Соцiально-полiтичний розвиток свiту наприкiнцi XIX - початку ХХ ст.

8.   Наростання кризових явищ в економічному і суспільно-політичному житті в країнах соціалізму.

70—80 pp. показали, що соціалізм багато в чому відстає від роз­винутих капіталістичних країн. Йдеться не тільки про науково-технічний прогрес, але і про деякі форми організації виробництва та суспільного життя, вирішення соціальних проблем. Показове щодо цього співвідношення рівня національного доходу на душу населення в соціалістичних та капіталістичних країнах. Як відомо, цей показник найточніше відтворює реальні економічні і соціальні досягнення тих чи інших країн.

продовольства і товарів першої потреби. США, Велика Британія та Франція терміново організували "повітряний міст" між Зх Німеччиною і Зх Берліном. Лише таким чином вдалося  налагодити постачання населенню міста продуктів і товарів.

Блокада Зх Берліна тривала до травня 1949р. Переконавшись, що змусити своїх колишніх союзників піти з Зх Берліна не вдасться, Сталін змушений був зняти блокаду. Проте економічні відносини між Зх та Сх Німеччиною так і не нормалізувалися.

США, Велика Британія і Франція розпочали підготовку до відбудо­ви Німеччини на території трьох західних зон окупації. Було опра­цьовано й затверджено верховними комісарами зон Основний Закон (конституцію) створюваної держави - Федеративної Республіки Ні­меччини (ФРН). Конституція запроваджувала у ФРН парламентську форму правління, закріплювала за громадянами демократичні права і свободи. Основний закон проголошував, що ФРН - держава перехідного періоду, створена від імені всіх німців з перспективою май­бутнього возз'єднання з нею решти німецьких територій у кордонах 1937р.  Проголошення Федеративної Республіки Німеччини відбулося 20 вересня 1949 р. У відповідь на це 7 жовтня за підтримки СРСР на те­риторії радянської зони окупації було проголошено Німецьку Демо­кратичну Республіку (НДР). З проголошенням ФРН і НДР було довершено розкол Німеччини.

13. Розкрийте соціально-політичні процеси в Радянському Сою і в відбудовчий період.

14. В чому знайшов своє вираження ідеологічний наступ сталінлщни в післявоєнний період.

Суспільно-політичне життя країни було позначене посилен­ням політичних репресій проти народів СРСР. Під час війни, а згодом у повоєнні роки за необгрунтованими звинуваченнями було репресо­вано цілі народи: поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, ка­рачаївців, балкарців, корейців, кримських татар, інгерманландських фінів, турків-месхетинців, курдів, мешканців Чорноморського узбереж­жя - вірменів, болгарів, греків та інших. Під гаслом «викорінення на­ціоналізму» на приєднаних землях та придушення опору радянизації до Сибіру було відправлено сотні тисяч мешканців Литви, Латвії, Ес­тонії, Західної України та Західної Білорусії. Усього на спецпоселеннях, за станом на 1953 р., перебувало близько 3 млн чоловік.

Крім «спецпоселенців», декілька мільйонів чоловік перебували у концтаборах ГУЛАГу. Серед них — значна частина колишніх військо­вополонених, чимало з тих, кого німці насильно вивезли на роботу до Рейху, і тих, хто опинився в окупації; колишні емігранти, яких загіту­вали повернутися на батьківщину, а потім заарештували; священики та віруючі різних конфесій, зокрема забороненої Української греко-католицької церкви. У таборах перебували й близько мільйона біжен­ців від радянської влади до західних окупаційних зон Німеччини, яких підступно видали Москві союзники, щоб не псувати стосунків з нею.

За сталінським законодавством, двадцятихвилинне запізнення на роботу, розкрадання соціалістичного майна каралися роками таборів і на­віть смертю.

Справжніх переслідувань зазнала інтелігенція. Початком репресій проти неї у післявоєнні роки стали постанови ЦК ВКП(б) 1946—1948 ро­ків. Секретар ЦК з питань ідеології А. Жданов головні удари спряму­вав проти поетеси Анни Ахматової та письменника Михайла Зощенка. Утисків зазнали багато діячів культури, які відмовлялися від оспівування соціалізму. Серед них були й українські літератори: Максим Рильський, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Юрій Яновський та інші.

Державною політикою СРСР став антисемітизм. Євреїв оголосили космополітами, тобто людьми без батьківщини. Антисемітське спрямування мала «справа кремлівських лікарів», яких безпідставно звинуватили у на­мірах отруїти лідерів держави.

