Судоустрій та правова система Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.)

  ЗМІСТ 

ВСТУП                                                                                                                      3 

1. Судоустрій  Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.)
1. Суд та його компетенція.                                                                              6
2. Судовий процес.                                                                                            9
3. Види доказів.                                                                                                  11

 

2. Цивільне  право.                                                                                                13
1. Джерела права.                                                                                             13
2. Право власності.                                                                                            18
3. Зобов’язальне право.                                                                                     19
4. Спадкове право.                                                                                             20
5. Шлюбно-сімейне право                                                                                22

 

3. Кримінальне право.                                                                                          24
1. Види злочинів                                                                                         24
2. Види покарань                                                                                        26

 

ВИСНОВКИ                                                                                                             28 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                30

 

ВСТУП 

     Протягом  другої половини XIV — першої половини XVI ст. на українських землях, які  перебували під владою Великого князівства Литовського та Польщі, відбулися  значні політичні та соціальні зміни. Литовсько-Руська держава, утворена литовським, українським та білоруським народами, все більше відчувала на собі політичний, релігійний та соціальний тиск панської Польщі. Набирав сили процес диференціації соціальної структури суспільства, консолідації двох основних верств населення: селянства і шляхетства. Піднесення шляхетства супроводжувалося посиленням кріпацтва, запровадженням кріпосного права.

     Панівні верстви Литви та Польщі проводили  політику ліквідації самостійності українських земель у складі Великого князівства Литовського. Опір національної української князівсько-шляхетської опозиції був придушений. В цей час над Україною нависає зовнішня небезпека з боку Османської імперії та Кримського ханства. Ні Польща, ні Литва не були здатні організувати оборону своїх кордонів, захистити як свій, так і український народи. Цю справу взяла на себе нова сила — козацтво.

     Незважаючи  на несприятливі історичні умови  вікові традиції української державності  не перериваються. Але їхній подальший  розвиток обмежується місцевим самоврядуванням, зокрема, в громадах та містах, які отримують магдебурзьке право.

     Значним був вплив українського права  на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а пізніше Польсько-Литовської держави. І, II та III Статути за правом вважаються видатними пам'ятками права литовського, руського, українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейської юридичної думки.

     Галицько-Волинська  земля значною мірою зберегла риси права, притаманні Давньоруській державі. Особливості системи права Галицько-Волинської держави такі:

• зміцнення феодального права привілею;
• відтворення соціальної диференціації населення;
• підсилення місцевих особливостей внаслідок середньовічного партикуляризму (роздробленості);
• вплив європейського феодального права.

     Упродовж  існування князівства тут переважно  діяли відомі з часів Київської Русі загальні принципи, інститути та форми правового регулювання суспільного життя. Серед джерел права — звичай, Руська Правда, церковне законодавство.

     Подальший розвиток давньоруського права відбувався в князівському законодавстві, яке існувало у вигляді грамот, заповітів, статутів, договорів тощо. Серед пам’яток права цього періоду — збірник постанов галицько-волинських правителів і договори («ряди») князів із народом. На жаль, ці важливі пам’ятки права не збереглися, є лише згадки й посилання на них в інших джерелах.

     Літописи  вказують на існування правових документів, що слугували впорядкуванню окремих інститутів права власності й зобов’язального права (договорів, угод, доручень тощо). Зокрема, широко застосовувались договори купівлі-продажу рухомого майна, обміну, дарування, заповіту нерухомої власності. Містяться деякі відомості і з кримінального права. Так, серед видів покарань називаються смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

     Правова система Галицько-Волинського князівства розвивалася під впливом західноєвропейського феодального права. У ХIV ст. на західноукраїнських землях з’являється магдебурзьке право, на основі якого здійснювалося самоврядування в містах. Визначалися, зокрема, права міських станів, порядок обрання та функції органів міського самоврядування, регламентувалася діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів, регулювався порядок суду та судочинства. На Галицько-Волинських землях першими отримали таке право міста Санок (1339), Львів (1356), Кам’янець-Подільський (1374). Але воно поширювалось головним чином на німецьких колоністів, виводячи їх з-під юрисдикції місцевих феодалів. На переважну більшість українського міського населення, оскільки воно було православним, дія магдебурзького права не поширювалася.

     В зв’язку з актуальністю даної  проблеми визначено тему курсової роботи: судоустрій та правова система Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.)

     Об’єкт  дослідження – Велике князівство Литовське (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.)

     Предмет дослідження – судоустрій та правова система Великого князівства Литовського.

     Мета  дослідження полягає у визначенні суті судоустрою та правової системи Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.).

