Розвиток співпраці України і Європейського Союзу в 1991 – 1998 роках

Постанови Кабінету Міністрів України :  

1. Постанова  Кабінету Міністрів України від  12 листопада 1998 р. № 1773 “Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”  

2. Постанова  Кабінету Міністрів України від  13 липня 1998 р. № 1074 “Питання  діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) ”   

3. Постанова  Кабінету Міністрів України від  13 липня 1998 р. № 1059 “Про схвалення  Заяви Кабінету Міністрів України  щодо виконання Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та урядами країн “великої сімки” і Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС”  

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. № 852 “Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”  

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 1998 р. № 267 “Про заходи щодо виконання Угоди між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами і Угоди у формі обміну листами між Європейським Співтовариством та Урядом України про встановлення системи подвійної перевірки без кількісних обмежень по відношенню до експорту з України до Європейських Співтовариств деяких сталеливарних виробів, охоплених договорами про створення Європейських Співтовариств та Європейського Співтовариства по вугіллю та сталі”  

7.. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 244 “Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів”   

8.. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 826 “Про підписання Договору до Європейської енергетичної хартії, Протоколу до Європейської енергетичної хартії з питань ефективності в енергетиці та суміжних екологічних аспектів і Заключного акту Конференції щодо Європейської енергетичної хартії”

Укази Президента України :

1.Указ Президента України від 24 лютого 1998 р. № 148/98 “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС”  

2. Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”

Постанови  Верховної Ради України :

1.Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. № 343/95-ВР “Про приведення законодавства України у відповідність із Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства”

2.. Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р. № 4030-ХІІ “Про участь України в Європейській культурній конвенції 1954 року”

3. Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. № 3386-ХІІ “Про приєднання України до Додаткового протоколу до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1978 року”

4.. Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. № 3385-ХІІ “Про участь України в Європейській конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року”

5. Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. № 3384-ХІІ “Про приєднання України до Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року”

Ознайомившись з основними законодавчими актами вищих органів влади України щодо євроінтеграції нашої держави ,ми можемо зрозуміти наскільки важливими є ці документи. Це справді так, адже вони регулюють соціально – економічні, торгівельні, політичні, культурні,законодавчі аспекти співпраці між Україною та Євроспільнотою. 

Щодо другої групи правових документів(прийнятих  у двосторонньому порядку), то серед  них найважливішою є Угода  про партнерство і співробітництво.

Правовою основою  відносин між Україною та ЄС упродовж 10 років була й залишається Угода про партнерство та співробітництво (УПС), підписана 16.06.1994 р., що набула чинності 01.03.1998 р. і започаткувала співпрацю з широкого кола політичних, торговельно-економічних і гуманітарних питань. Термін дії угоди офіційно завершено 28.02.2008 р. А 05.03.2007 р. Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нового рамкового договору, який тимчасово має робочу назву «нова посилена угода» або ж «угода про асоціацію». На період до її укладення щороку за взаємною згодою сторін автоматично продовжується чинність УПС.

Партнерський  діалог Україна–ЄС розвивається в  рамках щорічних засідань: саміту Україна–ЄС за участю Президента України та «трійки» ЄС у складі глави уряду або  держави країни, головуючої в ЄС, президента Європейської комісії та високого представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП); Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та «трійки» ЄС у складі міністра закордонних справ країни, головуючої в ЄС, президента ЄК та високого представника ЄС з СЗБП; комітету та галузевих підкомітетів з питань співробітництва; комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна–«трійка» ЄС і постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей і консультацій на високому й експертному рівнях.

Проте, напрацювання у галузі нормативно – правових документів щодо євроінтеграції України , хоча й має ґрунтовну основу, як ми переконалися із

проаналізованого  матеріалу , але потребує ще подальшого вдосконалення.

Мається на увазі  адаптації українського законодавства  до норм ЄС  , зокрема митне, фінансове, пенсійне, трудове законодавство. Лише після цього врегулювання можна  буде говорити про подальші перспективи  України в Євроспільноті.

Таким чином , ми можемо зробити  висновки :

• Нормативно – правова база  співпраці між Україною та Євросоюзом

формувалася від початку двосторонніх стосунків;

• Вона умовно поділяється на законодавчі акти прийняті Україною та двосторонні документи ;
• Для поглиблення співпраці між Україною та ЄС , зокрема, якщо говорити про перспективи членства нашої держави у Євроспільноті, слід адаптувати законодавство України до європейських вимог, а саме
• грунтовного вдосконалення потребує митне, трудове, пенсійне, фінансове , законодавство.

 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                         ВИСНОВКИ

Кінець 20 століття став важливим періодом у новітній історії України . Крах тоталітарної системи дав можливість відновити  державну незалежність нашої 

країни , розпочати  новий період в історії національного державотворення .

Від 24 серпня 1991 року Україна стала самостійним  гравцем, суб’єктом міжнародних  правовідносин, стала проводити  власну міжнародну політику.