Гостру боротьбу проти «інакодумців» проводив комуністичний режим у різних напрямах науки. У сталінські часи паплюжили не тіль­ки окремі наукові школи, а й цілі галузі знань. Зокрема, генетика та кібернетика були оголошені псевдонауками і фактично заборонені в СРСР. Критику того чи іншого наукового пошуку супроводжували «орг­висновками», які нерідко завершувались арештом і ув'язненням на­уковців. Тисячі засуджених талановитих учених працювали у так зва­них «шарашках» - таборах, де робота мала науково-дослідний ухил. Серед таких в'язнів були Сергій Корольов (згодом генеральний кон­структор ракетної техніки), Микола Тимофєєв-Ресовський (засновник радіаційної генетики) та інші. У той же час влада вшановувала шар­латанів від науки на «народного академіка» Трохима Лисенка, який обіцяв вивести дивовижні за врожайністю сорти зернових культур і нагодувати країну за декілька років.

Репресій зазнавали усі верстви населення, у тому числі й верхівка партійно-державного керівництва. Усе суспільно-політичне життя проходило під пильним наглядом партійних органів. Парткоми, комітети комсомолу втручалися навіть у сімейне життя членів колективу, розглядали його своїх засіданнях. Партійні комітети керували, навчали, виховували карали. І все це відбувалося «для блага народу».

15. Суть протиборства між двома соціально-політичними системами в післявоєнному світі.

Характер зовнішньої політики США у повоєнні роки обумов­лювався значним посиленням їх військово-політичної могутності, а отже, ролі у світі. Серйозним суперником Сполучених Штатів був СРСР, який, встановивши своє панування у країнах Центральної і Сх Європи, прагнув поширити вплив на інші регіони світу. Не­допущення колонізації нових країн Радянським Союзом і міжнарод­ним комунізмом стало стратегічним завданням американської ди­пломатії.

Найважливішим регіоном протистояння двох наддержав стала За­хідна Європа. Щоб не допустити поглинання західноєвропейських країн Радянським Союзом, з боку США необхідно було надати їм еко­номічну і політичну допомогу. На початку 1947 р. загроза нависла над Грецією й Туреччиною. Для підтримки тамтешніх урядів США прий­няли програму допомоги цим країнам, відому під назвою «доктрина Трумена». Відповідно до неї, Греції та Туреччині було виділено еконо­мічну допомогу, направлено туди військові місії. Того ж року амери­канський уряд висунув широку програму економічної відбудови Євро­пи, яка дістала назву «план Маршалла».

«План Маршалла» підготував грунт для тіснішого військово-політич­ного співробітництва США з цими країнами. 4 квітня 1949 р. США, Канада і 10 країн Західної Європи підписали у Вашингтоні Північно­атлантичний договір. Утворилась Організація Північноатлантично­го договору (НАТО), яка проголосила своєю метою колективну оборо­ну від можливої агресії.

Далекий Схід у повоєнні роки став другим за значенням полем кон­куренції двох наддержав. У 1945-1949 рр. тривала прихована, але за­пекла боротьба СРСР і США за Китай. Сполучені Штати її програли, й у Китаї було встановлено комуністичний режим. У ході війни в Кореї (1950-1953 рр.) під прапором 00Н війська США та їхніх союзників перешкодили спробам північнокорейського комуністичного режиму захопити Південну Корею.

З метою протистояння комуністичній експансії у 1954 р. було укла­дено договір про колективну оборону Південне-Східної Азії (СЕАТО), який разом із США, Великою Британією і Францією підписали Австра­лія, Нова Зеландія, Пакистан, Таїланд і Філіппіни.

У цілому, в Західній Європі, на Близькому та Далекому Сході, в Латинській Америці та інших регіонах світу США створили систему воєнних союзів, яка охоплювала 70 держав.

Щодо безпосередніх відносин між США і СРСР, то вони на зламі 40-50-х рр. впали до найнижчого рівня, зводячись до взаємних звинува­чень і обміну нотами протесту. Після смерті Сталіна, у зв'язку з пом'як­шенням зовнішньополітичного курсу СРСР, крига в американо-радянських відносинах стала потроху скресати. Увагу американської громадськості привернув офіційний візит радянського лідера М. Хру­щова до США, його переговори з президентом Д. Ейзенхауером (1959 р.). Однак інцидент з американським розвідувальним літаком, збитим у 1960 р. над СРСР, призвів до нового загострення відносин між двома державами.

16. Карибська криза, її причини і політичні уроки для світу.

Карибська криза 1962р. стала кульмінацією збройного протистояння двох воєнно-політичних блоків. Між лідерами СРСР і Куби було досягнуто таємної домовленості про будівництво на Кубі рад. ракетної бази. Ракети для неї завозили у трюмах торгівельного флоту СРСР і Куби. 

Радянські військові починання не залишилися непоміченими. У жовтні 1962р. американський розвідувальний літак сфотографував будівництво ракетних шахт на Кубі. Фотографії було опубліковано. Американські дипломати на засіданні Ради Безпеки 00Н представи­ли їх як докази розміщення радянської ядерної зброї у безпосередній близькості від кордонів США. Радянські представники всупереч оче­видним фактам заперечували присутність на острові грізної зброї. Президент США Дж. Кеннеді оголосив про встановлення морської блокади Куби, а 24 жовтня, у день впровадження блокади, рад. уряд виступив із заявою, розцінивши наміри американців затри­мувати кораблі як «безпрецедентні та агресивні дії». У США та СРСР серед населення виникла паніка.

