх визнане за приблизно 140 положеннями, які систематизовані по розділах: Про виклик до суду (Табл. I), Про вирішення позовів (Табл. II), Про боргове рабство (Табл. Ш), Про порядок манципації при угодах (Табл. IV), Про заповіт і сімейні справи (Табл. V), Про користування земельною ділянкою (Табл. VI), Про злодійство (Табл. VII), Про особисту образу (Табл. VIII), Про карні покарання (Табл. IX), Про порядок похорону і церемоній (Табл. X), Про публічні справи в місті (Табл. XI), Про заборону привілеїв (Табл. XII).

     Закони XII Таблиць заснували розвиток того, що стало узагальнено називатися римським загальногромадянським правом і складалося з двох основних форм - понтифікального тлумачення і наступного законодавства - jus civile.

     Закони  Дванадцяти таблиць визнають свободу  заповітів. Однак принцип колективної (родової) власності продовжував ще існувати. Закони Дванадцяти таблиць торкаються і сімейних відносин. Батько сім'ї (pater familias) користується необмеженою владою. Він може продавати своїх дітей в рабство. Правда, сина можна було продавати в рабство лише три рази. Якщо після цього син отримував свободу, він вийшов з-під влади батька.

   Закони  Дванадцяти таблиць знайомлять нас  з системою покарань за різні проступки. Закони Дванадцяти таблиць відображають соціальні відносини римського суспільства в момент переходу його до рабовласництва. Рабство набуло вже широкого поширення. Воно може бути поширене на громадян, навіть на членів сім'ї; разом з тим воно зберігає ще патріархальний характер. Розвивається  приватна власність, але впровадження її в цивільне життя гальмується наявністю власності колективної, родової.

     Закони  Дванадцяти таблиць підтверджували Закони Каїулея старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями.

     Починаючи з IV-III ст.  до н.е. закони Таблиць стали  коректуватися новим джерелом права - преторськими едиктами, що відображали нові економічні відносини,  породжені  переходом  від  древніх  архаїчних форм купівлі-продажу,  позички і позики до більш складних правовідносин,  викликаним зростанням товарного виробництва,  товарообміну,  банківських операцій і ін. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  

1. Бартошек  М. Римское право: понятие, термины, определения. – М., 1989.
2. Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батира. Москва: Билина, 1996.
3. Методическое пособие по изучению курса основ римского права. Составитель Е. А. Скрипилев. Москва. 1995.
4. Пидопрыгора А.А. Основы римского частного права. – М., 1999.
5. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Вид. 2-е. – К., 2003.
6. Римское частное право: Учебник/под ред. Проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512с.
7. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Под.ред. Черениловского З.М.. Москва: фирма Гардарика, 1996.
8. Энциклопедический словарь, том XXVI-а. Издатели: Ф.А.Брокгауз,  И.А.Ефрон, С.-Пб.2000.

WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь