Соцiально-полiтичний розвиток свiту наприкiнцi XIX - початку ХХ ст.

Мирний договір з Італією підписали 20 держав, які воювали з нею у Другій світовій війні. В них були зафіксовані незначні зміни франко-італійського кордону на користь Франції. До Югославії відійшли пів­острів Істрія й частина Юлійської Крайни, м. Ф'юме, комуна Зара та острів Пелагоза. Додеканеські острови переходили до Греції. Італія визнала незалежність Албанії та Ефіопії.

Знищувалися італійські прикордонні споруди, заборонялося ство­рення нових військово-морських баз та ряд видів озброєнь. Італія мала сплатити репарації: СРСР - 100 млн дол., Албанії - 5, Ефіопії - 25, Греції - 105, Югославії - 125.

Мирний договір з Фінляндією підписали 10 держав. Кордон країни визначався станом на 1 січня 1941р. з усіма втратами на користь СРСР за Московським мирним договором 1940 р. Найбільше репарацій Фін­ляндія повинна була сплатити СРСР - 300 млн дол.

Мирний договір з Румунією, Болгарією й Угорщиною підписали від­повідно 11, 12 й 12 держав. Територіальні постанови підтвердили не­змінність кордонів Болгарії у тому вигляді, у якому вони були на 1 січня 1941 р., Угорщини на 1 січня 1938 р., Румунії—на 1 січня 1941 р., а румуно-угорського кордону - на 1 січня 1938 р. Також передбачала­ся виплата репарацій: Румунія — СРСР, Болгарія - Югославії та Гре­ції, Угорщина — СРСР, Чехословаччині та Югославії.

Важливою подією у повоєнних міжнародних відносинах стало створення Організації Об'єднаних Націй (ООН).

2. 3 якою метою було утворено Організацію Об'єднаних Націй? Покажіть роль і місце України в її утворенні.

Уже в ході війни учасники антигітлерівської коаліції повернулися до ідеї створення міжнарод­ного органу, що відігравав би роль своєрідного диригента у повоєнному світі. США  виступили з ініціативою відмовитися від реанімації аморфних структур Ліги Націй і створити організацію, що була б своєрідною «наддержавою» з реальними важелями впливу на прояви агресії та експансії. Зокрема, передбачалося запровадження посади «всесвітнього посередника» (Генерального директора, канцлера чи генерального секретаря) Об'єднаних Націй з надзвичайно широкими повноваженнями, аж до права санкціонувати застосування міжнародного війська проти агресора. Крім того, передбачалося запровадити посаду президента ООН. У відповідь Сталін висунув вимогу, щоб в ООН були представлені усі 16 радянських республік. Щоправда, згодом скоротив їх число до трьох, а потім і до двох — України і Білорусі. США і Англія погодилися на це. 26 червня 1945р. 51 країна — учасниця Сан-Франциської конференції (у тому числі й делегація УРСР) підписала Статут ООН, який набрав чинності з 24 жовтня 1945 р. Головними цілями ООН Статут визначав підтримання міжнародного миру, попередження й усунення загрози агресії, розв'язання міждержавних суперечок мирним шляхом, повага до права кожної нації на самовизначення тощо.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея (у 1997 р. її главою було обрано представника України Геннадія Удовенка) і Рада Безпеки. Очолює ООН Генеральний секретар. Місцем розташування штаб-квартири 00Н було обрано Нью-Йорк.

У зв'язку з тим, що СРСР отримав три голоси, у той час як усі інші країни мали по одному, було вирішено при ухваленні рішень керува­тися принципом вето. Без цього конгрес США не погоджувався на член­ство країни в ООН. Державами — постійними членами Ради Безпеки, що мають право вето, є США, Росія (як правонаступниця СРСР), Велика Британія, Франція і Китай. Останнім часом обговорюється питання про прилучення до неї Німеччини, Японії та представника Африки.

6.   Розкрийте політичний зміст "Доктрини Трумена".

Доктрина Трумена  - програма закордонної політики США, сформульована 12 березня 1946р президентом Гаррі Труменом перед обома палатами конгресу США щодо комуністичної небезпеки, що нависла над Грецією та Туреччиною. Президент заявив про намір у терміновому порядку надати $400 млн “вільним народам” на допомогу в їхній боротьбі з зовнішнім тиском.

