Рада співробітництва арабських держав Перської затоки

Київський національний університет ім.  Т.Шевченка 
 
 

РЕФЕРАТ  
на тему 
 

Рада співробітництва арабських держав Перської затоки 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала 
студентка 4 курсу 1 групи 
історичного  факультету 
Кириченко Тетяна 
 
 
 
 

Київ

2011 

План

Вступ ……………………………………………………………………………..3

1. Причини створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки……………………………………………………………………………..4
2. Створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки…………………………………………………………………………..…6
3. Перші роки  існування…………………………………………………….9
1. Статут РСАДПЗ ……………………………………………………….10
2. Організаційна структура РСАДПЗ …………………………………...12
4. Основні напрями діяльності РСАДПЗ…………………………………. .17

        4.1.

Економічне  співробітництво у межах РСАДПЗ……………………..17

        4.2. Валютно – фінансова діяльність  ………………………………..........19

3. Військово-політичне співробітництво …………………………….20

Висновки  ………………………………………………………………………...26

Список  використаної  літератури………………………………………………28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Аналіз  сучасного стану міжнародних  відносин у Перській затоці, дослідження  факторів дестабілізації  дає можливість зробити висновок, що  проблема безпеки  Затоки в майбутньому буде залишатися важливим негативним чинником як на регіональному, так і на глобальному рівні.

    Реальна система безпеки Перської затоки може бути утворена лише на основі консенсусу та спільної розробки комплексного підходу  до проблеми безпеки з боку всіх держав. Головним напрямом діяльності щодо підтримання миру й стабільності в регіоні Перської затоки та нейтралізації  як внутрішніх, так і зовнішніх  загроз повинна стати  розробка політичних механізмів забезпечення безпеки.

    Країни, що входять до даного регіону, можуть спільно протистояти загрозі  безпеці шляхом налагодження між  собою таких відносин, що передбачали  б як двосторонні, так і багатосторонні зобов’язання, а також зобов’язання кожної країни щодо регіону в цілому. Регіональна система безпеки, до якої мають бути залучені усі держави  регіону, в тому числі Іран та Ірак, повинна підтримувати передусім  внутрішньосистемну стабільність, регулювати територіальні, релігійні, етнічні,  економічні та інші протиріччя, тобто  бути налаштованою проти внутрішніх та регіональних загроз. Для цієї  мети було створено  РСАДПЗ , що сприяє розвитку  цього регіону. Сприятливий вплив на безпеку Перської затоки мала б тенденція до розширення РСАДПЗ за рахунок Ірану та Іраку, що прискорило б процес утворення в Затоці єдиної регіональної системи. Розвиток подій дає підставу зробити висновок, що в історичній перспективі цей процес  напевно стане неминучим, але поки що це питання віддаленого майбутнього. 
 
 

1. Причини створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

      Умовно можна виділити три  етапи у розвитку регіонального  співробітництва у зоні Перської  затоки, яке привело до створення  РСАДПЗ, а саме:

    Перший  етап, хронологічні межі якого охоплювали першу половину 70-х рр. - характеризувався пошуком шляхів створення регіонального об'єднання, на яке були б покладеш функції підтримки безпеки у зоні Перської затоки і яке б формувалося на базі всіх (як арабських, так і неарабських) країн регіону. Активізація діяльності у цій сфері значною мірою була реакцією на вивід англійських військ з регіону та виникнення своєрідного "вакууму сили". У січні 1971 р. шахський Іран запропонував створити військовий блок країн Перської затоки, до якого ввійшли б Саудівська Аравія, Іран, Кувейт та арабські емірати Договірного Оману. Однак Саудівська Аравія виступила проти цієї пропозиції. У 1975 р. офіційний Тегеран висунув пропозицію знову повернутися до питання забезпечення безпеки у регіоні, заявивши про необхідність скликання з цією метою наради на вищому рівні. У межах вказаної іні­ціативи відбулися як ірано-саудівські контакти, так і зустріч міністрів закордонних справ держав Затоки, яка мала місце в липні 1975 р. під час зустрічі ісламських держав у Джидді.

