Розвиток співпраці України і Європейського Союзу в 1991 – 1998 роках

багатьма  із цих напрямків ;

• таким чином, прагнення України до євроінтеграції наприкінці 20 ст. не

є чимось новим  і не пізнаним, такою собі « tabula rasa» (чистою дошкою), а , радше, на нашу думку, поверненням до історичної справедливості. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ

ОСНОВНІ  ЕТАПИ СПІВПРАЦІ  УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСЬКОГО  СОЮЗУ :

2.1. Хронологія відносин ( 1991 -1998 рр.)

24 серпня 1991 року  Верховна Рада України проголосила  Акт Незалежності України. Відтоді  розпочався відлік зовнішньої політики

незалежної  держави. 1 грудня 1991 року український  народ на загальнодержавному референдумі  підтримав Акт про незалежність України.

 Вже 2 грудня 1991 року у своїй Декларації  щодо України Євросоюз відзначив  демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог. В тому ж році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (ТАСІS) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т.ч. і України).

Із проголошенням  незалежності України в 1991 році, всім стало зрозуміло, що п'ята за населенням та перша за територією на європейському  континенті Українська держава є  одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. “Україна - за його словами - найближчим часом буде прийнята до сім'ї європейських партнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти.”[18,225 .]

 Співпраця  продовжилася у наступному 1992 році. Зокрема , у вересні

відбулася перша  зустріч  Україна – Європейський союз на найвищому рівні між Президентом  України Леонідом Кравчуком та Головою  комісії

Євопейських співтовариств Ж. Делором. Ця зустріч, проведена на найвищому рівні, засвідчила про серйозність намірів Європейського співтовариства щодо України і  перспектив її євроінтеграції.

У жовтні  1993 року у Києві відкрито Представництво Комісії Європейських співтовариств.

Про поступову  активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило відкриття в Києві  Представництва Комісії Європейських співтовариств (жовтень 1993 р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах (липень 1995 р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямків галузевої кооперації і торговельних відносин (1994 р.). Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як державний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. З березня 1995 р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва.

Наступним важливим етапом співпраці України і ЄС стала перша зустріч

Україна –  Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ, котра відбулася 9-11 березня 1994 року в Києві. Учасники цієї зустрічі провели переговори з Президентом України Леонідом Кравчуком, Головою Верховної Ради Олександром Морозом і Міністром Закордонних Справ .

Після цього  подібні зустрічі стали відбуватися двічі на рік.

Знаковою, поворотною подією у стосунках « Україна  – Євросоюз» стало

підписання 14 березня 1994 року Угоди про партнерство  і співробітництво між Україною і Європейським співтовариством . Україна  ратифікувала цю Угоду в парламенті 10 листопада 1994 року.

Розглянемо  детальніше основні пункти цього  важливого документу.

 В березні  1993 р. розпочались офіційні переговори  з Україною, які завершилися 14 червня 1994 р. підписанням Угоди  про партнерство та співробітництво  (далі УПС) в Люксембурзі Президентом України та президентом Європейської Комісії і представниками держав-членів ЄС. Тим самим було закладено правову основу у взаємодіях України з ЄС. Для молодої української держави, яка переживала перші роки становлення національної економіки та правової системи, була дуже важливою політична й економічна підтримка з боку Європейського Союзу.  УПС  була обумовлена потребою встановити тісні відносини між ЄС та Україною, засновані на існуючих між ними історичних зв'язках і спільних цінностях. УПС знаменувала важливий крок вперед, замінюючи Угоду про Торгівлю та комерційне й економічне Співробітництво, яку Європейське Співтовариство і Радянський Союз підписали в 1989 році.

УПС  було обумовлена потребою встановити тісні відносини  між ЄС та Україною, засновані на існуючих між ними історичних зв'язках і спільних цінностях. Відповідно до статті 1 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, цілями партнерства було визначено:

 -розвиток тісних політичних відносин шляхом політичного діалогу;

-сприяння торгівлі, інвестиціям і гармонійним економічним відносинам;

-забезпечення основи для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

-підтримку зусиль України щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.

Відповідно  до угоди, політичний діалог мав зблизити позиції України і Євросоюзу  з міжнародних питань, що становлять обопільний інтерес.  Було передбачено співробітництво у питаннях зміцнення стабільності і безпеки в Європі, дотримання принципів демократії, поваги і сприяння правам людини і, зокрема, правам національних меншин. У разі необхідності сторони зобов'язуються проводити консультації на найвищому рівні.

Угодою визначено 28 сфер, в яких ЄС та Україна домовилися збільшити та розширити взаємне співробітництво. До таких сфер належать: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їх захист; державні закупівлі; стандарти; видобувна промисловість та виробництво сировини; наука і технологія: освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії у цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток; співробітництво у соціальній сфері; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; економіка; статистика; боротьба з розповсюдженням наркотиків; культура тощо.

Угодою досить докладно регламентуються відносини  між Європейським Союзом та Україною на основі принципів, які мають бути запроваджені у налагодженні відносин протягом певного часу. При цьому  акцентується, що запровадження таких  принципів потребує значних зусиль, передусім з боку України.