У цьому контексті  важливе місце займає інтеграція нашої Вітчизни до Європейської спільноти. Ця тема стала актуальною у всіх сферах суспільного

буття . Вдало  висловилася про євро прагнення України професор ЛНУ Стефанія Андрусів : « Українські газети і журнали рясніють заголовками із словом « Європа» в усіх його варіантах і ідеологічних контекстах …Європа незмінно присутня у працях наших інтелектуалів – художників, учених, публіцистів» [40 , 149]

 Ми вважаємо  це явище цілком закономірним ,адже століття вимушеної ізоляції

від європейського  середовища ( чи то в часи  самодержавства Російської

імперії, чи в  тоталітарному СРСР) далися взнаки – утворився ментальний, духовний, правовий вакуум . Здобуття Україною незалежності дало можливість

виправити цю історичну  помилку.

У нашій роботі ми намагалися аргументовано показати, що стосунки у векторі

« Україна –Європа» розпочалися не лише наприкінці 20 сторіччя , а мали історичну ґенезу. Ті держави , які колись функціонували на території України (Київська Русь, Галицько – Волинське князівство, Гетьманська Україна ) були, на нашу думку, деякою мірою ближче до Європи , ніж сучасна Україна . Принаймні , такими вони сприймалися у самій Європі.

У розглядуваний  нами період (1991 -1998роки) було закладено  фундамент співпраці між Україною та Євроспільнотою. Безперечно, що відродження на політичній карті сучасної Європи великої держави( другої після Франції за займаною територією) , не могло залишитися непоміченим у Брюсселі .

Вважаємо, що Об'єднана  Європа покладала на Україну великі надії як на гаранта миру . стабільності, прогнозованості у євро регіоні . Чи виправдали ми

ці надії ? Радше, це питання до правлячої верхівки.

Відносини між  Україною та Євросоюзом складалися поетапно. І за правління Леоніда Кравчука та його урядів, і за урядування Леоніда  Кучми , безперечно, були зроблені перші  кроки до євроінтеграції України. Варто відмітити про важливість зустрічей на найвищому рівні між високо посадовцями обох співпрацюючих сторін . Справжньою віхою у поглиблені цих стосунків стало відкриття Представництва Комісії Європейських Співтовариств  у Києві.

Відносини між  Україною та ЄС вийшли на якісно новий  рівень після підписання 14 березня 1994 року в Люксембурзі Угоди про  партнерство і співробітництво  між обома сторонами. Цей документ окреслив основні напрямки співпраці, став нормативно – правовою базою для формування подальшої співпраці.

Розвивалася співпраця  і у наступні роки. Важливими, поступальними  кроками стало підписання торгівельних угод, перші кроки адаптації вітчизняного законодавства до європейських вимог.

Відкритя у  Києві Центру документації ЄС , а згодом проведення саміту ( вересень 1997 р) наповнили наші двосторонні стосунки конкретикою.

У нашій роботі ми намагалися показати співпрацю між  Україною та Євросоюзом як взаємодію між Вітчизною і окремими країнами Євроспільноти.

Наша увага  була звернена на торгівельно –економічну, політичну, культурно –освітню та науково – технічну співпрацю. (вони є базовими у українсько – європейських стосунках).

 Вивчаючи  обрану тему , ми намагалися прослідкувати  хронологію цих відносин, відмітили  знакові події у цій співпраці.

Тема нашого дослідження є межовою : вона охоплює  знання з історії, політології, соціології і правознавства. Тому ми зробили спробу проаналізувати нормативно –правову базу , яка стосується співпраці . Певні напрацювання у цій галузі є , але їх слід наповнити конкретним змістом , вдосконалити, надати їм євро стандартів.

Попри певні  успіхи у євроінтеграції України ,є  й серйозні недоліки і прорахунки. Дуже часто , співпраця ця мала декларативний  характер , обмежувалася лише зустрічами, підписанням документів , але українською стороною дуже мало робилося для реального втілення задекларованих програм.

Політична нестабільність всередині України, низький рівень життя більшості 

громадян , корупція у багатьох сферах суспільного життя  – це основні гальмуючі процеси , які перешкоджають просуванню України до Євроспільноти. Змінити ситуацію можна лише завдяки впровадженню таких

заходів :

• здійснення адміністративно – територіальної реформи ;
• упровадження інноваційної моделі економічного розвитку ;
• визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розширеного ЄС ;
• розширення галузевого співробітництва між Україною та Євросоюзом.

Входження України  до Євросоюзу є , на наш погляд, стратегічною ,основною метою у царині міжнародної політики нашої держави.Серед політичної верхівки держави , нині переважають різні настрої – з однієї сторони - прагнення до митного союзу з Росією , з іншої – звучать( знову ж таки декларативні) гасла про євроінтеграцію.                                                     Залишаючись неупередженим , слід згадати відомі слова Миколи Хвильового    ( Фітільова) : « Геть від Москви !» . Ми не проти співпраці з усіма нашими сусідами, також і з Росією , але ця співпраця не повинна перешкоджати основній меті – інтеграції України в Євроспільноту.    Сильна,конкурентоспроможна економіка, продуктивне сільське господарство , новітні наукові технології, високий рівень добробуту пересічних українців – такі орієнтири для влади і народу повинні бути ключовими, вони ж є і основними аргументами на користь євроінтеграції.

Таким чином, ми дійшли висновку що у 1991 -1998 роках  відбувався поетапний розвиток співпраці  між Україною та Європейським Союзом, Євроспільнота привітала європейські  прагнення України,