У Москві розуміли, що блокада призведе до економічної смерті Куби. Тому СРСР попередив, що у разі агресії проти Куби він завдасть «наймогутнішого контрудару». Будь-якої хвилини могла статися трагічна розв'язка інциденту.

Генеральний секретар 00Н передав урядам США та СРСР декіль­ка послань із закликом утриматися від дій, що могли б загострити ста­новище. Зокрема, у телеграмі на ім'я М. Хрущова він просив наказати рад. кораблям, які прямували на Кубу, змінити курс. Уранці 27 жовтня радянською ракетою класу «земля-повітря» над Кубою було збито американський літак-розвідник. Військові радники Дж. Кенне­ді запропонували негайно завдати Кубі повітряного удару. Президент ледве стримував натиск військових. Зі свого боку, радянські маршали підбурювали М. Хрущова до війни. В один із цих днів радянський лі­дер одержав листа від Ф. Кастро, у якому зазначалося, що настав слуш­ний момент під приводом самооборони назавжди покінчити з імперіа­лізмом.

Розв'язка Карибської кризи залежала від двох осіб — Дж. Кеннеді та  М. Хрущова. Вони активно спілкувалися через офіційні й неофі­ційні канали. Московське радіо вранці 28 жовтня відкритим текстом передало послання        М. Хрущова до Дж. Кеннеді. СРСР погодився за­брати з Куби ракетно-ядерну зброю в обмін на гарантії США про не­втручання у внутрішні справи Куби. Рішення передати послання від­критим текстом по радіо було прийнято у зв'язку з тим, що не виста­чало часу його зашифрувати і передати каналами зв'язку. Годинник, який відраховував секунди до війни, почав відлік перших секунд  миру.

Супротивники виявили здатність до компромісу. Радянський Союз забрав з острова ракети й стратегічні бомбардувальники. У свою чер­гу США з 20 листопада зняли блокаду Куби, гарантувавши невтру­чання у її внутрішні справи, і погодилися відшкодувати СРСР втрату її бази ліквідацією своєї ракетної бази у Туреччині. Уроки Карибської кризи були взяті до уваги обома блоками. СРСР більше не загрожував застосуванням ядерної зброї у локальних конфліктах. Наприкінці .грудня 1962 р. він висловився за мирне співіснування західної та ко­муністичної систем.

З'явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча Мао Цзедун заявив, що, з огляду на величезне населення, Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спростовували таку можливість. Учені не бачили шансів для

подготовленное наступление с целью окружения и уничтожения ставных сил НОАЮ. Главные силы НОАЮ с боями пробрались в долину реки Неретвы. Здесь произошла одна из решаю­щих бита народно-освободительной войны в Югославии. Одержанная патриотами победа позволила спасти около 4 тыс. раненых. В боях получил ранение и Верховный главнокомандующий НОАЮ И. Броз Тито. Освободи­тельное движение народов Югославии завоевало прочные позиции.

ТЕМА 7. ПІСЛЯВОЄННИЙ УСТРІЙ СВІТУ. ПРОТИБОРСТВО ДВОХ СВІТОВИХ СИСТЕМ. ВСТУП ЛЮДСТВА В ЕПОХУ НТР /1945-1960 рр.

1. Охарактеризуйте, які геополітичні зміни у світі стали наслідком закінчення Другої світової війни.

Перемога Об'єднаних Націй - Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Великої Британії, Франції, Китаю - та їхніх союзників над державами-агресорами у Другій світовій війні зумовила докорінну зміну сил у світі. Німеччина, Італія, Японія, внаслідок воєнної поразки виявилися в економічному відношенні суттєво ослабленими, причому Німеччина та Японія на певний час залишилися поза межами міжнародного співтовариства. В результаті війни великих матеріальних втрат зазнали й держави-переможниці — Велика Британія і Франція, що значно послабило їх міжнародні позиції.

На авансцену світової політики вийшли дві наддержави — США і СРСР. Маючи значну військову та економічну перевагу над Радянським Союзом, Сполучені Штати заради зменшення власних втрат у війні з Японією погодилися визнати за Сталіним перевагу у деяких країнах Центральної та Східної Європи. Сталін же, порушивши домовленості, взяв набагато більше, ніж йому належало.

По закінченні війни країни-переможниці підписали мирні договори з колишніми союзниками Ні­меччини. їх тексти було розроблено на Паризькій мирній конферен­ції у 1946 р. Підписано їх було 10 лютого 1947 р., а вступили вони в дію 15 вересня того ж року.