    У листопаді 1976 р. у Маскаті (Оман) було проведено конференцію міністрів  закордонних справ регіону, на якій було розглянуто три проекти забезпечення безпеки у Перській затоці: іранський, іракський та оманський. Іранська модель передбачала створення системи  колективної безпеки (шляхом укладення  відповідного пакту), за якої кожна  із країн-учасниць мала робити свій внесок відповідно до своїх можливостей (матеріальних та людських). Омансь-кий проект концентрувався в основному на гарантуванні безпеки  судноплавства в Ормузькій протоці  та передбачав залучення західних держав до розв'язання цієї проблеми. Ірак, у  свою чергу, пропонував, щоб держави Затоки заявили про готовність власними силами протидіяти загрозі судноплавства у протоці та уклали при необхідності відповідні двосторонні угоди між зацікавленими сторонами. Жодний із проектів не був прийнятий, що свідчило про:

    ·        загострення боротьби за лідерство  у регіоні між Саудівською  Аравією, Іраном та Іраком;

    ·        неприйнятність залучення будь-яких зовнішніх сил до вирішення проблеми безпеки регіону;

    ·        усвідомлення країнами Перської затоки необхідності розв'язання своїх проблем  шляхом розвитку регіонального співробітництва  та інтеграції.

    Другий  етап, який охоплював другу половину 70-х рр., позначений висуненням на перший план ідеї створення регіональної організації виключно у складі арабських монархій Перської затоки, одним із пріоритетів діяльності якої мало стати забезпечення інтенсифікації економічного співробітництва країн-членів. У 1976 р. Кувейт звернувся із закликом до монархічних держав Аравійського півострова створити такий тил об'єднання або союзу, який би грунтувався на засадах захисту інтересів арабських народів регіону та його стабільності, забезпечив розвиток співробітництва у політичній, економічній, освітянській та інформаційній сферах. Кувейтська ініціатива фактично визначала об'єкти інтеграційного процесу та окреслювала межі співробітництва. Візити у грудні 1978 р. прем'єр-міністр Кувейту до Саудівської Аравії, Бахрейну, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) та Оману засвідчили повну підтримку ідеї досягнення єдності арабських країн Перської Затоки та необхідність активізації зусиль у даному напрямку.

    Слід  зауважити, що у цей період були запропоновані  й інші моделі розвитку регіональної інтеграції (наприклад, Іраком - пакт між  арабськими країнами Затоки; Оманом - план системи безпеки з обов'язковою  участю країн Заходу). Однак останні  не знайшли підтримки серед аравійських  монархій.

    Третій етап завершальний  припадає на 1980-1981 рр. Інтенсифікація процесів формування міждержавної організації у цей період відбувалася під дією чинників як регіонального (посилення нестабільності у зоні Перської затоки внаслідок падіння шахського режиму; пропаганда Іраном ідеї експорту шиїтської революції; початок ірано-іракського конфлікту), так і глобального (введення радянських військ в Афганістан та активізація політики СРСР в Ефіопії та в Південному Ємені; проголошення Сполученими Штатами "доктрини Картера" щодо Перської затоки, що свідчило про потенційну можливість перетворення регіону на арену протистояння наддержав) порядку¹.

2. Створення Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

    Слід  зазначити, що мабуть ще років за десять до створення РСАДПЗ у регіоні  робилося кілька аналогічних спроб  сформувати альянс приблизно з такого ж складу держав-учасниць. Його в  різні часи пропонували незалежно  один від одного, шах Ірану і  президент Іраку. Але менші держави  Затоки щоразу вбачали в тодішніх ініціативах іранського та іракського лідерів спроби нав'язати їм гегемонію  та протекціоналізм, тому з прохолодою сприймали пропозиції. Початок війни  між Іраком та Іраном у вересні 1980 року підтвердив їхні побоювання і  зміцнив переконання у необхідності створення власного союзу. Іраксько-іранська війна водночас змусила малі держави  регіону ще раз усвідомити свою вразливість  і прискорити процес створення альянсу, зокрема збоку Саудівської Аравії. Сусідня Народна демократична республіка Ємен (Аден) перетворилася в зону підвищеної активності лівих сил. Там, за переконанням Саудівської Аравії, діяли центри з підготовки терористів. Водночас Північний Ємен (Сана) на початку 1980 року придбав значну кількість  радянського озброєння і запросив до країни понад 300 військових радників. Радянський Союз, активно розігруючи єменську карту, заохочував об'єднання НДРЄ та ЄАР. Тогочасні засоби масової інформації обох країн рясніли політичними деклараціями та риторикою з приводу "зближення обох частин однієї Батьківщини" та їх об'єднання. Незважаючи на те, що таке об'єднання на той час було майже нереальним, Саудівська Аравія вбачала загрозу навіть у його гіпотетичній можливості.