     В залежності від мети, об’єкту і  предмету дослідження визначаються його завдання:

• висвітлити Судоустрій Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.) ;
• розглянути цивільне та кримінальне право.

     Для реалізації поставлених завдань  були використані такі методи дослідження: опрацювання спеціальної наукової літератури, основних теоретичних праць, ресурсів Інтернет; теоретичного аналізу  і синтезу; узагальнення окремих  положень щодо теми роботи.

     Робота  складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

     

1. Судоустрій  Великого князівства Литовського (II пол. XIV – I пол.. XVI ст.)
1. Суд та його компетенція

 

     До  кінця XIV ст. суд Великого князівства Литовського був подібний до суду Київської Русі. Вся повнота судової  влади належала князю. Окремо існував  церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.

     В результаті еволюційного розвитку державно-правових інститутів на кінець XIV ст. склалася така система судів:

• Великокнязівський — суд з необмеженою компетенцією. Йому були підсудні всі справи. Через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, які допомагали йому, але постійними не були.
• Територіальні суди (обласні, суди державця-намісника). Намісники, пізніше — старости та воєводи, очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.
• Одноособові суди магнатів та шляхти над селянством — це домініальні. Їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 року.
• У громадах (общинах) діяли найдавніші за часом громадські, або копні, суди.

     «Копа» — це гурт. Якщо на території громади здійснювався злочин, члени громади повинні були зробити все, щоб знайти злочинця («гнати слід»). Група сусідів мала назву «гаряча копа». До її обов'язків відносилось проведення перших слідчих дій: обшуків, опитувань потерпілих та свідків. Після того як «гаряча копа» закінчувала попереднє слідство, збиралась «велика копа» всіх мужів копного округу, в який входила волость або декілька волостей. На «великій копі» проводилось судове слідство і виносилось рішення. Якщо «велика копа» виносила злочинцю смертний вирок, до для приведення його в виконання збиралась «завита копа» — два-три члени громади, на яких покладалися функції ката.

     Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі  дії, і це було характерним для  нього.

     Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і приводились у виконання негайно. Це розповсюджувалось і на вироки з смертною карою.

     Спочатку  до юрисдикції копного суду належало все населення копного округу. З часом шляхта звільнила себе від його підсудності, і він перетворився в суд виключно над селянами.[12, с.126-127]

     II Литовським статутом було фактично  завершено загальну судову реформу,  розпочату в 1564 році Белзьким  привілеєм. За II редакцією Литовського статуту князівство Литовське було поділене на староства, а ті в свою чергу — на повіти. Судовою реформою передбачалося створення в кожному повіті 3-х судів: земського, гродського, підкоморського.

     Земський  суд єдиний із тогочасних судів не залежав від адміністрації. Складався  із судді, підсудка та писаря (3 члени  суду), які обиралися шляхтою і  затверджувалися королем. Членами  земського суду могли бути лише шляхтичі повіту. Земський суд засідав тричі  на рік. Кожна судова сесія називалася «роком» або «каденцією». Як правило, тривалість сесії становила три тижні. Суд розглядав справи, що підлягали «праву посполитому і службі земській військовій». Однак на практиці земському судові була підсудна не лише шляхта. В ньому розглядалися справи про злочини представників різних верств і суспільних прошарків, за які в основному передбачалися штрафи. Тільки земський суд здійснював контроль за діяльністю і правильністю винесених рішень гродським судом. На засідання земського суду за наявності поважних причин можна було не з’являтися двічі. Третя неявка на суд не звільняла від відповідальності.

     Гродський або замковий суд не був відокремлений  від адміністрації. Глава адміністративної влади повіту — староста був головою гродського повітового суду. Членами гродського суду були також гродський суддя та писар. Увесь склад суду призначався. Гродському судові були підсудні усі справи про тяжкі кримінальні злочини, за які передбачалася смертна кара.

     Юрисдикція  гродського суду поширювалася не лише на шляхту, а й на селян, служилих людей, міщан, бояр — усіх тих, хто  працював у панських маєтках. Поза компетенцією гродських судів перебували жителі міст, що володіли магдебурзьким правом.

     Підкоморський суд — це спеціальний повітовий  суд, що розглядав земельні спори, пов’язані  із визначенням кордонів маєтностей. Із числа осіб, рекомендованих шляхтою, князь призначав підкоморія, який і здійснював судочинство. Підкоморій призначався довічно або до «милості» Господаря. Суд провадився однією особою — підкоморієм або коморником. Рішення ухвалювалися з виїздом на місце спору.