Україна та ЄС зобов'язались надавати одне одному статус найбільшого сприяння у торгівлі. Причому Україна зберегла можливість запроваджувати тимчасові кількісні  обмеження на імпорт, спрямовані на захист окремих галузей виробництва, які не досягли достатнього рівня конкурентоспроможності чи зазнали серйозних труднощів, що спричиняє соціальні проблеми. З огляду на те, що УПС стала  гнучким, «еволюційним» документом, відповідно до її положень сторони мають право вживати будь-які загальні або спеціальні заходи, необхідні для виконання своїх зобов'язань згідно з Угодою. Зокрема, у статті 101 зазначається, що УПС укладається на початковий період – десять років. Угода автоматично продовжується на один рік, якщо одна із Сторін за шість місяців до закінчення строку Угоди не сповістить іншу Сторону у письмовій формі про свій намір денонсувати угоду, вона відповідно  пролонгується.

5 січня 1995 р. у Києві відбулася чергова  зустріч Україна – трійка ЄС

на рівні  міністрів закордонних справ. Під час цієї зустрічі  обговорено перспективи розвитку відносин між Україною та Євросоюзом, а також

актуальні міжнародні питання.

24 березня  1995 року у Брюсселі відбулося  перше засідання спільного комітету  Україна – ЄС. Цю структуру  було утворено згідно з Угодою

про торгівлю і комерційне та економічне співробітництво  між ЄЕС і

ЄВРОАТОМом  та СРСР від 18 грудня 1989 р.

Ще одним  важливим етапом у євро інтеграційному процесі України

стала зустріч  ІІ Президента України Леоніда Кучми (на той час ще новопризначеного) з Головою Європейської Комісії  Жаком Сантером,

котра відбулася 1 червня 1995 року у Люксембурзі . Ця зустріч  мала надзвичайно велике значення, оскільки вона не просто окреслювала  загальні питання чи декларувала  загальні наміри , а вирішувала конкретні

завдання, зокрема  було підписано Тимчасову угоду  про торгівлю та питання пов’язані  з торгівлею між Україною з  одного боку та Європейським Обєднанням Вугілля і Сталі, Європейським Співтовариством  з Атомної Енергії з іншого боку.

Про важливість євроінтеграції для зовнішньополітичного курсу України

сказав Президент  Леонід Кучма : « Європейський напрям нашого зовнішньополітичного курсу  ми розуміємо як встановлення і поглиблення 

якнайширших двосторонніх зв’язків з європейськими  країнами , як активну участь у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, співробітництво з такими структурами як ОБСЄ,НАТО,Західноєвропейський союз , Рада Європи. Україна зацікавлена у розбудові  такої майбутньої європейської архітектури ,

яка б давала можливість кожному її учаснику відчувати себе стабільно

у галузі безпеки , стабільності , добробуту…» [ 18, 447]

  28 червня 1995 року у Брюсселі знову відбулася  зустріч між Україною

та трійкою  ЄС на рівні міністрів закордонних  справ . Основна тема обговорення  – стан розвитку відносин між Україною і ЄС.

 У липні  1995 р. в Брюсселі відкрито Представництво  України при Європейських Співтовариствах.  Ця подія стала ще одним  важливим 

кроком утвердження  України у Європі.

24 листопада  1995 року відбулася чергова зустріч  Україна – Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ – обговорювалися питання безпеки і ситуація в колишній Югославії.

Ще одна зустріч  на такому ж рівні відбулася 5 лютого 1996 року , де розглядалися питання регіонального  співробітництва.

6 – 7 травня 1996року – Засідання спільного комітету Україна – ЄС.

Дві наступних  події мали особливе значення для  України.   

Зокрема, 21 травня 1996 року у Римі відбулася зустріч  Україна – Трійка ЄС , де Євроспільнота  оприлюднила свою Заяву щодо політичної підтримки України,а в червні 1996 р. Євросоюз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою ( це досить важливий момент, оскільки до членства в ЄС допускаються країни лише з ринковою економікою).

  У 1996 -1997 роках відбулося кілька спільних  проектів між Україною та Європейським Союзом . Так 26 вересня 1996р . традиційна зустріч Україна – Трійка ЄС обговорила питання відносин нашої держави з Євроспільнотою та стосунки з Росією та СНД. 5 лютого 1997 року в Києві відкрився Центр документації ЄС. 17 – 18 квітня – засідання Спільного комітету Україна – ЄС.

Знаковою подією став саміт Україна – ЄС , котрий відбувся 5 вересня1997 року в Києві , на якому було обговорено стан і  перспективи розвитку відносин Україна  – ЄС.

 Ось такі  основні етапи відносин між  Україною та Євросоюзом ,які охоплюють хронологічні межі 1991 – 1998 років. 

2.2. Економічне, культурне,  торгівельне співробітництво

Відносини України  і Євросоюзу розвиваються у різних напрямках – економічному, торгівельному, культурному.

Проаналізуймо економічну співпрацю України та провідних держав

Євроспільноти.

Зокрема, у  галузі зовнішньої торгівлі Німеччина  була і залишається 

одним із найважливіших  партнерів України, на неї припадає 7 %

загального  зовнішньоторгівельного обігу нашої  держави.

За підсумками 1995 року Україна увійшла до десятки головних торгівельних партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі.

Досягнутий  рівень взаємної торгівлі ( 2.4 млрд. ДМ) є найвищим