    У листопаді 1980 р. на 11-й конференції  керівників урядів та держав арабських  країн в Аммані (Йорданія) Кувейт розповсюдив меморандум, в якому  закликав арабські держави Перської затоки до об'єднання. Положення цього плану були конкретизовані у ході поїздки у грудні 1980 р. міністра закордонних справ Кувейту по регіону та у розповсюдженому на початку 1981 р. кувейтському проекті створення міждержавної організації.

    У січні 1981 року, невдовзі після саміту Організації "Ісламська Конференція" (ОІК) в Саудівській Аравії, її лідери офіційно оголосили про створення  Ради співробітництва арабських  держав Перської Затоки (РСАДПЗ, англійська назва — [Arab] Gulf Cooperation Council — [A]GCC). Ідея створення організації належала Саудівській Аравії, що об'єднала в  Раді шість держав Аравійського півострова з подібними політичними інституціями, соціальними умовами та економічним  рівнем розвитку: Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн  та Оман.

      4 лютого 1981 р. на конференції на рівні міністрів закордонних справ шести країн Затоки було санкціоновано створення Ради співробітництва арабських країн Перської затоки та Генерального секретаріату Ради, визначено межі її діяльності. Зустріч 25 травня 1981 р. в Абу-Дабі керівників держав Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Оману, Катару, Кувейту стала завершальним етапом у процесі формування Ради співробітництва, який характеризувався у період лютого-травня 1981 р. особливою інтенсивністю консультацій та нарад на різному рівні. Саме на цій зустрічі був затверджений внутрішній Статут Ради, що знаменувало собою юридичне оформлення діяльності організації². Таким чином, на роль "поліцейського" в регіоні не міг претендувати ані революційний Іран, ані Єгипет, який надовго "дискредитував" себе серед арабських країн Затоки через підписання мирної угоди з Ізраїлем. Єдиною великою силою, на яку б могли опертися ці країни, залишалися США, але й ця альтернатива була проблемною. Навіть тісні зв'язки зі Сполученими Штатами додавали б масла у вогонь ненависті з боку Ірану до країн Затоки, особливо в контексті прямої підтримки Ізраїлю з боку США. До того ж деяким країнам Затоки американський альтруїзм у вирішенні близькосхідних проблем здавався більш ніж сумнівним. Як відзначав тоді англійський аналітик Джозеф Мелоун, що "араби Перської затоки, в яких довга пам'ять, мають схильність порівнювати британську політику в Затоці під час Другої світової війни з американською концепцією Сил швидкого реагування (СШР) у вісімдесятих роках... Незважаючи на визнання підтримки консервативних антикомуністичних режимів, Сполучені Штати — а відтак і СШР — викликають підозри, в основі яких лежать приховані наміри"³.

    Ще  одну загрозу напередодні створення  РСАДПЗ для її членів становив Ізраїль, що діяв і самостійно, і разом  зі США, відповідно до укладених з  цією країною "секретних протоколів". Коли надбанням гласності стали  ізраїльські військові поставки (спочатку запчастин для військових літаків) революційному Ірану, кілька газет у країнах Затоки написали про те, що готується ірано-ізраїльський альянс, спрямований насамперед проти  них. Чимале занепокоєння арабських  країн Перської затоки викликали  і заяви самого аятолли Рухоллага  Хомейні про начебто особливу місію Ірану щодо "експорту революції" до них. Велика концентрація шиїтів у  нафтовидобувній Східній провінції (аш-Шаркия) Саудівської Аравії, а  також домінуюче шиїтське населення  Бахрейну були позитивним ґрунтом для  ідей Хомейні у 1981 році в той час, коли там у грудні було здійснено  спонсоровану Іраном спробу державного перевороту. Отже, створенню РСАДПЗ сприяли самі внутрішньо- і зовнішньополітичні обставини та геополітична ситуація в регіоні. Однак і перша реакція світового співтовариства на формування РСАДПЗ, відповідно, була переважно негативною.