7.          Розкрийте суть і значення "Плану Маршалла".

Однією з основних проблем повоєнного устрою світу була відбудова зруй­нованої економіки, особливо в країнах Європи. Допомогу їм могли надати лише США. 5 червня 1947р. державний секретар США А. Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні по­ложення плану економічної допомоги країнам, які постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позба­витися перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії і во­дночас забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їй допомогу, зміцнити європейські демократії.

У середині серпня 1947 р. на Паризькій мирній конференції було засно­вано Комітет європейського економічного співробітництва. Країни, які потре­бували допомоги, повинні були подати відомості про стан своєї економіки, валютні резерви, проекти використання наданих фінансів. На основі цих даних Конгрес СЩА приймав рішення про розмір допомоги. Такі умови надання допомоги США європейцям були розцінені Й. Сталіним як спроба втручання у внутрішні справи суверенних держав, їх економічного і політичного понево­лення. Тому СРСР та його союзники відхилили пропозиції про допомогу.

До плану Маршалла приєдналося 17 європейських країн. Умови плану при­йняли уряди Великої Британії, Франції, Італії, Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Австрії, Ірландії, Греції, Швейцарії, Туреччини, Пор­тугалії, також вони поширювалися на Зх Німеччину і вільну територію Трієст.

У квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. Упро­довж 1948—1952 рр. ці країни отримали американську допомогу загальною вартістю 13 млрд доларів. Основною умовою отримання допомоги, за планом Маршалла, була відмова від націоналізації промислових об'єктів, всіляке за­охочення приватних підприємств. 60% усіх коштів було надіслано Великій Британії, Франції, Італії, Зх Німеччині. Внаслідок здійснення плану Мар­шалла відбулося швидке відновлення економіки цих країн.

Усі поставки було поділено на такі основні види:

предмети найпершої життєвої необхідності — продукти харчування, паливо, одяг. Водночас щорічне зростання власних ресурсів європейських країн суп­роводжувалося відповідним скороченням американських асигнувань. Місцеву валюту, одержану від продажу ввезених товарів, уряди європейських країн використовували для скорочення дефіциту бюджету, отже, і темпів інфляції, для нарощування виробництва вкрай необхідних ресурсів (основну їх частину надавали у вигляді дотацій);

промислове обладнання, фінансування якого забезпечували переважно міжнародні позики; сировина, сільськогосподарські машини, промислові това­ри, запасні частини (фінансування під гарант американського уряду через спеціально створене відділення експортно-імпортного банку США).

Велика результативність плану Маршалла в поєднанні з реалізацією влас­них економічних програм повоєнного відродження виявилася в зростанні ви­пуску продукції в базових галузях економіки країн-учасниць більш як напо­ловину.

8.   Яку подію слід розцінювати як початок "холодної війни"?

Проголошення “Доктрини Трумена”, у відповідь на яку СРСР взяв активну участь у розпалюванні “холодної війни”. Доктриною в американській історії прийнято назива­ти найважливіші принципи внутрішньої або зовнішньої політики, які визначають її напрямки на роки. Доктрина Трумена була сформульована американським президентом у його промові перед обома палатами конгресу США 12 березня 1946 р. Зіславшись на комуністичну небезпеку, що нависла над Грецією й Ту­реччиною, президент заявив про намір у терміновому порядку надати 400 млн дол. "вільним народам" на допомогу в їхній боротьбі із зовнішнім тиском.

У свою чергу, СРСР висунув територіальні претензії до Туреччини, зажадав створення бази ВМФ у Дарданеллах і режиму опіки над колишньою італійською колонією в Африці Тріполітанією (Лівією) з метою забезпечити бази для розміщення свого флоту в Середземному морі. Крім того, СРСР активно втручався в справи сусідніх Ірану й Китаю.

Таким чином, причинами "холодної війни" були:

— перетворення СРСР і США на наддержави й виникнення між ними гострих розбіжностей з питань повоєнного устрою світу;